Рішення

від 23.12.2021 по справі 716/1274/19

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 716/1274/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.12.2021 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Стрільця Я.С.

за участю секретаря судових засідань - Вікторівської Д.Я.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши під час судового розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Заставна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, розташованою на території Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 знести частину самочинно збудованої прибудови приміщення гаражу та частину паркану.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧВ №027816, виданого 28.07.2000, він є власником земельної ділянки розміром 0,0895 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована на території Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області. Поряд з його земельною ділянкою розташована земельна ділянка відповідача, який побудував без відповідних дозволів та погоджень із державними органами житловий будинок та господарські споруди, розмістивши гараж із порушенням межових знаків його земельної ділянки, а саме знищив межові знаки по межі від А до Б, здійснив забудову гаражу та огорожі, частково розмістивши їх на його земельній ділянці.

На його звернення щодо звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у її користуванні відповідач не реагував, в зв`язку із чим просить зобов`язати його знести частину самочинно збудованої прибудови приміщення гаражу та частину паркану в судовому порядку.

Заперечуючи проти вказаних позовних вимог представник відповідача ОСОБА_5 звернулася до суду із відзивом на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у 1995 році розпочав будівництво житлового будинку та господарських будівель із отриманням всіх необхідних дозволів та дотриманням вимог Державних будівельних норм, яке було завершено у 1998 році, а саме в той період, коли позивач іще не був ні користувачем ні власником суміжної земельної ділянки. Тобто, накладення зазначеної прибудови на належну на даний час земельну ділянку позивачу відбулося внаслідок недобросовісних дій останнього, який при складанні технічної документації із землеустрою свідомо приховав від уповноважених органів той факт, що на цій ділянці уже було розташовано житловий будинок та господарські споруди. Поряд з цим, посилаючись на те, що відповідач розмістив приміщення гаражу із порушенням межових знаків земельної ділянки, а саме їх знищенням, не надав жодних документів, крім Державного акту на право приватної власності на землю, якими б підтверджувалось те, що ним були встановлені відповідні межові знаки, які в результаті побудови відповідачем гаражу були знищені, а тому таке твердження, на їх думку, є безпідставним. Окрім того, позивачем належним чином не обгрунтовано яким чином побудований гараж перешкоджає йому у реалізації його права володіти, користуватися та розпоряджатися його земельною ділянкою, у зв`язку із чим вимога про знесення вищевказаного приміщення не відповідає критерію пропорційності між вимогами позивача та втручанням у майнові права відповідача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, дав пояснення, аналогічні вищенаведеним та просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, обґрунтувавши їх обставинами, викладеними у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у їх задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник в зв`язку з питанням самовільного використання відповідачем частини земельної ділянки позивача по межі із його ділянкою, вирішити який позивач просить шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядення земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно із частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України).

Відповідно до частини 2 статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до статті 107 ЗК України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2 статті 152 ЗК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 7 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У зв`язку з наведеними вище нормами матеріального права, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва, суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об`єкта нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки, або власника вже існуючої будівлі на будівництво, реконструкцію; дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній, встановлених проектами планування; наявність затвердженої у встановленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво; дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий замовнику (забудовнику) органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об`єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки, будівництво, реконструкцію будівлі, споруди, спорудження; дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів; дотримання прав і законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України №6-129цс17 від 19 квітня 2017 року.

Згідно ст.ст. 78, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст.79-80 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0895, розташована на території Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області, що вбачається із копії державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧВ №027816 від 28.07.2000 року (а.с. 5).

Вказана земельна ділянка по межі від А до Б межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 , що вбачається з копії вищевказаного державного акту (а.с. 8 зворот).

Як на докази підтвердження зазначених у позові обставин щодо самовільного зайняття ОСОБА_3 належної позивачу земельної ділянки останній посилався на наявні в матеріалах справи акти Кострижівської селищної ради від 26 вересня 2008 року та від 01 квітня 2014 року.

Так, в акті комісії від 26 вересня 2008 року в складі Кострижівського селищного голови Старка В.Я., землевпорядника селищної ради ОСОБА_10, голови земельної комісії ОСОБА_6 в присутності землекористувачів - позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 (а.с.9) зазначено, що відповідач ОСОБА_3 знищив межові знаки, в результаті чого у нього збільшилася земельна ділянка з 945 кв. м до 1005 кв. м.

В акті постійної комісії із земельних питань, будівництва та торгівлі Кострижівської селищної ради від 01 квітня 2014 року зазначено, що при обстеженні земельних ділянок позивача та відповідача, під час проведення приблизних замірів, було встановлено факт розміщення частини гаражу та огорожі на ділянці ОСОБА_1 (а.с.10).

Однак, суд зауважує, що вказані документи не надають суду тієї сукупності достатніх та належних доказів, які б давали можливість зробити безсумнівний висновок про доведеність факту самовільного зайняття належної позивачу земельної ділянки, враховуючи категоричне заперечення відповідачем такої обставини.

Так, із змісту акту від 26 вересня 2008 року не вбачається, що саме за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 збільшився розмір земельної ділянки відповідача та комісією не вказано, які саме межові знаки були знищені та на якій земельній ділянці, а із акту від 01 квітня 2014 року не є можливим встановити, чий саме гараж та огорожа розташовані на ділянці ОСОБА_1 .

В свою чергу, невідповідність площі земельної ділянки ОСОБА_3 в натурі не може беззаперечно свідчити про зайняття ОСОБА_3 саме земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 .

Згідно акту від 01 квітня 2014 року постійною комісією з земельних питань, будівництва та торгівлі у зв`язку із втратою межових знаків між земельними ділянками ОСОБА_7 та ОСОБА_1 та відсутністю в земельних ділянках кадастрових номерів позивачеві ОСОБА_1 було запропоновано звернутися у відповідну організацію для відновлення межових знаків та проведення інвентаризації його земельної ділянки.

Проте, як встановлено у справі, і це слідує з пояснень сторін, на час пред`явлення до суду позову позивач не вживав заходів для проведення інвентаризації та відновлення межових знаків.

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №482 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" встановлено, що організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності є завданнями Держгеокадастру.

Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Статтею 4 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 №963-IV (далі - Закон №963-IV) передбачено, що об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Відповідно до ст. 6 Закону №963-IV до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Згідно зі ст. 9 Закону №963-IV передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема, шляхом проведення перевірок.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону №963-IV визначено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право:

- безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;

- давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;

- складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;

- у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до органів Національної поліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення;

- викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України;

- передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення;

- проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України;

- звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Отже, контроль за використанням та охороною земель є прямим обов`язком державних інспекторів і законодавством визначено перелік конкретних дій та заходів, на вчинення яких їх уповноважено.

Поряд з цим, як встановлено судом, заходи щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за знищення межових знаків чи самовільне зайняття спірної земельної ділянки посадовими особами органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, не застосовувалися, що в свою чергу є об`єктивною підставою для розумного сумніву в доведеності вини ОСОБА_3 .

Відповідно до положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста .

Відтак, з метою встановлення об`єктивної істини у справі судом двічі за клопотанням сторони позивача, відповідно до ухвали суду від 04.05.2020 та ухвали суду від 12.04.2021, призначалася судова будівельно-технічна експертиза, проведення якої доручалося СП Західно-Український експертно-консультативний центр (адреса місцезнаходження: вул. Головна,119, м.Чернівці, 58001 ).

Перед експертами ставилися питання про те:

- чи відповідають межі фактичного користування земельною ділянкою площею 0,0895 га, яка розташована на території Кострижівської селищної ради, Заставнівського району, Чернівецької області та належать ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЧВ №027816, який видано 28.07.2000 року, її існуючим межам згідно технічної документації ?

- чи знаходиться паркан (огорожа) з суміжною земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_3 , а також частина прибудови приміщення гаража (будівля, споруда тагінші об`єкти) на земельній ділянці площею 0,0895 га, яка належать ОСОБА_8 .?

- якщо паркан (огорожа), а також частина прибудови приміщення гаража фактично розташовані на земельній ділянці площею 0,0895 га, яка належать ОСОБА_1 , то на якій відстані вони знаходяться від суміжної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 .?

- якщо частина прибудови приміщення гаража фактично розташовані на земельній ділянці площею 0,0895 га, яка належать ОСОБА_1 , то чи можливо провести переобладнання прибудови приміщення гаража без його знесення?

Питання, які ставилися на вирішення експертизи, відносилися до кола питань, що є визначальними для даної справи, оскільки стосуються предмету заявлених позивачем позовних вимог.

Разом з тим, в ході виконання експертиз від експерта надходили клопотання про надання додаткових відомостей з метою належного виконання ухвал суду, які викладені в вихідних листах №93 від 05.06.2020 та №172 від 24.09.2020, а саме координат точок окружної межі земельної ділянки ОСОБА_1 згідно Державного акту серії І-ЧВ №027816 від 28.07.2000 на право власності на спірну земельну ділянку, площею 0,0895 га. Однак, після надходження вказаних клопотань ані суд, ані сторони (їх представники) не змогли надати необхідну експерту інформацію для належного виконання експертизи, у зв`язку із чим, ухвали суду від 04.05.2020 та від 12.04.2021 про призначення судової будівельно-технічної експертизи були залишені експертом без виконання, а матеріали даної цивільної справи повернуто на адресу суду.

В той же час із наданих в подальшому представником відповідача ОСОБА_2 матеріалів землевпорядного проектування та кадастрового плану, які були виготовлені ТОВ Глобус КО за замовленням ОСОБА_1 , вих. №2406 від 24.11.2021, вбачається, що площа земельної ділянки позивача не зменшувалася шляхом самовільного зайняття відповідачем належної позивачу частини земельної ділянки.

Оцінюючи матеріали землевпорядного проектування на предмет належності та допустимості, суд дійшов висновку, що ці документи виготовлені сертифікованим спеціалістом ОСОБА_9 , уповноваженим ТОВ Глобус КО , яке спеціалізується у сфері інжинірингу, геології та геодезії, тому підстав для сумніву щодо належності та допустимості доказів, виготовлених за його участі, в тому числі з урахуванням позиції позивача, в суду немає.

Відтак, надані позивачем на підтвердження позовних вимог та наявні у справі докази не стверджують факт зайняття відповідачем конкретної частини земельної ділянки позивача.

Поряд з цим слід зазначити, що пред`явивши вимогу про знесення частини самочинно збудованої будівлі та огорожі, позивач не взяв до уваги, що знесення такого будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності і що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Однак, матеріали справи не містять обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача крайнього заходу.

Відтак, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом знесення частини будівлі та огорожі, не відповідає нормам статей 376, 391 ЦК України та не є ефективним у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки ставить у нерівне становище відповідача, як сторони у спорі.

Отже, вирішуючи питання обґрунтованості звернення позивача ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, а також його передчасність, а тому у їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 82, 223, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.

Повне найменування та ім`я сторін та інших учасників справи:

позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає в АДРЕСА_1 ;

представник відповідача : адвокат Вакарчук Вячеслав Ілліч, діє на підставі ордеру серія СЕ №1005242 виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 10.04.2020;

відповідач : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_3 виданий 20.01.2002 Заставнівським РВ УМВС України в Чернівецькій області, проживає в АДРЕСА_2 ;

представник відповідача : адвокат Мазур Олег Леонідович, діє на підставі ордеру серія ХМ №013812 виданий на підставі доручення про надання безоплатної правової допомоги від 26.11.2019.

Дата складення повного судового рішення: 04.01.2022.

Суддя Ярослав СТРІЛЕЦЬ