Постанова

від 08.12.2021 по справі 941/1520/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 грудня 2021 року м. Кропивницький

справа № 941/1520/20

провадження № 22-ц/4809/1755/21

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Чельник О. І., Черненка В. В.,

секретар судового засідання Кравченко Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-парк 31 ,

представник відповідача - адвокат Белашов Костянтин Володимирович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2021 року в складі головуючого судді Шаєнко Ю. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

23.10.2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-парк 31 , в якому просила визнати недійсним договір міни від 20.08.2018 №682 земельної ділянки, кадастровий номер 3524981300:02:000:0375 та земельної ділянки, кадастровий номер 3525287600:02:000:3087, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ Агро-парк 31 , визнати право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3524981300:02:000:0375, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Водянської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

Позовні вимоги мотивовано тим , що позивач була власником земельної ділянки площею 4,45 га кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, яка розташован а на території Водянської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю виданного на і`мя ОСОБА_1 .

В 2010 році позивач важко захворіла та не мала можливості займатися питаннями, пов`язаними з володінням і розпорядженням земельної ділянки площею 4.45 га кадастровий номер 3524981300:02:000:0375.

В зв`язку з цим 11.04.2011 позивач видала ОСОБА_2 довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області, згідно якої надала ОСОБА_2 повноваження для вчинення будь-яких дій щодо належного їй рухомого та нерухомого майна, в тому числі відчуження.

Вказана довіреність скасована позивачем 20.02.2020, що підтверджується копією заяви, посвідченої приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області.

11.04.2011 позивач склала заповіт, згідно якого заповідала земельну ділянку площею 4.45 га ОСОБА_2 , який 28.01.2020 скасований, що підтверджується копією заяви, посвідченої приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області.

На початку 2020 року позивач випадково довідалася про те, що ОСОБА_2 на підставі довіреності від 11.04.2011 від імені ОСОБА_1 уклав з ТОВ Агро-парк 31 договір міни від 20.08.2018 №682, який посвідчив приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Бєлінський І.Д., хоча вона як власник не мала наміру відчужувати свою земельну ділянку. На підставі цього договору міни ТОВ Агро-парк 31 стало власником земельної ділянки площею 4,4489 га, кадастровий номер 3524981300:02:000:0375 (нормативна грошова оцінка 134438,88грн), а позивач стала власником земельної ділянки площею 0,005 га, кадастровий номер 3525287600:02:000:3087 (нормативна грошова оцінка 103,88грн).

Вважає вказаний договір міни недійсним таким, що суперечить нормам закону та її інтересам, оскільки був укладений під час зареєстрованої на підставі постанов державного виконавця про арешт нерухомого майна від 08.09.2015 заборони на відчуження належного ОСОБА_1 нерухомого майна.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, щопредставництво ОСОБА_2 за довіреністю на момент укладення договору міни не було припинене у відповідності до ст. 248 ЦК України, отже, з огляду на вказану норму, не має жодного значення, хто саме здійснював відчуження земельної ділянки: позивач чи уповноважений нею представник.

Суд першої інстанції вважав, що здійснюючи міну земельних ділянок, відповідач діяв як добросовісний набувач, що з додержанням загальних вимог, необхідних для чинності правочину, придбавав земельну ділянку як таку, що не обтяжена заборонами.

Суд також зазначив, що на момент укладення оспореного договору міни, вартість земельної ділянки позивача, відповідно до нормативної грошової оцінки складала - 149522 грн 02 коп. Однак, додані позивачем до позовної заяви документи не містять відомостей про розмір боргу, відомостей про відсутність достатніх коштів чи майна, на яке здійснювалось звернення стягнення. Тобто, позивач не надала жодних доказів на підтвердження викладених нею обставин та обґрунтування позовних вимог.

Суд першої інстанції зауважив, що доказів обтяження земельної ділянки площею 4,4489 га кадастровий номером 3524981300:02:000:0375, що є предметом оскаржуваного договору міни - не існує.

З моменту винесення постанови про арешт майна боржника 08.09.2015 року та до укладення оскаржуваного договору міни від 20.08.2018 року, минуло майже три роки, а позивачка так і не була внесена до Єдиного реєстру боржників, що виключало підстави для відмови їй у вчиненні реєстраційних дій з відчуження майна. Таким чином, обтяження, зареєстроване 08.09.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не має жодного відношення до земельної ділянки кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, а відтак, зміст правочину щодо її відчуження не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Позивач подала апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що суд не врахував, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено обтяження стосовно нерухомого майна, яке належало ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №198035511 від 28.01.2020, а також довідкою Петрівського районного відділу ДВС від 29.01.2020 №2512. Станом на 08.09.2015 ОСОБА_1 була власником земельної ділянки площею 4,45 га, кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована в Петрівському районі на території Водянської сільської ради.

Наявність мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, який був встановлений спочатку до 01.01.2026 та потім періодично продовжувався, не виключала можливості в 2015 році у виконавчому провадженні накладення арешту на таку земельну ділянку з метою її подальшої реалізації, зокрема тому, що боржник міг відчужити свою земельну ділянку шляхом укладання договору міни. І в результаті такого обміну боржник міг стати власником іншої земельної ділянки, в тисячу разів меншою вартістю, ніж та, якою він володів до обміну (що і відбулося за оспорюваним договором міни). А це в свою чергу надасть можливість боржнику уникнути відповідальності, у разі коли мораторій не буде продовжений на наступний період, та призведе до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна.

Зазначає, що Закон України Про виконавче провадження від 02.06.2016, на який посилається суд першої інстанції, набрав чинності 05.10.2016, а ст. 9 через три місяці з дня набрання чинності цим Законом (п. 1 Прикінцеві та перехідні положення цього ж Закону).

Виконавче провадження відносно ОСОБА_1 було відкрите до 05.10.2016, відповідно й арешт на все майно боржника та внесення 08.09.2015 відомостей про це обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було вчинено до 05.10.2016.

За вказаного вважає неправильними висновки суду, що відсутність позивача у Єдиному реєстрі боржників виключала підстави для відмови у вчиненні реєстраційних дій з відчуження її майна .

Позивач вважає договір міни незаконним, оскільки він укладений за наявності заборони на відчуження нерухомого майна, до якого відноситься земельна ділянка: кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, на підставі постанови державного виконавця про арешт, зареєстрованого 08.09.2015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник відповідача адвокат Белашов К. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому ставить питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.

Представник відповідача, який про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України, в судове засідання не з`явився, .

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача та її представника адвоката Дьорко А. М., які підтримали доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР №062303 належала земельна ділянка загальною площею 4,45 га, розташована на території Водянської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524981300:02:000:0375 (а.с.9).

11.04.2011 ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Калішко Д. І. видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, госпо дарських та інших органах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності з усіма необхідними повноваженнями з питань придбання на її ім`я, відчуження, здачі в оренду, передачу у іпотеку, заставу з метою забезпечення її зобов`язань, а також вчинення будь-яких дій щодо належного їй рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; одержувати належне їй майно, включаючи грошові суми та цінні папери, будь-які документи від громадян та юридичних осіб, набувати цінні папери, відкривати від її імені рахунки в банківських установах, в тому числі валютних та в цінних паперах, користуватися та розпоряджатися належними їй коштами та цінними паперами, укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, в тому числі кредиті; представляти її інтереси в органах внутрішніх справ, державної реєстрації, державної статистики, нотаріату, технічної інвентаризації тощо; вести переговори з усіх питань, що стосуватимуться її, одержувати кореспонденцію, що надходить на її ім`я, в тому числі грошову та посилкову, вести її спадкові справи, а також страви у суді з усіма правами, які надаю законом позивачу, відповіда чу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пред`явлення позову, повної або часткової відмови від позов них вимог, визнання повністю або часткою позову, зміни предмету позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду: подавати виконавчі документи до державної виконавчої служби для їх виконання, одержувати прису джене майно або гроші. За цією довіреністю представник користується правом подання та підпису всіх документів, необхідних для, виконання наданих цією довіреністю повноважень, включаючи позовні та інші заяви, скарги тощо. Довіреність видана строком на 10 років і дійсна до 11.04.2021 (а.с.11).

Крім того, 11.04.2011 позивач склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла належну їй земельну ділянку розміром 4,45 га в межах згідно з планом, що знаходиться на території Водянської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, належної на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР №062303 - ОСОБА_2 (а.с.12).

В подальшому, 28.01.2020 - позивач скасувала заповіт, та 20.02.2020 - скасувала довіреність, оформлені на ім`я ОСОБА_2 (а.с.13-16).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.01.2020 станом на 08.09.2015 в реєстрі заборон існувало обтяження на усе майно належне боржнику ОСОБА_1 , підстава виникнення постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження видана 08.09.2015 (а.с.17-18,94).

20.08.2018 між ОСОБА_1 , від іменні якої діяв на підставі довіреності від 11.04.2011 ОСОБА_2 , та ТОВ Агро-парк 31 укладено нотаріально посвідчений договір міни земельних ділянок, за умовами якого, ОСОБА_1 та ТОВ Агро-парк 31 вчинили обмін належних їм на праві власності земельних ділянок. Відповідно до зазначеного договору міни земельних ділянок, у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка площею 0,005 га кадастровий номер 3525287600:02:000:3087, розташована на території Подороженської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, а у власність ТОВ Агро-парк 31 - земельна ділянка площею 4,4489 га кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, яка розташована на території Водянської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області (а.с.61-64).

Нотаріусом вказано, що обмеження: заборона (арешти) відчуження на зазначені земельні ділянки відсутні, що перевірено нотаріусом і підтверджено на підставі відповідних витягів з реєстру від 20.08.2018.

Договір міни від 20.08.2018 зареєстрований в реєстрі за № 682 та посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бєлінським І.Д.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Відповідно до пункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Земельне законодавство ґрунтується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Велика Палата Верховного Суду 15 травня 2019 року прийняла постанову у справі № 227/1506/18-ц (провадження № 14-66цс19) у якій зазначила, що підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також, зазначено те, що у відповідності до частини третьої статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена вказаним пунктом, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Аналіз змісту статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Так, підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Суд першої інстанції вважав, що оспорюваний договір міни укладений у визначеній законодавством формі, відповідав дійсному волевиявленню сторін і за своїм змістом не суперечив Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , і дійшов висновку про непоширення на спірні правовідносини заборон, встановлених пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, та відсутність правових підстав для визнання цього договору недійсним.

Частиною 1 статті 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно ч. 1 ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України).

В силу ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутністю.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, та є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 715, 716 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або вражати договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним . Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не породжує (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 388/1299/17 (провадження № 61-8199св21) зазначено: відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину .

Встановлено, що видана 11.04.2011 ОСОБА_1 довіреність на ім`я ОСОБА_2 скасована нею 20.02.2020, на момент укладення спірного договору міни - 20.08.2018 представництво не було припинене.

Відповідно до змісту виданої позивачем довіреності ОСОБА_2 уповноважений на вчинення від імені ОСОБА_1 , зокрема, бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, госпо дарських та інших органах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності з усіма необхідними повноваженнями з питань придбання на її ім`я, відчуження, здачі в оренду, передачу у іпотеку, заставу з метою забезпечення її зобов`язань, а також вчинення будь-яких дій щодо належного їй рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; одержувати належне їй майно, включаючи грошові суми та цінні папери, будь-які документи від громадян та юридичних осіб, набувати цінні папери, відкривати від її імені рахунки в банківських установах, в тому числі валютних та в цінних паперах, користуватися та розпоряджатися належними їй коштами та цінними паперами, укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, в тому числі кредиті; представляти її інтереси в органах внутрішніх справ, державної реєстрації, державної статистики, нотаріату, технічної інвентаризації тощо; вести переговори з усіх питань, що стосуватимуться її, одержувати кореспонденцію, що надходить на її ім`я, в тому числі грошову та посилкову, вести її спадкові справи, а також страви у суді з усіма правами, які надаю законом позивачу, відповіда чу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пред`явлення позову, повної або часткової відмови від позов них вимог, визнання повністю або часткою позову, зміни предмету позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду: подавати виконавчі документи до державної виконавчої служби для їх виконання, одержувати прису джене майно або гроші.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що момент укладення спірного договору міни була наявна заборона відчуження належного їй нерухомого майна, до якого входить земельна ділянка площею 4,4489 га кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, яка була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна 08.09.2015 на підставі постанови державного виконавця відділу ДВС Петрівського РУЮ про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження щодо боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суд першої інстанції безпідставно вважав, що на момент вчинення оспорюваного правочину не існувало доказів обтяження земельної ділянки площею 4,4489 га кадастровий номером 3524981300:02:000:0375, що є предметом договору міни.

Та обставина, що з моменту винесення постанови про арешт майна боржника 08.09.2015 до укладення оспорюваного договору міни від 20.08.2018 минуло майже три роки і позивач не була внесена до Єдиного реєстру боржників, не дає підстав для висновку про відсутність перешкод для вчинення дій з відчуження належного ОСОБА_1 майна.

Висновок суду першої інстанції, що обтяження - арешт нерухомого майна, зареєстроване 08.09.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не має жодного відношення до належної ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, а тому зміст правочину з її відчуження не суперечить вимогам цивільного законодавства, є помилковим.

Статтею 14 ЦПК України 2004 року визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Вирішуючи спір, суд апеляційний суд виходить із того, що відчуження об`єкта нерухомості під час дії арешту суду та заборони на його відчуження - є протиправним, тобто таким, що порушує публічний порядок, тим більше за умови, що інформація про арешт була наявна у відповідному державному реєстрі.

Згідно з частиною восьмою статті 16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якими встановлено обтяження, особи в інтересах якої встановлено обтяження, уповноваженої ним особи.

Разом з тим, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи.

До таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17 та від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України (правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним). Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що обтяження у зв`язку з накладення арешту на все нерухоме майно означає, що всі належні на праві власності боржнику об`єкти, в тому числі земельна ділянка, що належить до нерухомого майна, набувають правового режиму, обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок. При цьому не має правового значення і не може бути перешкодою для визнання договору недійсним той факт, що відсутня зареєстрована заборона на відчуження (обтяження) саме на спірну належну ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, яка входить до складу всього нерухомого майна боржника.

Отже, виходячи із змісту правочину він є таким, що підпадає під встановлені статтею 228 ЦК України умови, за яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, оскільки за ним проведено відчуження майна, обіг якого був обмежений у зв`язку із забороною його відчуження.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що при посвідченні нотаріусом договору міни земельної ділянки було належно перевірено і встановлено відсутність обтяжень щодо належного ОСОБА_1 майна, до якого належить спірна земельна ділянка.

Навпаки, відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 08.09.2015 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 (а.с.17 зв.), на підставі постанови державного виконавця ВДВС Петрівського РУЮ від 08.09.2015 про арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , і заборону здійснення відчуження будь-якого майна, яке наледить боржнику (а.с.94), а згідно довідки ВДВС від 29.01.2020 ОСОБА_1 є боржником, на все майно якого накладене обтяження: арешт нерухомого майна, про що 08.09.2015 внесено інформацію до відповідного Державного реєстру обтяжень (а.с.18).

Наявність арешту на все нерухоме майно ОСОБА_1 унеможливлювало укладення договору міни (відчуження) спірної земельної ділянки, поки обтяження не буде знято.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року, який діяв на момент накладення арешту майна боржника, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладенр арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст. 9 Закону України Про виконавче провадження в редакції, на момент укладення оскаржуваного договору міни, нотаріуси, органи, що здійснюють реєстрацію майна, державні реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до яких з метою вчинення правочину щодо відчуження у будь-який спосіб майна звернувся боржник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, у разі відсутності у них інформації про накладення арешту виконавцем на кошти або майно боржника зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій та в день звернення боржника повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця про майно, щодо відчуження якого звернувся боржник. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, та направити відповідну постанову нотаріусу, органам, що здійснюють реєстрацію майна, не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У відповідності з ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28.01.2020 станом на 08.09.2015 в реєстрі заборон існувало зареєстроване обтяження на усе майно, належне боржнику ОСОБА_1 , підстава виникнення постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, видана 08.09.2015 (а.с.17-18, 94).

Тобто, станом на дату укладення спірного договору міни - 20.08.2018 існувала заборона на відчуження належної позивачу земельної ділянки кадастровий номер 3524981300:02:000:0375.

Приватним нотаріусом Белінським І. Д. не було вчинено усіх передбачених законом дій щодо перевірки майна сторони оспрюваного правочину - ОСОБА_1 , внаслідок чого за наявності обтяження - заборони на відчуження згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.09.2015 (а.с.94) вчинено правочин, за яким належне боржнику ОСОБА_1 нерухоме майно - земельна ділянка вибула з її власності.

Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов`язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, у якій зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути усе, отримане за недійсним правочином, лише тому, що правочин визнано недійсним.

Поняття добросовісного набувача повязується у ЦК України (статті 330, 388) з можливістю захисту від власника у разі набуття (придбання) майна. Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 644/7422/16-ц (провадження № 14?363цс18).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У зв`язку з тим, що спірний договір міни є недійсним, в силу закону права сторін даного правочину підлягають відновленню шляхом повернення у попередній стан, земельна ділянка кадастровий номер 3524981300:02:000:0375 повертається у власність позивача, а земельна ділянка кадастровий номер 3525287600:02:000:3087 - у власність відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильним застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , визнання недійсним договору міни від 20.08.2018 №682 земельної ділянки укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-парк 31 , й повернення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, а у власність ТОВ Агро-парк 31 земельної ділянки кадастровий номер 3525287600:02:000:3087.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням ухвали Петрівського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2020 року про відстрочення ОСОБА_1 сплати судового збору за подання позовної заяви до ухвалення рішення у справі, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 2185,20 грн судового збору за подання позовної заяви, а також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3277,00 грн (а.с.123) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2021 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-парк 31 про визнання недійсним договору міни земельної ділянки від 20.08.2018 року та визнання права власності на земельну ділянку задовольнити частково.

Визнати недійсним договір міни №682 від 20.08.2018 земельної ділянки кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, та земельної ділянки кадастровий номер 3525287600:02:000:3087, який укладено між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-парк 31 .

Повернути у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3524981300:02:000:0375, площею 4,4489 гектарів в межах згідно з планом, призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Водянської сільської ради, Петрівського району, Кіровоградської області, а у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-парк 31 земельну ділянку кадастровий номер 3525287600:02:000:3087, площею 0,005 гектарів в межах згідно з планом, призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Подорожненської сільської ради, Світловодського району, Кіровоградської області.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-парк 31 на користь ОСОБА_1 3277,80 грн сплаченого судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-парк 31 в дохід держави 2185,20 грн судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. І. Чельник

В. В. Черненко