Постанова

від 08.02.2023 по справі 545/3352/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 545/3352/20

провадження № 61-1347св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Олійник А. С., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гайтота Ірина Миколаївна, на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2021 року у складі судді Потетія А. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позову посилався на таке.

13 листопада 2007 року між ним та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк», банк), правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), а надалі Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), укладений кредитний договір № 1606/117/45-003.

На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладений іпотечний договір (на купівлю житлової нерухомості), посвідчений 13 листопада 2007 року приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу (приватним нотаріусом) Москівцем В. А. та зареєстрований у реєстрі за № 4159. За цим іпотечним договором в іпотеку банку було передано житловий будинок з господарськими будівлями, який в цілому складається з житлового будинку літ. «А-1», житловою площею 47,0 кв. м, загальною площею 104,0 кв. м, сараю «Б», погреба літ. «Б1», гаража літ. «Б2», сараю літ. «б», колонки № 1, воріт, хвіртки, огорожі № 2-5 та земельної ділянки площею 0,1603 га, переданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5324087703:03:001:0043, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право вимоги за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 1606/117/45-003 відступлено Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), а надалі - Публічному акціонерному товариству «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» .

Майно належить йому ( ОСОБА_1 ) на підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Москівцем В. А. та зареєстрованого у реєстрі за № 4155.

У зв`язку з невиконанням зобов`язання за кредитним договором (як вважав відповідач) 05 грудня 2016 року приватний нотаріус Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 21185, яким стягнув заборгованість за вказаним кредитним договором.

Водночас нотаріус не повідомив його (як боржника) про те, що до нього звернулися із заявою про вчинення виконавчого напису, внаслідок чого він не міг заперечувати проти незаконно нарахованих сум, а відповідно, нотаріус не мав вчиняти виконавчий напис, оскільки ним не була перевірена безспірність вимог кредитора.

Про спірність заборгованості свідчить також наявність цивільної справи № 554/14716/14-ц про стягнення з нього на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 17 114,00 дол. США, за відсотками у розмірі 844,55 дол США та пеня у розмірі 417,70 грн.

ПАТ «Альфа-Банк» як кредитор подало до приватного нотаріуса Чуловського В. А. на обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором розрахунок заборгованості, здійснений безпосередньо посадовою особою відповідача за період з 10 травня 2014 року до 07 жовтня 2016 року. Проте за вказаний період часу розмір заборгованості за кредитом не співпадає із сумою, зазначеною у виконавчому написі, та сумою, зазначеною у розрахунку заборгованості, оскільки сума, яка підлягає стягненню за виконавчим написом у зазначений період часу, значно перевищує суму заборгованості за цей період часу.

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує безспірність заборгованості та її подвійне стягнення.

З урахуванням викладеного позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 05 грудня 2016 року приватним нотаріусом Чуловським В. А., зареєстрований у реєстрі за № 21185, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 884,87 дол. США та суми платежу, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заборгованість, яка виникла у зв`язку з порушенням позивачем умов кредитного договору від 13 листопада 2007 року № 1606/1107/45-003, щодо якої нотаріусом вчинено оспорюваний виконавчий напис, не може вважатися безспірною і такою, що не потребує додаткового доказування, а тому і не може стягуватися шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису. Проте оскільки до суду позивач звернувся після спливу позовної давності, то у задоволенні позову необхідно відмовити.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що безспірність заборгованості боржника ОСОБА_2 перед банком, яка стягнута з нього на підставі оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса Чуловського В. А. від 05 грудня 2016 року, зареєстрованого у реєстрі за № 21185, не доведена, що є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Водночас позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січня 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гайтота І. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що про існування оскаржуваного виконавчого напису ОСОБА_1 дізнався у вересні 2019 року коли ознайомлювався з матеріалами цивільної справи № 545/1127/19. Тому перебіг позовної давності має відраховуватися з вересня 2019 року і ОСОБА_1 має законне право до вересня 2022 року звернутися до суду з цим позовом.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 отримував чи дізнався про оспорюваний виконавчий напис раніше ніж у вересні 2019 року. Тому немає підстав застосовувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Крім того, банк та приватний нотаріус не повідомляли позивача про те, що до нього звернулися із заявою про вчинення виконавчого напису, а тому він не міг заперечувати проти незаконно нарахованих сум і відповідно нотаріус не мав вчиняти виконавчий напис.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 26/1210/19, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

У червні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому АТ «Альфа-Банк» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що строк пред`явлення оспорюваного виконавчого напису сплив 05 грудня 2019 року. Кредитор вже не зможе пред`явити його до виконання, тому додаткове визнання його таким, що не підлягає виконанню, не матиме для сторін жодних правових наслідків.

Позивач не спростував суму боргу за виконавчим написом. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності. Позивач не довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого порушеного права раніше.

У 2019 році позивач двічі звертався з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, що взяли до уваги суди першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2022 року надійшли заперечення на відзив, в яких ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 отримував чи знав про виконавчий напис нотаріуса, вчинений 05 грудня 2016 року, раніше вересня 2019 року. Тому немає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Посилання банку на те, що строк пред`явлення до виконання оспорюваного виконавчого напису сплив і кредитор вже не може пред`явити його до виконання, тому додаткове визнання його таким, що не підлягає виконанню, не матиме для сторін жодних правових наслідків, є безпідставним, оскільки, незважаючи на сплив строку пред`явлення вказаного виконавчого напису до виконання, банк використовує його у судових справах та надає як доказ наявності заборгованості у розмірі 22 884,87 дол. США, однак такого боргу ОСОБА_1 перед банком не має.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гайтота І. М., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 13 листопада2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1606/1107/45-003, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 73 000,00 дол. США на термін до 13 листопада 2037 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами (а. с. 8-11).

13 листопада 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , на забезпечення виконання кредитного зобов`язання у розмірі 73 000,00 дол. США, передав банку в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 104 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12-14).

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14716/14-ц у задоволенні позову ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та у зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору відмовлено за безпідставністю (а. с. 15-18).

На погодившись із зазначеним рішенням, ПАТ «Альфа Банк» подало апеляційну скаргу.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року у справі № 554/14716/14-ц апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «АльфаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом у сумі 244 759,76 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 232 851,30 грн, заборгованість за відсотками - 11 490,76 грн, пеня - 417,70 грн.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом у сумі 244 759,76 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 232 851,30 грн, заборгованість за відсотками - 11 490,76 грн, пеня - 417,70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» сплачений судовий збір у розмірі по 2039,67 грн з кожного окремо.

В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року залишено без змін (а. с. 19-22).

05 грудня 2016 року приватний нотаріус Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 21185, яким стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 1606/1107/45-003, яка складається з 17 114,15 дол. США заборгованості за кредитом та 5 770,72 дол. США заборгованості за відсотками за користування кредитом, а всього - 22 884,87 дол. США (а. с. 7).

Зазначений виконавчий напис до виконання не було пред`явлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження безспірності заборгованості боржника ОСОБА_2 перед банком. Зазначене підтверджується наявністю цивільної справи № 554/14716/14-ц. Зокрема, постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року у справі № 554/14716/14-ц рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» скасовано, ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом у сумі 244 759,76 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 232 851,30 грн, заборгованість за відсотками - 11 490,76 грн, пеня - 417,70 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом у сумі 244 759,76 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 232 851,30 грн, заборгованість за відсотками - 11 490,76 грн, пеня - 417,70 грн.

Водночас оспорюваним виконавчим написом стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 1606/1107/45-003, яка складається з 17 114,15 дол. США заборгованості за кредитом та 5 770,72 дол. США заборгованості за відсотками за користування кредитом, а всього - 22 884,87 дол. США (а. с. 7).

З урахуванням зазначеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що заборгованість, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, не є безспірною.

Указаний висновок у касаційній скарзі не оспорюється.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позовна давність, у межах якої позивач повинен був звернутися до суду, пропущена, тому в задоволенні позову необхідно відмовити за спливом позовної давності.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права з огляду на таке.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.

У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Застосовуючи до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 у 2019 році в межах позовної давності подав дві позовні заяви до Полтавського районного суду Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 05 грудня 2016 року, таким, що не підлягає виконанню. У матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що про існування оспорюваного виконавчого напису ОСОБА_1 довідався лише у вересні 2019 року.

Такі висновки є обґрунтованими, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 286/1210/19, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-2469цс16 зазначено «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Водночас у цій справі позивач, ініціюючи питання про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який вчинений 05 грудня 2016 року, не посилався на докази, які б свідчили про те, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду.

Отже, висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 286/1210/19 (провадження № 61-23242св19).

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 286/1210/19 (провадження № 61-23242св19) зазначено: «звертаючись 15 квітня 2019 року до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ОСОБА_1 зазначив, що про виконавчий напис йому стало відомо з постанови головного державного виконавця Хрустальнинського МВДВС ГТУЮ у Луганській області від 10 липня 2018 року про звернення стягнення на заробітну плату. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 отримував виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 07 квітня 2015 року, раніше ніж 10 липня 2018 року».

Водночас указаний висновок стосується встановлення певних фактичних обставин справи та оцінки доказів судами попередніх інстанцій, а не застосування норм матеріального права, які регулюють питання застосування наслідків спливу позовної давності.

У цій справі суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин та оцінки доказів дійшли висновку про те, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності, враховуючи час вчинення виконавчого напису, та надали оцінку діям позивача.

Доводи касаційної скарги про сплив позовної давності фактично зводяться до переоцінки касаційним судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції та не дають підстав для висновку про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених Верховним Судом у зазначених заявником постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Висновки у вказаних справах та встановлені судами фактичні обставини є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається.

У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Однак вирішення питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гайтота Ірина Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: О. В. Білоконь

І. А. Воробйова

А. С. Олійник

С. Ф. Хопта