Постанова

від 21.12.2021 по справі 288/921/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №288/921/18 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 23 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №288/921/18 за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства Сокільча про визнання договору оренди землі недійсним, за апеляційною скаргою приватного сільськогосподарського підприємства Сокільча на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В. в смт. Ружині,

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив усунути перешкоди у володінні належними йому на праві власності земельними ділянками площею 3,1764 га з кадастровим номером 1824786200:04:000:0233 та площею 3,2363 га з кадастровим номером 1824786200:04:000:023, що розташовані на території Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області шляхом витребування цих земельних ділянок з ПСП Сокільча .

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником земельних ділянок площею 3,1764 га та 3,2363 га, які розташовані на території Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровими номерами 1824786200:04:000:0232, 1824786200:04:000:0233. Вказує, що право власності на зазначені земельні ділянки підтверджується державними актами на право приватної власності на землю серії ЯА №429910, та серії ЯА №429909, від 25.04.2005, зареєстрованими в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю №010521900189, №010521900190.

Зазначає, що у лютому 2018 року йому стало відомо, про те, що між ним та ПСП Сокільча були укладені договори оренди землі №541 від 27 квітня 2015 року на земельну ділянку з кадастровим номером 1824786200:04:000:0233, та №544 від 27 квітня 2015 року на земельну ділянку з кадастровим номером 1824786200:04:000:0232, які на підставі державного акту належать йому на праві власності.

Вказує, що 23 лютого 2016 року приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Чистяковим А.О. було прийнято рішення №28397332 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за договором оренди на земельну ділянку площею 3,2363 га (кадастровий номер 18278600:04:000:0232), зокрема зареєстровано право оренди щодо вказаної земельної ділянки за ПСП Сокільча , номер запису про інше речове право №13391431.

Крім того, зазначає, що 24 лютого 2016 року приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Чистяковим А.О. було прийнято рішення №28415616 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за договором оренди на земельну ділянку площею 3,1764 га (кадастровий номер 18278600:04:000:0233), зокрема зареєстровано право оренди щодо вказаної земельної ділянки за ПСП Сокільча , номер запису про інше речове право №13407050.

Стверджує, що вказані договори оренди земельних ділянок він не підписував, повноважень на підписання від свого імені вказаних договорів та згоди на укладення даних договорів нікому не надавав, примірників вказаних договорів не отримував, з умовами договору, щодо об`єкту оренди, строку його дії, розміру орендної плати та порядку її виплати, інших істотних умов, визначеного договору ознайомлений не був. Вважає, що наявність вказаних договорів оренди землі порушує його права та не відповідає інтересам як власника нерухомого майна. Враховуючи викладене просив витребувати вказані земельні ділянки з користування ПСП Сокільча .

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано у ПСП Сокільча та повернуто ОСОБА_1 належні йому на праві власності на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯА №429909, та серії ЯА №429910, виданих 25.04.2005 Попільнянською районною державною адміністрацією Житомирської області, земельні ділянки площею 3,2363 га та 3,1764 га, які розташовані на території Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номера 1824786200:04:000:0232, 1824786200:04:000:0233. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ПСП Сокільча подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що представник позивача у заяві від 21.01.2021 не просила ПСП Сокільча повернути земельні ділянки з кадастровими номерами 1824786200:04:000:0232, 1824786200:04:000:0233 ОСОБА_1 , а лише витребувати їх. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та додатково поза межами позовних вимог прийняв рішення про повернення земельних ділянок. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідків, посилаючись на те, що вони тривалий час працюють на підприємстві відповідача та вважає, що саме покази свідків свідчать про обізнаність ОСОБА_1 в укладені договору та отриманні примірника договору. Враховуючи викладене, просило скасувати рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди землі є неукладеним, а тому для усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, суд задовольнив позовні вимоги шляхом витребування та повернення земельної ділянки.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 3,1764 га та 3,2363 га, які розташовані на території Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 1824786200:04:000:0233, 1824786200:04:000:0232. Наведене підтверджується державними актами на право приватної власності на землю, серії ЯА №429910 та серії ЯА №429909, від 25.04.2005, зареєстрованими в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю №010521900189, №010521900190.

Відповідно до копії договорів оренди землі №541 та №544 від 27 квітня 2015 року вбачається, що між ОСОБА_1 та ПСП Сокільча було укладено договори оренди земельних ділянок належних позивачу, з терміном дії 10 років.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи за №1/3-140 від 08 червня 2018 року, яка проведена в рамках розслідування кримінального провадження №1201806027000060 від 14.02.2018 досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець розділу Підписи сторін договору оренди землі №541 від 27.04.2015, який укладений між ОСОБА_1 та ПСП Сокільча , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1824786200:04:000:0233 та загальною площею 3,1764 га, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець розділу Підписи сторін договору оренди землі №544 від 27.04.2015, який укладений між ОСОБА_1 та ПСП Сокільча , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1824786200:04:000:0232 та загальною площею 3,2363 га, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Статтею 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків (стаття 152 ЗК України).

Частиною першою статті 153 ЗК України встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 13 ЗУ Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 31 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина перша статті 34 ЗУ Про оренду землі ).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 3,1764 га та 3,2363 га, які розташовані на території Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери 1824786200:04:000:0233, 1824786200:04:000:0232, на підставі державних актів на право приватної власності на землю, серії ЯА №429910 та серії ЯА №429909, від 25.04.2005, зареєстрованими в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю №010521900189, №010521900190.

27 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПСП Сокільча було укладено договори оренди зазначених вище земельних ділянок, строком на десять років.

Судом першої інстанції встановлено, що договори оренди земельних ділянок від 27.04.2015 укладених між ОСОБА_1 та ПСП Сокільча є неукладеними. Рішення суду в частині висновку про те, що договори оренди землі від 27.04.2015 є неукладеними сторонами не оскаржується.

Звертаючись до суду за захистом порушеного права, позивач в позовній заяві вказав, що він як власник земельних ділянок має право та бажає самостійно вирішувати як розпоряджатися своєю власністю та просив суд витребувати належні йому земельні ділянки, які фактично знаходяться в користуванні у відповідача без установлених законом підстав.

Згідно правового висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Колегія суддів вважає, що ПСП Сокільча , користується земельними ділянками без установлених законом підстав, а тому зобов`язаний повернути позивачу його земельні ділянки.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, позивач наполягає на витребуванні його земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 97)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Сокільча залишити без задоволення.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області 14 вересня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Ружинського районного суду Житомирської області 14 вересня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 грудня 2021 року.

Головуючий

Судді