Ухвала

від 24.11.2021 по справі 520/16686/14-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/16686/14-ц

Провадження № 6/947/429/21

УХВАЛА

24.11.2021

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого - судді Луняченка В.О. ,

За участю

Представника заявника адвоката Тарановського Д.С.

Розглянувши заяву адвоката Тарановського Д.С. поданого в інтересах боржника ОСОБА_1 , заінтересована особи стягувач ОСОБА_2 , про визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 14.06.2021 року, в інтересах ОСОБА_1 , звернувся адвокат Тарановський Дмитро Сергійович , із заявою про визнання таким що не підлягає виконанню виконавчого листа виданого 06.11.2020 року Київським районним судом м. Одеси по виконанню рішення Одеського апеляційного суду від 24.07.2019 року по справі № 520/16686/14ц про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , будинку з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява обґрунтована тим що постановою Одеського апеляційного суду від 24.07.2019 року по справі №520/16686/14 було задоволено позов ОСОБА_2 та, зокрема витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно, що у відповідності до усталеної практики Верховного Суду є лише підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про державну реєстрацію за позивачем право власності на дане нерухоме майно, а тому виконавчий лист виданий судом щодо примусового витребування зазначеного майна у ОСОБА_1 , на підставі якого відкрито виконавче провадження , не підлягає виконанню у зв`язку із відсутністю обов`язку відповідача на здійснення будь яких дій.

Під час розгляду заяви судом було оглянуто виконавче провадження №64822286 , яке було витребувано ухвалою суду від 08.07.2021 року але надійшло до суду лише 02.11.2021 року , а також заслухана думка як представника заявника, який підтримав заяву та просив її задовольнити, так і представника заінтересованої особи ОСОБА_2 адвоката Богданцевої І.В. яка заперечувала проти задоволення заяви вважаючи її безпідставною.

Як встановлено у судовому засіданні 02 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, Приватного підприємства Крафт Трейдінг (далі - ПП Крафт Трейдінг ), ОСОБА_1 та з урахуванням уточнення позовних вимог просила:- визнати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 незаконним і скасувати в частині включення до переліку майна, що підлягає реєстрації за Одеською міською радою, будівель загальною площею 16,1 кв. м, і споруд на АДРЕСА_2 ; - визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на нежилі будівлі та споруди (бланк серії НОМЕР_1 ), видане 15 квітня 2010 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради; - визнати рішення Одеської міської ради від 13 липня 2010 року № 5953-V Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2010 році недійсним, скасувати в частині включення до об`єктів, що підлягають приватизації і відчуженню в 2010 році будівель, загальною площею 16,1 кв. м, і споруд на АДРЕСА_2 ; - визнати недійсним договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежилих будівель і споруд на АДРЕСА_2 , що складаються з будівель літ. А , Б , загальною площею 16,1 кв. м, та споруд літ. В , літ. Г ., літ. Д ., літ. Е ., та літ. Ж , огорожі 1,2, мощення 1, 2, що розташовані на земельній ділянці площею 905 кв. м, укладений 21 жовтня 2010 року між територіальною громадою міста Одеси від імені якого діяло Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, та ПП Крафт Трейдинг ; - визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності від 12 грудня 2014 року № 309164445 будівель і споруд на АДРЕСА_2 , що складаються з будівель літ. А , Б загальною площею 16,1 кв. м і споруд літ. В , літ. Г ., літ. Д ., літ. Е , та літ. Ж , огорожі 1, 2, мощення 1, 2, що розташовані на земельній ділянці площею 905 кв. м, видане ОСОБА_1 ; - витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 майно, що знаходиться на АДРЕСА_2 та складається з однієї жилої будівлі, загальною площею 20,9 кв. м, і надвірних споруд Г - погреб, Д - вбиральня, № 1-3 огорожа, що розташовані на земельній ділянці розміром 1099 кв. м.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 21 жовтня 2005 року уклала договір купівлі-продажу, згідно з яким набула право власності на об`єкт нерухомості у вигляді жилого будинку на АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці, площею 1099 кв. м.

Однак, за договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2010 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ПП Крафт Трейдинг останнє придбало у власність індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежилих будівель і споруд, що знаходиться на АДРЕСА_2 , який є ідентичним з об`єктом нерухомості, який перебуває у власності ОСОБА_2 з 2005 року.

З огляду на те, що в подальшому вказаний об`єкт був переданий ОСОБА_1 у вигляді виплати належного вкладу у зв`язку з виходом зі складу учасників підприємства, одне і теж майно перебуває одночасно у власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Територіальна громада міста Одеси незаконно набула права власності на нежилі будівлі та споруди на АДРЕСА_2 , а згодом безпідставно та незаконно відчужила вказаний об`єкт ПП Крафт Трейдинг , яке згодом передало право власності ОСОБА_1 .

На підтвердження заявлених вимог, позивач посилається на договір купівлі-продажу від 21 жовтня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н. В. (реєстр № 4605), висновок № 3533 судової земельно-технічної експертизи від 31 жовтня 2017 року, витребувані з Одеського міського управління земельних ресурсів документи щодо закріплення земельних ділянок, витребувані з Комунального підприємства Одеське міське бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради (далі - КП Одеське міське БТІ ) інвентаризаційні справи на домоволодіння та нежилі будівлі, розташовані на АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суд 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси визнано незаконним і скасовано в частині включення до переліку майна, що підлягає реєстрацію за Одеською міською радою, будівель загальною площею 16,1 кв. м і споруд на АДРЕСА_2 ; визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності на нежилі будівлі та споруди (бланк серії НОМЕР_1 ), видане 15 квітня 2010 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради; визнано недійсним і скасовано рішення Одеської міської ради від 13 липня 2010 року № 5953-У Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2010 році в частині включення до об`єктів, що підлягають приватизації та відчуженню в 2010 році, будівель загальною площею 16,1 кв. м і споруд на АДРЕСА_2 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежилих будівель і споруд, що знаходяться на АДРЕСА_2 і в цілому складаються з будівель літ. А , Б загальною площею 16,1 кв. м і споруд літ. В , Г , Д , Е , Ж , огорожі № 1, 2, вимощення І, II, розташованих на земельній ділянці площею 905 кв. м, укладений 21 жовтня 2010 року між територіальною громадою міста Одеси, від імені якої діяло Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, та ПП Крафт Трейдінг ; визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності від 12 грудня 2014 року № 30916445 на нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та в цілому складаються з будівель ліг. А , Б загальною площею 16,1 кв. м і споруд літ. В , Г , Д , Е , Ж , огорожі № 1.2, вимощення І, II, розташованих на земельній ділянці площею 905 кв. м, видане ОСОБА_1 ; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 майно, що знаходиться на АДРЕСА_2 і складається з однієї жилої будівлі, загальною площею 20,9 кв. м і надвірних споруд Г - погреб, Д - вбиральня, № 1-3 огорожа, розташовані на земельній ділянці розміром 1 099 кв. м.

Постанова мотивована тим, що є доведеною неправомірність набуття Одеською міською радою, а згодом ПП Крафт Трейдінг та ОСОБА_1 права власності на нежилі об`єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , з присвоєнням адреси вказаному об`єкту, що позбавило позивача ОСОБА_2 права на земельну ділянку на АДРЕСА_2 , тому порушене право підлягає судовому захисту із застосуванням обраних позивачем способів захисту.

Постановою Верховного суду від 28.07.2020 року вищевказана постанова Одеського апеляційного суду залишена без змін.

06.11.2020 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист по справі 3520/16686/14 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 будинку з надвірними спорудами, реєстраційний номер майна 11536799, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , площею 20,9 кв.м., на підставі якого Постановою від 19.03.2021 року державним виконавцем другого Київського відділу ДВС у м. Одесі південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Нідзельским З.А. відкрито виконавче провадження №6482286.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1,2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України "Про судоустрій і статус суддів". Так, частинами першою, другою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відтак, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, за позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 15 травня 2019 року N 2-р (II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року N 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року N 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статті 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року N 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні висновки щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява N 60750/00; пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України", заява N 6318/03; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia", заява N 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява N 40450/04).

У відповідності до вимог ст.. 271 ЦПК України суд,який виніс рішення , має відповідне право на його роз`яснення , не змінюючи змісту самого рішення.

У даному випадку заявник фактично просить суд визначити , що дане рішення, щодо витребування власником майна з чужого незаконного володіння , має наслідком лише перереєстрацію права власності на таке майно у державному реєстрі речових прав, та не підлягає примусовому виконанню у будь-який інший спосіб.

Посилання заявника на правовий висновок Верховного суду з аналогічних правовідносин , визначений у постанові Великої палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №367/2022/15 , на думку суду, є хибним.

У зазначеної постанові ВП ВС прийшла до наступного висновку, визначеному у п.74,75 Постанови.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Таким чином Велика Палата Верховного Суду визначила, що рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, але не вказала, що зазначеною дією вичерпується виконання такого рішення.

Навпаки постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №201\12569/16 було визначено, зокрема, що у разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).

Одночасне зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна та зобов`язання передати його власнику не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.

Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону N 1404-VIII, шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення заяви про визнання таким що не підлягає виконанню виконавчого листа виданого 06.11.2020 року Київським районним судом м. Одеси по виконанню рішення Одеського апеляційного суду від 24.07.2019 року по справі № 520/16686/14ц про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , будинку з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , так як посилання заявника на існуючи практику Верховного Суду у подібних справах, стосовно єдиного можливого способу виконання такого рішення шляхом зміни запису щодо державної реєстрації права власності, є хибним, а питання роз`яснення рішення суду, у випадку, якщо стороні таке рішення є незрозумілим, повинно розглядатись судом, який зазначене рішення виніс.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 353,354,447-451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені заяви адвоката Тарановського Д.С. поданого в інтересах боржника ОСОБА_1 , заінтересована особи стягувач ОСОБА_2 , про визнання таким що не підлягає виконанню виконавчого листа виданого 06.11.2020 року Київським районним судом м. Одеси по виконанню рішення Одеського апеляційного суду від 24.07.2019 року по справі № 520/16686/14ц про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , будинку з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст ухвали буде виготовлено протягом п`яти днів після проголошення вступної та резолютивної частині ухвали.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повна ухвала виготовлена судом 29.11.2021 року.

Суддя Луняченко В. О.