Ухвала

від 08.09.2021 по справі 361/4214/20

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/4214/20

Провадження № 2/361/305/22

08.09.2021

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Радзівіл А.Г.

за участю секретаря Бас Я.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Шліонської О.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Броварської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Державної фіскальної служби у Київській області, Головного територіального управління юстиції у Київській області, Національної поліції України, третя особа Головне управління Національної поліції України у Київській області про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні суду перебуває дана цивільна справа.

02 липня 2020 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом з правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 07 жовтня 2020 року.

18 червня 2021 року представник відповідача Шліонська О.В. подала клопотання, в якому просила закрити провадження у справі, оскільки арешт на спірне майно було накладено під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, тому скасування арешту підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом. Також посилалась на те, що нормами КПК України 1960 року не було визначено процесуального порядку скасування арешту майна за зверненням осіб, які не є учасниками кримінального провадження, але є власниками або володільцями арештованого майна, тому при вирішенні зазначеного питання підлягають застосуванню норми КПК України 2012 року. З огляду на вищевикладене вважає безпідставним, незаконним та з порушенням норм матеріального і процесуального права буде розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства та ухвалення рішення по суті позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача своє клопотання підтримала та просила задовольнити.

Представник позивача проти заявленого клопотання заперечувала, посилалась на те, що дане клопотання є необґрунтованим та просила в задоволенні відмовити.

Інші особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлялися у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку. Причини неявки суду неповідомлені.

Суд, вислухавши представника відповідача, думку представника позивача, дослідивши клопотання про закриття провадження у справі, дійшов до наступного висновку.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України »Про міжнародне приватне право» , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала на таке:

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).

Якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року(постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду сформульовала висновки в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц за позовом фізичної особи до Головного управління Національної поліції в Київській області та Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року та незнятого після закриття кримінальної справи, зазначивши, що справу про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року та незнятого після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

Враховуючи те, що арешти, які просить скасувати позивач були накладені слідчими у 2010 році, а ухвалою Броварського міськрайонного суду від 04 лютого 2020 року кримінальне провадження № 12012100010000073 від 18 грудня 2012 року по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст. 28,ч.2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч.3 ст.28, ч.2 ст. 357, ч. 3 ст.28, ч.2 ст. 358, ч.3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання про закриття провадження у справі, а тому в його задоволенні відмовляє.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Броварської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Державної фіскальної служби у Київській області, Головного територіального управління юстиції у Київській області, Національної поліції України, третя особа Головне управління Національної поліції України у Київській області про скасування арешту майна, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області.

Учасник справи у разі постановлення ухвали за його відсутності має право оскаржити ухвалу в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Радзівіл А.Г.