Рішення

від 22.12.2021 по справі 916/2339/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2339/21

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чернюк С.В.,

розглянувши справу №916/2339/21

за позовом: Малого приватного підприємства "ШАРМ" (65013, Одеська обл., місто Одеса, Миколаївська дорога, будинок 128; код ЄДРПОУ 30981174)

до відповідача: Комунального підприємства "ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ" (65029, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Балківська, будинок 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102)

про стягнення 1 415 497,78 грн;

представники сторін:

від позивача - Ткаченко Є.В.;

від відповідача - Малявкін А.Б.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Мале приватне підприємство "ШАРМ", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача, Комунального підприємства "ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ", 1 415 497,78 грн, з яких 1 185 405,48 грн. заборгованості, 80 608,47 грн. 3% річних та 149 483,83 грн. інфляційних.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання з відповідачем Договору № ТМО-66/19 від 04.03.2019р., виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, підписання сторонами акту № 94-19 здачі-приймання виконаних робіт (проектно-вишукувальної документації) та накладної № 94-19 без зауважень, направлення відповідачу 23.04.2019 листа № 52 з проханням звернутись до експертної установи для укладання договору на проведення експертизи та подачі експертній організації проекту Реконструкція ділянок теплової мережі в межах ТК-3122 пров. Світлий, ТК-17вул.Черняховського та ТК-1-8 вул. Тіниста в місті Одеса або уповноважити позивача на такі дії. Вказує на направлення разом з цим листом накладної № 94-19 з доданими документами та акту виконаних робіт № 94-19,повернення вказаного акту та накладної з підписом відповідача, але без дати. Вважає крайнім терміном підписання вказаних акту та накладної 26.04.2019.

Також вказує на нарахування на прострочену суму грошового зобов`язання інфляційних та 3% річних, направлення відповідачу претензії № 1 від 19.07.2021 на суму 1185405,48грн., відсутність відповіді на претензію.

Зазначає, що крім сплати судового збору ним понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 70000грн.

Ухвалою суду від 10.08.2021 позовну заяву залишено без руху та позивачеві встановлено строк для усунення недоліків.

13.08.2021 до канцелярії суду надійшла зава позивача про усунення недоліків та ухвалою суду від 16.08.2021 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.09.2021.

В підготовчому судовому засідання 08.09.2021 за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 20.10.2021 та протокольною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

13.09.2021 до канцелярії суду надійшов відзив відповідача, в якому він проти позову заперечує та просить повністю відмовити у задоволенні вимог позивача.

Проти існування договірних взаємовідносин між сторонами на підставі укладеного договору не заперечує, вказує на перерахування відповідачеві авансового платежу в розмірі 120000грн., але зазначає що після цього між сторонами не відбувалось будь-яких дій, які б мали відповідні правові наслідки за цим договором.

Отримання від позивача листа № 52 від 23.04.2021 з додатками заперечує, докази такого вручення або направлення відсутні, за даними вхідної кореспонденції цей лист не обліковується незважаючи на існуючий порядок реєстрації вхідної кореспонденції, реєстраційна контрольна картка як для вхідного документа не складалась. Також посилається на діючу в позивача процедуру візування та узгодження документації відповідно до внутрішніх наказів, існування переліку осіб, які повинні були б візувати акт приймання-передачі проектної документації до того як цей акт буде підписаний безпосередньо керівником позивача та проставлена печатка підприємства, відсутність таких візувань (узгоджень) на наданих до матеріалів справи накладній та акті, службові записки працівників з цього приводу, наявність на акті та накладній не основної печатки відповідача як це передбачено п.10.2 наказу № 224 відповідача, а печаткою № 1 , яка використовується для бухгалтерських документів.

Звертає увагу на відсутність на акті та накладній такого обов`язкового реквізиту як дата їх складання/підписання, що унеможливлює визначення дати переходу авторських та майнових прав на проектну документацію до відповідача та періоду нарахування відсотків річних та інфляційних. Надав заперечення проти стягнення заявленої позивачем правничої допомоги у розмірі 70000грн.

Також клопоче про огляд оригіналів вказаної накладної та акту, а також про виклик в засідання суду в якості свідка колишнього директора відповідача ОСОБА_1 для з`ясування обставин щодо нібито підписання ним документів. В подальшому позивачем було надано до огляду в судовому засіданні оригінали вказаних документів. Щодо виклику в якості свідка колишнього директора відповідача ОСОБА_1 судом було відмовлено через недотримання вимог ст.89 ГПК України та відсутність належним чином оформленої заяви свідка від вказаної особи відповідно до ст.88 ГПК України.

Позивач через канцелярію суду 13.10.2021 надав відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погодився. Вказує на обов`язок замовника прийняти виконані роботи, заявити про недоліки у разі їх наявності, втрату права посилатись на недоліки роботи у разі відсутності такої заяви, направлення відповідачеві разом з листом № 52 від 23.04.2019 акту № 94-19, накладної № 94-19 та проекту Реконструкції… , існуючу у відповідача практику повернення документів без зазначення дати підписання. Посилання відповідача на відсутність заборгованості в бухгалтерському обліку, неналежну печатку на акті та накладній, відсутність візувань на вказаних документах вважає безпідставними та такими що не спростовують факту виконання робіт та не звільняють від обов`язку щодо їх оплати.

Також наголошує на обов`язку відповідача належним чином виконувати умови договору щодо оплати, неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань. Посилається на некоректність умов договору стосовно покладання на позивача обов`язку проведення експертизи Проекту в експертній установі, оскільки позивач не є експертною організацією, ненадання відповідачем повноважень та необхідних документів на проходження позивачем такої експертизи. Вказує на судову практику стосовно того, що відсутність дати складання (підписання) не є підставою для висновку про невиконання робіт та не звільняє відповідача від обов`язку ці роботи оплатити. Також вважає обґрунтованими вимоги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі.

20.10.2021 за письмовим клопотанням відповідача від 19.10.2021 судове засідання було відкладено на 10.11.2021.

21.10.2021 відповідач надав до канцелярії суду заперечення з долученням пояснень та довідки своїх працівників.

У судовому засіданні 10.11.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 06.12.2021.

В судовому засідання 06.12.2021 на стадії вступних промов суд оголосив перерву до 13.12.2021.

06.12.2021 позивач надав клопотання з додатками про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70000грн.

13.12.2021 відповідачем було надано додатково заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

13.12.2021 в судовому засіданні, після стадії дослідження доказів, перед проведенням судових дебатів, було оголошено перерву до 22.12.2021.

21.12.2021 позивачем до матеріалів справи було надано додаткові пояснення на заперечення відповідача на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В судовому засідання 22.12.2021 після проведення судових дебатів судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення про відмову у позові.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Принцип диспозитивності господарського судочинства реалізується дотриманням норм ст.14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, звертаючись до суду за захистом порушеного права або інтересу, на вимогу норм ст.162 ГПК України, у позовній заяві наводить зміст позовних вимог, що включає визначення способу захисту прав або інтересів, передбаченого законом чи договором, або іншого способу захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями до ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пункт 1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В якості підстав виникнення договірних зобов`язань між сторонами позивачем до матеріалів справи надано Договір №ТМО-66/19 від 04.03.2019р. Відповідач факт укладання договору не заперечує, зауважень щодо наданого тексту договору не висловив.

Відповідно до п.1.1 договору позивач взяв на себе зобов`язання виконати проектування робіт "Реконструкція ділянок теплової мережі в межах ТК-3122 пров. Світлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тіниста в місті Одеса", а відповідач зобов`язався прийняти розроблену позивачем проектну документацію та оплатити виконані роботи в розмірі та порядку, передбаченому договором.

Ціна договору та відповідно загальна вартість робіт визначена у п.2.1 і становить 1663236,49грн. Пунктом 2.3 договору встановлений порядок оплати, який полягає у здійсненні авансового платежу у сумі 498900грн. та остаточному розрахунку за виконані роботи протягом 30ти календарних днів з моменту двостороннього підписання акту здачі-приймання виконаних проектних робіт.

Зі змісту договору вбачається, що фактично між сторонами виникли взаємні права та обов`язки притаманні саме для договору підряду.

Відповідно до п.1 ст.837 Цивільного Кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу

В якості доказів виконання робіт позивач посилається на "накладну № 94-19" без дати (а.с 45) та "Акт № 94-19 Здачі-приймання виконаних робіт (проектно-вишукувальної документації) за договором № ТМО-66/19" також без дати (а.с 45).

Відповідно до ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи повинні мати певні обов`язкові реквізити, одним з яких є дата і місце складання.

Частина 2 ст.9 вказаного Закону зазначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Як уже зазначалось, пунктом 2.3 договору сторони встановили обов`язок відповідача здійснити оплату протягом 30ти календарних днів з моменту двостороннього підписання акту, тому питання дати фактичного підписання як акту так і накладної безпосередньо впливає на момент виникнення зобов`язання, та в свою чергу на період нарахування передбачених статтею 625 ЦК України інфляційних та 3% річних на прострочену суму.

Разом з цим, суд звертає увагу, що п.2.3 договору пов`язує визначення строку для оплати з моментом підписання акту, а саме - протягом 30ти днів з моменту такого підписання. Крім того, відповідач зазначив, а позивач не заперечував того факту, що особа яка підписала акт та накладну з боку відповідача та визначена у тексті цих документів як директор ОСОБА_1 на теперішній час вже не працює у відповідача.

В судовому засіданні суд намагався шляхом дослідження наданих доказів, заслуховування пояснень сторін та постановки питань до представників сторін з`ясувати обставини щодо підписання зазначених документів первинного обліку, порядок передачі їх сторонами одна одній, наявність підтверджень або спростувань з цього приводу.

Позивач вказує, що зазначені акт та накладна були направлені відповідачеві листом № 52 від 23.04.2019. Також представник позивача зазначила, що може надати для огляду вказаний лист чи його копію, проте не вважає за необхідне долучати його до матеріалів справи. За таких обставин, ані оригінал ані копія вказаного листа № 52 в якості доказу до матеріалів справи не була надана ні разом з позовною заявою ні протягом подальшого розгляду справи.

Представник позивача також не зміг відповісти на питання суду щодо обставин отримання ним від відповідача підписаних оригіналів акту та накладної.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина друга вказаної статті встановлює, що ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Суд констатує відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем відповідачеві листа № 52 від 23.04.2019 з додатками, в тому числі акту № 94-19 та накладної № 94-19. Відсутні також будь-які інші опосередковані докази отримання відповідачем цього листа, - відповідь на цей лист, або вчинення якихось дій що випливають з факту його отримання, тощо.

При цьому суд звертає увагу, що відповідачем у відзиві на позов та в подальших поясненнях неодноразово вказувалось саме на не отримання листа № 52 як на одну з підстав його заперечень.

У наданій позивачем разом з позовною заявою копії листа № 52 від 23.04.2019 в якості додатків зазначено - накладна № 94-19 з додатками (2прим.); - акт № 94-19 (2 прим.) (а.с 43).

З вказаного переліку неможливо встановити чи йдеться про передачу передбаченої договором проектної документації, чи ні. Прямого посилання на передачу результатів проектних робіт в додатках не міститься. Відсутнє таке посилання і у тексті самого листа № 52, в якому фактично констатується факт укладання договору, передбаченість договором проведення експертизи проекту в експертній організації та прохання до відповідача звернутися до експертної організації для укладання відповідного договору або уповноважити позивача на такі дії.

Таким чином, ані з тексту листа № 52, ані з будь-яких інших доказів неможливо встановити не лише час, а навіть факт передачі відповідачеві передбаченої договором № ТМО-99/19 проектної документації, яка б свідчила про виконання позивачем своїх договірних обов`язків. Суд також зазначає, що позивачем до матеріалів справи в якості доказів виконання робіт за договором така документація теж не надавалась, що було б логічним з урахуванням заперечень відповідача саме щодо факту виконання таких робіт. Проте суд констатує, що позивач самостійно вирішує які докази слід надати на підтвердження своїх вимог та заперечень, а тому надання чи не надання таких документів є правом, але не обов`язком позивача.

Позивач посилається на п.2.3 договору, відповідно до якого остаточний розрахунок за виконані роботи проводиться протягом 30ти календарних днів з моменту двостороннього підписання акту здачі-приймання виконаних проектних робіт.

Разом з цим, суд звертає увагу на встановлений п.3.3 договору обов`язок позивача виконати роботи, зазначені у п.1.2 договору якісно і в строк, на умовах і в порядку, встановленому цим договором , в наступному обсязі:

.3.3.1. Виконати Розробку Проекту з дотриманням вимог Завдання на проектування;

3.3.2. до початку робіт з проектування провести обстеження ділянок теплової мережі;

3.3.3. виконати моніторинг регіональних цін на обладнання та матеріали;

3.3.4. прийняти технічне рішення для забезпечення терміну експлуатації теплової мережі - 30 років;

3.3.5.провести узгодження Проекту з відповідними організаціями - власниками комунікацій, які перетинаються з тепловою мережею;

3.3.6. провести експертизу Проекту в експертній організації, яка має право проводити експертизу проектно-кошторисної документації, згідно з чинним законодавством України. Надати позитивний звіт експертизи.

Позивач вказує на некоректне формулювання п.3.3.6 договору та неможливість самостійно провести таку експертизу. Разом з цим, доказів визнання цього пункту недійсним, внесення до нього змін угодою сторін або інших доказів зміни змісту цього пункту суду не представлено.

Якщо стосовно перелічених обов`язків позивача у пп.3.3.1-3.3.5 договору суд позбавлений можливості дослідити первинну документацію та пересвідчитись у факті виконання позивачем своїх обов`язків, то стосовно п.3.3.6 договору факт відсутності відповідної експертизи не заперечується і самим позивачем, в тому числі вбачається навіть з тексту наданого позивачем листа № 52.

За таких обставин суд вважає, що позивач не довів факт виконання робіт в порядку, на умовах та в обсязі, передбаченому договором № ТМО-66/19 від 04.03.2019р. з передачею належним чином результату робіт відповідачеві, та відповідно у відповідача на момент розгляду справи не виникло обов`язку щодо здійснення оплати. За умови викладених вище обставин, суд не вважає надані позивачем докази достатніми для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України ( Вірогідність доказів ) наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Частина друга вказаної статті визначає, що питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладених обставин та висновків суду, суд вважає позовні вимоги в частині оплати вартості виконаних робіт недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі N 910/4590/19 вказала, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення інфляційних та 3% річних задоволенню не підлягають через відсутність підстав для стягнення основного грошового зобов`язання.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominenv.Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaariv.Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Відповідно до ст.129 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Малого приватного підприємства "ШАРМ" (65013, Одеська обл., місто Одеса, Миколаївська дорога, будинок 128; код ЄДРПОУ 30981174) до Комунального підприємства "ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ" (65029, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Балківська, будинок 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102) про стягнення 1 415 497,78 грн - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 22 грудня 2021 р. Повний текст рішення складено та підписано 31 грудня 2021 р.

Суддя Р.В. Волков