Постанова

від 09.12.2021 по справі 914/379/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2021 р. Справа №914/379/21

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді МАТУЩАКА О.

суддів БОНК Т.

ЯКІМЕЦЬ Г.

за участю секретаря судового засідання ГУЛИК Н.

За участю представників учасників у справі від:

від позивача - не з`явився;

від відповідача-1,2 - Піскун А.Й. (діє в порядку самопредставництва);

від третьої особи - Чижович І.З. (діє в порядку самопредставництва)

розглянувши апеляційні скарги: 1) Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н б/д (вх. ЗАГС №01-05/2850/21 від 20.08.2021)

2 ) Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради б/н від 25.08.2021 (вх.ЗАГС №01-05/2887/21 від 26.08.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021, повне рішення - 29.07.2021 (суддя Горецька З.В.)

у справі №914/379/21

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наша хата» , м.Львів

до відповідачів: 1) Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, м. Львів

2) Виконавчий комітет Львівської міської ради, м.Львів

за участю третьої особи, яка не

заявляє самостійних вимог на

предмет спору на

стороні відповідачів: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 позовні вимоги ОСББ Наша хата до Львівської міської ради та Виконавчого комітету Львівської міської ради задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №528 від 21.06.2013 та № 1038 від 13.11.2020.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за Львівською міською радою на вул. Японській, 8 у м.Львові, площею 47,6 кв.м.,індексний номер 19932695, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 03.04.2014.

Скасовано державну реєстрацію права власності за Львівською міською радою на нежитлові приміщення на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 29,4 кв.м. та площею 47,6 кв.м.

Рішення загалом мотивовано тим, що:

- спірні приміщення у будинку №8 по вул. Японській у м.Львові є допоміжними приміщеннями що стали об`єктами права спільної власності співвласників вказаного будинку в силу п.2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ;

- рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 роз`яснено, а ч. 2 ст. 382 ЦК України врегульовано, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього;

- судом враховано судову практику і правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, у яких визначено, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Не погоджуючись із таким рішенням, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Львівською міської радою подано апеляційні скарги на вказане вище рішення суду першої інстанції.

Такі скарги загалом мотивовані таким:

- історією первинної реєстрації права на будинок у якому знаходяться спірні об`єкти нерухомого майна, прочинаючи із рішення виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м.Львова від 26.05.1987 № 271, яким затверджено реєстр №1 жилих будинків (будівель), які належать Радянській раді народних депутатів і зобов`язано БТІ видати реєстраційні свідоцтва ЖЕК Радянського району м.Львова, наступними актами органів місцевої влади та змінами у чинному законодавстві щодо приватизації житлового фонду, наслідком чого 19.06.1992 було прийнято Закон України Про приватизацію державного житлового фонду ;

- технічною документацією, згідно якої не вбачається те, що спірні приміщення у будинку вул. Японській, 8 у м. Львові є допоміжними і у них знаходяться об`єкти чи їх частини, що забезпечують будь-які комунальні послуги чи інші потреби мешканців будинку;

- спірні об`єкти нерухомого майна є окремими об`єктами такого майна, не належать до допоміжних приміщень, відсутні первинні документи щодо проектування такого будинку із призначенням спірних приміщень як допоміжних, а також, що позивачем не подано будь-яких доказів, які вказують зворотне і обґрунтовуються позовні вимоги виключно нормами закону та неаналогічною судовою практикою без об`єктивних доказів на спростування права власності відповідача - Львівської міської ради;

- незастосування судом строку позовної давності про необхідність застосування якої було заявлено у суді першої інстанції третьою особою і усно підтримано представником відповідачів;

- зазначена в оспорюваному рішенні суду першої інстанції судова практика Верховного Суду не є аналогічною спірним правовідносинам у цьому спорі, оскільки у ній досліджуються обставини де є наявними первинні проектні документи на будівництво будинку із спірними приміщеннями, а у цьому спорі відсутні будь-які (проектні, кошторисні, реєстраційні після завершення будівництва) документи, оскільки такий будинок будувався на початку ХХ-го століття за тодішньої Польщі;

- саме на позивачу лежить обов`язок доказування приналежності спірних приміщень до допоміжних з поданням хоча б будь-яких письмових чи інших доказів, оскільки відповідач - Львівська міська рада задовго до подання позову зареєструвала за собою право власності на та такі приміщення на підставі поданих державному реєстратору правовстановлюючих документів.

Сторонами відзиви на апеляційні скарги не подавалися, а надіслані суду апеляційної інстанції додаткові пояснення позивача, зареєстровані в суді 06.12.2021, залишені без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, оскільки подані після закінчення процесуального строку, встановленого в ухвалі про відкриття провадження за апеляційними скаргами відповідно до ч. 4 ст. 262 ГПК України.

Присутні у судовому засіданні представники відповідачів підтримали доводи та заперечення, викладені у апеляційних скаргах, просили їх задовольнити а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати.

У означених вище додаткових поясненнях позивача, зареєстрованих у суді апеляційної інстанції 06.12.2021, позивач просив здійснювати судовий розгляд без участі його представника.

Дослідивши усі матеріали справи в сукупності з доводами та запереченнями представників сторін, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість апеляційних скарг, відповідно про їх задоволення і скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 21.11.2003 здійснено державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Наша хата за адресою: м.Львів, вул. Японська,8, а згідно акту приймання-передачі житлового комплексу від 18.07.2006 комісією від Франківської райдержадміністрації на баланс ОСББ Наша хата було передано житловий комплекс за адресою: м.Львів, вул. Японська,8 загальною площею 335 м.кв., з яких і інші технічні приміщення 47,6 м.кв. ВАТ Бібльос .

Тобто, на день складання вказаного акту уже було зазначено про певні речові права без їх конкретизації ВАТ Бібльос .

Згідно технічного паспорту, виготовленого Львівським обласним державним комунальним БТІ та експертної оцінки від 27.08.2003, до складу підвальних приміщень загальною площею 47,6 м.кв. входить п`ять розмежованих кімнат.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21082730 від 28.11.2008 за Територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради, виданого як дублікат на реєстраційне посвідчення від 12.03.1988, зареєстроване право комунальної власності загалом на будинок по вул.Японській, 8 у м.Львові.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 528 від 21.06.2013 вирішено зареєструвати право власності на окремо виділений об`єкт 47,6 м.кв. у будинку №8 по вул. Японській у м.Львові, на підставі якого видано Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції свідоцтво про право власності за індексним номером 19932695 від 03.04.2014.

Згідно рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1038 від 13.11.2020 вирішено передати спірне приміщення площею 47,6 м.кв. на баланс Львівському комунальному підприємству Агенція ресурсів Львівської міської ради .

З листа відповіді Інспекції ДАБК Львівської міської ради від 08.12.2004 року № 2-10643/20 вбачається, що ВАТ Бібльос самовільно і без відповідних дозволів було самостійно переплановано підвальне приміщення у м.Львові по вул. Японській,8.

Згідно договору оренди нежитлових приміщень № 7517 від 03.08.1998 де орендодавцем було Управління комунального майна Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради а орендарем ТОВ Астерія , предметом оренди було напівпідвальне приміщення загальною площею 29,4 м.кв. по вул. Японській,8.

Згідно аналогічного договору оренди № С-1817 від 17.12.2003 орендарем підвальних приміщень загальною площею 47,6 м.кв. стало ВАТ Львівська фабрика паперово-білових виробів Бібльос .

Як видно із перелічених вище доказів, Львівська міська рада через свої структурні підрозділи постійно не тільки володіла і використовувала на власний розсуд спірний об`єкт нерухомого майна, а також упродовж часу з 12.03.1988 мала зареєстроване право власності в залежності від періодів часу та вимог чинного на той час законодавства, що регулювало правовідносини реєстрації права власності, останнім із яких є реєстраційний запис № 5210541 від 14.02.2014 про реєстрацію права власності за Територіальною громадою в особі Львівської міської ради.

Як вірно враховано судом першої інстанції, що відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 із змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 №N14-рп/2011, де у п.1.1. зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Допоміжні приміщення, відповідно до п. 2 ст.10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Також, згідно ч.2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Вірно зроблено судом першої інстанції посилання на ст. 4 чинного Житлового кодексу Української РСР, якою передбачено, що у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Аналогічно вірним є посилання на визначення нежитлового приміщення як приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин згідно висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц.

Проте, судом першої інстанції невірно зроблено висновок, що спірний об`єкт нерухомого майна (напівпідвальне приміщення) є допоміжним приміщенням на підставі доказів, які подані саме позивачем, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, передбачені ст.ст. 13 та 14 ГПК України, а також враховуючи положення ч.1 ст. 79 цього ж Кодексу, згідно якого, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тобто, реалізовуючи зазначені вище новітні процесуальні принципи, саме позивач наявними у нього та згрупованими доказами повинен довести ті обставини, які він вважає доведеними, але у будь якому разі не відповідач чи відповідачі повинні доводити правомірність власних попередніх реєстраційних дій про встановлення (реєстрацію) права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Вірними є посилання суду першої інстанції на правові висновки та судову практику Верховного Суду, викладені у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, у яких визначено, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.

Проте, невірно застосовано інші висновки із таких постанов касаційної інстанції, якими передбачено, що лише приміщення, які із самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

При цьому, позивачем не подано жодного (будь-якого) доказу, який вказував би на:

- мету будівництва та призначення напівпідвальних спірних приміщень;

- дату такого будівництва і його завершення;

- наявність технологічних конструктивних елементів чи обладнання, необхідного для систематичного використання усіма власниками (мешканцями) житлового будинку, що могло чи знаходиться у напівпідвальних спірних приміщеннях;

Натомість, перерахованими вище, поданими відповідачами доказами і у їх системній сукупності, відповідачами підтверджено обставини постійного і безперервного використання цього майна із безперервною державною реєстрацією права власності на таке, яке будь-яким чином не характеризується як допоміжне приміщення у багатоквартирному, багатоповерховому будинку для задоволення потреб співвласників окремих квартир.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не вірно оцінив подані сторонами докази та відповідно зробив невірний висновок про належність спірного майна до допоміжного, враховуючи вірогідність доказів як новітній стандарт доказування, що є процесуальною підставою в силу п.п.2,3 ч.1 ст. 277 ГПК України для скасування судового рішення із прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки в силу ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, чого судом апеляційної інстанції не встановлено, тому відповідно не досліджуються обставини процесуальної правильності подання (заявлення, озвучення, підтримання і т.д.) заяви про застосування строку позовної давності, хоча, на переконання суду апеляційної інстанції, вірним є висновок суду першої інстанції, що чинне законодавство, зокрема ч.3 ст. 267 ЦК України, передбачає ініціативну поведінку сторони (відповідача чи відповідачів, а не третіх осіб) щодо подання заяви про застосування строку позовної давності, а не усне підтримання такої заяви, яке зроблено учасником судового провадження, який наділений правом сторони у судовому процесі, але не є стороною у вказаному вище розумінні норми цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, дотримуючись принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оскільки апелянтами доведено належними доказами та обставинами справи обґрунтованість вимог, викладених у апеляційних скаргах, такі підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення апеляційних скарг, на позивача покладається обов`язок відшкодування сплаченого апелянтами судового збору за подання апеляційних скарг.

Керуючись ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області 26.07.2021 у справі №914/379/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Наша хата відмовити повністю.

3. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Наша хата (79013, м.Львів, вул. Японська,8, код ЄДРПОУ 32712334) на користь Територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Ринок,1, код ЄДРПОУ 04055896) суму 17 025 грн на відшкодування витрат на оплату судового збору, сплаченого під час подання апеляційної скарги.

4. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Наша хата (79013, м.Львів, вул. Японська,8, код ЄДРПОУ 32712334) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625) суму 17 025 грн на відшкодування витрат на оплату судового збору, сплаченого під час подання апеляційної скарги.

Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання постанови в частині стягненні витрат на оплату судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Бонк Т.Б., повний текст постанови підписано 10.01.2022.

Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК

Судді Т.Б. БОНК

Г.Г. ЯКІМЕЦЬ