Постанова

від 28.07.2020 по справі 520/16686/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 липня 2020 року

м. Київ

справа № 520/16686/14-ц

провадження № 61-15222св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, виконавчий комітет Одеської міської ради, Приватне підприємство Крафт Трейдінг , ОСОБА_2 ,

треті особи: Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради, Реєстраційна служба Головного управління юстиції в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

02грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, Приватного підприємства Крафт Трейдінг (далі - ПП Крафт Трейдінг ), ОСОБА_2 та з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- визнати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 незаконним і скасувати в частині включення до переліку майна, що підлягає реєстрації за Одеською міською радою, будівель загальною площею 16,1 кв. м, і споруд на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на нежилі будівлі та споруди (бланк серії НОМЕР_1), видане 15 квітня 2010 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради;

- визнати рішення Одеської міської ради від 13 липня 2010 року № 5953-V Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2010 році недійсним, скасувати в частині включення до об`єктів, що підлягають приватизації і відчуженню в 2010 році будівель, загальною площею 16,1 кв. м, і споруд на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежилих будівель і споруд на АДРЕСА_1 , що складаються з будівель літ. А , Б , загальною площею 16,1 кв. м, та споруд літ. В , літ. Г ., літ. Д ., літ. Е ., та літ. Ж , огорожі 1,2, мощення 1, 2, що розташовані на земельній ділянці площею 905 кв. м, укладений 21 жовтня 2010 року між територіальною громадою міста Одеси від імені якого діяло Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, та ПП Крафт Трейдинг ;

- визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності від 12 грудня 2014 року № 309164445 будівель і споруд на АДРЕСА_1 , що складаються з будівель літ. А , Б загальною площею 16,1 кв. м і споруд літ. В , літ. Г ., літ. Д ., літ. Е , та літ. Ж , огорожі 1, 2, мощення 1, 2, що розташовані на земельній ділянці площею 905 кв. м, видане ОСОБА_2 ;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 майно, що знаходиться на АДРЕСА_1 та складається з однієї жилої будівлі, загальною площею 20,9 кв. м, і надвірних споруд Г - погреб, Д - вбиральня, № 1-3 огорожа, що розташовані на земельній ділянці розміром 1099 кв. м.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 21 жовтня 2005 року уклала договір купівлі-продажу, згідно з яким набула право власності на об`єкт нерухомості у вигляді жилого будинку на АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, площею 1099 кв. м.

Однак, за договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2010 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ПП Крафт Трейдинг останнє придбало у власність індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежилих будівель і споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який є ідентичним з об`єктом нерухомості, який перебуває у власності ОСОБА_1 з 2005 року.

З огляду на те, що в подальшому вказаний об`єкт був переданий ОСОБА_2 у вигляді виплати належного вкладу у зв`язку з виходом зі складу учасників підприємства, одне і теж майно перебуває одночасно у власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Територіальна громада міста Одеси незаконно набула права власності на нежилі будівлі та споруди на АДРЕСА_1 , а згодом безпідставно та незаконно відчужила вказаний об`єкт ПП Крафт Трейдинг , яке згодом передало право власності ОСОБА_2 .

На підтвердження заявлених вимог, позивач посилається на договір купівлі-продажу від 21 жовтня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н. В. (реєстр № 4605), висновок № 3533 судової земельно-технічної експертизи від 31 жовтня 2017 року, витребувані з Одеського міського управління земельних ресурсів документи щодо закріплення земельних ділянок, витребувані з Комунального підприємства Одеське міське бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради (далі - КП Одеське міське БТІ ) інвентаризаційні справи на домоволодіння та нежилі будівлі, розташовані на АДРЕСА_2 АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем ОСОБА_1 не підтверджено право власності на нежилі будівлі та споруди, що знаходяться на АДРЕСА_1 та складаються з будівель літ. А , Б , загальною площею 16,1 кв. м, споруд: літ. В , літ. Г , літ. Д , літ. Е , та літ. Ж , огорожі 1, 2, мощення І, ІІ, відображених у технічному паспорті від 17 лютого 2010 року, що розташовані на земельній ділянці площею 905 кв. м, та те, що спірний об`єкт нерухомості у вигляді нежилих будівель і споруд, що знаходяться на АДРЕСА_1 , є тотожним об`єкту нерухомості, що розташований на АДРЕСА_2 , який складається з однієї жилої будівлі та надвірних споруд літ. Г - льох, літ. Д - вбиральня, № 1-3 - огорожа, розташовані на земельній ділянці площею 1 099 кв. м.

Спірні об`єкти нерухомості є різними об`єктами, цим самим, спростовуються доводи позивача щодо наявності у нього права власності саме на нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суд 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси визнано незаконним і скасовано в частині включення до переліку майна, що підлягає реєстрацію за Одеською міською радою, будівель загальною площею 16,1 кв. м і споруд на АДРЕСА_1 ; визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності на нежилі будівлі та споруди (бланк серії НОМЕР_2), видане 15 квітня 2010 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради; визнано недійсним і скасовано рішення Одеської міської ради від 13 липня 2010 року № 5953-У Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2010 році в частині включення до об`єктів, що підлягають приватизації та відчуженню в 2010 році, будівель загальною площею 16,1 кв. м і споруд на АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежилих будівель і споруд, що знаходяться на АДРЕСА_1 і в цілому складаються з будівель літ. А , Б загальною площею 16,1 кв. м і споруд літ. В , Г , Д , Е , Ж , огорожі № 1, 2, вимощення І, II, розташованих на земельній ділянці площею 905 кв. м, укладений 21 жовтня 2010 року між територіальною громадою міста Одеси, від імені якої діяло Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, та ПП Крафт Трейдінг ; визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності від 12 грудня 2014 року № 30916445 на нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та в цілому складаються з будівель ліг. А , Б загальною площею 16,1 кв. м і споруд літ. В , Г , Д , Е , Ж , огорожі № 1.2, вимощення І, II, розташованих на земельній ділянці площею 905 кв. м, видане ОСОБА_2 ; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 майно, що знаходиться на АДРЕСА_2 і складається з однієї жилої будівлі, загальною площею 20,9 кв. м і надвірних споруд Г - погреб, Д - вбиральня, № 1-3 огорожа, розташовані на земельній ділянці розміром 1 099 кв. м.

Постанова мотивована тим, що є доведеною неправомірність набуття Одеською міською радою, а згодом ПП Крафт Трейдінг та ОСОБА_2 права власності на нежилі об`єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , з присвоєнням адреси вказаному об`єкту, що позбавило позива ОСОБА_1 права на земельну ділянку на АДРЕСА_2 , тому порушене право підлягає судовому захисту із застосуванням обраних позивачем способів захисту.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду першої інстанції з заявою про застосування позовної давності, в якій просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що спірні правовідносини виникли 23 березня 2010 року в зв`язку з прийняттям рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси № 119, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 02 грудня 2014 року. Проте право на позов об`єктивно виникло у позивача ОСОБА_1 лише у вересні 2012 року, коли вона дізналася про порушення своїх прав, тобто вона звернулася до суду з позовом в межах встановленої законом позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 серпня 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, в якій просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Також просив зупинити виконання оскаржуваної постанови до закінчення розгляду касаційної скарги.

09 серпня 2019 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, в якій просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Також просила зупинити виконання оскаржуваної постанови до закінчення розгляду касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Департаментакомунальної власності Одеської міської ради , зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги мотивовані тим, що продане територіальною громадою нерухоме майно не є тотожним тому, що належить на праві власності позивачу, що підтверджено і КП Одеське міське БТІ . Ці об`єкти розташовані за різними адресами. Зіставленням судовим експертом земельних ділянок, на яких розташовані спірні об`єкти нерухомого майна, встановлена різниця в розмірах цих ділянок.

Орган місцевого самоврядування набув продане нерухоме майно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) . На виконання даної постанови прийняте рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області , внаслідок чого територіальна громада набула право власності на такі об`єкти.

Під час розгляду справи підлягала застосуванню стаття 388 ЦК України, що передбачає підстави для відмови у витребуванні майна у добросовісного набувача.

ОСОБА_2 має право на мирне володіння своїм майном.

У матеріалах справи наявні докази знищення жилого будинку АДРЕСА_2 , після чого залишився лише фундамент і електропостачання, хоча після цього у технічному паспорті від 22 вересня 2009 року відображена наявність жилої будівлі, що не відповідало дійсності.

Суд апеляційної інстанції неправомірно не застосував позовну давність, про що заявляв Департаменткомунальної власності Одеської міської ради . Оспорюване рішення міської ради прийнято 23 березня 2010 року, тому позовна давність закінчилася 23 березня 2013 року, а цей позов подано 02 грудня 2014 року з пропуском позовної давності. Заява про поновлення строку звернення до суду позивачем не подавалася.

У матеріалах справи містяться дві копії рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2004 року в справі № 2-2061/04, в яких право власності визнано на нерухомість з різними адресами - будинки 3 і 3 А АДРЕСА_5 .

Позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку надіслала відзиви на касаційні скарги, в яких просила залишити без задоволення касаційні скарги, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзиви мотивовані тим, нерухоме майно, яке не було передано обласною радою до місцевої ради, є спільною власністю територіальних громад.

Одеська міська рада могла застосувати як підставу оформлення у власність територіальної громади міста Одеси рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ лише до 1996 року. Крім того, у цьому рішенні взагалі відсутнє посилання на будівлі на АДРЕСА_1 .

Лише у 2010 році приміщення на АДРЕСА_1 отримало статус нежилого.

Відсутні докази правомірності будівництва, введення в експлуатацію та оформлення прав на той об`єкт нерухомого майна, що був проданий територіальною громадою. У позивача наявні правовстановлюючі документи на спірну нерухомість.

Відповідно до адресного реєстру за однією й тією ж адресою на АДРЕСА_1 зареєстровані різні будівлі.

Земельні ділянки, на яких розташоване нерухоме майно позивача, співпадає з межами земельної ділянки, на якій розташовані нерухомі об`єкти, продані територіальною громадою. Це встановлено результатами судової експертизи та дослідженням первинних правовстановлюючих документів. Отже, у власність Одеської міської ради, ПП Крафт Трейдинг і ОСОБА_2 передано об`єкти нерухомого майна, що належали позивачу.

Зміст статті 388 ЦК України не перешкоджає позивачу витребувати земельну ділянку у ОСОБА_2 .

Позовна давність не пропущена позивачем, оскільки до середини 2012 року позивач мала вільний доступ до земельної ділянки, а після цього сторонніми особами, які надали міліції документи про приналежність нерухомості ПП Крафт Трейдинг , їй заборонено доступ до майна.

Про набуття права власності ОСОБА_2 на спірну нерухомість позивач довідалася під час судового розгляду цієї справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційних скарг і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

З наявних матеріалів інвентаризаційних справ, наданих КП Одеське міське БТІ , вбачається, що земельна ділянка на АДРЕСА_5 (раніше вул. Амундсена) загальною площею 2 276 кв. м поділена рішенням виконкому Приморської районної ради депутатів трудящих від 28 серпня 1959 року № 692 з огляду на поділ домоволодіння між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ОСОБА_5 .

Вказаним рішенням виконкому Приморської районної ради депутатів трудящих від 28 серпня 1959 року № 692 за ОСОБА_5 закріплено земельну ділянку площею 1 177 кв. м, а за ОСОБА_6 площею 643 кв. м і надлишку 456 кв. м, а разом 1 099 кв. м. У цьому рішенні прізвище ОСОБА_5 вказано як ОСОБА_5 . Рішенням Київської районної ради народних депутатів від 08 грудня 1995 року виправлено зазначену помилку та видано на ім`я ОСОБА_5 нове свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_3 .

Зазначеним рішенням виконкому Приморської районної ради депутатів трудящих від 28 серпня 1959 року № 692 у результаті поділу домоволодіння АДРЕСА_3 , присвоєно нові адреси: виділеному ОСОБА_9 будинку літ. А на земельній ділянці площею 1 177 кв. м - АДРЕСА_3 , а виділеному ОСОБА_6 будинку літ. Б на земельній ділянці площею 1 099 (643 +456) кв. м - АДРЕСА_2 .

Згодом, ОСОБА_5 здійснила будівництво на виділеній їй земельній ділянці площею 1 177 кв. м на АДРЕСА_3 та 15 березня 1996 року подарувала незакінчений будівництвом будинок літ. Б ОСОБА_10 , за яким на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 серпня 2002 року № 1441 визнано право власності на 29/50 часток домоволодіння АДРЕСА_3 .

ОСОБА_5 належали 21/50 частки вказаного домоволодіння, на які після її смерті ОСОБА_11 набув право власності за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2003 року. Згодом він добудував будинок, розташований на земельній ділянці площею 771 кв. м за адресою АДРЕСА_7 , і 06 серпня 2007 року отримав свідоцтво про право власності на будинки літ. А і В та господарські споруди Г , Е , Ж , З , М .

Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 24 січня 2006 року №39 ОСОБА_10 виділено належні йому 59/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 , які складалися з літ. Б та літньої кухні літ. Д , він отримав свідоцтво про право власності від 21 червня 2010 року на вказане майно з присвоєнням нової адреси: АДРЕСА_7 та площею земельної ділянки 378 кв. м.

Таким чином, станом на 2010 рік у власності ОСОБА_10 перебувало домоволодіння на АДРЕСА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 06 серпня 2007 року та домоволодіння АДРЕСА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 21 червня 2010 року.

08 лютого 2008 року ОСОБА_10 подарував 66/100 частки домоволодіння АДРЕСА_7 ОСОБА_12 , а 19 лютого 2008 року подарував 24/100 частки у цьому домоволодінні ОСОБА_13 , а 10/100 частки цього домоволодіння успадкувала ОСОБА_13 за заповітом після його смерті.

ОСОБА_6 , отримавши у власність за результатами поділу домоволодіння з ОСОБА_5 будинок літ. Б з присвоєнням адреси: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 643 кв. м, і надлишку ділянці у розмірі 456 кв. м, 17 січня 1961 року подарував цей будинок ОСОБА_14 , змінивши інвентаризаційну літеру будинку на літ. А .

За рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2001 року в справі № 2-181/2001 право власності на будинок АДРЕСА_5 визнано за ОСОБА_15 та встановлено, що до цього будинок АДРЕСА_2 був частиною будинку на АДРЕСА_7 та належав ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 18 лютого 1958 року з присвоєнням адреси АДРЕСА_7 . У зв`язку з засудженням ОСОБА_6 , вказаний будинок у нього конфісковано та передано у володіння Слідчого ізолятора № 1 та 16 лютого 1999 року його продано ОСОБА_15 .

На підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2004 року у справі № 2-2061/04 право власності на будинок АДРЕСА_5 визнано за спадкоємицею ОСОБА_15 - ОСОБА_16 , яка на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2005 року продала його ОСОБА_1 , позивачу в даній справі.

Матеріалами інвентаризаційної справи підтверджується те, що будинок по АДРЕСА_5 був частиною домоволодіння по АДРЕСА_7 та через допущену помилку в документах рахувався як АДРЕСА_8 на АДРЕСА_1 , якому спочатку було помилково присвоєну адресу АДРЕСА_8 , розташований на тій самій земельній ділянці площею 1 099 кв. м у тій же конфігурації і лінійних розмірах, які відображені в технічному паспорті від 05 листопада 1960 року, оформленому на ім`я ОСОБА_6 , та технічному паспорті від 06 травня 2004 року, оформленому на ім`я ОСОБА_16 , що також підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи № 3533 від 31 жовтня 2017 року, у відповіді на 5 питання якого зазначено, що лінійні розміри, конфігурація та площі земельних ділянок, що перебувала у володіння ОСОБА_6 (техпаспорт від 02 травня 1953 року) повністю співпадають з ділянкою, що потім перейшла у володіння ОСОБА_16 .

На підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2010 року, укладеного між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ПП Крафт Трейдінг , останнє придбало у власність індивідуально визначене майно комунальної власності - нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та складаються з будівель під літ. А , Б , загальною площею 16,1 кв.м., та споруд літ. В , Г , Д , Е , Ж , огорожі №1, 2, вимощення І, II, що розташовані на земельній ділянці площею 905 кв. м.

Відчуження цього об`єкта комунальної власності у вигляді нежилих будівель і споруд на АДРЕСА_1 здійснювалося на підставі рішення Одеської міської ради від 13 липня 2010 року №5953 Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році .

Ці будівлі та споруди належали територіальній громаді міста Одеси на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди, виданого 15 квітня 2010 року виконавчим комітетом Одеської міської ради за рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року №119 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності міста Одеси , зареєстрованого у Комунальному підприємстві Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 26 квітня 2010 року, номер запису 2520 в книзі 11ог-162, реєстраційний номер 30285610, номер витягу 25971452.

У технічному документі - абрисі від 17 лютого 2010 року, наявному в матеріалах інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 , як об`єкті комунальної власності відображені літні будівлі та споруди: кам`яні сараї, вбиральня та льох.

Підставою прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності міста Одеси зазначено рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-1, прийняте відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю) .

Рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області затверджено Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеси. У додатку № 2 до цього рішення вказано перелік майна, яке було передано у власність до міста Одеси, за окремою предметною відомчістю (торгівля, житлово-комунальне господарство, дорожнє господарство тощо).

ПП Крафт Трейдінг у зв`язку з виходом ОСОБА_2 зі складу учасників підприємства, виплатило належний їй вклад у статутному капіталі підприємства шляхом передачі їй у власність спірних нежилих будівель та споруд на АДРЕСА_1 . Реєстрація права власності на вказане майно здійснено за рішенням про державну реєстрацію прав від 12 грудня 2014 року № 17957682 на підставі свідоцтва про право власності від 12 грудня 2014 року № 30916445.

Відповідно до договору про право забудови від 05 березня 1945 року земельна ділянка площею 1 630 кв. м на АДРЕСА_1 виділена ОСОБА_17

28 квітня 1978 року за ОСОБА_18 рішенням Київського районного суду м. Одеси визнано 1/15 частки у праві власності на будинок, побудований на вказаній земельній ділянці на АДРЕСА_1 та ОСОБА_18 виділено у власність жилу будову літ. Б та літню кухню літ. Ш , гараж та вбиральню.

Інша частка у праві власності на домоволодіння в розмірі 14/15, що складалася з будівлі літ. А , згодом перейшла у власність ОСОБА_19 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 липня 2000 року.

На підставі розпорядження Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 16 серпня 2002 року № 1361 домоволодіння на АДРЕСА_9 поділено в натурі між ОСОБА_18 і ОСОБА_19 : ОСОБА_18 отримала у власність жилі будинки літ. Б , К , господарські споруди літ. В , М , Ш , Щ , Ф з виділенням їй земельної ділянки площею 581 кв. м, та присвоєнням адреси АДРЕСА_12, а ОСОБА_19 отримала у власність жилий будинок літ. А , господарчі споруди літ. Д , И , Р з виділенням їй земельної ділянки, площею 902 кв. м, з присвоєнням адреси АДРЕСА_13.

На підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому від 27 серпня 2002 року, ОСОБА_20 отримала свідоцтво про право власності на вказані будівлі по АДРЕСА_1 .

Згодом ОСОБА_18 продала 2/5 частки у праві власності на майно на АДРЕСА_1 - ОСОБА_21 (договір купівлі-продажу від 31 серпня 2002 року, реєстровий №13927), а 3/5 частки - ОСОБА_22 , ОСОБА_23 у рівних частках (договір купівлі-продажу від 23 травня 2006 року, реєстровий № 6-841).

ОСОБА_21 , приватизувавши ділянку розміром 385 кв. м, продала належні їй 2/5 частини на АДРЕСА_1 ОСОБА_24 (договір купівлі-продажу від 03 червня 2010 року, реєстровий № 733), а ОСОБА_22 подарувала належні 3/10 частини на АДРЕСА_1 ОСОБА_23 (договір дарування від 20 квітня 2007 року, реєстровий № 3214).

На теперішній час жилий будинок літ А з господарськими спорудами на земельній ділянці площею 902 кв. м за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_19 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 липня 2000 року, а жилі будинки літ. Б , К з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 -ОСОБА_24 на земельній ділянці площею 385 кв. м та ОСОБА_23 на земельній ділянці площею 196 кв. м. Площа земельної ділянки на АДРЕСА_10

АДРЕСА_11 оформила у власність нежилі будівлі на земельній ділянці площею 905 кв. м на АДРЕСА_1 , проте фактично за вказаною адресою знаходиться інша земельна ділянка з іншою площею та розташованими на ній будівлями, що підтверджується вказаними матеріалами про закріплення на АДРЕСА_1 за домоволодінням ОСОБА_24 та ОСОБА_23 , назва вулиця Бабушкіна не змінювалося з 1940 року.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 31 жовтня 2017 року № 3533 на підставі дослідження технічної документації, правовстановлюючої документації, розмірів і меж земельних ділянок, встановлено, що конфігурація зовнішніх меж земельних ділянок, що належала ОСОБА_15 , а згодом ОСОБА_1 , співпадає з фактичними межами земельної ділянки, набутої разом з будівлями ОСОБА_2 . Місце розташування будівель і ділянки, якими володіє ОСОБА_2 , та будівель і ділянки, якими володіє ОСОБА_1 , за межами та конфігурацією співпадають (за винятком невеликої частини земельної ділянки).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Необґрунтованими є доводи касаційних скарг про те, що продане територіальною громадою нерухоме майно не є тотожним тому, які належить на праві власності позивачу, що ці об`єкти розташовані за різними адресами.

Судом апеляційної інстанції на підставі наявних у справі доказів встановлено, що спірне нерухоме майно, що належало позивачу на праві власності, розташовано на земельній ділянці, що за конфігурацією та розміром (за винятком невеликої частини земельної ділянки) співпадає із земельною ділянкою, на якій знаходилися будівлі та споруди, які у 2010 році передавалися в комунальну власність територіальної громади міста Одеси та яким органом місцевого самоврядування присвоєно поштову адресу, що була тотожною з адресою, раніше присвоєною іншим будівлям та спорудам, які перебували у власності іншої особи.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина сьома статті 319 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 321 ЦК України).

Згідно із частиною другою статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 ЦК України).

Доводи касаційних скарг про те, що територіальна громада набула спірне нерухоме майно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області , є безпідставними.

Спірний об`єкт нерухомості зазначений не у наведених вище актах, а в рішенні виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 2010 року № 119, в якому визначено майно, що підлягає реєстрації за Одеською міською радою. У цьому рішенні вказується, що воно прийнято на виконання рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області .

Проте у рішенні Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області спірний об`єкт не зазначений. У матеріалах справи відсутні докази приналежності зазначеного майна до державного майна, що підлягало розмежуванню на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) .

Доводи касаційних скарг про наявність підстав для відмови у витребування майна у добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України та наявності у ОСОБА_2 права на мирне володіння своїм майном, що підлягало захисту, суперечить чинному законодавству.

Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Фактичні обставини підтверджують той факт, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача без її волі на підставі рішення органу місцевого самоврядування та укладеного в подальшому правочину.

Згідно з частиною першою статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до статті 330 ЦК України у добросовісного набувача право власності виникає на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, лише якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Оскільки у цій справі відповідно до статті 388 ЦК України майно підлягає витребуванню у добросовісного набувача, то право власності у останнього на спірні об`єкти нерухомого майна не виникло.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 ЦК України).

Доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно не застосував позовну давність, про яку заявляв Департаменткомунальної власності Одеської міської ради , є необґрунтованими.

Початком перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, відповідно до статей 256, 261 ЦК України є момент, коли особа довідалася (або могла) довідатися про момент порушення її права, тобто з вибуття майна із власності або користування чи з моменту набуття майна особою, в якої це майно перебуває на час подачі позову.

Слід зауважити на тому, що на час прийняття оспорюваного рішення виконкому міської ради від 23 березня 2010 року, діяла редакція пункту 1 частини першої статті 268 ЦК України, яка передбачала, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено.

Зазначена норма була виключена з ЦК України Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства , який набрав чинності 15 січня 2012 року. Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, тобто до 15 січня 2015 року.

Позов поданий 02 грудня 2014 року з дотриманням зазначеного у законі строку.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи касаційним судом, який лише перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалами Верховного Суду від 04 вересня 2019 року та від 09 вересня 2019 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження , то у зв`язку з залишенням касаційних скарг без задоволення необхідно поновити виконання зазначеного судового рішення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов