Постанова

від 29.06.2022 по справі 916/2339/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/2339/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.

за участю представників:

від позивача: Ткаченко Є.В.

від відповідача: Малявкін А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "ШАРМ"

на рішення господарського суду Одеської області від 22.12.2021 року, суддя в І інстанції Волков Р.В., повний текст якого складено 31.12.2021 в м. Одесі

у справі №916/2339/21

за позовом Малого приватного підприємства "ШАРМ"

до Комунального підприємства "ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ"

про стягнення 1 415 497,78 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У серпня 2021 року Мале приватне підприємство "ШАРМ" (далі - МПП "ШАРМ") звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ" (далі - КП "ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ") про стягнення 1 185 405 грн. основного боргу, 80 608,47 грн. 3% річних та 149 483,83 грн. втрат від інфляції, які виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № ТМО-66/19 від 04.03.2019 щодо оплати вартості виконаних проектних робіт.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.12.2019 року у задоволенні позову Малого приватного підприємства "ШАРМ" до Комунального підприємства "ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ" про стягнення 1 415 497,78 грн. - відмовлено.

Обгрунтовуючи рішення, суд вважає, що позивач не довів факт виконання робіт в порядку, на умовах та в обсязі, передбаченому договором № ТМО-66/19 від 04.03.2019р. з передачею належним чином результату робіт відповідачеві, та відповідно у відповідача на момент розгляду справи не виникло обов`язку щодо здійснення оплати. Стосовно обов`язків позивача, перелічених у пп.3.3.1-3.3.5 договору, суд позбавлений можливості дослідити первинну документацію та пересвідчитись у факті виконання позивачем своїх обов`язків

В якості доказів виконання робіт позивач посилається на "накладну № 94-19" без дати та "Акт № 94-19 Здачі-приймання виконаних робіт (проектно-вишукувальної документації) за договором № ТМО-66/19" також без дати. При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення позивачем відповідачеві листа № 52 від 23.04.2019 про направлення відповідних накладної № 94-19" та акту № 94-19 здачі-приймання виконаних робіт. В рішенні суд зазначив, що ані оригінал, ані копія вказаного листа № 52 в якості доказу до матеріалів справи не була надана ні разом з позовною заявою, ні протягом подальшого розгляду справи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, МПП "ШАРМ" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Скаржник вважає зазначене рішення незаконним та необґрунтованим.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що оригінали Акту № 94-19 здачi-приймання виконаних робiт (проектно-вишукувальної документацiї) за договором № ТМО-66/19 вiд 04.03.2019, накладної № 94-19 та листа за вих. № 52 вiд 23.04.2019, квитанції про направлення цього листа, проектно-кошторисної документації стадія «Робочий проект» були надані суду та вiдповiдачу для огляду як в підготовчому засiданнi, так i в судовому засiданнi пiд час розгляду справи по сутi.

Проте суд у рішення вказав, що цi документи в оригіналах суду не були надані, що не відповідає дійсності. У рішенні зазначено, що акт та накладна були направлені листом № 52, проте анi оригінал, анi копія вказаного листа № 52 в якості доказу до матеріалів справи надана не була нi разом з позовною заявою, нi протягом подальшого розгляду справи.

Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки лист № 52 вiд 23.04.2019р. долучено до позовної заяви та матеріалів справи. Пiд час розгляду справи вiдповiдачем була подана заява про з`ясування обставин справи вiд 08.12.2021р., а саме щодо надання пояснень щодо передачі акту, накладної та проектної документації.

У судовому засiданнi під час огляду доказів, представником позивача була надана для огляду суду та вiдповiдачу квитанція про направлення листа № 52 з додатками. І пiсля судового засідання, у якому були оглянуто оригінали документів, вiдповiдач подав заяву про з`ясування обставин, а представник позивача ще раз надав пояснення з приводу надсилання цього листа. Квитанція про направлення листа не була долучена до позовної заяви, оскільки акт № 94-19 та накладна № 94-19 пiдписанi обома керівниками підприємств та засвідчені печатками, отже позивач навiть не мiг уявити, що вiдповiдачем у вiдзивi на позов буде заявлено про те, що він ніяких документів не отримував, а печатка на акті та накладній взагалi використовується бухгалтерію КЦ ТМО, що також свідчить про те, що документація передана Замовнику i зберігається на підприємстві.

Вiдповiдач зi свого боку лише зазначав, що у нього не має вищевказаних документів, що на документах, які наданi позивачем відсутні вiзи робітників вiдповiдача, проте не спростовував сам факт підписання акту та накладної директором підприємства, а також наявність відтиску печатки.

Вiдсутнiсть на даному Акті здачі-приймання робiт дати також не може бути підставою для вiдмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості, оскільки не спростовує факту виконання проектних робiт за договором.

Отже, скаржник вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на вiдсутнiсть належних доказів на підтвердження факту виконання позивачем умов договору №ТМО-66/19 та на підтвердження заборгованості вiдповiдача перед Позивачем, оскільки в матеріалах справи наявні докази, що безпосередньо свідчать про виконання робіт позивачем та прийняття їx вiдповiдачем без зауважень (наявність Акту №94-19 та накладної №94-19).

Проте, суд першої інстанції у рішенні взагалі не надав оцінки підписаному вiдповiдачем та засвідченому печаткою вiдповiдача Акту здачi-приймання робіт та накладній.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

На думку відповідача, поданi МПП «Шарм» разом iз апеляційною скаргою додаткові докази, а саме - копії проектної документації (додатки №№ 3-7) та копія квитанції про направлення листа № 52 (додаток № 8) не мають прийматися судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки позивач не надавав їх до матеріалів справи ані разом із позовом, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також не обґрунтував неможливість їх подання у належний строк.

Виходячи з наведеного відповідач зазначає, що з матеріалів справи, якi були наявнi у суді першої інстанції на момент ухвалення оскаржуваного позивачем рiшення, дiйсно не вбачалося безумовного направлення позивачем вiдповiдачевi листа № 52 вiд 23.04.2019 з усіма додатками до нього (двома примiрниками акту № 94-19 здачi-приймання виконаних робiт за Договором № ТМО-66/19, двома примирниками накладної (№ 94-19 та безпосередньо самої проектної документації.

У матеріалах справи відсутні як докази будь-яких поштових відправлень означених документів (як то - описи вкладення, повідомлення про отримання, накладні, фiскальнi чеки тощо); так i вiдповiдно відмітки на листi позивача за вих. № 52 вiд 23.04.2019 про його отримання вiдповiдачем, як того вимагає Інструкція з діловодства КП «ТМО», затверджена наказом № 230 вiд 26.09.2011 «Про затвердження Регламенту КП «ТМО» (а саме - вхiдний номер КП «ТМО» з датою реєстрацій, підпис відповідної уповноваженої посадової особи вiдповiдача тощо).

Твердження позивача про те, що вiдсутнiсть протягом двох рокiв вимог КП «ТМО» до МПП «Шарм» про повернення авансу за договором № ТМО- 66/19 нiбито слугує доказом прийняття вiдповiдачем робiт за цим договором. спростовується тим, що протягом 2020-2021 рр. вiдповiдач перебував у вкрай скрутному матеріальному станi у зв`язку з численними арештами, накладеними на банкiвськi рахунки підприємства державною виконавчою службою на виконання судових рішень про стягнення з КП «ТМО» дебіторської заборгованості. Внаслiдок чого КП «ТМО» не мало можливостей для сплати судових зборiв за позовами вже до своїх боржників.

При цьому, відповідач зазначає, що аналогічний аргумент у даному випадку цiлком застосовний i до самого позивача. Адже вiн сам більше двох років жодним чином не намагався отримати вiд КП «ТМО» наявний на думку МПП «Шарм» борг за Договором № ТМО-66/19, доки не спромігся розпочати його стягнення аж у 2021 році.

В апеляційній скарзі, з метою повного i всебічного з`ясування обставин по даній справі, скаржник просив суд долучити до матеріалів справи копії документів, які були надані для огляду в суді першої інстанції в оригіналах, а саме: пояснювальної записки 6819/503-01-П3; висновку інженерно-геологічних досліджень для проекту «Реконструкція ділянок тепловоз мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК - 1-8 вул. Тіниста в м. Одеса; Зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва; Робочого проекту 6819/503-01-ТС - Тепломеханічна частина, 6819/503-01-АС- Архiтектурно-будiвельна частина, 6819/503-01-АТС - Система дистанційного контролю та монiторингу (СДКМ)-61 арк.; Робочого проекту 6819/503-01-АД-Автомобiльнi дороги; квитанції про направлення листа № 52. В обґрунтування свого клопотання скаржник посилався, що вказані докази не були долучені до справи, проте були надані для огляду. Скаржник вважав, що вказані документи мають значення для вирішення справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Представником відповідача надані суду заперечення щодо долучення відповідних документів, оскільки останні не були долучені в суді першої інстанції в порушення вимог ст.269 ГПК України. Крім того, квитанція про направлення листа № 52 не відповідає формі №1 поштової квитанції, встановленої Інструкцією про порядок застосування , виготовлення, забезпечення та обліку розрахункових книжок оператором поштового зв`язку.

Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі №906/612/17, від 22.08.2018 у справі №910/19776/17, від 05.12.2018 у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

В судовому засіданні 30.06.2022року ухвалою суду задоволено клопотання скаржника та долучено до матеріалів справи оригінал квитанції про направлення листа № 52, враховуючи те, що судом першої інстанції в судовому засіданні 06.12.2021 року досліджувався даний оригінал квитанції.

06.06.2022 до апеляційного суду від скаржника надійшло клопотання про дослідження оригіналів документів, яке мотивовано тим, що оригінали документів, копії яких були додані до позовної заяви, на вимогу відповідача були надані позивачем для огляду судом в засіданні суду першої інстанції 06.12.2021. Однак, на думку скаржника, оскільки суд зазначив в рішенні суду, що позивачем не надавалися для дослідження оригінали документів, зокрема проектна документація, що не відповідає дійсності і спростовується технічним записом судового засідання від 06.12.2021, судова колегія задовольнила зазначене клопотання та дослідила в судовому засіданні оригінали доданих до позовної заяви документів.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 04.03.2019 року між КП "ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ МІСТА ОДЕСИ" (замовник) та МПП "ШАРМ" (виконавець) було укладено договір № ТМО-66/19, за умовами п. 1.1 якого виконавець взяв на себе зобов`язання виконати проектування робіт "Реконструкція ділянок теплової мережі в межах ТК-3122 пров. Світлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тіниста в місті Одеса", а замовник зобов`язався прийняти розроблену позивачем проектну документацію та оплатити виконані роботи в розмірі та порядку, передбаченому договором.

Згiдно з п.п. 2.1. договору ціна договору та відповідно загальна вартість робіт визначається Зведеним кошторисом на проектні та вишукувальні роботи (додаток № 2 до договору) і становить 1 663 236, 49 грн., з урахуванням ПДВ 277 206, 08 грн.

Пунктом 2.3 договору визначено, що оплата робiт, зазначених у п. 1.2. даного Договору зшйснюється замовником наступним чином, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок виконавця авансового платежу у розмiрi 498 900, 00 грн. (чотириста дев`яносто вiсiм тисяч дев`ятсот грн., 00 коп.) в т.ч. ПДВ; - остаточний розрахунок за виконані роботи проводиться замовником протягом 30 календарних днiв з моменту двостороннього підписання акту здачi-приймання виконаних проектних робіт.

Вiдповiдно до п. 3.1 договору виконавець приступає до виконання робіт не пiзнiше 1 (одного) робочого дня з моменту одержання Завдання на проектування. Виконавець зобов`язується виконати весь комплекс робiт до 01.06.2019р.

Згiдно з п.п. 3.3.5., 3.3.6. даного договору виконавець зобов`язується провести узгодження Проекту з вiдповiдними органiзацiями - власниками комунiкацiй, якi перетинаються з тепловою мережею та провести експертизу Проекту в експертній органiзацiї, яка має право проводити експертизу проектно-кошторисної документації, надати позитивний звiт експертизи.

Умовами п. 3.4 договору визначено, що після закінчення виконання проектних робiт (ix частини) Виконавець надає Замовнику комплект документації (ix частини), розробленої вiдповiдно до ДБН, а також акт здачi-приймання виконаних проектних робiт. Замовник протягом 3-х (трьох) робочих днiв з дня отримання акту здачi-приймання виконаних проектних робiт розглядає переданий йому Виконавцем комплект документації та за результатами такого розгляду підписує акт здачi-приймання виконаних проектних робiт.

У разi відмови вiд підписання такого акту Замовник протягом 3-х (трьох) рабочих днів з моменту отримання акту здачi-приймання виконаних проектних робiт направляє Виконавцю свої заперечення i обґрунтування причини не підписання акту, а також перелік необхідних доробок i термiнiв їx виправлення.

Пунктом 4.1.2. даного договору, Замовник зобов`язаний своєчасно в обсягах i на умовах передбачених договором здійснювати оплату проектних робiт.

Вiдповiдно до п. 5.3. договору, у разi порушення Замовником зобов`язань передбачених вищевказаним п. 2.2 даного договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмiрi 0,001 % вiд суми несвоєчасної оплати за кожен день прострочення.

За умовами п. 8.1 договору, він вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині виконання зобов`язань - до повного їх виконання сторонами.

Згiдно зведеного кошторису на проектнi та вишукувальнi роботи «Реконструкція дiлянок теплової мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тiниста в мiстi Одеса» повна вартість робiт з урахуванням ПДВ становить 1 663 236 грн., 49 коп.

Вiдповiдно до Кошторису № 1 Обстеження дiлянки теплової мережi «Реконструкція дiлянок теплової мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тiниста в мiстi Одеса», вартiсть робiт складае 56 892, 10 грн.

Вiдповiдно до Кошторису № 2 Вартість iнженерно-вишукувальних робiт «Реконструкція ділянок теплової мережі в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тiниста в мiстi Одеса» вiдповiдно до Кошторису №2 складае 100 881,43 грн.

Вiдповiдно до Кошторису № 3 Робочий проект магістральної ділянки теплової мережi «Реконструкція ділянок теплової мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тiниста в мiстi Одеса» згiдно з Кошторисом №3 складає 917 545, 86 грн.

Вiдповiдно до Кошторису № 4 на виконання робіт «Реконструкція дiлянок теплової мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул, Тiниста в мiстi Одеса» загальна вартість складає 82 799, 99 грн.

Згідно Кошторису № 5 на проектні (вишукувальні) роботи «Реконструкція ділянок теплової мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тiниста в мiстi Одеса» робочий проект теплових мереж приєднання споживачiв складає 90 252, 95 грн.

Згідно Кошторису № 6 на проектні (вишукувальнi) роботи - експертиза проектно-кошторисної документації з «Реконструкції дiлянок тепловоi мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тiниста в мiстi Одеса» у вiдповiдностi з Кошторисом № 6 складає 60 889,36 грн.

Згідно Кошторису № 7 на проектні (вишукувальні) роботи - вартість виконавчої зйомки iнженерних мереж згiдно Кошторису № 7 на проектні (вишукувальні) роботи «Реконструкція дiлянок теплової мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тіниста в мiстi Одеса» складає 76 768, 72 грн.

05.03.2019 позивачем виставлено відповідачеві відповідний рахунок на оплату авансового платежу № 4 у розмірі 498 900 грн. із зазначенням, що рахунок підлягає сплаті протягом п`яти банківських днів.

Проте, рахунок на оплату авансового платежу замовником у зазначені строки сплачено не було, а тому строк для сплати авансового платежу сплив 12.03.2019.

Водночас, 27.06.2019 відповідачем було часткового сплачено аванс на суму 120 000 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою (т. 1 а.с.47) та сторонами не заперечується.

На виконання умов даного договору, листом № 52 від 23.04.2019 позивач надіслав на адресу відповідача акт здачі-приймання виконаних робіт № 94-19 та накладні № 94-19 з доданими документами.

Зі змісту Акту № 94-19 здачi-приймання виконаних робiт (проектно- вишукувальної документації) за договором №ТМО-88/19 вбачається, що проектно - кошторисна документація «Реконструкція ділянок тепловоз мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тiниста в мiстi Одеса» задовольняє умовам договору і належним чином оформлена.

З Накладної № 94-19 вбачається, що на виконання проектної документації за титулом «Реконструкція ділянок тепловоз мережi в межах ТК-3122 пров. Свiтлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тiниста в мiстi Одеса», проектно-кошторисна документація стадії «Робочий проект» направлялася наступна документація:

- Зведений кошторисний розрахунок;

- тепломеханічна та архітектурно-будівельна частина робочого проекту;

- Система СДКМ;

- Автомобільні дороги;

- документація робочого проекту у електронному вигляді;

- Iнженерно-геологiчнi вишукування.

Вказану в накладній № 94-19 проектну документацію прийняв уповноважений представник Донченко І.С.(т.1а.с.45), підпис якого посвідчено печаткою відповідача.

Зауважень щодо виконаних проектних робіт від замовника не надходило.

Претензією № 1 від 19.07.2021 направленою на адресу відповідача, МПП «ШАРМ» з посиланням на те, що роботи прийняті без жодних зауважень, що підтверджується підписаним актом здачі-приймання виконаних робіт № 94-19 на суму 1185405,48 грн., враховуючи положення п. 2.3 договору, повідомило про існування станом на 19.07.2021 заборгованості за договором № ТМО-66/19 від 04.03.2019 у розмірі 1185405,48 грн., та попередило, що у випадку незадоволенні цієї вимоги буде вимушений звернутися до господарського суду.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом позивач вказував те, що йому було повернуто підписаний Акт № 94-19 здачi-приймання виконаних робiт (проектно-вишукувальної документації) за договором № ТМО-66/19 вiд 04.03.2019, проте без зазначення дати його підписання.

Вiдповiдно до Акту виконаних робіт документація задовольняє умовам договору i оформлена належним чином, зауважень щодо виконаних робіт не надходило, сума, яка належить до перерахування згідно Акту становить 1 185 405 грн., 48 коп. з ПДВ. У загальну суму, яка належить до перерахування не була включена вартість проведення експертизи проектно-кошторисної документації, а також погодження Проекту з відповідними організаціями - власниками комунікацій, які перетинаються з тепловою мережею, оскільки на момент підписання акту не було укладено договору на проведення експертизи або уповноважено МПП «ШАРМ» на укладення такого договору.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Отже, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача 1 185 405 грн. основного боргу, 80 608,47 грн. 3% річних та 149 483,83 грн. втрат від інфляції, які виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № ТМО-66/19 від 04.03.2019 щодо оплати вартості виконаних проектних робіт.

Відмовляючи у задоволені позову місцевий господарський суд виходив із того, що позивач вказував, що зазначені акт та накладна були направлені відповідачеві листом № 52 від 23.04.2019. При цьому, представник позивача зазначила, що може надати для огляду вказаний лист чи його копію, проте не вважає за необхідне долучати його до матеріалів справи. За таких обставин, ані оригінал, ані копія вказаного листа № 52 в якості доказу до матеріалів справи не була надана ні разом з позовною заявою ні протягом подальшого розгляду справи.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем відповідачеві листа № 52 від 23.04.2019 з додатками, в тому числі акту № 94-19 та накладної № 94-19, а також будь-яких інших опосередкованих доказів отримання відповідачем цього листа, - відповідь на цей лист, або вчинення якихось дій що випливають з факту його отримання, тощо.

При цьому суд звертав увагу, що відповідачем у відзиві на позов та в подальших поясненнях неодноразово вказувалось саме на не отримання листа № 52 як на одну з підстав його заперечень.

У наданій позивачем разом з позовною заявою копією листа № 52 від 23.04.2019 в якості додатків зазначено "- накладна № 94-19 з додатками (2прим.); - акт № 94-19 (2 прим.)" (а.с 43).

З вказаного переліку, на думку суду, неможливо встановити чи йдеться про передачу передбаченої договором проектної документації, чи ні. Прямого посилання на передачу результатів проектних робіт в додатках не міститься. Відсутнє таке посилання і у тексті самого листа № 52, в якому фактично констатується факт укладання договору, передбаченість договором проведення експертизи проекту в експертній організації та прохання до відповідача звернутися до експертної організації для укладання відповідного договору або уповноважити позивача на такі дії.

Таким чином, ані з тексту листа № 52, ані з будь-яких інших доказів неможливо встановити не лише час, а навіть факт передачі відповідачеві передбаченої договором № ТМО-99/19 проектної документації, яка б свідчила про виконання позивачем своїх договірних обов`язків. Суд також зазначає, що позивачем до матеріалів справи в якості доказів виконання робіт за договором така документація теж не надавалась, що було б логічним з урахуванням заперечень відповідача саме щодо факту виконання таких робіт.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту виконання робіт в порядку, на умовах та в обсязі, передбаченому договором № ТМО-66/19 від 04.03.2019р. з передачею належним чином результату робіт відповідачеві, та відповідно у відповідача на момент розгляду справи не виникло обов`язку щодо здійснення оплати. За умови викладених вище обставин, суд не вважав надані позивачем докази достатніми для задоволення позову.

Дослідивши наявні матеріали та обставини справи, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 837, ч. 1 ст. 846 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ст. 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 889 ЦК України врегульовано, що замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 890 ЦК України підрядник зобов`язаний передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт.

Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту здачі-приймання виконаних робіт за договором № ТМО-66/19 та накладної № 94-19, копії яких міститься в матеріалах справи та оригінали яких були оглянуті апеляційним судом в судовому засіданні, відповідач погодився з обсягом та вартістю робіт, виконаних позивачем відповідно до договору №ТМО-66/19, підписавши зазначені акт і накладну, проставивши на них свою печатку.

Водночас, відповідач не визнав факт підписання зазначених акту та накладної, та, відповідно, не визнав факт наявності боргу та прострочення оплати за договором № ТМО-66/19.

Також матеріали справи свідчать про те, що 13.09.2021 до канцелярії суду першої інстанції надійшов відзив вiдповiдача разом з клопотанням про витребування оригіналів письмових доказів, а саме оригінали Акту № 94-19 за договором № ТМО -66/19, Накладної № 94-19, належні докази направлення позивачем та отримання вiдповiдачем листа МПП «Шарм» за вих. № 52 вiд 23.04.2021 з усiма додатками.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 06.12.2021 року (т. 1 а.с.185) суд першої інстанції оглянув надані позивачем оригінали договору № ТМО-66/19 від 04.03.2019 з додатками до нього, акту № 94-19, накладної № 94-19, проектної документації та лист № 52 із квитанцією про його направлення, надав їх представнику відповідача для огляду та встановив, що копії цих документів у справі відповідають оригіналам, які подані позивачем на вимогу суду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, а висновок суду першої інстанції про те, що ані оригінал, ані копія вказаного листа № 52, яким були направлені відповідачу спірні акт № 94-19 та накладна № 94-19, в якості доказу до матеріалів справи не були надані ні разом з позовною заявою, ні протягом подальшого розгляду справи у цій справі, є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18; та від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.

Також, колегія суддів зазначає, що ст. 91 ГПК України передбачено загальні вимоги щодо письмових доказів у справi та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копiю) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної iнiцiативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить пiд сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копій оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявнiсть в іншої особи оригіналу такого письмового документа (частини 5-6 ст. 91 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач до позовної заяви надав наступні копії документів, а саме: договору № ТМО-66/19 вiд 04.03.2019, завдання на проектування вiд 01.02.2019р. до договору № ТМО- 66/19, зведеного кошторису на проектні та вишукувальні роботи до договору № ТМО- 66/19, кошторису № 1 обстеження ділянки теплової мережi до договору № ТМО-66/19, кошторису № 2 на проектні (вишукувальні) роботи iнженерно-вишукувальнi роботи до договору № ТМО-66/19, кошторису № 3 на проектні (вишукувальні) роботи, робочий проект магiстральної ділянки теплової мережi до договору № ТМО-66/19, кошторису № 4 на виконання робiт, погодження з власниками пересічних комунікацій до договору № ТМО-66/19, кошторису № 5 на проектні (вишукувальні) роботи, робочий проект теплових мереж приєднання споживачів до договору № ТМО-66/19, кошторису № 6 на проектні (вишукувальні) роботи, експертиза проектно-кошторисної документації до договору № ТМО-66/19, кошторису № 7 на проектні (вишукувальні) роботи, виконавча зйомка інженерних мереж до договору № ТМО-66/19, листа за вих. № 52 вiд 23.04.2019р., Акту здачi-приймання виконаних робiт № 94-19, накладної № 94-19, Рахунку №4 вiд 05.03.2019 р, банківської виписки за перерахування авансового платежу, претензії № 1 вiд 19.07.2019р..

Так, до предмета доказування у даній справі, зокрема, входить, підтвердження факту виконання підрядником договору шляхом надання проектної документації з проектування робiт "Реконструкція ділянок теплової мережі в межах ТК-3122 пров. Світлий, ТК-17 вул. Черняховського та ТК-1-8 вул. Тіниста в місті Одеса".

Спростовуючи факт виконання позивачем договору №ТМО - 66/19 вiд 04.03.2019, вiдповiдач зазначив, що вiн не отримував вiд позивача лист № 52 вiд 23.04.2019 з додатками.

Згiдно ч. 1. ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником вiдповiдно до договору підрядну, оглянути її i в разі виявлення допущених у роботі відступив від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, вiн втрачає право у подальшому посилатися на цi відступи вiд умов договору або недолiки у виконаній роботі.

Колегія суддів зазначає, що фактом виконання позивачем робіт за договором №ТМО - 66/19 вiд 04.03.2019 є саме акт № 94-19 та накладна № 94-19 з додатками, підписані уповноваженими особами з відбитком печатки відповідача, а не безпосередньо лист № 52 від 23.04.2019 про направлення цих додатків.

Як вже було зазначено вище, умовами п. 3.4 договору визначено, що після закінчення виконання проектних робіт (ix частини) Виконавець надає Замовнику комплект документації (їx частини), розробленої вiдповiдно до ДБН, а також акт здачi-приймання виконаних проектних робiт. Замовник протягом 3-х (трьох) робочих днiв з дня отримання акту здачi-приймання виконаних проектних робiт розглядає переданий йому Виконавцем комплект документації та за результатами такого розгляду підписує акт здачi-приймання виконаних проектних робіт. У разi вiдмови вiд підписання такого акту Замовник протягом 3-х (трьох) робочих днiв з моменту отримання акту здачi-приймання виконаних проектних робіт направляє виконавцю свої заперечення і обґрунтування причини не підписання акту, а також перелік необхідних доробок і термінів їх виправлення.

Таким чином, факт виконання проектних робіт за договором №ТМО - 66/19 вiд 04.03.2019 підтверджується підписаними у відповідності до цього договору та приписів ст. 853 ЦК України уповноваженими особами з боку замовника та виконавця Актом № 94-19 та Накладною № 94-19 з додатками.

При цьому, колегія суддів вважає, що факт підписання уповноваженими особами спірних акту та накладної свідчить й про факт отримання вiдповiдачем листа № 52 вiд 23.04.2019 з додатками, а саме проектною документацією.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази відмови у підписанні зазначеного Акту або незгоди відповідача з запропонованим проектом Акту. Будь-яких зауважень щодо виконаних проектних робіт від замовника також суду не надано, такі докази в матеріалах справи відсутні. Наведене безспірно свідчить про прийняття відповідачем виконаних позивачем проектних робiт.

Жодних доказів, які б спростовували факт виконання проектних робіт за договором №ТМО - 66/19 вiд 04.03.2019, на які послався позивач на підтвердження своїх позовних вимог, відповідачем не надано.

Разом з цим, судом встановлено, що на вказаному акті здачi-приймання виконаних робiт № 94-19 уповноваженою особою відповідача не проставлено дату підписання цього акту.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Оцінивши наявний в матеріалах справи Акт № 94-19 здачі-приймання виконаних робіт за договором № ТМО-66/19, судом установлено, що він оформлений відповідно до положень чинного законодавства, містить відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною, а тому є належним та допустимим доказом виконання позивачем обумовлених договором робіт на суму, що в ньому зазначена.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Обставини справи щодо виконання позивачем обумовлених договором робіт у відповідні строки додатково підтверджуються також накладною № 94-19, підписаною уповноваженими особами та скріпленою печатками підприємств.

Отже, відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності вказаних документів на час вчинення тієї чи іншої дії.

Також, колегією суддів встановлено, що сторонами було підписано акт здачi-приймання виконаних робiт № 94-19 до договору № ТМО-66/19, в якому зазначено, що документація задовольняє умовам договору і належним чином оформлена.

Від замовника акт підписано директором Донченко І.С., підпис якого скріплено печаткою комунального підприємства.

Колегія суддів зазначає про те, що навіть якщо акт приймання-передачі робіт (надання послуг) підписаний представником замовника без зазначення дати його підписання, його слід вважати повноцінним первинним документом у разі наявності відбитку штампу або печатки підприємства - отримувача послуги на такому акті за умови, що відсутні документи, які свідчать про їхню втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства. Суб`єкт господарської діяльності несе повну відповідальність за законність використання його печатки, у тому числі за засвідчення актів приймання-передачі робіт (надання послуг) та/або видаткових накладних. Адже контроль за виготовленням, зберіганням та використанням печаток і штампів підприємства покладено на канцелярії організацій та відповідальних за діловодство. Керівник підприємства призначає осіб, які персонально відповідають за їхній облік і зберігання.

Разом з тим, наявні у справі вищевказані акт здачi-приймання виконаних робіт № 94-19 до договору № ТМО-66/19 та накладна № 94-19, підписані уповноваженим представником замовника та скріплені печаткою КП "Теплопостачання міста Одеси", і належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач звертався до правоохоронних органів з заявою про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства його печатки, відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Отже, наявний в матеріалах справи акт здачi-приймання виконаних робіт № 94-19 до договору № ТМО-66/19 та накладна № 94-19, підписані уповноваженими представниками сторін, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджують факт виконання позивачем та приймання відповідачем проектних робіт згідно з укладеним договором, тому на підставі такого акту та накладної проводяться розрахунки між сторонами.

Судова колегія наголошує, що вiдсутнiсть на даному акті здачі-приймання робiт дати не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості, оскільки не спростовує факту виконання проектних робiт за договором.

При цьому, відповідач, як одна із сторін, що підписала спірний акт, наголошуючи на зворотному, непідтвердженість дати підписання цього акта, не наводить обґрунтованих доводів, підтверджених відповідними доказами, на спростування встановлених судом апеляційної інстанції обставин та не зазначає будь-якої іншої дати, в яку цей акт ним було підписано.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє твердження відповідача про відсутність дати підписання акта здачi-приймання виконаних робіт № 94-19 та зазначає, що відсутність дати підписання акта, враховуючи його підписання сторонами та скріплення печатками, не спростовує обов`язку відповідача з оплати боргу за вказаним актом та накладною.

Відсутність дати, місяця в спірних актах та накладній за наявності факту їх погодження сторонами, про що свідчать наявні на них підписи уповноважених осіб сторін, скріплені їх печатками, не є підставою для невиконання відповідачем свого зобов`язання з оплати отриманих робіт, які не були відповідачем оплачені у повному обсязі. Отже, після підписання вказаних документів у відповідача виник обов`язок їх оплатити.

Наведені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/29845/15, від 08.04.2019 у справі № справа № 910/10726/18 та від 10.04.2019 року у справі № 904/6455/17.

Твердження представника відповідача про неотримання листа від 23.04.2019 з додатками проектної документації, виконаної за спірним договором, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, та спростовуються , на думку судової колегії, підписаним актом здачі-приймання №94-19.

Натомість відповідач, заперечуючи будь-які твердження позивача та достовірність наданих на їх підтвердження доказів, у свою чергу жодних доказів на їх спростування не надав, та всіляко намагався перекласти на позивача тягар доказування обставин, які покладались відповідачем в основу своїх заперечень.

Крім того, клопотання про проведення експертизи щодо справжності підпису та печатки на спірних акті на накладній відповідача, відомостей про втрату печатки матеріали справи не містять.

Колегія суддів вважає, що суд попередньої інстанції не здійснив належної оцінки всіх встановлених обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв`язку, місцевий господарський суд помилково дійшов висновку щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів, які б відповідали вимогам закону та засвідчували факт здійснення господарської операції, оскільки такі доводи об`єктивно нічим не підтверджені, спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону, що регулює виниклі між сторонами правовідносини.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що копії листа № 52 від 23.04.2019, акт № 94-19 та накладна № 94-19 є належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 73, 76, 77, 79 ГПК України, яким апеляційний суд надає оцінку у сукупності з іншими доказами, наявними у даній справі.

Як вже було зазначено вище, умовами п. 3.4 договору визначено, що після закінчення виконання проектних робіт (ix частини) Виконавець надає Замовнику комплект документації (їx частини), розробленої вiдповiдно до ДБН, а також акт здачi-приймання виконаних проектних робiт. Замовник протягом 3-х (трьох) робочих днiв з дня отримання акту здачi-приймання виконаних проектних робiт розглядає переданий йому Виконавцем комплект документації та за результатами такого розгляду підписує акт здачi-приймання виконаних проектних робіт. У разi вiдмови вiд підписання такого акту Замовник протягом 3-х (трьох) робочих днiв з моменту отримання акту здачi-приймання виконаних проектних робіт направляє виконавцю свої заперечення і обґрунтування причини не підписання акту, а також перелік необхідних доробок і термінів їх виправлення.

Колегія суддів звертає увагу, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи, що матеріали справи не містять відмови від підписання акту здачi-приймання виконаних проектних робіт або надання заперечень Відповідно до умов п. 3.4 договору, колегія суддів вважає датою підписання спірних акту та накладної до договору № ТМО-66/19 саме 26.04.2019 року.

Отже, на думку судової колегії, відповідно до умов п. 2.3 договору № ТМО-66/19 від 04.03.2019 остаточний розрахунок з позивачем за виконану роботу відповідач повинен був здійснити не пізніше 28.05.2019 року, тобто через 30 календарних днів після підписання Акту № 94-19 ( з урахуванням вихідних ).

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростовуючи факту виконання позивачем обумовлених договором № ТМО-66/19 від 04.03.2019 проектних робіт у визначеній вартості, прийнятих ним без будь-яких заперечень за актом здачi-приймання виконаних робіт № 94-19, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим з урахуванням частково сплаченого авансу прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 1 185 405,48грн. підлягає стягненню.

Колегією суддів встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачеві 80 608,47 грн. 3% річних та 149 483,83 грн. втрат від інфляції.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору № ТМО-66/19 від 04.03.2019 строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків процентів річних та втрат від інфляції судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору та чинному законодавству, є арифметично вірними, і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню, а протилежний висновок місцевого суду не ґрунтується на належних доказах та є помилковим. Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд надав невірну оцінку обставинам справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено та виклав у рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту б частини 4 статті 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, враховуючи задоволення судом позовних вимог у повному обсязі за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 21 232,48 грн. та за подання і розгляд апеляційної скарги в сумі 31 848,73 грн.

Зокрема, підпункт (б) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України передбачає зазначення у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України). Зокрема, згідно з частиною 4 статті 129 зазначеного Кодексу такі судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

При цьому разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовується як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц звернула увагу не те, що: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2022 позивач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, позивач послався на те, що 16.07.2021р. мiж адвокатською компанією «Полонський i Партнери» та МПП «ШАРМ» укладено договір про надання правової допомоги, а саме представництво інтересів МПП «ШАРМ» в Господарському судi Одеської області по господарській справі зi стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних витрат та пені за договором № ТМО- 66/19 вiд 04.03.2019р.

За домовленістю сторін, виконання дій, передбачених договором про надання право вої допомоги вчиняється адвокатом Ткаченко Є.В.

Пiд час надання правової допомоги виконаних адвокатом Адвокатської компанії «Полонський i Партнери» були виконані, зокрема, наступні роботи:

- складання та подання: позовної заяви про стягнення заборгованості з КП «Теплопостачання мiста Одеси» у розміри 1 415 497 грн. 78 коп. вiд 03.08.2021р.; вiдповiдi на відзив вiд 13.10.2021 р.; заперечення на клопотання про виклик свідка вiд 13.10.2021 р.; заява на клопотання вiдповiдача про витребування оригіналів письмових доказiв вiд 13.10.2021 р.; заява по справі вiд 09.11.2021р.; клопотання про стягнення витрат на професгйну правничу допомогу; опис виконаних робiт;

- вивчення: договору №ТМО-66/19 вiд 04.03.2019р., укладеного мiж МПП «ШАРМ» та КП «Теплопостачання мiста Одеси», а також документів до договору, а саме: завдання на проектування вiд 01.02.2019 р. до договору № ТМО- 66/19, зведеного кошторису на проектні та вишукувальні роботи до договору № ТМО-66/19, кошториси, акту здачi-приймання виконаних робiт, накладної, претензії та iнше;

- надання: МПП «ШАРМ» правової інформацій, консультацій i роз`яснень з пра вових питань щодо господарської справи № 916/2339/20, їx прав та обов`язків, як учасника господарського судочинства;

- представництво інтересів пiд час здійснення господарського судочинства по справi № 916/2339/21. Участь адвоката у судових засіданнях призначених на 08.09.2021 р., 20.10.2021 р., 10.11.2021 р., наступний розгляд справи №916/2339/21 призначено на 06.12.2021р.;

- технічна робота з підготовки подання позову до суду, копіювання матеріалів.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі Позивач до свого клопотання додав копії наступних документів: звіту про хід та результати виконання доручення; опису виконаних робіт; рахунків № 3, від 12.11.2021, № 2 від 29.10.2021, № 11 від 03.08.2021; виписок по рахунках за 05.08.2021, 03.11.2021, 23.11.2021; додаток до договору № 1 від 16.07.2021; розрахунок розміру винагороди за договором про надання правової допомоги станом на 03.12.2021.

Водночас, відповідач не погодився із заявленим клопотанням та надав до суду заперечення, в яких зазначав, що розмiр заявлених представником позивача до стягнення витрат на професійну правничу допомогу неспiвмiрний, занадто завищений i не відповідає дiйсно витраченому часу та проведеним адвокатом дiям, з огляду на те, що вiн підлягає відповідному зменшенню на 80%.

При цьому, відповідач зазначав, що у п. 2 Розрахунку розміру винагороди за Договором адвокатом зазначена лише загальна кількість годин, витрачених ним на складення та подання ycix восьми процесуальних документів у справі, з огляду на що - неможливо встановити дійсну кількість часу, витраченого адвокатом на складення кожного з цих документів. Тобто, на думку відповідача, позивачем не зазначено кількості часу, витраченого ним на складення кожного зi згаданих документів, що не відповідає вивозі детального опису виконаних адвокатом робіт;

Відповідач звертає увагу суду на той факт, шо Адвокатська компанiя «Полонський i Партнери» протягом минулого року вже супроводжувала у Господарському судi Одеської області цілком аналогічні справи. При цьому, сума правничої допомоги, що була заявлена до стягнення в межах справи № 916/462/20, складала 25 000 грн. та стягнута судом у повному обсязі, а у справi № 916/2404/20 до стягнення була заявлена сума правничої допомоги у розмірі 40 000 грн., яка у підсумку була зменшена судом до 11 143 грн. Отже, на думку КП «ТМО» даний спiр у такiй самiй (як i двi попередніх) справi про стягнення заборгованості за договором підряду е спором незначної складності. Спiрнi правовідносини регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексу України, а тому великої кількості законів і підзаконних нормативно - правових актів, які підлягають дослідженню і застосуванню адвокатом, спірні правовідносини у даному випадку не передбачають. Також, наданий адвокатом у п. 4 Розрахунку розміру винагороди за Договором розрахунок вартості його участі у судових засіданнях в Господарському судi Одеської області у даному випадку є не коректним та не відовідає дійсним затратам часу представника позивача на супровiд зазначеної справи безпосередньо в суді. Крім того, вищезгаданий розрахунок розміру винагороди за Договором, на думку КП «ТМО», є неналежним доказом у справi, оскiльки не містить обов`язкового реквізиту для документу, а саме - вiдповiдного підпису особи, яка його складала. Таким чином, приймаючи до уваги, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу не відповідає складностi справи та обсягу фактично здійснених дiй, а також дійсної кількості витраченого часу на її супроводження.

Враховуючи, що цiна позову у даній справi на 446 869, 41 грн. більша ніж у справі № 916/2404/20, i на 982 977,47 грн більша ніж у справі № 916/462/20, оскільки гонорар розраховується в тому числі вiд цiни позову, колегія суддів вважає, що гонорар у розмiрi 70 000 грн. є спiвмiрним та повнiстю обґрунтованим.

Гонорар у розмiрi 70 000 грн. це менше 5 % вiд цiни позову у даній справі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ti самi критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згiдно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними i неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справi "East/West Alliance Limited" проти України", заява №l 9336/04).

Ухвалення рiшення про стягнення судових витрат на правничу допомогу у справi з аналогічними сторонами i подібним предметом спору не є обов`язковим критерієм для визнання обґрунтованим чи необґрунтованим розміру витрат у даній справi. В кожній окремій справi суд виходить з конкретних особливих обставин, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, якi можуть свідчити про пiдставнiсть різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Кожна справа може мати рiзну кількість судових засідань, як і різну кількість розглянутих клопотань, а отже i відмінну кількість виконаного адвокатом обсягу робіт з огляду на кількість вчинених процесуальних дій.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 25.11.2019р. у справі № 908/2404/17.

Таким чином, розглянутi справи з аналогічними сторонами i подібним предметом спору не можуть бути обов`язковим критерієм для визнання обґрунтованим чи необґрунтованим розміру витрат у інший справi.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за договором про надання правової допомоги дійшли згоди, що за надання правової допомоги у справі зі стягнення заборгованості у розмірі 1 415 497, 78 грн. з КП «ТМО», Клієнт сплачує Адвокатській компанії гонорар у розмірі 70000 грн.

Позивач повністю сплатив Адвокатській компанії всю суму гонорару, що підтверджується випискою з рахунку компанії.

Отже витрати, якi понiс позивач є реальними, дійсними, та обґрунтованими.

Стосовно того, що позовна заява підписана не адвокатом, а директором МПП «ШАРМ», колегія суддів зазначає, що директор МПП «ШАРМ» не є фахівцем у області права, позовна заява дійсно складена представником позивача, що підтверджується відповідним звiтом про хiд та результати виконання доручення, складений саме для Клієнта адвокатської компанії, отриманий та підписаний директором підприємства.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що заперечення вiдповiдача про зменшення витрат на правову допомогу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки дана справа не є аналогічною іншим справам, в яких приймали участь ті ж самі сторони, з огляду на об`єм виконаного адвокатом обсягу робіт та вчинення процесуальних дій, згідно адвокатського звіту.

Розглянувши наведені позивачем у заяві обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням наданих на їх підтвердження доказів, колегія суддів дійшла висновку про підтвердження здійснення зазначених витрат у розмірі 70 000 грн, а також їх розумність, справедливість, співмірність зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Керуючись ст.ст. 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "ШАРМ" задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 22 грудня 2021 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Малого приватного підприємства "ШАРМ" задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" (65110, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102) на користь Малого приватного підприємства „ШАРМ" (65013, м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 128, код ЄДРПОУ 30981174) 1 185 405 грн. основного боргу, 149 483,83 грн. втрат від інфляції, 80 608,47 грн. 3% річних, 21 232,48 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої, 31 848,73 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 70 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 06.07.2022.

Головуючий суддя: А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська