Ухвала

від 17.01.2022 по справі 754/170/22

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2/754/2601/22

Справа № 754/170/22

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2022 року Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Гринчак О.І., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), треті особи: Посухівська сільська рада (місцезнаходження: Черкаська область, Уманський район,с. Посухівка, вул. Левченка, буд. 9), державний нотаріус Уманської районної державної нотаріальної контори Діброва Людмила Миколаївна (місцезнаходження: Черкаська область, Уманський район,м. Умань, вул. Незалежності, буд. 1) про визнання заповіту нікчемним, поновлення строку на прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Андрійчук Наталії Володимирівни звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Посухівська сільська рада та державний нотаріус Уманської районної державної нотаріальної контори Діброва Людмила Миколаївна про визнання заповіту нікчемним, поновлення строку на прийняття спадщини, в якій просить суд:

1. Визнати заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 від 21.01.2014, зареєстрованого в реєстрі за №2 та посвідченого секретарем Посухівської сільської ради;

2. Застосувати наслідки недійсності заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 від 21.01.2014, зареєстрованого в реєстрі за №2 та посвідченого секретарем Посухівської сільської ради та відновити чинність заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 від 12.03.2003,посвідченого секретарем Посухівської сільської ради;

3. Поновити ОСОБА_1 строк на звернення із заявою на видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом №11, посвідченого Посухівською сільрадою 12.03.2003.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд встановив таке.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом вказаної норми, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у ч. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається належний суд , тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Європейський суд з прав людини у справі Сокуренко і Стригун проти України (п.24 рішення від 20.07.2006; заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, реалізуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Як зауважує Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 21.10.2010 у справі Дія 97 проти України , процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності; учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (заява №19164/04, § 47).

Так, правила підсудності справ у цивільному судочинстві можуть визначатися лише процесуальним законом. Питання про підсудність справ позовного провадження визначається главою 2 розділу І ЦПК України.

За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Фактично спірні правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються нерухомого майна, а саме земельної ділянки, загальною площею 3,5506 га кадастровий номер 7124386600:02:000:0301, розташованої в адмінмежах Посухівської сільської ради Уманський району Черкаської області, та житлового будинку АДРЕСА_3 , оскільки відповідно до змісту позовної заяви йдеться безпосередньо про вказане майно, яке належало спадкодавцю та є успадкованим ОСОБА_4 , а після нього відповідачем, майном за оспорюваним заповітом.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Заповіт - це розпорядження особи (заповідача) щодо належного їй майна, майнових прав і обов`язків на випадок своєї смерті, складене у встановленому законом порядку.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином. Як правочин він має відповідати всім вимогам, що звичайно пред`являються до правочинів відповідно до цивільного законодавства. Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу усього майна, майнових прав і обов`язків до певних осіб, якого будуть дотримуватися після смерті заповідача.

Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна (заповіту) та застосування наслідків недійсності пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Так, відповідно до статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною першою статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно із пунктом 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Відповідно до пункту 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ , виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 провадження № 12-73гс20 висловила наступні правові позиції:

7.15. Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або його основної частини.

7.16. Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ , а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).

7.22. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

7.23. Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

7.24. Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення з приводу нерухомого майна у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення .

Частина перша статті 30 ЦПК України передбачає, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (виключна підсудність).

Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (частина перша статті 378 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (стаття 32 ЦПК України).

За наведених обставин, враховуючи, що позивачем заявлено позовну вимогу із приводу нерухомого майна, на дану категорію справ поширюється дія правила про виключну підсудність, підстави для застосування правил підсудності справ за місцем проживання відповідача, визначені статтею 27 ЦПК України, - відсутні, а відтак дана справа не підсудна Деснянському районному суду міста Києва.

Оскільки місцезнаходження спірного нерухомого майна є Уманський район Черкаської області, то, керуючись п.1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, матеріали цивільної справи №754/170/22 слід передати на розгляд до Уманського міськрайонного суду Черкаської області, як суду виключна підсудність якого поширюється за місцем розташування майна.

На підставі викладеного, керуючись статтями 27, 30, 31, 260 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Цивільну справу № 754/170/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Посухівська сільська рада, державний нотаріус Уманської районної державної нотаріальної контори Діброва Людмила Миколаївна про визнання заповіту нікчемним, поновлення строку на прийняття спадщини передати на розгляд до Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Деснянського районного

суду міста Києва Оксана Гринчак