Постанова

від 22.12.2021 по справі 910/10388/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 910/10388/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевича В. Ю. - головуючого, Чумака Ю. Я., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 (головуючий суддя Станік С. Р., судді Дикунська С. Я., Тищенко О. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 (суддя Головіна К. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Контактбудсервіс

до 1) Київської міської ради, 2) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання додаткової угоди укладеною,

за участю представників:

позивача - Мусієнка О. І., Сердюк О. О. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

СУТЬ СПОРУ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Контактбудсервіс (далі - ТОВ Контактбудсервіс , позивач) та Київська міська рада (далі - Київська міськрада, відповідач-1) 05.09.2005 уклали договір оренди земельної ділянки.

2. Позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди.

3. Позивач стверджує, що наявні підстави для укладення сторонами додаткової угоди про поновлення договору оренди з підстав, передбачених частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі , оскільки Київська міськрада протягом одного місяця не розглянула звернення ТОВ Контактбудсервіс щодо поновлення договору оренди земельної ділянки та не повідомила останнє про наявність заперечень та про своє рішення, що порушує переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк.

4. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін. Київська міськрада звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.

5. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, виходячи з такого.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

6. ТОВ Контактбудсервіс звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міськради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів, відповідач-2) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, текст якої викладено в прохальній частині позову.

7. Позов обґрунтовано наявністю підстав, передбачених частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі , для укладення сторонами додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 05.09.2005, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міськради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Головне управління земельних ресурсів КМДА) 08.09.2005.

8. Позивач вказує, що належно виконує обов`язки орендаря за вказаним договором, при цьому він повідомив орендодавця про поновлення договору оренди землі із дотриманням вимог закону та у визначений законом строк до закінчення терміну дії договору оренди, а орендодавець (Київська міськрада) протягом одного місяця не розглянула звернення ТОВ Контактбудсервіс щодо поновлення договору оренди земельної ділянки та не повідомила останнє про наявність заперечень та про своє рішення, що порушує переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 05.09.2005 між Київською міськрадою (орендодавець) та ТОВ Контактбудсервіс (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Петровою Т. М. 05.09.2005 за реєстровим № 17-4325 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, про що 08.09.2005 у книзі записів державної реєстрації договорів зроблено запис за № 63-6-00283 (далі - договір оренди).

10. Умовами договору оренди було визначено, що орендодавець на підставі рішення Київської міськради від 14.07.2005 № 774/3349 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (пункт 1.1), об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - ж/м Осокорки-Центральні (6 мікрорайон) у Дарницькому районі м. Києва; розмір - 21,3596 га; цільове призначення - для забудови об`єктами житлового і соціально-побутового призначення; кадастровий номер 8000000000:96:001:013 (пункт 2.1), договір укладено на 15 років (на період будівництва) (пункт 3.1), визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі (пункт 4.1), річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5% від її нормативної грошової оцінки (пункт 4.2).

11. Отже, строк оренди визначеної земельної ділянки за договором оренди встановлено до 08.09.2020.

12. Крім того, сторонами договору оренди було складено та підписано акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 18.08.2005, а також акт приймання-передачі земельної ділянки від 08.09.2005.

13. Пунктом 11.7 договору оренди сторони погодили, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

14. 30.04.2020 ТОВ Контактбудсервіс направило на адресу Київської міськради лист-повідомлення про поновлення договору оренди (від 30.04.2020 вих. № 16) за формою, визначеною додатком 4 до Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міськради від 20.04.2017 № 241/2463.

15. До листа-повідомлення ТОВ Контактбудсервіс додано, зокрема, проект додаткової угоди про поновлення договору оренди, підписаний та скріплений печаткою орендаря; довідку Головного управління ДПС у м. Києві Державної податкової служби України від 23.04.2020 про відсутність заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою та відсутність податкового боргу з орендної плати за землю станом на 17.04.2020; документи на підтвердження виконання умов договору щодо будівництва об`єкта або які обґрунтовують необхідність поновлення договору оренди земельної ділянки для завершення такого будівництва, в тому числі інформацію про сплату пайової участі на розвиток інфраструктури міста.

16. Київською міськрадою вказаний лист-повідомлення позивача про поновлення договору оренди з доданими документами отримано 06.05.2020, що підтверджується інформацією із сайту відстежень поштових відправлень Акціонерного товариства Укрпошта щодо відповідного поштового відправлення № 0100179633609.

17. Київська міськрада у встановлений місячний строк не повідомила ТОВ Контактбудсервіс про своє рішення щодо поновлення договору оренди.

18. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що на порушення частини п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі орендодавець (в тому числі за участі Департаменту земельних ресурсів) не розглянув у місячний термін надісланий ТОВ Контактбудсервіс лист-повідомлення від 30.04.2020 вих. № 16 з проектом запропонованої редакції додаткової угоди, рішення про поновлення договору оренди у визначеному порядку Київська міськрада не прийняла, додаткова угода про поновлення договору оренди землі з ТОВ Контактбудсервіс не укладена.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

19. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.02.2021 позов задовольнив.

20. Північний апеляційний господарський суд постановою від 01.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 залишив без змін.

21. Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ Контактбудсервіс належним чином виконує свої обов`язки за договором оренди, повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди на новий строк із наданням проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди, а Київська міськрада та Департамент земельних ресурсів в свою чергу не надали заперечень протягом одного місяця на таке поновлення.

22. При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідачі протягом місяця не розглянули надісланий ТОВ Контактбудсервіс лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, не повідомили останнього про наявність заперечень та про своє рішення, що є порушенням вимог статті 33 Закону України Про оренду землі та підставою для захисту порушеного права позивача.

23. Водночас заперечення відповідача про відсутність підстав для розгляду листа-повідомлення ТОВ Контактбудсервіс , оскільки рішенням Київської міськради від 31.01.2019 № 3/6659 було розірвано договори оренди земельних ділянок для забудови об`єктами житлового і соціально-побутового призначення у ж/м Осокорки-Центральні (1, 2, 3, 4, 5, 6 мікрорайони) у Дарницькому районі м. Києва, і, зокрема, від 08.09.2005 № 63-6-00283, суд апеляційної інстанції відхилив, ураховуючи те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 у справі № 910/1424/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020, задоволено позов ТОВ Контактбудсервіс та визнано незаконним (недійсним) і скасовано рішення міськради про розірвання договорів оренди земельних ділянок.

24. До того ж в силу частини другої статті 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

25. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з огляду на наявність підстав згідно з частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на час звернення з відповідним листом-пропозицією і виникнення спірних правовідносин), частиною другою статті 144 Конституції України та відсутності законодавчих обмежень стосовно розгляду відповідного листа-повідомлення позивача, право позивача було порушеним, що спричинило звернення до суду з відповідним позовом.

26. Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 у справі № 910/2902/18 про банкрутство ТОВ Контактбудсервіс було вжито заходи до забезпечення вимог кредиторів, а саме заборонено Київській міськраді вчиняти будь-які дії щодо припинення права користування (оренди, найму) ТОВ Контактбудсервіс спірними земельними ділянками, заборонено Київській міськраді вчиняти дії щодо дострокового розірвання, припинення договорів оренди, укладених між сторонами.

27. Доводи скаржника про те, що рішенням Київської міськради від 28.02.2013 № 89/9146 внесено зміни до договорів оренди у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідності до положень статті 288 Податкового кодексу України, суд апеляційної інстанції відхилив з огляду, зокрема, на те, що вказані обставини були предметом дослідження у справі № 640/12591/19, і рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 у справі № 640/12591/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, було задоволено позов ТОВ Контактбудсервіс та визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.02.2019 № 0045140305, прийняте з вказаного питання.

28. Крім того, суд апеляційної інстанції також зазначив, що судові рішення у справі № 910/1424/19 мотивовані, зокрема тим, що згідно з листом Головного управління ДФС у м. Києві від 05.10.2018 № 76965/10/26-15-51-07-19 у позивача заборгованість з орендної плати за землю відсутня, що спростовує розрахунок Департаменту земельних ресурсів щодо наявності у позивача заборгованості.

29. Апеляційний господарський суд вказав, що договором оренди не визначено строку, відповідно до якого ТОВ Контактбудсервіс повинно побудувати об`єкт, тобто доводи скаржника про те, що ТОВ Контактбудсервіс не були виконано зобов`язання, визначені у пункті 8.4 договору оренди, в тому числі щодо дотримання строків забудови, є необґрунтованими.

30. Крім того, доводи Київської міськради щодо порушення строків забудови земельної ділянки судом апеляційної інстанції відхилено з урахуванням обставин, встановлених під час розгляду справи № 910/1424/19, які відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді цієї справи, в якій беруть участь ті ж самі учасники справи, зокрема, що за період з 2006 по 2018 роки ТОВ Контактбудсервіс здійснило підготовку, розроблення та затвердження проектної документації з проходженням експертизи проекту будівництва; отримання відповідних дозволів на виконання будівельних робіт; а також виконання підготовчих та будівельних робіт з реалізації Комплексної забудови території об`єктами житлового і соціально-побутового призначення (1, 2, 2а мікрорайони) житлового масиву Осокорки-Центральні у Дарницькому районі м. Києва. При цьому відповідно до пункту 8.4 договору оренди, строки завершення будівництва визначаються проектною документацією, а документацією на будівництво (згідно з календарними планами будівництва), затвердженою в установленому порядку, кінцевими строками будівництва житлового масиву є 2021- 2025 роки, у зв`язку з чим термін забудови спірної земельної ділянок не порушено.

31. Апеляційний господарський суд також зазначив, що ні укладеним договором оренди, ні Законом України Про планування і забудову територій , ні Порядком надання містобудівних умов та обмежень, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 10, не встановлено обов`язку землекористувача отримати відповідні документи у відповідні строки, а під час розгляду справи № 910/1424/19 встановлено обставини виконання позивачем ряду умов щодо отримання містобудівної документації.

32. При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи Київської міськради про те, що позивачем не було передбачено у проекті будівництва забезпечення такого параметра будівництва, як належна кількість машино-місць згідно з пунктом 4.6 Загальних положень ДБН В.2.3-15:2007 Автостоянки та гаражі для легкових автомобілів , виходячи із загальної площі будівництва, а незабезпечення вказаного параметра свідчить про допущені порушення приписів Закону України Про оцінку впливу на довкілля , оскільки вказані доводи стосуються відповідності проектної документації певним законодавчо визначеним нормативам щодо забудови, що не входить до предмета дослідження в контексті спірних правовідносин. Крім того, ні позивач, ні відповідачі не позбавлені права ініціювати внесення відповідних змін до проектної документації з огляду на встановлені нормативи щодо забудови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

33. У жовтні 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київської міськради (скаржник), в якій скаржник просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 у цій справі скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги і заперечень на неї

34. Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

35. На обґрунтування підстав касаційного оскарження Київська міськрада посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема частин першої-шостої статті 33 Закону України Про оренду землі без урахування висновків про застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) щодо встановлення та оцінки наявності юридичних фактів, які є необхідними для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених статтею 33 Закону України Про оренду землі , та щодо відсутності порушеного права позивача на час звернення до суду з позовом; у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 640/4550/19 щодо належності та допустимості як доказу акта, складеного за результатами перевірки контролюючим органом; у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18, від 09.04.2019 у справі № 908/21/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18 щодо врахування добросовісності поведінки орендаря при поновленні договору оренди в силу закону.

36. Касаційна скарга також обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду про застосування у спірних правовідносинах частини п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі (в редакції Закону № 340-ІХ від 05.12.2019, чинній на час звернення позивача з даним позовом до суду) щодо передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності без відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

37. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Контактбудсервіс вказує, що суди попередніх інстанцій встановили, що орендар належно виконує умови договору оренди, лист-повідомлення про намір укласти договір оренди на новий строк направлено позивачем у встановлений договором строк відповідно до частин другої-п`ятої Закону України Про оренду землі , відповідач не приймав рішень щодо вказаного звернення позивача, а також не висловлював заперечень щодо продовження користування позивачем земельною ділянкою.

38. Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що факт порушення орендарем строків забудови земельної ділянки відповідачами не доведений.

39. З урахуванням викладеного ТОВ Контактбудсервіс просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

40. 20.12.2021 Київська міська рада подала клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 22.12.2021, на іншу дату, яке залишено судом касаційної інстанції без задоволення.

41. 21.12.2021 від представника ТОВ Контактбудсервіс - адвоката Сердюк О. О. надійшло клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, в якому остання зазначає, що до матеріалів касаційної скарги не додано доказів на підтвердження того, що Перепелицін К. М. має право представляти Київську міськраду як представник або в порядку самопредставництва.

42. З урахуванням приписів статті 56 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги додані до касаційної скарги документи на підтвердження повноважень представника Київської міськради Перепелиціна К. М., суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання.

43. У судовому засіданні представники позивача заперечили проти касаційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

44. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

45. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників позивача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

46. Однією з підстав касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

47. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

48. При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

49. За висновками Великої Палати Верховного Суду подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (провадження № 12-22гс18); пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (провадження № 12-103гс18)).

50. Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

51. Звідси з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв), як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

52. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

53. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

54. Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 640/4550/19, від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18, від 09.04.2019 у справі № 908/21/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18 відсутні з огляду на таке.

55. Так, у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) Товариство з обмеженою відповідальністю Мрія центр (далі - ТОВ Мрія центр ) звернулося до суду з позовом до фізичної особи та Товариства з обмеженою відповідальністю Борщівська аграрна компанія про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ Мрія центр , суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди, та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли правильного висновку (як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018), що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

56. У справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) фізична особа звернулася до суду із позовом до Ковельської міської ради Волинської області про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. У вказаній справі суди встановили, що позивач не дотримався вимог частини третьої статті 33 Закону України Про оренду землі , не надавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди. Невиконання зазначених вимог і стало підставою скасування постановою Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) рішень судів попередніх інстанцій і прийняття нового рішення про відмову у позові.

57. Водночас у справі № 910/10388/20 судами встановлено, що позивач звернувся з відповідним позовом з посиланням на чинну в момент виникнення спірних правовідносин редакцію частин першої-п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі , скориставшись правом до закінчення терміну строку дії договору повідомити в порядку пункту 11.7 договору оренди про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк (поновлення договору оренди). При цьому до листа-повідомлення про поновлення договору оренди ТОВ Контактбудсервіс було додано проект додаткової угоди та документи, передбачені Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міськради від 20.04.2017 № 241/2463. Тобто правовідносини у справах № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) та у справі № 910/10388/20 не є подібними, зважаючи на різні фактичні обставини, встановлені судами, що має наслідком відмінне правове застосування приписів статті 33 Закону України Про оренду землі .

58. З постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 640/4550/19 вбачається, що у цій справі позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту земельних ресурсів, в якій просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо обстеження земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:69:011:0015), за наслідками якого складено акт обстеження земельної ділянки від 12.06.2017 № 17-08882-09. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що у цій справі обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправними дій щодо складання акта обстеження земельної ділянки сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 820/3713/17 (провадження № 11-1257апп18) щодо заявлених позовних вимог про визнання відсутності у Комунального підприємства Харківські теплові мережі компетенції щодо складання акта обстеження земельної ділянки і видачі акта-припису зробила висновок про те, що такі позовні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення окружного та постанови апеляційного адміністративних судів і закрив провадження у справі на підставі статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

59. Тобто правовідносини у справі № 640/4550/19 та у справі № 910/10388/20 є різними за предметом, підставами та змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

60. Згідно з постановою Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 908/21/18, на яку посилається скаржник, прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернувся до суду з позовом до Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області (далі - Воздвижівська сільрада) та фізичної особи-підприємця Распопова Сергія Вікторовича (далі - ФОП Распопов С. В.) про визнання незаконним та скасування рішення Воздвижівської сільради від 13.11.2013 № 9; зобов`язання ФОП Распопова С. В. повернути на користь держави в особі позивача земельну ділянку площею 69,5304 га з кадастровим номером 23218810000:08:006:0003 на території Воздвижівської сільради. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що спірне рішення прийняте відповідачем-1 з перевищенням наданих повноважень, оскільки стосується розпорядження земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, повноваженнями власника якої, у тому числі щодо передачі такої землі в оренду, наділений позивач. Таким чином, договір оренди від 07.12.2008 за № 040826900044 закінчився 08.12.2013 (після закінчення строку його дії), після цього орендар не звертався до належного орендодавця з метою поновлення такого договору, відповідна додаткова угода між сторонами не укладалась, орендна плата за користування землею відповідачем-2 не сплачувалась. У зв`язку з чим відповідач-2 користувався спірною земельною ділянку без наявності правових підстав, а отже, зобов`язаний повернути її державі в особі уповноваженого органу - позивача.

61. Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 у справі № 908/21/18 зазначив, що необхідною правовою підставою для застосування приписів частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі є збереження між сторонами первинно укладеного договору оренди, фактичних орендних правовідносин після закінчення строку дії договору, про що свідчить одночасна наявність таких умов: орендар продовжує використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням та сплачувати орендодавцю орендну плату в погодженому в договорі оренди розмірі, а орендодавець у свою чергу не висловлює заперечень проти такого користування, зокрема, у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі, у тому числі продовжує приймати як належну сплату орендної плати. Отже, у такому випадку має місце добросовісне та належне виконання орендарем умов договору оренди та одночасне безумовне прийняття такого виконання орендодавцем. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, на яку обґрунтовано посилається прокурор в касаційній скарзі.

62. Проте судами у даній справі встановлено, що протягом 2013- 2017 років, тобто після закінчення встановленого в договорі оренди п`ятирічного строку, ФОП Распопов С. В. сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою державної власності до місцевого бюджету Воздвижівської сільради (пункт 7 постанови), незважаючи на те, що з 01.01.2013 повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності набув центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи. При цьому обставина звернення Распопова С. В. 10.12.2013 до Головного управління Держземагентства у Запорізькій області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на передачу спірної земельної ділянки в оренду та подальші звернення до його правонаступника - позивача про затвердження проекту землеустрою безумовно свідчать про те, що відповідач-2, принаймні з грудня 2013 року, був обізнаний до кого саме перейшли повноваження орендодавця землі державної власності сільськогосподарського призначення за договором від 07.12.2008 за № 040826900044 (стаття 770 Цивільного кодексу України, частина четверта статті 32 Закону України Про оренду землі ), проте умисно сплачував орендну плату за землю неналежному орендодавцю.

63. Указані обставини свідчать про недобросовісну поведінку орендаря та дають підстави для висновку про припинення фактичних орендних правовідносин між сторонами договору оренди після закінчення строку його дії, що в сукупності виключає застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі . За даних фактичних обставин справи, тобто за умови неналежного виконання умов договору оренди з боку орендаря сама по собі відсутністю заперечень орендодавця проти поновлення договору оренди (так звана мовчазна згода ) не спричиняє поновлення договору оренди землі в силу закону.

64. Тобто Верховним Судом вказано на недобросовісну поведінку орендаря у зв`язку з тим, що останній умисно сплачував орендну плату за землю неналежному орендодавцю. Водночас у справі № 910/10388/20 таких обставин не встановлено, а тому правовідносини у справі № 908/21/18 та у справі № 910/10388/20 є різними за встановленими судами фактичними обставинами.

65. У справі № 910/9044/18 Товариство з обмеженою відповідальністю Блакитна хвиля звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Київської міськради про визнання договору оренди земельної ділянки від 22.11.2007, укладеного між сторонами даного спору щодо земельної ділянки площею 8,4300 га (кадастровий номер 8000000000:72:240:0017) на вул. Кадетський Гай у Солом`янському районі міста Києва, для будівництва експлуатації та обслуговування житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та об`єктами громадського обслуговування, торгівлі, підземними та наземними паркінгами - поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Позовні вимоги мотивовані положеннями частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі та тим, що позивач після закінчення строку дії договору продовжив користуватись земельною ділянкою та належним чином виконувати обов`язки орендаря, визначені договором, а тому з огляду на відсутність відповідних заперечень з боку відповідача упродовж одного місяця після закінчення строку дії договору, позивач вважав свої вимоги обґрунтованими.

66. Верховний Суд у постанові від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18 зазначив, що позивачем у даному випадку обрано неправильний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (частина восьма статті 33 Закону України Про оренду землі ). Проте ні заявлений у справі позов (зокрема його прохальна частина), ні його додатки не містять проекту додаткової угоди до договору оренди від 22.11.2007, умови якої суд мав би затвердити у випадку задоволення позовних вимог, як і взагалі матеріали справи не містять будь-якого проекту додаткової угоди. При цьому, враховуючи встановлений у пунктах 22- 26 цієї постанови факт, що позивачем у даному випадку обрано неправильний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, що в будь-якому випадку зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в позові підлягає залишенню в силі саме з даної підстави.

67. Указане свідчить про те, що правовідносини у справі № 910/9044/18 та у справі № 910/10388/20 є різними за встановленими судами фактичними обставинами.

68. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) відступила від висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 (на яку посилався Верховний Суд у справі № 908/21/18 та у справі № 910/9044/18), а саме щодо розуміння статті 33 Закону України Про оренду землі , що виключає можливість застосування викладених у ній висновків до правовідносин у справі № 910/10388/20.

69. Щодо постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18 суд касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника на цю постанову не обґрунтовані як підстава касаційного оскарження, а тому Верховним Судом не розглядаються.

70. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

71. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

72. Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що у постанові від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18 Верховним Судом застосовано підхід до застосування статті 33 Закону України Про оренду землі , відповідно до якого передбачений частиною шостою вказаної статті порядок є відмінним від передбаченого положеннями частинами першою-п`ятою статті 33 цього Закону, оскільки передбачає право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яке виникає після закінчення строку дії відповідного договору оренди земельної ділянки за умови, що орендар продовжує користуватись цією ділянкою за відсутності протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди заперечення орендодавця проти поновлення цього договору. І повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , не вимагається. Водночас від вказаного підходу відступила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20).

73. Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.

74. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

75. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

76. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/10388/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою Київської міськради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

77. Щодо доводів скаржника про те, що судові рішення у справі № 640/12591/19 були скасовані постановою Верховного Суду від 27.05.2021, суд касаційної інстанції зазначає, що ці доводи не обґрунтовані підставою касаційного оскарження.

78. Крім того, загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

79. Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

80. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили не тільки з обставин, встановлених у скасованих постановою Верховного Суду судових рішеннях у справі № 640/12591/19, але й з обставин, встановлених у судових рішеннях у справі № 910/1424/19, згідно з якими заборгованість з орендної плати за землю у позивача відсутня, а також враховуючи інші докази, які містилися в матеріалах справи.

81. Іншою підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

82. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

83. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

84. У касаційній скарзі Київська міськрада вказує на відсутність висновку Верховного Суду про застосування у спірних правовідносинах частини п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі (в редакції Закону № 340-ІХ від 05.12.2019, чинній на час звернення позивача з даним позовом до суду) щодо передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності без відповідного рішення органу місцевого самоврядування

85. Відповідно до частин першої, третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

86. Порядок застосування господарськими судами норм матеріального права врегульовано статтею 11 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої передбачено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

87. Загальний принцип права, закріплений в частині першій статті 58 Конституції України, передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

88. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що принцип незворотності дії законів та нормативно-правових актів у часі закріплений у частині першій статті 58 Конституції України. Цей принцип треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

89. Отже, дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з гарантій правової стабільності. Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

90. З огляду на викладене судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, але визначаючи відповідно до пункту 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд керується нормами матеріального права, якими такі правовідносини регулювалися на час їх виникнення.

91. До того ж Законом України від 05.12.2019 № 340-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набув чинності з 16.07.2020, розділ IX Перехідні положення Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV Про оренду землі доповнено абзацом четвертим такого змісту:

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення .

92. Отже, наведені положення закону були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору про поновлення договору оренди землі за правилами, чинними на момент його укладення, а тому підстави для формування відповідного висновку відсутні.

93. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10351/20.

94. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

95. З огляду на викладене касаційна скарга Київської міськради є необґрунтованою, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/10388/20, відкритого за касаційною скаргою Київської міськради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021, з цієї підстави.

97. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

98. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

99. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу Київської міськради в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

100. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги Київської міськради без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційне провадження у справі № 910/10388/20 за касаційною скаргою Київської міської ради в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Київської міської ради в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 у справі № 910/10388/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Ю. Я. Чумак

Г. М. Мачульський