Постанова

від 21.12.2021 по справі 415/1081/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 415/1081/21

Провадження № 22-ц/810/830/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Лозко Ю.П., Луганської В.М.,

за участю секретаря Сінько А.І.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних позовних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 серпня 2021 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом у складі: судді Шубочкіної Т.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних позовних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 26.12.2011 у справі № 2-3727. Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач з 2012 року, після розірвання шлюбу, виїхав із місця свого постійного проживання, зв`язок ані з позивачем, ані з донькою не підтримує, розвитком та утриманням дитини не займається, зв`язку з відповідачем не має.

Тому позивачка просила суд позбавити батьківських прав відповідача відносно його дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Доводами апеляційної скарги є неврахування судом, що відповідач після розірвання шлюбу із дитиною не спілкується, матеріально не допомагає, нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, аліменти не сплачує, має заборгованість із 2011 року; судом першої інстанції в порушення Намібійських винятків не взято до уваги довідки, які було надано на підтвердження невиконання батьком своїх обов`язків, видані на території, яку тимчасово не контролює влада України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2021 визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) Назарову М.В., склад колегії суддів -Лозко Ю.П. , Луганська В.М. Апеляційне провадження у справі відкрито 11 жовтня 2021 року, ухвалою суду від 25 жовтня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду на 23 листопада 2021 року об 11-30 год.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року витребувано у Міністерства соціальної політики України із Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про перебування на обліку чи зняття з нього, із зазначенням місця проживання як внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , розгляду справи відкладено на 07 грудня 2021 року.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради та витребувано письмовий висновок письмовий висновок відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у визначеному законом порядку, який передбачено ст. 1-1 закону України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції .

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися.

Наведене відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Судом встановлено та ніким не оспорюється, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 3).

Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 26.12.2011 у справі № 2-3727/2011 розірвано шлюб, зареєстрований 17.04.2010 Алчевським міським відділом РАЦС, актовий запис № 144, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 02.08.2011 у справі № 2-2477/2011 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини його доходу щомісячно, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до повноліття доньки, починаючи стягнення з 25.07.2011.

Відповідно до довідок № 9855 від 06.09.2012 та № 1166 від 01.03.2012, наданих Відділом державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області, ОСОБА_1 не отримувала аліменти з ОСОБА_2 у період з 01.09.2011 по 29.02.2012 та з 01.02.2012 по 31.08.2012 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6, 7).

Згідно з довідками № 45/01-31 від 24.03.2017 та № 209/01-31 від 20.10.2016 Комунального закладу Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 378 Харківської міської ради , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідувала вказаний заклад, дитину приводить до дошкільного закладу і забирає з нього ОСОБА_1 (а.с. 9).

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дитини, суд виходив з того, що жодних належних доказів на підтвердження фактів свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками або його протиправної поведінки у відношенні до дитини позивачем не надано.

Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України Про охорону дитинства ).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі Мамчур проти України від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі Савіни проти України ).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Факту несплати аліментів та відсутність спілкування з донькою недостатньо для позбавлення батьківських прав, про що зазначено, зокрема, у постанові КЦС/ВС у справі № 466/9380/17 від 17 червня 2021 року.

Тому самі по собі факти, на які вказує позивачка як на обґрунтування своїх позовних вимог, є недостатніми для висновку про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Також, самою позивачкою надано докази того, що на даний час відповідач засуджений 29.06.2020 року Динським районним судом Краснодарського краю РФ за ч. 1 ст. 105 УК РФ, за п в ч. 2 ст. 158 УК РФ, за ч. 2 ст. 167 УК РФ до 12 років позбавлення волі, і по вказаній справі утримується під вартою з 27.08.2019 року.

Саме по собі притягнення особи до кримінальної відповідальності та перебування у місцях позбавлення волі, у зв`язку із чим неможливість спілкування з дитиною протягом вказаного часу, також не є безумовною підставою для позбавлення такої особи батьківських прав з огляду на приписи частини першої статті 164 СК України.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При формою участі органу опіки та піклування є подача суду письмового висновку щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Матеріали справи свідчать про відсутність висновку відповідного органу опіки та піклування під час ухвалення оскаржуваного рішення, що не може бути підмінено наявним у справі листом Служби у справах дітей Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про винесення рішення з урахуванням інтересів дитини, підписаним начальником вказаної служби (а.с. 59).

Згідно матеріалів справи, позивачка у 2016-2017 роках мешкала разом із дитиною у м. Харків, де дитина відвідувала дитячий заклад, а у 2017 році позивачка з дитиною повернулася до місця своєї реєстрації на тимчасово окуповану територію, де мешкає і наразі.

Згідно отриманої апеляційним судом інформації з Мінсоцполітики України від 23.11.2021 № 415/1018/21 ОСОБА_1 07.07.2014 переміщена та взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та перебуває на обліку в ЄІБДВПО, зареєстрована: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 .

Тобто, позивачка з дитиною та відповідач не мешкають наразі на території України, що контролюється органами державної влади України.

Усуваючи вказану прогалину, ухвалою Луганського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (за місце реєстрації позивачки як внутрішньої переміщеної особи) та витребувано письмовий висновок письмовий відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На що від вказаного Департаменту отримано відповідь від 21.12.2021 № 4097/0/202-21 про неможливість надання висновку з огляду на відсутність всіх необхідних для цього складових.

Саме з підстав наявності об`єктивних причин неможливості виконання заходів, передбачених ст. 19 СК України та п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою КМУ від 24.09.2008 № 866, вказаний орган опіки та піклування не зміг подати до суду висновки щодо розв`язання спору.

При таких обставинах колегія суддів суду апеляційної інстанції, приходить до висновку, що передбачений ч. 5 ст. 19 СК України письмовий висновок щодо розв`язання спору з приводу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не може бути поданий суду у цей час та при таких обставинах з об`єктивних причин.

Крім того, колегія суддів зазначає, що нормами ЦПК України, як і іншими нормативно-правовими актами, не передбачено обов`язку суду отримувати для розгляду справи документи, висновки тощо від органів, незаконно утворених на непідконтрольній Україні територій і чинне законодавство не регулює порядок отримання у такій ситуації висновку органу опіки та піклування.

При цьому згідно з частиною 10 статті 10 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини. А частиною першою цієї статті врегульовано, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не лише конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства. Гарантована Конституцією України рівність всіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Виходячи з необхідності захисту прав дитини та керуючись вимогами верховенства права, виключно у вказаній справі за наведених обставин, встановлених судом, колегія суддів доходить висновку, що дану справу можна вирішити без письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору.

Отже, вказане не вплинуло на правильність висновків суду про необгрунтованіть позову.

Помилкові доводи апеляційної скарги, які фактично є підставами позову і яким судом дана належна і правильна оцінка, не спростовують цих висновків.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 22 грудня 2021 року.

Головуючий

Судді: