Постанова

від 21.12.2021 по справі 545/3352/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/3352/20 Номер провадження 22-ц/814/2588/21Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

Секретар: Гречка Є.В.

за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адв. Гайтоти І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2021 року (повний текст складено 22.09.2021 року)

по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа-Банк , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що між АКБ ТАС- Комерцбанк (правонаступник ПАТ Омега Банк ) та ОСОБА_1 13.11.2007 року було укладено Кредитний договір №1606/117/45-003. В забезпечення виконання умов вказаного Кредитного договору між ОСОБА_1 та АКБ ТАС - Комерцбанк було укладено Іпотечний договір (на купівлю житлової нерухомості), посвідчений 13.11.2007 року приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. та зареєстрований в реєстрі за №4159. За даним іпотечним договором в іпотеку Банку було передано житловий будинок з господарськими будівлями, який в цілому складається з житлового будинку А-1, житловою площею 47,0 кв.м., загальною площею 104,0 кв.м., сараю Б, погреба Б1, гаража Б2, сараю б, колонки № 1, воріт, хвіртки, огорожі №2-5 та земельну ділянку площею 0,1603 га, передану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5324087703:03:001:0043, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що майно належить йому ( ОСОБА_1 ) на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. та зареєстрований в реєстрі за №4155.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням зобов`язання за кредитним договором (як вважав Відповідач) 05.12.2016 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №21185, яким стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором.

При цьому позивач вказує, що нотаріус не повідомляв Боржника про те, що до нього звернулися з заявою про вчинення виконавчого напису, що створює ситуацію, коли боржник не міг ніяким чином заперечувати проти незаконно нарахованих сум і, відповідно, нотаріус не мав вчиняти виконавчий напис, оскільки ним не була перевірена безспірність вимог кредитора (Відповідача).

Зауважує, що про спірність заборгованості свідчить також цивільна справа № 554/14716/14-ц, яка перебувала на розгляді у судах різних інстанцій з 2014 року, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ Альфа Банк заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту 17114,00 дол. США, відсотками у розмірі 844,55 дол. США та пені у розмірі 417,70 грн.

Вказує, що ПАТ Альфа-Банк , як кредитором, було подано до приватного нотаріуса Чуловського В.А. в обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором розрахунок заборгованості, здійснений безпосередньо посадовою особою відповідача за період часу з 10 травня 2014 року по 07 жовтня 2016 року. Проте, позивач вважає, що за вказаний період часу розмір заборгованості за кредитом не співпадає із сумою, зазначеною у виконавчому написі та сумою, зазначеною у розрахунку заборгованості, оскільки сума, яка підлягає стягненню за виконавчим написом у зазначений період часу значно перевищує суму заборгованості за цей період часу.

Зазначає, що та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує безспірність заборгованості. В результаті сума заборгованості стягнута зі ОСОБА_1 двічі.

З урахуванням викладеного позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 05.12.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за № 21185 про стягнення зі ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Альфа Банк (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованості за кредитним договором у розмірі 22884,87 дол. США та суми платежу, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа-Банк , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Віднесено за рахунок держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Судові витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4900грн.00 коп., віднесено за рахунок ОСОБА_1 .

Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив позивач, який, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, прохав його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що про існування спірного виконавчого напису він дізнався лише у вересні 2019 року, після чого у 2020 році, в межах трирічного строку позовної давності, звернувся до суду з даним позовом. Відтак, висновок місцевого суду про відмову в задоволенні даного позову за пропуском строку позовної давності є безпідставним.

Вказує, що в матеріалах даної справи не міститься даних про те, що ОСОБА_1 отримував спірний Виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. 05.12.2016 року за №21185, раніше, ніж у вересні 2019 року.

У судовому засіданні позивач та його представник скаргу підтримали та прохали її задовольнити.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення позивача, його представника дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Місцевим судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що 13.11.2007 року між ВАТ Сведбанк (право вимоги якого за кредитним договором перейшло до ПАТ Альфа-Банк ) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1606/1107/45-003, згідно умов якого ВАТ Сведбанк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 73000,00 дол. США на термін до 13.11.2037 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами (а.с.8-11).

13 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним банком Тас-Комерцбанк правонаступником якого є ПАТ Сведбанк , та ОСОБА_1 укладений Іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 , в забезпечення кредитного зобов`язання в розмірі 73000,00 доларів США, передав Банку в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 104 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-14).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11.04.2018 року по справі №554/14716/14-ц в задоволенні позову ПАТ Альфа Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та в зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ Альфа-банк про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, відмовлено за безпідставністю (а.с.15-18).

На погодившись з вище вказаним рішенням ПАТ Альфа Банк була подана апеляційна скарга.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02.08.2018 року, по справі №545/14716/14-ц, апеляційну скаргу представника ПАТ Альфа-банку задоволено.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства АльфаБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - скасовано та ухвалено нове, яким позов Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк заборгованість за кредитом в сумі 244759,76 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 232851,30грн, заборгованість по відсотках -11490,76 грн., пені 417,70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк сплачений судовий збір в розмірі по 2039, 67 грн. з кожного окремо.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін (а.с.19-22).

05.12.2016 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №21185, яким стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1606/1107/45-003 від 13.11.2007 року, яка складається з 17114,15 дол. США заборгованості за кредитом та 5770,72 дол. США заборгованості за відсотками за користування кредитом, а всього 22884,87 дол. США (а.с.7).

Як установлено місцевим судом та не спростовано сторонами, даний виконавчий напис пред`явлений до виконання не був.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд виходив із того, що заборгованість, яка виникла у зв`язку з порушенням позивачем умов кредитного договору №1606/1107/45-003 від 13.11.2007 року, щодо якої нотаріусом вчинено оспорюваний виконавчий напис, не може вважатися безспірною і такою, що не потребує додаткового доказування, а, відтак, і не може стягуватися шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису. Проте, оскільки до суду позивач звернувся з пропуском строку позовної давності, то у його задоволенні необхідно відмовити.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України Про нотаріат та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону Про нотаріат ). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Відповідно до статті 87 Закону України Про нотаріат для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України Про нотаріат (тут і далі, в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Окрім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.

Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України Про нотаріат та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.

Стаття 50 Закону України Про нотаріат передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України Про нотаріат ).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком документів, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87 , 88 Закону України Про нотаріат у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

(Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17, також зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованому у постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №84цс19).).

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд вірно визначив, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем.

Так, на підтвердження вказаного свідчить: - наявність судового провадження №554/14716/14-ц, за позовом ПАТ Альфа Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ Альфа-банк про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору; - відсутність доказів направлення Банком та отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання.

Окрім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що боржник не погоджується з розміром його заборгованості перед Банком.

Відтак, з урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що безспірність заборгованості боржника ОСОБА_2 перед Банком, яка стягнута з нього на підставі оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. від 05.12.2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 21185, не доведена, що і є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Разом із тим, у поданому на позов відзиві, представником АТ Альфа-Банк - А.Г. Луньовою було подано до місцевого суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 (а.с.41-47).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦКУ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, місцевим судом було вірно установлено, що у позові ОСОБА_1 було визначено, що про існування оскаржуваного виконавчого напису його представник, а від неї і сам позивач, дізнались 16.10.2020 року під час ознайомлення адвоката Гайтоти І.М. з матеріалами справи № 545/1127/19, після чого 08.12.2020 року до суду було подано даний позов.

Проте, як вірно зазначено в оскаржуваному судовому рішенні 04.12.2019 року до Полтавського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 була подана позовна заява до Акціонерного товариства Альфа-Банк , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання (справа №545/3037/19, провадження 2/545/1427/19).

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області 05.12.2019 року по справі № 545/3037/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа-Банк , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання - повернуто позивачу у зв`язку з тим, що 03.12.2019 року до суду надійшли матеріали позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа-Банк , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання, справа №545/3020/19.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 12.12.2019 року по справі №545/3020/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа-Банк про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - визнано неподаною та повернуто позивачу у зв`язку з тим, що представником позивача до відкриття провадження у справі подано заяву про відкликання позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі викладеного, місцевий суд вірно вказав, що, ОСОБА_1 у 2019 році в межах строків позовної давності (виконавчий напис вчинено 05.12.2016 року) було подано дві позовні заяви до Полтавського районного суду Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 05.12.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрованого в реєстрі за № 21185 таким, що не підлягає виконанню.

При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що даний позов ОСОБА_1 було подано (08.12.2020 року) в межах строків позовної давності, матеріали справи не містять.

Доводи сторони позивача стосовно того, що про існування оспорюваного виконавчого напису ОСОБА_1 довідався лише у жовтні 2020 року, спростовуються матеріалами справи.

Твердження апелянта про те, що про існування оспорюваного виконавчого напису ОСОБА_1 довідався лише у вересні 2019 року, належними та допустимими доказами також не підтверджено, окрім того, за суперечливості тверджень сторони позивача про дату, коли ОСОБА_1 довідався про порушення свого права, колегія суддів оцінює їх критично.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Таким чином ,суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2021 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун

СУДДІ Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак

Повний текст постнови виготовлено 22.12.2021 року.