Рішення

від 11.01.2022 по справі 565/1559/21

КУЗНЕЦОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 565/1559/21

Провадження № 2/565/113/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2022 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Зейкана І.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Ломази С.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

представника відповідача Полюхович О.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні справу № 565/1559/21 за позовом ОСОБА_1 до директора Вараського ліцею №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області, Вараського ліцею №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, доступу до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

До Кузнецовського міського суду Рівненської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Вараського ліцею №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області (далі - Вараський ліцей № 5) та директора цього ліцею, у якій з урахуванням уточнень просить:

-визнати протиправним і скасувати наказ №189-к/тр від 08 листопада 2021 року Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 , виданий директором Вараського ліцею № 5;

-зобов`язати допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді вчителя початкових класів у Вараському ліцеї №5;

-стягнути з Вараського ліцею №5 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 року до дня фактичного допуску.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08 листопада 2021 року директором Вараського ліцею №5 їй вручений наказ № 189-к/тр Про відсторонення вчителя початкових класів ОСОБА_1 , яким наказано: Відсторонити від роботи ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 08.11.2021 до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення від виконання посадових обов`язків, без збереження заробітної плати та зі збереженням робочого місця .

Зазначений наказ вважає незаконним з таких підстав:

1. Оскаржуваний наказ є протиправний, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, адже ст.46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення. Підстава як в інших випадках, передбачених законодавством , не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки

- наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб - відсутні;

- щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками;

- в порушення ст. 7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи;

2. Оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, так як:

- cт. 46 КЗпП України та cт. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб не містять порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти СOVID-19;

- норма п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236, яка містить вимогу про взяття до відома не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої Кабінетом Міністрів України;

- норма cт. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб вимагає, щоб відсторонення відбувались в порядку, встановленому законом, постанова Кабінету Міністрів України №1236 законом не являється та не може собою його підмінювати;

- Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти CОVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р 2020 від 28.08.2020 року.

3. Позивач зазнав протиправного втручання в його право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що був позбавлений можливості заробляти собі на життя власною працею, а також був підданий дискримінації за ознакою стану здоров`я, тому його порушені права підлягають захисту та відновленню

4. Враховуючи правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду у справі №712/3841/17 від 21.08.2019 року, що у разі порушення статті 46 КЗпП України, де роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, тому і позивач у даному випадку має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Від відповідача директора Вараського ліцею № 5 надійшов відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю. Свою позицію мотивує тим, що керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 , директор Вараського ліцею № 5 видав наказ від 08.11.2021 № 189-к/тр Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 з 08.11.2021 до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення від виконання посадових обов`язків, без збереження заробітної плати та зі збереженням робочого місця. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомилась під підпис.

Відповідно до ст. 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33. 36 рішення у справі Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Щорічна грошова винагорода, яка передбачена статтею 57 Закону України Про освіту та Положенням про надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків, затвердженого наказом директора Вараського ліцею № 5 від 13.10.2020 № 45 не може трактуватись позивачем як середній заробіток та не є складовою заробітної плати, яку позивач отримав у жовтні 2021 року.

Сертифікат про вакцинацію не несе лікарської таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт - а саме, факт вакцинації. Ніякої інформації щодо хвороб чи чогось іншого, що підпадає під характеристики лікарської таємниці не має.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , відповідаючи на поставлені питання пояснила, що була присутня на зборах трудового колективу 20.09.2021 року, на яких заступник директора Вараського центру первинної медичної допомоги Пан П. повідомляв про види вакцини, їх виробників, умови зберігання, особливості дії на організм та інтервали між їх введенням. Також була присутня на педраді 19.10.2021 року, під час якої директор Вараського ліцею № 5 інформував про необхідність вакцинації педагогічних працівників до 07.11.2021 року та повідомив про наслідки ухилення від вакцинації у виді відсторонення від роботи. Відмовилась від дачі відповіді на питання чи вона вакцинувалась та чи має протипоказання до вакцинації посилаючись на те, що ці дані вона вважає медичною таємницею.

Представники ОСОБА_3 , ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення аналогічні за змістом до обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги.

Представник відповідача Полюхович О.І. просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши письмові докази суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 27.08.1992 року працює на посаді вчителя початкових класів Вараського ліцею № 5 назви якого неодноразово змінювались, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та учасниками справи не оспорюється.

Відповідно до копії протоколу № 4 засідання педагогічної ради Вараського ліцею № 5, додатків до нього № 1 та № 2, позивач була присутня 19.10.2021 року на засіданні педагогічної ради Вараського ліцею № 5, на якій було доведено до її відома вимоги ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ст. 46 КЗпП України, наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року щодо необхідності пройти щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 до 07.11.2021 року та особисто попереджена про можливе відсторонення від роботи у зв`язку з ухилянням від такого щеплення.

Копією акту № 2 від 08.11.2021 року підтверджується, що станом на 09 год. 00 хв. 08.11.2021 року позивач ОСОБА_1 не надала документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти CОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до такого щеплення.

08.11.2021 року позивача ОСОБА_1 у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 відсторонено від посади вчителя початкових класів на підставі наказу директора Вараськуого ліцею № 5 № 189 к/тр до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення від виконання посадових обов`язків, без збереження заробітної плати та зі збереженням робочого місця. Вказана обставина доводиться копією наказу директора Вараського ліцею № 5 від 08.11.2021 року № 189 кт/р Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 . Зі змісту згаданого наказу вбачається, що правовими підставами відсторонення позивача від роботи стали ст. 46 КЗпП України, наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.21 Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , постанова Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.21 року Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 , Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб , наказ управління освіти виконавчого комітету Вараської міської ради № 148 від 03.11.2021 року Про роботу закладів та установ освіти Вараської міської територіальної громади в умовах червоного рівня епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та відсторонення працівників .

Позивач доводить, що оскаржуваний наказ є протиправний, оскільки в ньому, зокрема, відсутні належні правові підстави. Вказує, що ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Отже, вказана норма передбачає можливість відсторонення працівника від роботи в інших випадках передбачених законодавством.

Згідно із ч.2 ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, ч.2 ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб встановлений інший випадок відсторонення працівника від роботи.

Позивач стверджує, що підстава в інших випадках, передбачених законодавством , не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб - відсутні.

У преамбулі наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року визначено, що цей наказ прийнято з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики. У преамбулі Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затверджений цим же наказом зазначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники відповідних підприємств, установ та організацій.

Правовий аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я видав наказ № 2153 від 04.10.2021 року саме з метою запобігання поширення працівниками цих організацій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, тобто інфекційної хвороби, визначення якої закріплене абз. 1 ч.1 ст. 1 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Викладене спростовує доводи позивача про те, що наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 року не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Позиція позивача про те, що підстава відсторонення працівника від роботи, передбачена ст. 46 КЗпП України, а саме в інших випадках, передбачених законодавством , не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками також є безпідставною.

Суд виходив з того, що за визначенням п. 1 Календаря профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України 16.09.11 № 595, календар профілактичних щеплень в Україні - це нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Суд звертає увагу, що наказом не визначено, що це єдиний нормативно-правовий акт, яким встановлюється перелік таких щеплень або те, що іншими нормативно-правовими актами заборонено встановлювати обов`язкові профілактичні щеплення.

У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу задоволення позовних вимог, посилається на те, що в порушення ст. 7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи.

Відповідно до абз. 6 ч.1 ст. 7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Проте, порядок усунення від роботи працівників за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служб, встановлений абз. 6 ч.1 ст. 7 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення не пов`язаний з порядком, визначеним ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та є окремою підставою відсторонення працівника від роботи.

Також позивач вважає, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, так як cт. 46 КЗпП України та cт. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб не містять порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти СOVID-19, а норма п.41-6 постанови КМУ №1236, яка містить вимогу про взяття до відома не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої Кабінетом Міністрів України, що суперечить вимогам cт. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , яка вимагає, щоб відсторонення відбувались в порядку, встановленому законом. Постанова КМУ №1236 законом не являється та не може собою його підмінювати.

Викладені доводи позивача є безпідставними виходячи з наступного.

Порядок відсторонення чітко визначений ст. 46 КЗпП України. Так, за змістом вказаної норми відсторонення працівників від роботи здійснюється власником або уповноваженим ним органом у разі встановлення певних фактів. Відсутність інших умов порядку відсторонення не вказує на те, що такий порядок відсутній.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 викладений висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Позивач ОСОБА_1 була присутня на засіданні педагогічної ради 19.10.2021 року, що підтверджується підписом від її імені в копії списку присутніх педагогічних працівників на педраді, на якій директор ліцею Пашко Р. повідомив про необхідність педагогічним працівникам Вараського ліцею № 5 пройти щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до 07.11.2021 року та попередив про відсторонення з 08.11.2021 року працівників у разі ухилення від проходження такого щеплення.

Крім того, копією додатку № 2 до протоколу засідання педагогічної ради від 19.10.21 підтверджується, що позивач ОСОБА_1 особисто повідомлена про можливе відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не оспорювала про те, що станом на 08.11.2021 року не подала відповідачу документів, що підтверджували б проведення їй щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або документів, які вказували на протипоказання до щеплення. Крім того, факт неподання вказаних документів доводиться копією акту № 2 від 08.11.2021 року.

08.11.2021 року директором Вараського ліцею № 5 виданий наказ № 189-к/тр Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 , у зв`язку з ухиленням.

Викладене дає підстави для висновку, що порядок відсторонення позивача від роботи відповідачем дотриманий.

Серед іншого, позивач вказує на те, що Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти CОVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р 2020 від 28.08.2020 року.

З цього приводу суд бере до уваги, що постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, у редакції чинній на 08.11.2021 року, ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ст. 46 КЗпП України, неконституційними не визнавались, є чинними, у зв`язку з викладеним підлягають застосуванню. Суд першої інстанції не уповноважений вирішувати питання щодо конституційності нормативно-правових актів. Крім того, Конституцією України прямо не заборонено відсторонення від роботи у разі ухилення або відмови від обов`язкового профілактичного щеплення.

Окремою підставою задоволення позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує на те, що зазнала протиправного втручання у її право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що була позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею, а також була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо умови роботи його не влаштовують. Законодавством України не встановлено обов`язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України Про освіту , керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, іншим членам трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників навчального процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

У рішенні від 08.04.2021 року Європейський суд з прав людини у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява №47621/13) зазначив, що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8.

Визначаючи необхідність обов`язкової вакцинації в демократичному суспільстві суд дійшов висновку, що хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні органи влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач ЄСПЛ зазначив, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Викладені обставини також доводять, що позивач не була піддана дискримінації у зв`язку з ухиленням від щеплення.

Доводи представників позивача про те, що рішення Європейського суду з прав людини у справах Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, Вавржичка та інші проти Чеської Республіки від 08.04.2021 року не можуть бути застосовані оскільки у цих справах Європейський суд з прав людини оцінював наслідки ухилення від щеплення перевіреними вакцинами, а вакцини, якими проводиться щеплення проти CОVID-19 в Україні не пройшли усіх циклів випробувань є безпідставними, оскільки до суду не подано доказів випробувань таких вакцин.

Таким чином, вимога держави про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Доводи позивача ОСОБА_1 про порушення її медичної таємниці також є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Аналогічні за змістом вимоги містяться у ст. 39-1 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я . Інформація про факт щеплення особи не міститься у переліку відомостей, які віднесені вищевказаними нормами до медичної таємниці.

Зважаючи на те, що судом не встановлено незаконності відсторонення її від роботи, у суду відсутні підстави для задоволення її вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки обставини, якими обґрунтований позов визнані судом безпідставними, суд доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд враховує те, що на виконання ухвали суду від 17.11.2021 року позивач ОСОБА_1 сплатила частину судового збору у сумі 908,00 грн. Крім того, ухвалою суду від 11.01.2022 року, постановленою у судовому засіданні не виходячи до нарадчої кімнати, суд відстрочив сплату позивачем судового збору за одну вимогу немайнового характеру у сумі 908,00 грн. до ухвалення рішення у справі. У зв`язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , за вимогами ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір необхідно покласти на позивача. Отже, з позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст. 39-1 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , ст. 286 ЦК України, ст. 26 Закону України Про освіту , ст. 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 2673-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вараського ліцею №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області та директора Вараського ліцею №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області про визнання протиправним і скасування наказу №189-к/тр від 08 листопада 2021 року, зобов`язання допустити її до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного рішення через Кузнецовський міський суд Рівненської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Вараський ліцей №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області, місце знаходження мкрн Вараш, 36, м. Вараш, Рівненської області, код ЄДРПОУ 33351492.

Відповідач: директор Вараського ліцей №5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області, місце знаходження мкрн Вараш, 36, м. Вараш, Рівненської області, код ЄДРПОУ 33351492.

Повне рішення виготовлене 11.01.2022 року.

Головуючий суддя І.Ю.Зейкан

.