Постанова

від 18.11.2021 по справі 761/3559/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 761/3559/20 Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.

Номер провадження: 22-ц/824/5750/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коцюрби О.П.,

суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,

при секретарі: Качалабі О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Київського національного університету імені Тараса Шевченка про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В Шевченківський районний суд міста Києва звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - позивачі) із вказаним позовом в якому просили визнати недостовірною та такою, що порушує права позивачів на повагу до їх честі, гідності та ділової репутації інформацію, розповсюджену ОСОБА_3 (далі - відповідач) під час виступу на конференції трудового колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - КНУ імені Т. Шевченка) ІНФОРМАЦІЯ_1, що викладена у анонімному листі від ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме, що ОСОБА_1 нібито: присвоює собі усі здобутки юридичного факультету; до незгодних застосовує репресії; займається лише тим, де він має особисто гроші; додав корупційну складову в усі проекти, якими займається; постійно грубо принижує і безпощадно експлуатує у своїх власних корисливих та корупційних інтересах працівників кафедри; причетний до хабарництва у сфері захисту дисертацій; примушує викладачів виставляти позитивні оцінки студентам навіть за їх відсутності; жорстоко придушує прояв будь-якого невдоволення непрофесійними й зухвалими корупційними вказівками чи діями ОСОБА_1 й такі викладачі переслідуються у різні способи; незацікавлений у розвитку молодих наукових, ініціативних кадрів на кафедрі без власних корупційних інтересів, працевлаштовує через корупційну складову; шахрайськими методами заволодіває коштами під час видавничої діяльності; присвоює кошти Асоціації випускників юридичного факультету тощо також зокрема зазначено, що ОСОБА_2 нібито: присвоює собі усі здобутки кафедри; є вкрай непрофесійною, корупційною, зухвалою й помстивою людиною; до незгодних на кафедрі застосовує репресії; додав корупційну складову в усі проекти, якими займається; весь процес видавничої діяльності журналу Адміністративне право і процес перетворив лише на чергове джерело незаконного й зухвалого забезпечення; незаконно позачергово отримав від Університету 4-кімнатну квартиру, оскільки він неодноразово розповідав членам кафедри, що для того щоб потрапити до квартирної черги Університету та отримати квартиру він дав декану юридичного факультету ОСОБА_1 й ректору ОСОБА_4 хабар у сумі 50 тис. доларів, а також робив послугу ректору щодо підготовки та захисту док.дис. дочці ректора ОСОБА_5 ; постійно грубо принижує і безпощадно експлуатує у своїх власних корисливих та корупційних інтересах працівників кафедри; причетний до хабарництва у сфері захисту дисертацій; примушує викладачів виставляти позитивні оцінки студентам навіть за їх відсутності; жорстоко придушує прояв будь-якого невдоволення непрофесійними й зухвалими корупційними вказівками чи діями ОСОБА_2 , й такі викладачі переслідуються у різні способи; примушує викладачів кафедри часто неофіційно виконувати своє навантаження; відверто перешкоджає кар`єрному зростанню викладачів кафедри, зловживає своїм статусом завідувача кафедри; вимагає хабарі за проходження конкурсу на посаду доцента; незацікавлений у розвитку молодих наукових, ініціативних кадрів на кафедрі без власних корупційних інтересів, працевлаштовує через корупційну складову; шахрайськими методами заволодіває коштами під час видавничої діяльності; присвоює кошти Асоціації випускників юридичного факультету тощо .

Також позивачі просили суд зобов`язати ОСОБА_3 спростувати поширену відносно них недостовірну інформацію, шляхом публічного виступу на конференції трудового колективу університету протягом одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили, зобов`язати іншого відповідача - Київський національний університет імені Тараса Шевченка скликати у встановленому порядку конференцію трудового колективу університету для забезпечення можливості виступу ОСОБА_3 на цій конференції із спростуванням поширеної відносно позивачів недостовірної інформації протягом одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили та стягнути з ОСОБА_3 за розповсюдження недостовірної інформації на користь кожного із позивачів по 1 (одній) гривні в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтували тим, що вищенаведена інформація, поширена відповідачем ОСОБА_3 відносно них, є недостовірною, такою що порочить їх честь, гідність та ділову репутацію, оскільки не відповідає дійсності, нічим не доведена та не підтверджена. Крім того, поширена інформація формує негативну громадську думку щодо позивачів та спричинила їм моральні страждання.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Київського національного університету імені Тараса Шевченка про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необгрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначили про те, що суд першої інстанції при розгляді справи не спростував доводів позивачів про те, що ОСОБА_3 була розповсюджена недостовірна та неперевірена інформація, яка була озвучена ним перед трудовим колективом 23 грудня 2019 року на звітній конференції, на якій він переконував присутніх у причетності позивачів до фінансових та корупційних злочинів, до протиправної діяльності в університеті, в правдивості анонімного листа, який він демонстрував та частково цитував.

Крім того, вказали на те, що Шевченківським районним судом міста Києва при вирішенні справи не взято до уваги судову практику Верховного Суду, зокрема правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, що призвело до неправильного вирішення даної справи та порушення принципу справедливості, закріпленого у статті 6 Конвенції.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 та Київський національний університет імені Тараса Шевченка не скористались.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_3 , перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, на час подання позову ОСОБА_1 є доктором юридичних наук, професором, деканом юридичного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

ОСОБА_2 є доктором юридичних наук, професором, завідувачем кафедри адміністративного права, директором Центру німецького права Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Напередодні конференції трудового колективу Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, невизначеному колу осіб працівників університету через електронне листування, був розповсюджений анонімний лист від ІНФОРМАЦІЯ_2, адресований ректору, проректору, директорам інститутів, деканам факультетів, завідувачам кафедри, працівникам Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, в якому були викладена негативна інформація стосовно позивачів. Роздруківка вказаного листа на 13 аркушах була надана разом з позовом до суду.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 відбулась звітна конференція трудового колективу Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, на якій виступив ОСОБА_3 . У своєму виступі ОСОБА_3 дійсно повідомив присутніх осіб на конференції трудового колективу, про надходження анонімного листа від ІНФОРМАЦІЯ_2 та висловлював власні міркування щодо викладених обставин у цьому листі, при цьому, він не зачитував його, що не заперечувалось представником позивачів, а тільки посилався на нього у виступі та наголошував на необхідності перевірки викладеного у цьому листі.

Відмовляючи позивачам у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ними не надано суду доказів на підтвердження достовірності викладеної у вказаному анонімному листі від ІНФОРМАЦІЯ_2 інформації. Також суд вказав про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що саме відповідачі є авторами листа від ІНФОРМАЦІЯ_2, також звернув увагу на те, що судом встановлено, що цей даний лист був направлений працівникам та студентам університету анонімно, без посилання на автора інформації. Крім того, суд вказав про відсутність доказів поширення відповідачами інформації, викладеної у вказаному анонімному листі, яку позивачі просять визнати недостовірною, а матеріали справи містять відео та аудіо запис виступу ОСОБА_3 , з якого вбачається, що останній не оголошував інформацію викладену в цьому листі, з якою не погоджуються позивачі.

Колегія суддів з такими висновками Шевченківського районного суду міста Києва погоджується, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

У ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

В ст. 3 Конституцією України закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності, а в силу ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах.

У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу, ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, за змістом ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

В ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України Про інформацію зазначено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 Постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

В п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно із ст. 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі Лінгенс проти Австрії (Lingens v. Austria). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі Нова газета та Бородянський проти Росії , що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, враховуючи предмет і правові підстави позову, докази надані кожною із сторін спору, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в задоволенні позову, оскільки позивачами не доведено, що саме відповідач ОСОБА_3 під час виступу на конференції трудового колективу КНУ імені Т. Шевченка ІНФОРМАЦІЯ_1 поширив неправдиву і недостовірну інформацію відносно них.

Судом першої інстанції встановлено, що лист від ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому міститься неправдива і недостовірна інформація відносно позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , є анонімним і цей лист напередодні конференції надійшов на електронні адреси працівників КНУ імені Т. Шевченка, в тому числі і на електронну адресу позивачів. Доказів того, що автором цього листа є відповідачі, позивачами не надано.

Та обставина, що ОСОБА_3 у своєму виступі на конференції ІНФОРМАЦІЯ_1 висловлював свої міркування щодо викладених у анонімному листі обставин не свідчить про поширення безпосередньо ним недостовірної інформації щодо позивачів, оскільки поширення відбулось шляхом направлення вказаного анонімного листа на електронні адреси працівників КНУ імені Т. Шевченка.

Висловлювання ОСОБА_3 необхідно вважати оціночними судженнями, які відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію і ст. 277 ЦК України спростуванню не підлягають.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, та взаємного зв`язку, врахувавши відсутність доказів, що саме відповідач ОСОБА_3 є автором анонімного листа від ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому міститься негативна і неправдива інформація щодо позивачів, відсутність доказів поширення відповідачами цієї інформації, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Посилання в апеляційній скарзі щодо того, що Шевченківський районний суд міста Києва при розгляді справи не спростував доводів позивачів про те, що відповідачем ОСОБА_3 була розповсюджена недостовірна та неперевірена інформація, яка була озвучена ним перед трудовим колективом 23 грудня 2019 року на звітній конференції, на якій відповідач переконував присутніх у причетності позивачів до фінансових та корупційних злочинів, у протиправній діяльності в університеті, не заслуговують на увагу, оскільки вказані доводи були предметом судового розгляду та перевірки і обгрунтовано відхилені судом. Позивачами не доведено, що саме ОСОБА_3 поширив недостовірну інформацію відносно них, яка підлягає спростуванню.

Доводи апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції при вирішенні справи не взято до уваги судову практику Верховного Суду, зокрема правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 не можуть бути враховані, оскільки це не призвело до неправильного вирішення спору.

Інші доводи апеляційної скарги на необгрунтованість рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року, не відповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так як Шевченківський районний суд Київської області розглядаючи дану цивільну справу, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, апеляційну скаргуОСОБА_1 , ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367 , 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.П. Коцюрба

Судді: І.М. Білич

Т.А. Слюсар