Рішення

від 13.12.2021 по справі 356/650/20

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/92/21

Справа № 356/650/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.12.2021 року Березанський міський суд Київської області в складі:

Головуючого судді Лялик Р.М.

З участю секретарів Настич Н.А., Брунько А.В.

Представника позивача Кидалова І.М.

Відповідача ОСОБА_1

Представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сінільга до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами зворотної фінансової допомоги (позики),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сінільга (далі - позивач, ТОВ Сінільга ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2) про стягнення боргу за договорами зворотної фінансової допомоги (позики), позовні вимоги обґрунтовуючи тим, що 20.12.2012 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір зворотної фінансової допомоги (позики) № П-1. Згідно з договором відповідачу-1 на його поточний/банківський/картковий рахунок за його письмовим чи усним запитом позивач зобов`язувався надати позики траншами у період з 04.12.2012 року по 31.12.2015 року, а відповідач-1, у свою чергу, зобов`язувався повернути отримані грошові кошти на рахунок позивача в строк до 31.12.2017 року. 13.01.2015 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір зворотної фінансової допомоги (позики) № ЗБФД-13/01/15, згідно з яким останньому на його поточний/банківський/картковий рахунок за його письмовим чи усним запитом позивач зобов`язувався надати позики траншами у період з 13.01.2015 року по 31.12.2016 року, а відповідач-1, у свою чергу, зобов`язувався повернути отримані грошові кошти на рахунок позивача в строк до 31.12.2017 року.

Позика надавалась ОСОБА_1 шляхом перерахування на поточний/банківський/картковий рахунок грошових коштів наступним чином: 20.12.2012 року - 31 000, 00 грн.; 07.02.2013 року - 11 000,00 грн.;.13.06.2014 року - 10 000,00 грн.; 29.10.2014 року - 15 000, 00 грн.; 10.11.2014 року - 15 000,00 грн.; 13.01.2015 року - 80 000,00 грн.; 03.02.2015 року - 80 000, 00 грн.; 17.02.2015 року - 20 000,00 грн.; 02.03.2015 року - 20 000,00 грн.; 23.03.2015 року - 37 000,00 грн.; 03.04.2015 року - 30 000,00 грн.; 13.05.2015 року - 10 000,00 грн.; 02.06.2015 року - 10 000,00 грн.; 05.08.2015 року - 20 000,00 грн. Загальна сума наданих ОСОБА_1 позик становила 389 000,00 грн.

15.01.2016 року ОСОБА_1 повернув на рахунок позивача суму в розмірі 229 703, 56 грн. Отже, виходячи з вищезазначеного, загальна сума боргу відповідача-1 перед позивачем становить 159 296,44 грн.

Як стверджує позивач, ОСОБА_1 ухиляється від повернення позик, чим порушив взяті на себе зобов`язання.

Крім того, позивачу відомо, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , шлюб зареєстровано 14.02.2003 року ДРАЦС Березанського району Київської області. Тому, з посиланням на приписи ч. 4 ст. 65, ч. 2 ст. 73 СК України, позивач вважає, що презумується правовий статус спільної сумісної власності подружжя на все та будь-яке набуте подружжям у шлюбі майно, а поєднання вказаних умов Сімейний кодекс України дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника), оскільки на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, який не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї, що, спрямовано, перш за все, на забезпечення інтересів кредиторів. Відтак, позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сінільга загальну суму боргу за договорами позики у розмірі 159 296, 44 гривні, 3 % річних у розмірі 14 061,73 гривні, інфляційні втрати в розмірі 25 762,92 гривні. Судові витрати у справі покласти на відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно.

02.02.2021 року до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву відповідачки ОСОБА_3 , поданий в порядку ст. 178 ЦПК України, у якому вона просила суд в позові ТОВ Сінільга до неї про стягнення боргу за договорами позики відмовити, з огляду на те, що позовні вимоги не визнаються нею у повному обсязі, оскільки тлумачення ч. 4 ст. 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим з подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Кошти, отримані за договорами зворотної фінансової допомоги № П-1 від 20 грудня 2012 року та № ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, не були використані в інтересах сім`ї, згоди на підписання цих договорів вона не надавала, не була поінформована про їх існування (т. 1, а.с. 108-109).

Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву (зареєстровано канцелярією суду за вх. № 296 від 04.02.2021 року), у якому зазначив, що договори зворотної фінансової допомоги (позики) № П-1 від 20.12.2012 року та № ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року він не підписував. В ці роки директором товариства з обмеженою відповідальністю Сінільга був саме він. ОСОБА_4 приступив до виконання обов`язків директора з 25 серпня 2015 року, тому в цей час не був наділений правом підпису договорів в особі директора товариства. Відповідач 1- просив суд відмовити в задоволенні позову (т. 1, а.с. 112-113).

Представник позивача адвокат Кидалов І.М. подав до канцелярії суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 ( 11.02.2021 року, вх. № 345) та відповідь на відзив відповідачки ОСОБА_3 (11.02.2021 року № 346). Позиції відповідачів він вважає необґрунтованими, зважаючи на таке. ОСОБА_1 у відзиві визнав, що отримував позики, якщо він заявляє, що не підписував договори як позикодавець, то на якій підставі він же як керівник - директор ТОВ Сінільга , протягом 2012-2015 років ініціював і здійснив 14 (чотирнадцять) безготівкових банківських переказів на власний рахунок як фізичної особи, 389 000.00 грн. Як видно з пояснень, отриманих від директора ТОВ Сінільга ОСОБА_4 , він став керівником - директором зазначеного товариства на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ Сінільга від 25.08.2015 року та змінив на посаді директора саме ОСОБА_1 , після початку роботи керівником ТОВ Сінільга , ОСОБА_4 провів інвентаризацію справі та виявив суттєві фінансові порушення в діях попереднього керівника ОСОБА_1 , а саме той факт, що останній отримав, але не повернув на підприємство 389 000,00 грн. зворотної фінансової допомоги (позики), при цьому самі договори зворотної фінансової допомоги (позики) № П-1 від 20.12.2012 року та № ЗБФД-13/01/15 від 13.01.2015 року в бухгалтерських документах підприємства були відсутні, хоча на них і були посилання у відповідних платіжних дорученнях про перерахування відповідних сум. Після попередження ОСОБА_4 про ініціювання процедур притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за розкрадання грошових коштів, між чинним керівником ТОВ Сінільга директором ОСОБА_4 та ОСОБА_1 була досягнута домовленість про те, що останній відновить знищені ним договори, підпише їх, та буде повертати заборгованість за ними. Відповідач-1 приходив в офіс ТОВ Сінільга з екземплярами договорів, підписував їх та просив ОСОБА_4 , як директора ТОВ Сінільга підписати по 2 примірники кожного договору -по одному для кожної зі сторін, що ОСОБА_4 і зробив. Після підписання договорів № П-1 від 20.12.2012 року та № ЗБФД-13/01/15 від 13.01.2015 року на початку 2016 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 9500 доларів США, які той конвертував в національну валюту і 15.01.2016 року вніс відповідну суму від імені відповідача ОСОБА_1 на рахунок підприємства в якості погашення заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги (позики). За наявності 14 платіжних доручень про перерахування зворотної фінансової допомоги (позики), виходячи зі змісту ст. 1046, 1047 ЦК України, незаперечним є факт існування правочину з договору позики, що був укладений між ТОВ Сінільга як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником. Щодо тверджень відповідачки ОСОБА_3 , викладених нею у відзиві, представник позивача зазначив, що саме на неї, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц, покладений обов`язок доводити свої посилання на те, що позики брались її чоловіком і використовувались не в інтересах сім`ї, а в його особистих цілях, адже, згідно з приписом ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. На підставі викладеного, вважає позов цілком обґрунтованим, позовні вимоги загалом, і в частині щодо відповідачки, зокрема, повністю відповідають вимогам закону, а тому просив позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Числовська І.В. 04.03.2021 року подала до канцелярії суду заяву про застосування строків позовної давності, у якій вона вказала, що умови договору зворотної фінансової допомоги (позики) № П-1 від 20 грудня 2012 року та договору зворотної фінансової допомоги (позики) № ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року сторонами не погоджувалися, оскільки станом на дату підписання обох договорів ОСОБА_4 не був директором ТОВ Сінільга , а вказані договори підписані ОСОБА_4 в процесі їх нібито відновлення . Тому їх положення не можуть вважатися такими, що погоджені сторонами договору. Вочевидь, вказаний договір було складено в рамках підготовки до суду позовної заяви про стягнення заборгованості. Таким чином, сторонами договору зворотної фінансової допомоги не було погоджено ні строк дії договору, ні порядок повернення сум наданих позик. Враховуючи те, що у даних зобов`язаннях з повернення зворотної фінансової допомоги строк повернення грошових коштів не визначено (з огляду на відновлення договору ТОВ Сінільга у 2015 році про це зазначає позивач) перебіг строку позовної давності розпочався від дня, коли у кредитора виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. З огляду на викладене вище, враховуючи фактичне визнання ОСОБА_4 як директором ТОВ Сінільга у своєму листі, адресованому до суду від 03 лютого 2021 року, факту пред`явлення вимоги щодо повернення заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги (позики) № П-1 від 20 грудня 2012 року та № ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, в силу вимог ст. 253 ЦК України, представник відповідача-1 стверджує, що перебіг строку позовної давності, який розпочався наприкінці 2015 року, в силу вимог ст. 264 ЦК України, перервався частковим платежем, здійсненим ОСОБА_1 15 січня 2016 року, у зв`язку із чим перебіг трирічного строку позовної давності розпочався від 15 січня 2016 року та, відповідно, сплив 15 січня 2019 року. Позовну заяву до Березанського міського суду Київської області позивачем подано 10 грудня 2020 року, тобто, після спливу трирічного строку позовної дваності. Отже, представик відповідача ОСОБА_1 просить застосувати до позовних вимог ТОВ Сінільга до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 наслідки спливу строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача адвокат Кидалов І.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, обґрунтовуючи їх обставинами, викладеними у позовній заяві. Наголосив, що у платіжних дорученнях чітко вказано призначення платежу: зворотня фінансова допомога згідно договору. На договорах стоїть підпис ОСОБА_1 , зворотнє відповідачем не спростовано, зокрема, і висновком експертизи. Між ТОВ Сінільга та ОСОБА_1 існують договірні відносини, заборгованість за договорами позики останній не погасив. Доводи відповідача щодо непідписання ним договорів позики мають характер маніпуляції. Наголосив, що відсутність договору не припиняє зобов`язання. Цивільний кодекс України дозволяє укладати договори щодо відносин, що передували їх укладенню. При вирішенні спору слід виходити із принципів добросовісності та заборони суперечливої поведінки. Позов просив задовольнити,

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Числовська І.В. проти задовлення позовних вимог заперечила. Вказала, що відповідач ОСОБА_1 не заперечує, що він отримав грошові кошти. Однак, договори від 20.12.2012 року та 13.01.2015 року, які долучені позивачем до матеріалів справи, не підписувалися ним, він заперечує факт укладення договорів позики з умовами, у редакції, яка міститься в матеріалах справи, в тому числі щодо строків повернення позики. На час укладення договорів зворотної фінансової допомоги (позики) ОСОБА_4 не був директором ТОВ Сінільга , він став ним лише 25 серпня 2018 року, тому на дублікатах договорів (як називає їх представник позивача) не може стояти підпис ОСОБА_4 як директора ТОВ Сінільга . Також представник відповідача просила застосувати до позовних вимог наслідки спливу строків позовної давності, оскільки, право вимоги за договорами виникло у керівника ТОВ Сінільга у серпні 2015 року, коли він дізнався про існування заборгованості, потім строк перервався 15.01.2016 року частковим виконанням ОСОБА_1 зобов`язання і, відповідно, сплив через 3 роки, 15.01.2019 року. Відтак, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

ОСОБА_3 08.12.2021 року надіслала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, у якій просила у задоволенні позовних вимог ТОВ Сінільга відмовити.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ТОВ Сінільга перерахувало на рахунок ОСОБА_1 в рахунок зворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики) згідно договору № П-1 від 20.12.2012 року: згідно з платіжним дорученням № 30 від 20.12.2012 року 31 000,00 грн. (т. 1, а.с. 38); згідно з платіжним дорученнмя № 92 від 07.02.2013 року 11 000,00 грн. (т. 1, а.с. 39); згідно з платіжним дорученням № 449 від 13.06.2014 року 10 000,00 грн. (т. 1, а.с. 40); згідно з платіжним дорученням № 606 від 29.10.2014 року 15 000,00 грн. (т. 1, а.с. 41); згідно з платіжним дорученням № 626 від 10.11.2014 року 15 000, 00 грн. (т. 1, а.с. 42); в рахунок зворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором № ЗБФД-13/01/15 від 13.01.2015 року: відповідно до платіжного доручення № 722 від 13.01.2015 року 80 000,00 грн. (т. 1, а.с. 43); відповідно до платіжного доручення № 760 від 03.02.2015 року 80 000,00 грн. (т. 1, а.с. 44); відповідно до платіжного доручення № 778 від 17.02.2015 року 20 000,00 грн. (т. 1, а.с. 45); відповідно до платіжного доручення № 798 від 02.03.2015 року 20 000, 00 грн. (т. 1, а.с. 46), відповідно до платіжного доручення № 837 від 23.03.2015 року 37 000,00 грн. (т. 1, а.с. 47); відповідно до платіжного доручення № 855 від 03.04.2015 року 30 000,00 грн. (т. 1, а.с. 48); відповідно до платіжного доручення № 926 від 13.05.2015 року 10 000, 00 грн. (т. 1, а.с. 49); відповідно до платіжного доручення № 967 від 02.06.2015 року 10 000,00 грн. (т. 1, а.с. 50); відповідно до платіжного доручення № 1088 від 05.08.2015 року 20 000,00 грн. (т. 1, а.с. 51).

Матеріали справи містять копію договору зворотної фінансової допомоги (позики) № П-1 від 20 грудня 2012 року, контрагентами якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Сінільга в особі директора Зінченка Івана Григоровича (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) (т. 1, а.с. 34-35).

Відповідно до п. 1.1 договору позикодавець надає позичальнику зворотну фінансову допомогу (позику), а позичальник зобов`язується повернути надану позику в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Загальна сума позики (сума окремих траншів) - не більше 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок (п. 2.3 договору позики № П-1 від 20.12.2012 року).

Загальна сума позики, наданої позичальнику на умовах цього договору, надається траншами, починаючи від дати укладання цього договору і до 31 грудня 2015 року. Загальна сума позики підлягає поверненню позикодавцю у строк до 31 грудня 2017 року в повному розмірі незалежно від дати надання окремих траншів (п.п. 5.1, 5.2 договору № П-1 від 20 грудня 2012 року).

Як вбачається з копії договору зворотної фінансової допомоги (позики) № ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, Товариство з обмеженою відповідальністю Сінільга в особі директора Зінченка Івана Григоровича (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про те, що позикодавець надає позичальнику зворотну фінансову допомогу (позику), а позичальник зобов`язується повернути надану позику в повному обсзі у порядку та на умовах, передбачених цим договором (т. 1, а.с. 36-37).

Загальна сума позики (сума окремих траншів) - не більше 400 000 (чотириста тисяч) гривень 00 копійок (п. 2.3 договору позики № ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року).

Загальна сума позики, наданої позичальнику на умовах цього договору, надається траншами, починаючи від дати укладання цього договору і до 31 грудня 2016 року. Загальна сума позики підлягає поверненню позикодавцю у строк до 31 грудня 2017 року в повному розмірі незалежно від дати надання окремих траншів (п.п. 5.1, 5.2 договору позики № ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року).

Обидва договори містять реквізити сторін та підписи позикодавця - директора ТОВ Сінільга ОСОБА_4 та позичальника ОСОБА_1 .

До матеріалів справи додано копію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Сінільга , (нова редакція), код ЄДРПОУ: 35691286 (т. 1, а.с. 7-32) та копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 785212 від 09.07.2012 ТОВ Сінільга (т. 1, а.с. 53).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Сінільга з 04.07.2012 року був ОСОБА_1 з повноваженнями вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (згідно статуту) (т. 1, а.с. 175-177).

З 26 серпня 2015 року керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Сінільга є ОСОБА_4 (згідно статуту), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1, а.с. 172-174).

Зазначене вище підтверджується і копією наказу № 2 від 25.08.2015 року Про призначення директора (т. 1, а.с. 95).

Так, відповідач ОСОБА_1 не заперечує факту отримання ним від ТОВ Сінільга у період з з 20.12.2012 року по 05.08.2015 року грошових коштів у сумі 389 000,00 грн. у якості зворотної фінансової допомоги (позики).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Поняття договору позики і відповідних йому договірних відносин визначаються положеннями глави 71 ЦК України .

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частини перша та друга статті 1047 ЦК України ).

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України визначено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (абзац 2 частини першої статті 1046 ЦК України ).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України , за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Так, Цивільний кодекс України не передбачає наслідком недодержання письмової форми договору позики його недійсність.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 вказано, що договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України . Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України , можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення.

За встановлених обставин, оскільки недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (договір позики не належить до таких випадків), а позивачем доведено в судовому засіданні належними та достатніми доказами факт укладення договору, факт передання (виплати) відповідної суми грошових коштів, як суми позики, відповідачу-1, а останній не заперечує факту отримання грошових коштів, суд дійшов висновку, що договори зворотної фінансової допомоги (позики) між позивачем та відповідачем є укладеними.

Щодо посилань представника позивача на те, що договори зворотної фінансової допомоги (позики) № П-1 від 20.12.2012 року та № ЗБФД-13/01/15 від 13.01.2015 року, долучені до матеріалів справи, є дублікатами цих договорів, виготовленими наприкінці 2015 року, суд зазначає таке.

Дійсно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 161/3245/15-ц вказано, що дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.

Фактично, дублікатом документа є такий документ, який лише дублює, відтворює зміст договору, не містить нових умов чи даних.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що договори зворотної фінансової допомоги (позики) від 20.12.2012 року та від 13.01.2015 року були укладені між ТОВ Сінільга та ОСОБА_1 в період, коли керівником ТОВ Сінільга був саме відповідач ОСОБА_1 , а не ОСОБА_4 , який набув відповідного статусу з 25.08.2015 року, тобто, вже після укладення договорів позики, повернення грошових коштів за якими є предметом розгляду у цій цивільній справі.

А як вбачається з матеріалів справи наявні в ній копії договорів підписані ОСОБА_4 як керівником ТОВ Сінільга (позикодавця), що не відповідало дійсності станом на 20.12.2012 року та 13.01.2015 року, на дату укладення договорів. Більш того, в обох договорах вказано, що контрагентами договору є Товариство з обмеженою відповідальністю Сінільга в особі директора Зінченка Івана Григоровича (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник).

Тому відсутні підстави вважати дублікатами згаданих вище договорів позики № П-1 від 20.12.2012 року та № ЗБФД-13/01/15 від 13.01.2015 року, які долучені до матеріалів справи позивачем, оскільки позивачем належними, достатніми та допустимими доказами не доведено, що вони не містять ті ж відомості, що й оригінал документа.

В силу приписів ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на те, що надані позивачем договори зворотної фінансової допомоги (позики) № П-1 від 20.12.2012 року та № ЗБФД-13/01/15 від 13.01.2015 року не є дублікатами укладених договорів, оскільки вони містять інформацію, відмінну від первісного змісту договору в частині зазначення сторін договору (керівника позикодавця - ТОВ Сінільга ), враховуючи заперечення відповідача та його представника щодо достовірності умов договорів в тій редакції, які надана позивачем, суд критично оцінює строки повернення позики, вказані в договорах.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Виходячи з викладених вище обставин справи, суд вважає, що строк повернення позики в даному разі слід визначати моментом пред`явлення вимоги, тобто, позика повинна бути повернута позичальником протягом 30 (тридцяти) днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України , предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України , є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Щодо позовних вимог позивача до ОСОБА_3 , суд приходить до такого висновку.

Сторонами не оспорюється факт, що з 14.02.2003 року відповідачі по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Позовні вимоги до ОСОБА_3 позивач обгрунтовує тим, що правовий статус спільної сумісної власності подружжя презумується на все набуте подружжям у шлюбі майно, отже, ОСОБА_3 як дружина є зобов`язаною особою (боржником), оскільки на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, який не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину, якщо об`єктивно договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї.

Згідно з ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України , згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу , яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України ).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Свою правову позицію представник позивачів обґрунтовує, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц.

Дійсно, у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Так само, у ній вказано, що за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Суд вважає за доцільне акцентувати увагу невідповідності фактичних обставин розглядуваної справи та справи, при касаційному перегляді якої було винесено постанову, на яку посилається представник позивачів, а саме: наявність у справі нотаріально завіреної згоди дружини на укладення чоловіком договору позики. Матеріали ж справи не містять жодних письмових доказів на підтвердження надання відповідачкою ОСОБА_3 письмової згоди своєму чоловікові ОСОБА_1 на укладення договорів позики.

Крім того, як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року, ключовим мотивом касаційної скарги було спростування покладення саме солідарного обов`язку з повернення боргу на подружжя та доведення неправильного застосування судами ст. 541 ЦК України. В той час представник відповідача заперечує щодо виникнення самого обов`язку у ОСОБА_3 щодо повернення боргу за договором позики через недоведеність її отримання ОСОБА_1 з її згоди та використання отриманих коштів в інтересах сім`ї.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 , частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_3 у письмовій формі згоди на укладення договорів позики.

Так само матеріали справи не містять достатніх доказів укладення договорів позики в інтересах сім`ї та, відповідно, витрачення отриманих грошових коштів в інтересах сім`ї.

Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший із подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163 цс 12 та застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт надання ОСОБА_3 у письмовій формі згоди на укладення договорів позики та використання коштів за спірними договорами позики в інтересах сім`ї, а тому відсутні підстави для солідарного стягнення боргу з обох з подружжя.

Позовні вимоги ТОВ Сінільга до ОСОБА_1 суд вважає обґрунтованими та доведеними.

Оскільки ОСОБА_1 борг у повному обсязі не повернув, а належних та допустимих доказів зворотнього ним не надано та в судовому засіданні не встановлено, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ Сінільга є доведеними та такими, що знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Разом з тим, суд вважає обґрунтованими посилання представника відповідача-1 на сплив строку позовної давності за вимогами позивача, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України ).

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З матеріалів справи, зокрема, із заяви директора ТОВ Сінільга Зінченка І.Г. від 03.02.2021 року (т. 1.а.с. 124-125) вбачається, що йому як керівнику ТОВ Сінільга стало відомо про існування зобов`язання ОСОБА_1 по поверненню грошових коштів за договорами зворотної фінансової допомоги (позики) після призначення 25.08.2015 року на посаду директора ТОВ Сінільга та проведення інвентаризації справ, а наприкінці 2015 року ОСОБА_1 був запрошений до ТОВ Сінільга з вимогою про надання документів і пояснень щодо здійснених переказів.

ОСОБА_1 15.01.2016 року повернув 300 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості, що не заперечується позивачем та знаходить підтвердження в матеріалах справи.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

В силу приписів ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частковим виконанням зобов`язання 15.01.2016 року відповідач ОСОБА_1 перервав перебіг позовної давності.

Отже, перебіг позовної давності для пред`явлення вимог за договорами позики розпочався 15.01.2016 року і сплив 15.01.2019 року.

Позивач же звернувся до суду 16.12.2020 року, тобто, з пропуском строку позовної давності.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 253, 256-257, 261, 264, 267, 509, 526, 1046-1049 ЦК України, ст. 60-61, 65 СК України, ст. 4-5 , 12 , 13, 76-81 , 89 , 133, 141 , 258-259 , 263-265 , 268 , 352 , 354-355 ЦПК України ,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Сінільга до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами зворотної фінансової допомоги (позики).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Київського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р. М. Лялик