Ухвала

від 14.01.2022 по справі 2-29/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

14 січня 2022 року

м. Київ

справа № 2-29/10

провадження № 61-20878ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначало, що 14 квітня 2008 року між ним та відповідачем укладений кредитний договір № LVRDGK0000000014, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 36 440,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56% річних на суму залишку заборгованості з кінцевим строком поверненням 14 квітня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 квітня

2008 року між сторонами укладений договір іпотеки № LVRDGK0000000014, предметом якого є будинок та земельна ділянка загальною площею 89,4 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Зазначало, що відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором щодо вчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування не виконував, у результаті чого виникла заборгованість.

Ураховуючи вищевикладене, просив суд звернути стягнення на майно, а саме на будинок та земельну ділянку загальною площею 89,4 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ ПриватБанк з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідача, який зареєстрований і проживає в будинку АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Радехівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області.

Заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 29 листопада 2010 року позов ПАТ КБ ПриватБанк задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк 32 294,90 грн заборгованості за кредитним договором від 14 квітня 2008 року № LVRDGK0000000014.

Звернуто стягнення на будинок та земельну ділянку площею 89,4 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 14 квітня 2008 року № LVRDGK0000000014) ПАТ КБ ПриватБанк з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ ПриватБанк всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Роз`яснено заявнику про порядок оскарження заочного рішення шляхом подання заяви про перегляд такого до Радехівського районного суду Львівської області.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, заявник у жовтні 2021 року звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику.

Роз`яснено заявнику право подати до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення за формою і змістом відповідно до статті 285 ЦПК України.

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не звертався до Радехівського районного суду Львівської області із заявою про перегляд заочного рішення суду, що свідчить про порушення ним порядку перегляду заочного рішення, а тому підстави для перегляду рішення в апеляційному порядку відсутні.

20 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року , у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі представник заявника просить поновити йому строк на касаційне оскарження та вказує на те, що копію оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції отримав 18 листопада 2021 року. На підтвердження зазначеного надано відповідні докази, а саме, копію конверту апеляційного суду, копію супровідного листа апеляційного суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені представником заявника обставини, зокрема, отримання копії оскаржуваної ухвали апеляційного суду 18 листопада 2021 року, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.

В обґрунтування касаційної скарги представник заявника зазначає, що рішення Радехівського районного суду Львівської області від 29 листопада 2010 року не є заочним, оскільки у ньому відсутня назва заочне рішення , а також в його описовій та мотивувальній частині відсутнє посилання про заочний розгляд справи. Крім того, зазначає про відсутність посилання в описовій частині рішення місцевого суду про наявність доказів належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд дійшов переконання, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Тобто, процесуальним законом визначений спеціальний порядок перегляду заочного рішення і такий провадиться судом, що ухвалив заочне рішення, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, таке рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не звертався до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, що свідчить про порушення ним порядку перегляду заочного рішення.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення у справі Дія 97 проти України від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний висновок містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Доводи касаційної скарги про те, що рішення Радехівського районного суду Львівської області від 29 листопада 2010 року не є заочним, оскільки у ньому відсутня назва заочне рішення , а також в його описовій та мотивувальній частині відсутнє посилання про заочний розгляд справи, є необґрунтованими, оскільки апеляційним судом встановлено, що про можливість проведення заочного розгляду справи зазначено в описовій частині заочного рішення місцевого суду, а у його резолютивній частині роз`яснено заявнику про порядок перегляду такого.

Інші доводи касаційної скарги стосуються оскарження заочного рішення Радехівського районного суду Львівської області від 29 листопада 2010 року, які не аналізуються Верховним Судом, оскільки рішення суду першої інстанції не переглядалось судом апеляційної інстанції, відповідно, не може бути предметом касаційного оскарження.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року є необґрунтованою.

Керуючись статтею 390, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року .

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний