Ухвала

від 20.12.2021 по справі 369/6839/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

20 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 369/6839/21

провадження № 61-20133ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Юлії Романівни на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 173 181,92 доларів США, що еквівалентно 4 602 069,08 грн.

Позов мотивовано тим, що в період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року він передав ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 163 000 доларів США за будівельні роботи в будинку АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються розпискою ОСОБА_1 .

У липні 2021 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на: земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1840787132224, кадастровий номер: 3222457400:01:003:5089, площа 0,0829 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 26 квітня 2019 року, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, смт Чабани; земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1478587332224 кадастровий номер: 3222480401:01:014:5166, площа 0,2499 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18 грудня 2017 року, адреса: АДРЕСА_2 ; житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1280386932224, загальна площа 236 кв. м, житлова площа 121,2 кв. м, житловий будинок А , господарчий блок Б , свердловина, каналізаційна яма II, III, адреса: АДРЕСА_2 , та заборони всім суб`єктам, які здійснюють державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинення будь-яких реєстраційних дій у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відносно вказаного нерухомого майна.

Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що між сторонами існує майновий спір на значну грошову суму (163 000 доларів США) і є підстави вважати, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Згідно з інформацією, розміщеною на вебсайті з продажу нерухомості, орієнтовна ринкова вартість зазначених земельних ділянок і житлового будинку становить 3 800 000 грн. Загальна сума грошових коштів, що підлягає поверненню, еквівалентна 4 602 069,08 грн, відтак ринкова вартість належного відповідачу нерухомого майна не покриває повністю суми майбутнього стягнення. Вимога про повернення безпідставно отриманих грошових коштів була проігнорована відповідачем, тому є необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, які є співмірними з пред`явленими вимогами. Крім цього, ОСОБА_1 здійснює розпродаж свого майна, з 23 квітня 2021 року по 19 липня 2021 року з його власності вибула значна кількість земельних ділянок.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 , місцевий суд виходив з того, що наведені позивачем обставини не дають підстав для висновку про ймовірне утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття запропонованих заходів забезпечення позову. Сама по собі наявність позову про повернення безпідставно отриманих грошових коштів не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2021 року скасовано і ухвалено нову постанову, якою заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Накладено арешт на: земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1840787132224, кадастровий номер: 3222457400:01:003:5089, площа 0,0829 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 26 квітня 2019 року, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, смт Чабани; земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1478587332224, кадастровий номер: 3222480401:01:014:5166, площа 0,2499 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18 грудня 2017 року, адреса: АДРЕСА_2 . В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив з того, що між сторонами дійсно існує спір щодо повернення грошових коштів, обраний позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:01:003:5089 та 3222480401:01:014:5166 не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично залишається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ним. Разом з тим накладення арешту на житловий будинок на АДРЕСА_2 не є співмірним із заявленими позовними вимогами. Вимоги позивача в частині заборони вчиняти дії є необґрунтованими, оскільки застосований судом вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно є достатнім та співмірним із заявленими позовними вимогами, тому немає необхідності в забезпеченні позову шляхом заборони вчиняти дії.

09 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник Ю. Р. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення вимог заяви ОСОБА_2 і залишити без змін ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2021 року.

Касаційна скарга, подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), мотивована тим, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Так, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися і розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Наведені позивачем обставини не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, так як не свідчать про ймовірність утруднення виконання чи невиконання рішення суду в разі невжиття запропонованих заходів. Крім цього, апеляційний суд не звернув уваги на те, що майно, на яке просив накласти арешт позивач, є спільним майном подружжя, так як з 25 липня 2010 року ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі. При цьому судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 липня 2021 року у справі № 359/10720/19, щодо незаконності накладення арешту на майно, яке належить третій особі.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами виник майновий спір на суму 173 181,92 доларів США, що еквівалентно 4 602 069,08 грн.

ОСОБА_3 надіслав ОСОБА_1 вимогу щодо досудового врегулювання спору, яку було проігноровано відповідачем.

Звернувшись із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_3 вказав, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, так як відповідач не визнав його майнових вимог і здійснює розпродаж свого майна, з 23 квітня 2021року по 19 травня 2021 року з його власності вибули земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222484200:02:001:5086; 3222484500:02:001:5084; 3222484500:02:001:5082; 3222484500:02:001:5077; 3222484500:02:001:5076; 3222484500:02:001:5073; 3222484500:02:001:5072; 3222484500:02:001:5074; 3222484500:02:001:5071; 3222484500:02:001:5070; 3222484500:02:001:5069; 3222484500:02:001:5055; 3222484500:02:001:5057; 3222484500:02:001:5059; 3222484500:02:001:5051.

Також ОСОБА_3 зазначив, що згідно з відомостями з вебсайту з продажу нерухомості орієнтовна загальна ринкова вартість належних відповідачу земельних ділянок з кадастровими номерами 3222457400:01:003:5089, 3222480401:01:014:5166 і житлового будинку на АДРЕСА_2 становить 3 800 000 грн.

Апеляційний судом також встановлено, що згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 належать земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:01:003:5089, 3222480401:01:014:5166.

Пред`явивши позов у цій справі, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 173 181,92 доларів США, що еквівалентно 4 602 069,08 грн.

Апеляційний суд пересвідчився, що між сторонами дійсно виник спір щодо повернення грошових коштів у вказаній сумі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення , що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача .

Врахувавши доводи заяви про забезпечення позову та характер спору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, щоневжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення в разі задоволення позову, оскільки відчуження спірного нерухомого майна дійсно може призвести до неможливості виконання відповідачем боргових зобов`язань.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки це питання є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18.

Вжитий місцевим судом захід забезпечення позову є співмірним з позовними вимогами.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на нерухоме майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси власника.

Доводи касаційної скарги про те, що майно, на яке просив накласти арешт позивач, є спільним майном подружжя, тому суд не вправі був накладати арешт на це майно, є безпідставними, оскільки, як встановив апеляційний суд, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:01:003:5089, 3222480401:01:014:5166 зареєстровані за відповідачем. Той факт, що відповідач перебуває у шлюбі та згідно з презумпцією спільності майна подружжя арештоване майно є спільною сумісною власністю, не порушує право дружини відповідача як співвласника на володіння майном, а вжитим судом заходом забезпечення позову не вирішувалося питання щодо права власності на таке майно.

Посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 липня 2021 року у справі № 359/10720/19 є безпідставним, так як за встановлених апеляційним судом обставин відсутні підстави вважати, що арешт було накладено на земельні ділянки, які не належать відповідачу.

Предметом позову є майнові вимоги, а вжитий апеляційним судом захід забезпечення позову спрямований на недопущення відчуження відповідачем як особою, за якою зареєстроване право власності, наявного в нього майна, за рахунок якого можуть бути задоволені позовні вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Висновки апеляційного суду щодо співмірності застосованого заходу забезпечення позову узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими апеляційним судом обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Ю. Р. про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року та про зупинення дії вказаного судового рішення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Юлії Романівни на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко