Постанова

від 02.10.2007 по справі 12/604

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/604

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 02.10.2007                                                                                           № 12/604

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Сотнікова С.В.

 суддів:              

 при секретарі:             

 За участю представників:

 від позивача: Кузьмінський О.О., дов. №303д від 13.09.2007 р.

від відповідача : Насадюк І.В. дов. №02-14/51 від 05.07.2007 р.

від третьої особи: не з'явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна акціонерна компанія "Хліб України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 07.08.2007

 у справі № 12/604  

 за позовом                               Державне підприємство "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

 до                                                   Державна акціонерна компанія "Хліб України"

 третя особа відповідача           Приватне сілськогосподарське підприємство "Відродження"

 про                                                  стягнення 8717,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2007 р. по справі №12/604 в задоволенні позовних вимоги ДП “Агентство з реконструкції заборгованості підприємств агропромислового комплексу” до ДАК “Хліб України” відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням, ДП “Агентство з реконструкції заборгованості підприємств агропромислового комплексу” звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати дане рішення прийняти нове, яким позов задовільнити. Вважає, що оскаржуване рішення було прийнято з порушенням норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання апеляційної інстанції не з'явився представник ПСП “Відродження”, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що в матеріалах справи є докази (поштові повідомлення) належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2007р. по справі №12/604, прийняти нове, яким позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував доводи апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Київський апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню із наступних мотивів:

При розгляді апеляційної скарги судом встановлено, що ПСП “Відродження” було отримано у відповідача мінеральні добрива на суму 8717,19 грн., даний факт сторонами при розгляді справи не заперечувався.

Відповідно до рішення господарського суду Черкаської області від 26.09.02 р. № 06/4438 з ПСП “Відродження” на користь Черкаського ОДП ДАК „Хліб України”, що діяло за договором доручення від імені та за рахунок ДАК „Хліб України” було присуджено до стягнення 12 626, 74 грн.. На виконання рішення було видано наказ від 08.10.02 р.

ВАТ “Агрохімцентр”, Черкаське ОДП “Облагрохім” та ДАК “Хліб України” уклали договір №121 від 17.11.97 р., в якому була закріплена домовленість про координовані дії сторін щодо забезпечення сільськогосподарських товаровиробників Черкаської області мінеральними добривами.

Черкаським представництвом ДАК ”Хліб України“ укладено договір №84 між Черкаським обласним ДП “Облагрохім”, Жашківським ВАТ “Райагрохім” та Жашківським ХПП “Про організацію забезпечення міндобривами с\г товаровиробників під урожай 1998 року”.

03.12.1997 р. між ВАТ “Райагрохім” м. Жашків, Жашківським ХПП та КСП “Авангард” (правонаступником якого було ПСП “Вороне”, правонаступник якого є ПСП “Відродження”) був укладений договір №9 “Про постачання с\г товариствам міндобрив в обмін на с\г продукцію”.

На підставі даного договору ВАТ “Райагрохім” м. Жашків поставив КСП “Авангард” мінеральні добрива в кількості 132,6 тон на загальну суму 32669,84 грн., що підтверджується актом від 01.06.1998 р.

Свої зобов'язання з розрахунку за отримані мінеральні добрива ПСП “Відродження” не виконав, у зв'язку з чим прокурор Черкаської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Черкаського ОДП ДАК ”Хліб України”.

Рішенням по справі №06/4438 від 26.09.02 р. встановлено, що ПСП “Відродження” частково провів поставку с\г продукції на суму 20043,06 грн., заборгованість станом на день прийняття рішення становила 12626,74 грн., яка і була стягнута рішенням, що відповідно до ст. 35 ГПК України, є встановленим фактом та не потребує доказування, а отже, місцевим господарським судом вищевказані факти визнано обов'язковими при розгляді справи по суті. На виконання рішення суду Господарським судом Черкаської області було видано наказ №06/4438 від 08.10.2002 р.

На підтвердження виконання рішення господарського суду, а саме здійснення сплати боргу в примусовому порядку, позивачем надано платіжну вимогою від 26.02.2003 року № 2 про перерахування з рахунку ПСП “Відродження” 13 258,07 грн. на рахунок  Районного відділу ДВС у Черкаській області.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що факт отримання Черкаським ОДП ДАК „Хліб України” від ПСП “Відродження” не доведений належним чином, оскільки відсутні в матеріалах справи докази перерахування відповідної суми.

Однак, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст.115 ГПК України судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”. В процесі дослідження обставин справи, судом першої інстанції було зроблено запит до Господарського суду Черкаської області на який отримано відповідь що рішення від 26.09.2002 у справі №06/4438 сторонами не оскаржувалось, а отже вступило в законну силу і у відповідності до чинного законодавства повинно бути виконаним.

Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а саме зазначаючи те що позивачем не надано доказів перерахування коштів з рахунку Районного відділення ДВС у Черкаській області на рахунок ОДП ДАК “Хліб України”, суд не врахував ту обставину, що у позивача, який не виступав в виконавчому провадженні у справі №06/4438, а ні стягувачем, а ні боржником, не може бути у наявності документів окрім тих, які були передані йому відповідачем на підставі акту передачі-приймання від 31.07.2003 р. Також, суд першої інстанції в порушення приписів ст.38 ГПК України не скористався своїм правом на витребування додаткових доказів, а саме копій постанов про відкриття та закриття виконавчого провадження за наказом №06/4438 від 08.10.2002 р.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Однак, відповідачем, в порушення ст.33 ГПК України, не надано, на підтвердження своєї позиції, доказів про те що кошти, які були перераховані з рахунку ПСП “Відродження” на рахунок Районного відділення ДВС у Черкаській області не надійшли на рахунок ОДП ДАК “Хліб України”.

Дослідивши платіжну вимогою від 26.02.2003 року № 2 про стягнення з ПСП “Відродження” боргу в сумі 13 258,07 грн. на користь ДАК “Хліб України” згідно наказу Господарського суду № 06/4438 від 08.10.2002 р., апеляційний суд встановив наступне. Відмітка банку на платіжній вимозі від 26.02.2003 року свідчить про проведення суми зазначеної у платіжній вимозі, та стягнення боргу на користь ДАК “Хліб України” в особі Повіреного Черкаського ОДП ДАК „Хліб України”, що діяв за договором доручення від імені та за рахунок ДАК „Хліб України”.

Господарський суд м. Києва та сторонами не заперечується, що Черкаське ОДП ДАК “Хліб України” є в даному випадку належним отримувачем коштів на користь ДАК “Хліб України” згідно договору доручення від 03.07.2001 року.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що фактично розрахунок відбувся і твердження суду про відсутність доказів перерахування зазначеної суми на рахунок Черкаського ОДП ДАК „Хліб України” є безпідставним.

Судом першої інстанції встановлено, що Постановою КМ України від 15.05.03 р. №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” шляхом виділення зі складу ДАК “Хліб України” утворено позивача - ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання п. 3 Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 між позивачем та відповідачем підписано розподільчий баланс станом на 31.07.03 р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.03 р., що були погоджені протоколом від 02.09.03 р. №5 урядової комісії з реструктуризації ДАК “Хліб України”, відповідно до яких до позивача переходить право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до Постанови КМ України від 03.09.97 р. №977.

В тому числі, до позивача перейшло право вимоги до ПСП “Відродження” на суму 8717,19 грн. за отримані мінеральні добрива.

Як встановлено судовою апеляційною інстанцією, ПСП “Відродження” розрахувався за отримані мінеральні добрива з ДАК “Хліб України” 26.02.2003 р., що підтверджується належним доказом, а саме платіжною вимогою від 26.02.2003 р. №2.

Таким чином, розрахунок з відповідачем відбувся до підписання розподільчого балансу від 31.07.03 р. між сторонами.

Відповідно до ч. 1 п. 2 акту приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.03 р. в разі виявлення факту проведення повного або часткового розрахунку дебіторів з відповідачем, що зменшує суму дебіторської заборгованості, переданої позивачу за розподільчим балансом, відповідач зобов'язаний перерахувати протягом одного місяця отримані суми на рахунок позивача.

Позивачем 14.06.2006 р. було надіслав вимогу №944 відповідачу про оплату боргу, відповідь на яку в матеріалах справи відсутня.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги та зазначає, що цивільні відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі адміністративного акту, що у відносинах між сторонами не мала місце ініціативна вольова поведінка останніх, а відносини виникли за ініціативою державної влади, та те, що відповідної угоди між позивачем та відповідачем не укладалось, то відповідач не може нести відповідальність, передбачену за порушення договірних зобов'язань.

Апеляційний суд, досліджуючи питання правової природи правовідносин, що склалися відзначає наступне.

По-перше, як вірно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, незважаючи на те, що правовідносини між сторонами щодо передачі дебіторської заборгованості за розподільчим балансом виникли на підставі адміністративного акту - Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 вони є господарськими та до них застосовуються положення законодавства щодо передачі прав та обов'язків новоутвореній юридичній особі при виділі на загальних підставах.

Відповідно до ЦК УРСР (яким регулювалися відносини сторін на час передачі дебіторської заборгованості) адміністративні акти є одним з джерел виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 4), тому факт проведення реорганізації на підставі адміністративного акту не впливає на права та обов'язки сторін щодо передачі дебіторської заборгованості і не надає відповідачу ніяких особливих підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з передачею дебіторської заборгованості позивачу.

Відповідно до законодавства, яке діяло станом на дату прийняття Постанови КМУ від 15.05.03 р. №690 та підписання розподільчого балансу від 31.07.03 р. (ЦК УРСР), так і чинного законодавства (ЦК України, ГК України) при виділі права та обов'язки переходять до новоутворюваної юридичної особи згідно розподільчого балансу.

Відповідно до Постанови КМУ від 15.05.03 р. №690 позивачу як новоутворюваному підприємству передано непогашені зобов'язання ДАК “Хліб України”, відображені у балансі, тобто, фактично мала місце зміна кредитора у зобов'язанні внаслідок правонаступництва (ст. 512 ЦК України), що відбулася на виконання зазначеної Постанови КМУ.

Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

Також місцевим господарським судом вірно вказано на те, що оскільки дані правовідносини є триваючими (через неповне виконання Постанови КМУ від 15.05.03 р. №690), мають застосовуватися Положення ЦК України.

Окрім того, п. 2 акту передачі-приймання від 31.07.03 р. сторони передбачили, що в разі виявлення факту проведення повного або часткового розрахунку дебіторів з Компанією, що зменшує суму дебіторської заборгованості, переданої Підприємству за розподільчим балансом, Компанія зобов'язана перерахувати протягом одного місяця отримані суми на рахунок Підприємства.

По-друге, оскільки апеляційна судова інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування норм ЦК України через тривалість правовідносин, відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків), якими відповідно є: 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. 3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. 6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Зважаючи на те, що юридичними фактами є конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин, Постанова КМУ від 15.05.03 р. №690 у розумінні зазначеної статті, апеляційним судом розцінюється як юридичний факт, а відтак судом першої інстанції вірно застосовано норми ст.519 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2007р. у справі №12/604  підлягає скасуванню, оскільки судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, прийняте з порушенням та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню в повному обсязі.

Отже, суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу та скасовує рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу ДП “Агентство з реконструкції заборгованості підприємств агропромислового комплексу” на рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2007р. у справі № 12/604  задовільнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2007р. у справі № 12/604  скасувати.

3. Стягнути з ДАК “Хліб України” на користь ДП “Агентство з реконструкції заборгованості підприємств агропромислового комплексу” 8717,19 грн. боргу, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 102 грн. державного мита.

4. Матеріали справи № 12/604  повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги до апеляційного суду, який прийняв оскаржувану постанову.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 10.10.07 (відправлено)