Постанова

від 05.07.2022 по справі 356/650/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5905/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2022року місто Київ

справа № 356/650/20

Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальності «Сінільга» на рішення Березанського міського суду Київської області від 13 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Лялик Р.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Сінільга» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами зворотної фінансової допомоги (позики),-

В С Т А Н О В И В:

20 грудня 2020 року позивач звернувся до Березанського міського суду Київської області з позовом до відповідачів, в якому просив:

стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Сінільга» загальну суму боргу за договорами позики розмірі 159296,44 грн., 3% річних у розмірі 14061,73 грн., інфляційні втрати в розмірі 25762,92 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 20 грудня 2012 року між ТОВ «Сінільга» та ОСОБА_1 було укладено договір зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1, відповідно до умов якого позичальнику на його поточний/банківський/картковий рахунок за його письмовим чи усним запитом позикодавець зобов`язався надати позики траншамиу період з 04 грудня 2012 року по 31 грудня 2015 року, а ОСОБА_1 у свою чергу, зобов`язувався повернути отримані грошові кошти на рахунок позивача в строк до 31 грудня 2017 року.

Вказував, що 13 січня 2015 року між ТОВ «Сінільга» та ОСОБА_1 було укладено договір зворотної фінансової допомоги (позики) №ЗБФД- 13/01/15, згідно з яким останньому на його поточний/банківський/картковий рахунок за його письмовим чи усним запитом позичальник зобов`язувався надати позики траншами у період з 13 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, а позичальник, у свою чергу, зобов`язувався повернути отримані грошові кошти на рахунок позивача в строк до 31 грудня 2017 року.

Зазначав, що позика надавалась ОСОБА_1 шляхом перерахування на поточний банківський/картковий рахунок грошових коштів наступним чином: 20 грудня 2012 року - 31000 грн.; 07 лютого 2013 року - 11000 грн.; 13 червня 2014 року - 10000 грн.; 29 жовтня 2014 року - 15000 грн.; 10 листопада 2014 року - 15000 грн.; 13 січня 2015 року - 80000 грн.; 03 лютого 2015 року - 80000 грн.; 17 лютого 2015 року - 20000 грн.; 02 березня 2015 року - 20000 грн.; 23 березня 2015 року - 37000 грн.; 03 квітня 2015 року - 30000 грн.; 13 травня 2015 року - 10000 грн.; 02 червня 2015 року - 10000 грн.; 05 серпня 2015 року - 20000 грн. Загальна сума наданих ОСОБА_1 позик становила 389000 грн.

Позивач вказував, що 15 січня 2016 року ОСОБА_1 повернув на рахунок позивача суму в розмірі 229703,56 грн. Отже, загальна сума боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «Сінільга» становить 159296,44 грн.

Посилався на те, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаними договорами не виконаву повному обсязі, суму боргу не повернув, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість.

Зазначав, що позивачу відомо, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , тому, з посиланням на приписи ч.4 ст.65, ч.2 ст.73 СК України, позивач вважає, що презумується правовий статус спільної сумісної власності подружжя на все та будь-яке набуте подружжям у шлюбі майно, а поєднання вказаних умов СК України дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника), оскільки на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, який не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину.

Вказував, що наявні підстави для стягнення з відповідачів як подружжя боргу в солідарному порядку.

Посилався на те, що відповідно до статті 625 ЦК України сума боргу підлягає поверненню з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 13 грудня 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Сінільга» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Сінільга» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відсутній будь-який імперативний припис Закону, який би забороняв сторонам договору виготовити дублікат втраченого документу/договору шляхом підписання його в погодженій сторонами редакції, отже, враховуючи, що договори №П1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, які заперечує відповідач ОСОБА_1 , підписані саме ним безпосередньо, беручи до уваги приписи п.3 ч.1 ст.3, ч.2 ст.207, ч.1 ст.627, ч.1 ст.638 ЦК України, які обумовлюють як дійсність договору так і презумпцію їх правомірності, у суду першої інстанції були відсутні будь-які правові підстави відхиляти зазначені договори як докази, і, як наслідок, застосовувати до спору строки позовної давності.

Вказував, що суд першої інстанції, в порушення приписів ст.92 ЦК України, підмінює поняття юридичної особи і керівника такої юридичної особи, тобто безпідставно ототожнює ці поняття, юридична особа - позикодавець як в 2012 році і на початку 2015 року була та сама, що і на кінець 2015 року, тобто суб`єктний склад сторін договорів №П1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року не змінився і є той самий.

Зазначав, що суд також, в порушення норм процесуального права, врахував не підкріплені доказами заперечення відповідача ОСОБА_1 .

Посилався на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що матеріали справи не містять достатніх доказів укладення договорів позики в інтересах сім`ї та, відповідно, витрачення отриманих грошових коштів в інтересах сім`ї та не врахував, що відповідач ОСОБА_2 жодного дня за період 2012-2020 роки не працювала і отримувала виключно соціальні виплати, тобто знаходилась на утриманні її чоловіка, а доходи її чоловіка за ці роки не відповідають витратам її чоловіка, зокрема, ОСОБА_1 витратив на обслуговування позик, що є предметом позову у цій справі, і є предметом позову у справі №356/406/20.

Вказував, що ОСОБА_1 заперечував свій підпис на договорах №П1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, однак не вжив ніяких дій щодо доведення цієї обставини, оскільки всі його заперечення стосувались не того, що він не підписував ці договори, а те що ОСОБА_4 не мав права це робити наприкінці 2015 року.

Зазначав, що ОСОБА_1 відмовився від виконання вимог експерта по заявленій ним судовій експертизі, не подав витребувані експертом документи і зразки, тобто останній не виконав свій процесуальний обов`язок, що мало б мати наслідком задоволення позову. Натомість суд першої інстанції виступив на стороні відповідача ОСОБА_1 і звільнив його від обов`язку доказування і всю позицію ОСОБА_1 прийняв виключно зі слів останнього.

Відзиву на апеляційну скаргу від відповідачів до суду апеляційної інстанції не надійшло.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сінільга» до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Сінільга» пропустило строк позовної давності звернення з позовом до суду, оскільки строк позовної давності для пред`явлення вимог за договорами позики розпочався 15 січня 2016 року і сплив 15 січня 2019 року, а з даним позовом позивач звернувся до суду 16 грудня 2020 року.

Також суд першої інстанції у рішенні зазначав про те, що надані позивачем договори зворотної фінансової допомоги (позики) №П1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року не є дублікатами укладених договорів, оскільки вони містять інформацію, відмінну від первісного змісту договору в частині зазначення сторін договору (керівника позикодавця - ТОВ «Сінільга»).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сінільга» до відповідача ОСОБА_1 , з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2012 року між ТОВ «Сінільга» та ОСОБА_1 укладено договір зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1.

13 січня 2015 року між ТОВ «Сінільга» та ОСОБА_1 укладено договір зворотної фінансової допомоги (позики) №ЗБФД-13/01/15.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Сінільга» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 в рахунок зворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики) згідно договору №П-1 від 20 грудня 2012 року грошові кошти, а саме:

згідно з платіжним дорученням №30 від 20 грудня 2012 року 31000,00 грн.;

згідно з платіжним дорученнмя №92 від 07 лютого 2013 року 11000грн.;

згідно з платіжним дорученням №449 від 13 червня 2014 року 10000 грн.;

згідно з платіжним дорученням №606 від 29 жовтня 2014 року 15000 грн.;

згідно з платіжним дорученням №626 від 10 листопада 2014 року 15000 грн.;

та в рахунок зворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року грошові кошти, а саме:

відповідно до платіжного доручення №722 від 13 січня 2015 року 80000 грн.;

відповідно до платіжного доручення №760 від 03 лютого 2015 року 80000 грн.;

відповідно до платіжного доручення №778 від 17 лютого 2015 року 20000 грн.;

відповідно до платіжного доручення №798 від 02 березня 2015 року 20000 грн.;

відповідно до платіжного доручення №837 від 23 березня 2015 року 37000 грн.;

відповідно де платіжного доручення №855 від 03 квітня 2015 року 30000 грн.;

відповідно до платіжного доручення №926 від 13 травня 2015 року 10000 грн.;

відповідно до платіжного доручення №967 від 02 червня 2015 року 10000 грн.;

відповідно до платіжного доручення №1088 від 05 серпня 2015 року 20000 грн.

Загальна сума наданих ОСОБА_1 позик становила 389000 грн.

Згідно платіжного доручення №14МЕ45808 від 15 січня 2016 року ОСОБА_1 повернув на рахунок позивача суму в розмірі 229703,56 грн.

Положеннями ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договорами зворотної фінансової допомоги (позики)№П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року не виконаву повному обсязі, суму боргу не повернув, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву, який було подано до суду першої інстанції вказував на те, що договори зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року він не підписував. Зазначав, що в ці роки директором ТО«ѳнільга» був саме він, а ОСОБА_4 приступив до виконання обов`язків директора з 25 серпня 2015 року, тому в цей час не був наділений правом підпису договорів в особі директора товариства. Зазначав, що в даному випадку фінансова допомога бралася на зарплати та відрядження, тобто він був і позикодавцем і позичальником в одній особі.

Заперечуючи проти доводів, які викладені у відзиву відповідача ОСОБА_1 , представником позивача було подано до суду першої інстанції відповідь на відзив, в якому зазначено, що директором ТОВ «Сінільга» ОСОБА_4 став на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Сінільга» від 25 серпня 2015 року та змінив на посаді директора ОСОБА_1 . Після початку роботи керівником ТОВ «Сінільга», ОСОБА_4 провів інвентаризацію справ та виявив суттєві фінансові порушення в діях попереднього керівника ОСОБА_1 , а саме той факт, що останній отримав, але не повернув на підприємство 389000 грн. зворотної фінансової допомоги (позики), при цьому самі договори зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року в бухгалтерських документах підприємства були відсутні, хоча на них і були посилання у відповідних платіжних дорученнях про перерахування відповідних сум. Після попередження ОСОБА_4 про ініціювання процедур притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за розкрадання грошових коштів, між чинним керівником ТОВ «Сінільга» директором ОСОБА_4 та ОСОБА_1 була досягнута домовленість про те, що останній відновить знищені ним договори, підпише їх, та буде повертати заборгованість за ними. Відповідач ОСОБА_1 приходив в офіс ТОВ «Сінільга» з екземплярами договорів, підписував їх та просив ОСОБА_4 , як директора ТОВ «Сінільга» підписати по 2 примірники кожного договору по одному для кожної зі сторін, що ОСОБА_4 і зробив. Після підписання договорів №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року на початку 2016 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 9500 доларів США, які той конвертував в національну валюту і 15 січня 2016 року вніс відповідну суму від імені відповідача ОСОБА_1 на рахунок підприємства в якості погашення заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги (позики).

Представник позивача вказував на те, що у зв`язку з знищенням ОСОБА_1 , як керівником ТОВ «Сінільга» оригіналів договорів зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, сторони вказаних договорів, позикодавець ТОВ «Сінільга» та позичальник ОСОБА_1 , поставивши наприкінці 2015 року підписи в поданих до суду договорах зворотної фінансової допомоги №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, вчинили ніщо інше, як виготовлення дублікатів таких договорів, при цьому підписи обох сторін є підтвердженням правильності відтвореного тексту.

Так, згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, досліджуючи борговурозписку чи договір позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №161/3245/15-ц вказано, що дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.

Фактично, дублікатом документа є такий документ, який лише дублює, відтворює зміст договору, не містить нових умов чи даних.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 не заперечував, що договори зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року були укладені між ТОВ «Сінільга» та ним в період, коли керівником ТОВ «Сінільга» був саме він.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 заперечував щодо укладення договорів, які були долучені до матеріалів позовної заяви та підписані між ТОВ «Сінільга» в особі директора ОСОБА_4. та ним.

Так, на підтвердження своїх заперечень представником відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи для доведення факту, що ні ОСОБА_1 , ні ТОВ «Сінільга» договорів зворотної фінансової допомоги (позики), які є предметом розгляду, фактично не укладали, їх умови не погоджували, а ОСОБА_1 їх не підписував.

Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 03 березня 2021 року у даній справі було призначено судову почеркознавчу та технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На вирішення експертів поставленонаступні питання:

Чи виконано підпис ОСОБА_1 у договорі зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року у розділі «Адреси і реквізити сторін» ОСОБА_1 ?

Чи виконано підпис ОСОБА_1 у договорі зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року у розділі «Адреси і реквізити сторін» у той час, яким датований документ?

У який період часу до чи після 01 січня 2020 року було виконано друкований текст договору зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року? Зазначити орієнтовний місяць та рік виконання друкованого тексту.

У який період часу до чи після 01 січня 2020 року було нанесено відтиск печатки ТОВ «Сінільга» та виконано підпис ОСОБА_4 у договорі зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року? Зазначити орієнтовний місяць та рік.

Чи виконано підпис ОСОБА_1 у договорі зворотної фінансової допомоги (позики) № 3БФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року у розділі «Адреси і реквізити сторін» ОСОБА_1 ?

Чи виконано підпис ОСОБА_1 у договорі зворотної фінансової допомоги (позики) № 3БФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року у розділі «Адреси і реквізити сторін» у той час, яким датований документ?

У який період часу до чи після 01 січня 2020 року було виконано друкований текст договору зворотної фінансової допомоги (позики) №3БФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року? Зазначити орієнтовний місяць та рік виконання друкованого тексту.

У який період часу до чи після 01 січня 2020 року було нанесено відтиск печатки ТОВ «Сінільга» та виконано підпис ОСОБА_4 у договорі зворотної фінансової допомоги (позики) №3БФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року? Зазначити орієнтовний місяць та рік.

05 травня 2021 року на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання експертів КНДІСЕ про надання додаткових матеріалів, а саме оригіналів досліджуваних документів.

Представником позивача на виконання вимог експертів були надані оригінали договорів зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, які були направлені до КНДІСЕ.

21 липня 2021 року на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання експертів КНДІСЕ про надання додаткових матеріалів, а саме: достовірних вільних зразків підпису ОСОБА_1 , у тому числі наближених за часом виконання до досліджуваних документів, які можуть знаходитися в оригіналах документів з місця роботи чи проживання (заява про видачу паспорта /Форма № 1/, паспорт, автобіографія, особова справа, нотаріально посвідчені документи, договори, заяви, довіреності), декларації, посвідчення, платіжні документи (квитанції, чеки, тощо); умовно-вільних зразків підпису ОСОБА_1 ; експериментальних зразків підпису ОСОБА_1 ; переліку зразків підпису ОСОБА_1 , які можна використовувати у якості порівняльного матеріалу при проведенні дослідження, зазначивши назву документа, рядок, графу, де вони містяться, а також том та аркуш матеріалів справи, якщо зразки містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 23 липня 2021 року провадження у справі було поновлено та в судове засідання викликалися сторони для надання документів, які витребовувалися експертами КНДІСЕ.

Однак, відповідачем ОСОБА_1 витребувані документи надані не були та у судовому засіданні суду першої інстанції від 10 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_1 відмовився від клопотання про призначення експертиз.

Як вбачається з матеріалів справи, оригінали договорів зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, які були укладені між ТОВ «Сінільга», в особі директора ОСОБА_1., як позикодавцем та ОСОБА_1 , як позичальником були втрачені.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не заперечує факту отримання ним від ТОВ «Сінільга» у період з 20 грудня 2012 року по 05 серпня 2015 року грошових коштів у сумі 389000 грн. у якості зворотної фінансової допомоги (позики).

На підтвердження своїх вимог, позивачем до позовної заяви було надано договори зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, які були укладені між ТОВ «Сінільга», в особі директора ОСОБА_4., як позикодавцем та ОСОБА_1 , як позичальником.

Даючи оцінку наявним у справі доказам, поясненням сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що подані позивачем докази: копії договорів за підписом директора ТОВ «Сінільга» ОСОБА_4 та ОСОБА_1 свідчать, що сторони підтвердили наявність договірних зобов`язань за договорами зворотної фінансової допомоги (позики), їх розмір та строки повернення запозичених коштів.

Як вбачається з п.1.1 договору зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 рокупозикодавець надає позичальнику зворотну фінансову допомогу (позику), а позичальник зобов`язується повернути надану позику в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Зідно з п.2.3 вказаного договору загальна сума позики (сума окремих траншів) - не більше 85000 грн.

У п.п.5.1, 5.2 визначено, що загальна сума позики, наданої позичальнику на умовах цього договору, надається траншами, починаючи від дати укладання цього договору і до 31 грудня 2015 року.

Загальна сума позики підлягає поверненню позикодавцю у строк до 31 грудня 2017 року в повному розмірі незалежно від дати надання окремих траншів.

Згідно п.1.1. договору зворотної фінансової допомоги (позики) №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, позикодавець надає позичальнику зворотну фінансову допомогу (позику), а позичальник зобов`язується повернути надану позику в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.3 вказаного договору визначено, що загальна сума позики (сума окремих траншів) - не більше 400000 грн.

Загальна сума позики, наданої позичальнику на умовах договору, надається траншами, починаючи від дати укладання цього договору і до 31 грудня 2016 року. Загальна сума позики підлягає поверненню позикодавцю у строк до 31 грудня 2017 року в повному розмірі незалежно від дати надання окремих траншів (п.п.5.1, 5.2 договору позики №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року).

Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вся сума коштів, яку отримав ОСОБА_1 згідно договорів фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року була повернула ним позикодавцю у строк, обумовлений в договорах, відповідачем ОСОБА_1 не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконав у повному обсязі свої зобов`язання за договорами фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за вказаними договорами у розмірі 159296,44 грн.

Щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності у даній справі, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до суду першої інстанції було подано клопотання, в якому остання просила застосувати до вказаного позову наслідки пропуску строку позовної давності.

Суд першої інстанції застосовуючи наслідки спливу строку позовної давності, виходив з того, що надані позивачем до позову договори містять інформацію відмінну від первісного договору, а тому суд критично оцінює строки повернення позики, вказані в договорах та того, що ОСОБА_1 15 січня 2016 року повернув 300000 грн. в рахунок погашення заборгованості. Частковим виконанням зобов`язання 15 січня 2016 року відповідач ОСОБА_1 перервав перебіг позовної давності. Отже, перебіг позовної давності для пред'явлення вимог за договорами позики розпочався 15 січня 2016 року і сплив 15січня 2019 року.Позивач же звернувся до суду 16грудня 2020 року, тобто, з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки у договорах, які були підписані директором ТОВ «Сінільга» ОСОБА_4. та ОСОБА_1 та долучені до матеріалів справи, сторони погодили строк повернення грошових коштів, а саме - 31 грудня 2017 року.

З даним позовом до суду ТОВ «Сінільга» звернулося 10 грудня 2020 року, таким чином позивачем не пропущено строки позовної давності звернення до суду з даним позовом.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно також 3% річних за період з 01 січня 2018 року по 10 грудня 2020 року у розмірі 14061,73 грн. та інфляційні втрати за період з 01 січня 2018 року по 10 грудня 2020 року в розмірі 25762,92 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за договорами в повному обсязі, не повернув взяті у борг кошти у визначений строк, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.

Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою:RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сінільга» підлягають стягненню 3% річних в розмірі 14061,73 грн. за період з 01 січня 2018 року по 10 грудня 2020 року.

Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I / 100 - S) *Q/DM, де S - сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q- кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 25762,92 грн. за період з 01 січня 2018 року по 10 грудня 2020 року.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відсутності підстав для солідарного стягнення боргу з обох з подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

Сторонами не оспорюється факттого, що з 14лютого 2003 року відповідачі по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Позовні вимоги до ОСОБА_2 позивач обгрунтовує тим, що правовий статус спільної сумісної власності подружжя презумується на все набуте подружжям у шлюбі майно, отже, ОСОБА_2 як дружина є зобов`язаною особою (боржником), оскільки на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, який не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину, якщо об`єктивно договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї.

Згідно з ч.1 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо: самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільноїсумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одних: із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого зподружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмове (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержанеза договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 19 червня 2013 року у справі №6-55цс13.

Матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_2 у письмовій формі згоди ОСОБА_1 на укладення договорів позики.

Також стороною позивача не було надано належних доказів, які б свідчили, що укладення договорів зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року відбулосяв інтересах сім`ї та, відповідно, витрачення отриманих грошових коштів в інтересах сім`ї.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт надання ОСОБА_2 у письмовій формі згоди на укладення договорів позики та використання коштів за спірними договорами в інтересах сім`ї, а тому відсутні підстави для солідарного стягнення боргу з обох з подружжя.

Посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_2 жодного дня за період 2012-2020 роки не працювала, знаходилась на утриманні її чоловіка, а запозичені кошти використовувались в інтересах сім`ї, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не доведено, що отримані ОСОБА_1 кошти за договорами зворотної фінансової допомоги (позики) №П-1 від 20 грудня 2012 року та №ЗБФД-13/01/15 від 13 січня 2015 року дійсно були використані в інтересах сім`ї.

Таким чином, оскільки відсутні підстави для солідарного стягнення з відповідачів суми боргу, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сінільга» підлягають стягненню сума боргу за договорами позики у розмірі 159296,44 грн., 3% річних у розмірі 14061,73 грн., інфляційні втрати в розмірі 25762,92 грн.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості з відповідача ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового про задоволення позовних вимог позивача, рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 слід залишити без змін.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати у розмірі 7467,05 грн.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальності «Сінільга» - задовольнити частково.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 13 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальності «Сінільга» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальності «Сінільга» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Сінільга», місцезнаходження: місто Київ, вул. Івана Мазепи, 26, код ЄДРПОУ 35691286 заборгованість за договорами зворотної фінансової допомоги (позики) у розмірі 159296 грн. 44 коп., 3% річних у розмірі 14061 грн. 73 коп., інфляційній втрати у розмірі 25762 грн. 92 коп. та судові витрати у розмірі 7467 грн. 05 коп.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 13 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальності «Сінільга» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: