Постанова

від 24.12.2021 по справі 127/6888/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 127/6888/16-ц

провадження № 61-14194св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю Рента-Вінниця ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Дернової В. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Рента-Вінниця , про усунення перешкод у користуванні приміщенням та стягнення збитків .

В обґрунтування позову вказувала, що з 5 лютого 1997 року до 15 квітня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Зазначала, що за час шлюбу ними за спільні кошти придбано нежитлове приміщення площею 264 кв.м на АДРЕСА_1 .

У січні 2015 року вона дізналася, що ОСОБА_2 без її згоди передав зазначене приміщення в оренду ТОВ Рента-Вінниця .

Вона позбавлена доступу до приміщення, оскільки ОСОБА_2 замінив замки до дверей та уклав договір охорони приміщення з приватною охоронною фірмою.

Вважала, що такі дії відповідача позбавляють її можливості реалізувати свої права власника, у тому числі щодо передачі спірного приміщення для використання третіми особами на умовах оренди й отримання доходу.

На думку позивача, розмір доходу, який вона могла б отримати за звичайних обставин у випадку непорушення її права, складає 235 620 грн.

За таких обставин просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні офісним приміщенням на АДРЕСА_1 шляхом надання їй можливості вільного доступу до користування ним, отримання усіх ключів від вхідних і міжкімнатних дверей; стягнути з ОСОБА_2 на її користь збитки у розмірі 235 620 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням на АДРЕСА_1 шляхом надання ОСОБА_2 доступу ОСОБА_1 до вказаного нежитлового приміщення та передачі ключів від дверей (вхідних та міжкімнатних) будівлі.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,20 грн у відшкодування судового збору.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення збитків у розмірі 235 620 грн, суд першої інстанції виходив з недоведеності ОСОБА_1 позову у цій частині.

Вінницький міський суд Вінницької області вказав, що ОСОБА_1 обґрунтувала розмір упущеної вигоди виключно припущеннями про можливість отримання нею доходу (орендної плати), проте вказане нею є недостатнім для задоволення позову у цій частині.

Задовольняючи позов в частині усунення перешкод у користуванні майном, яке є спільною сумісною власністю сторін, суд першої інстанції виходив з доведеності факту створення ОСОБА_2 відповідних перешкод.

Постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2019 року - без змін.

З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 16 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині задоволеної позовної вимоги і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що Вінницький апеляційний суд зобов`язаний був зупинити провадження у справі, оскільки ухвалою Верховного Суду

від 13 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 лютого 2019 року у справі № 127/1818/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя; зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2018 року у відповідній частині.

На думку заявника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували неправильність обрання позивачем способу захисту її порушеного права, що є підставою для відмови у позові.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 5 лютого 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 квітня 2014 року.

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада

2018 року позови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення загальною площею 264 кв.м на

АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,0160 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510136600:02:032:0026.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на офіс - магазин промислових товарів загальною площею 39,9 кв.м на

АДРЕСА_2 .

Виділено у власність ОСОБА_1 наступне майно: холодильник LG, газову поверхню марки Ariston, модель РН 640 MS, спальний гарнітур з натурального дерева виробництва Румунії.

Поділено будинковолодіння на АДРЕСА_3 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до варіанту № 1 (додаток 3) судової будівельно-технічної експертизи № 81 від 31 серпня 2018 року.

Виділено ОСОБА_1 : коридор 5-1 площею 15,6 кв.м; гардероб 5-2

площею 17 кв.м; комору 5-3 площею 1 кв.м; кімнату 5-4 площею 46,1 кв.м; кухню 5-5 площею 21,2 кв.м; санвузол 5-6 площею 7,6 кв.м; комору 5-7 площею 1,3 кв.м; тамбур VIII площею 6 кв.м; всього у житловому будинку з прибудовами виділено 115,8 кв.м. Виділено ОСОБА_1 господарські будівлі та споруди, а саме 1\2 частку тераси (нижній ярус) площею 115,8 кв.м.

Виділено ОСОБА_2 : коридор 5-8 площею 13,8 кв.м; кімнату 5-9

площею 20,8 кв.м; кімнату 5-10 площею 30,5 кв.м; кімнату 5-11

площею 18,9 кв.м; санвузол 5-12 площею 9,2 кв.м; всього у житловому будинку виділено 93,2 кв.м. Виділено ОСОБА_2 господарські будівлі та споруди, а саме 1/2 частку тераси (верхній ярус) площею 93,2 кв.м.

Поділено земельну ділянку площею 0,0158 га, кадастровий номер 0510100000:02:061:0030, на АДРЕСА_3 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до варіанту № 3 (додаток 9) судової будівельно-технічної експертизи № 81 від 31 серпня 2018 року.

Виділено ОСОБА_2 у власність наступне майно: автомобіль марки Hyundai Santа Fe 2008 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 ; торгівельний металевий контейнер № 4 Здоров`я нації

площею 12 кв.м на ринку Урожай на АДРЕСА_4 ; травматичний пістолет калібру 9 Форт-17Р ; шафу-купе з дзеркалом; люстри кришталеві марки Богемія модель 1.15 (2 штуки); м`які меблі з натуральної шкіри; гардеробну шафу-купе з дзеркалом; морозильну камеру марки Swizer DF 168 WSP; духову шафу марки Ariston FR 540.2.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 54 765,21 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ у власність ОСОБА_2 нежитлового приміщення площею 264 кв.м та земельної ділянки площею 0,0160 га на АДРЕСА_1 та про виділ ОСОБА_1 автомобіля марки Toyota RAV4 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про відступлення від рівності часток у спільному майні подружжя відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 936,32 грн у відшкодування витрат за проведення експертиз та 1 827 грн - судового збору.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 5 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2018 року - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 лютого 2019 року у справі № 127/1818/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя; зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 16 листопада 2018 року, зокрема, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення загальною площею 264 кв.м на АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України у редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 не оскаржуються, тому не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За загальним правилом статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі, у судовому порядку.

У даній справі презумпція спільності права власності подружжя на придбане за час шлюбу нежитлове приміщення на

АДРЕСА_1 не спростована.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

З урахуванням наведеного та за умов неспростування презумпції спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу нежитлове приміщення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 має рівне з ОСОБА_2 право на володіння, користування і розпоряджання спірним майном.

З огляду на наявність перешкод з боку відповідача у користуванні нежитловим приміщенням, права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом усунення відповідних перешкод.

Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши належну оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, встановивши, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належним їй майном, дійшли правильного висновку про наявність підстав для захисту її прав та задоволення позову у відповідній частині.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Встановивши, що позивачем надано належні та допустимі докази у розумінні статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження незаконності дій ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно зазначив про наявність правових підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Судами попередніх інстанцій не порушено норм процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому судові рішення в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Твердження заявника про обов`язок суду апеляційної інстанції зупинити провадження у справі з огляду на неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи № 127/1818/15відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

Пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України передбачено обов`язок суду зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на зібрання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

При цьому касаційна інстанція враховує, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі залишено без розгляду, оскільки його подано після закінчення процесуального строку, встановленого законом. Касаційна скарга заявника не містить обґрунтованих доводів того, в чому полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Наявність таких порушень не встановлена і судом касаційної інстанції.

За таких обставин вказані доводи заявника на правильність і законність оскаржуваних судових рішень у відповідній частині не впливають.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували неправильність обраного позивачем способу захисту її порушеного права, також відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Законодавством України визначені матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладено у статті 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту та вказує підстави позову і в силу положень статті 12 ЦПК України повинен довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. Суд з власної ініціативи не може змінювати предмет і підстави позову.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, навіть у тому випадку, коли ці порушення і не поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391, 405 ЦК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що нежитлове приміщення на

АДРЕСА_1 придбане сторонами під час перебування у шлюбі за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя, а ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачу в користуванні належним їй майном.

Наявність у позивача права користування спірним нежитловим приміщенням, є визначальним при вирішенні спору про усунення перешкод у користуванні ним. Зазначена обставина, що має істотне значення для вирішення справи встановлена судами першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних у справі доказів.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про наявність підстав для захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нежитловим приміщенням та передачі ключів від дверей (вхідних та міжкімнатних) будівлі.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень в оскаржуваних частинах, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині задоволення позову без змін.

Клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки постановою Верховного Суду від 28 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 5 лютого 2019 року в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні приміщенням та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 липня 2019 року у цій же частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук