Рішення

від 17.01.2022 по справі 177/31/21

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/31/21

Провадження № 2/177/35/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 січня 2022 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Березюк М. В.

за участі: секретаря Данилової А. А.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Дем`яненко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Селянського (Фермерського) господарства Кристал , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Криворізька районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 07.08.2015 укладений між нею та Селянським (фермерським) господарством Кристал , щодо земельної ділянки площею 6.7349 га, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165, розташованої на території Грузької сільської ради, Криворізького району Дніпропетровської області, яка призначена для ведення сільськогосподарського виробництва, зареєстрований державним реєстратором Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області Копійкою Інною Анатоліївною, в реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.04.2016, індексний номер 29483275, строк дії 10 років. Також просив визнати поважними причини пропуску для звернення до суду з вказаним позовом та поновити його.

В обґрунтовування заявлених вимог позивач посилається на те, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 6.7349 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165.

20.04.2009 між нею та відповідачем СФГ КРИСТАЛ укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, строком на 10 років. Вказаний договір зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру .

18.02.2020 з Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № 1212966322020 позивач дізналася, що 28.04.2016 Криворізька районна державна адміністрація здійснила реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку СФГ Кристал строком дії 10 років.

Позивач вважає що договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1221882200:03:001:0165 від 07.08.2015 укладений з порушенням діючого законодавства та є недійсним, оскільки на день укладення вказаного договору, договір оренди земельної ділянки від 20.04.2009, укладений між нею та відповідачем був діючим, тобто мала місце подвійна реєстрація договорів оренди щодо її земельної ділянки. Вважала це наслідком неправомірних дій державного реєстратора, який зареєстрував вказаний договір без її відома, а також не запросив відомості про земельну ділянку до Відділу у Криворізькому районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та не здійснив безпосереднього доступу до відомостей Державного земельного кадастру, до якого були внесені відомості про первинний договір оренди земельної ділянки на спірну земельну ділянку. Крім цього, вказувала про відсутність між сторонами договору від 20.04.2009 письмової згоди щодо внесення змін до вказаного договору, а також згоди про його розірвання. Стверджувала, що не укладала з відповідачем додаткових угод до договору оренди від 20.04.2009 та не укладала договору оренди від 07.08.2015.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову. Зазначав про відсутність будь-яких обмежень у реєстрації права оренди на земельну ділянку ОСОБА_1 з кадастровим номером 1221882200:03:001:0165 площею 6, 7349 га. Вказував, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 07.08.2015 відповідав внутрішній волі сторін на його укладення, що підтверджено підписами останніх у договорі, а доказів на спростування вказаних обставин позивач не надала. Сторони при укладенні оспорюваного договору діяли свідомо, маючи відповідний обсяг цивільної дієздатності, досягли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, підписали акт приймання-передачі земельної ділянки, договір пройшов державну реєстрацію, а тому відповідач, посилаючись на презумпцію правомірності правочину, вважав відсутніми підстави для визнання його недійсним.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Ухвалою суду від 23.06.2021 справа призначена до розгляду по суті, за заявами сторін (а.с. 99, 105).

У зв`язку з закінченням повноважень на здійснення правосуддя суддею Криворізького районного суду Дніпропетровської області Суботіною С.А., справа перерозподілена на суддю Березюк М.В., ухвалою суду від 06.08.2021 призначена до судового розгляду.

Ухвалою суду від 13.10.2021 уточнену позовну заяву ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки неукладеним повернено позивачу без розгляду.

Представник позивача ОСОБА_2 надав суду заяву від 29.11.2021, в якій вказував, що ОСОБА_1 спірний договір не укладала, тому відсутні правові підстави для визнання його недійним. Вважав наявним в суду право на застосування судом ефективного способу захисту порушеного права позивача, оскільки саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, посилався при цьому на постанову ВС від 19.02.2020 у справі № 423/2245/16-ц (а.с. 157-158).

В ході судового засідання ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , уточнені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

ОСОБА_1 , надала суду пояснення, будучи за її згодою допитаною в порядку допиту свідків, зазначивши, що спірний договір оренди від 07.08.2015 не укладала, його не підписувала та орендної плати за цим договором не отримувала. Не заперечувала, що представники відповідача пропонували їй отримати орендну плату, але вона її не брала.

Представник відповідача ОСОБА_3 в ході судового засідання позовні вимоги не визнала з підстав викладених у позові. Зазначила, що спірний договір укладався між сторонами, відповідав волі сторін, про що свідчать їх підписи в договорі оренди, оригінал якого надавався відповідачем в судове зсідання для огляду. Вказаний договір є новим договором оренди, який був укладений за спільною згодою сторін, на момент його укладення обмежень щодо земельної ділянки встановлено не було, укладення даного договору відповідає вільному волевиявленню сторін та не порушує права ні сторін договору, ні третіх осіб. Вказувала про не доведення позивачем факту не укладення договору, звертала увагу суду на те, що витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який був долучений до оспорюваного договору оренди земельної ділянки при його реєстрації державним реєстратором, отримувався саме за заявою ОСОБА_1 . Також вважала безпідставною заяву позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, оскільки відповідач не заявляв про застосування строку давності.

Представник третьої особи - Криворізької районної державної адміністрації до суду не з`явився, надали клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Вислухавши позивача та представників сторін, дослідивши докази по справі, надавши їх оцінку, виходячи з принципів та диспозитивності цивільного судочинства, які були роз`яснені сторонам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В порядку цивільного судочинства, відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з нормою ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 6,7349 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165, про що свідчать копія Держаного акта на право приватної власності на землю серії ЯГ №564013 (а.с. 6) та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.02.2020 № НВ-1212966322020 (а.с.7-8), оформлений за заявою позивача.

20.04.2009 між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством Кристал укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а СФГ Кристал прийняв в оренду земельну ділянку площею 6,7349 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165 (а.с. 4-5).

Відповідно до п. 2.3. договору, договір укладено терміном на 10 років. Відповідно до відмітки на звороті договору, договір оренди земельної ділянки зареєстрований 06.04.2010 у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державне підприємство Центр державного земельного кадастру про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 041012100650 (а.с. 4-5).

Відповідно до п. 30, 33 договору, зміна умов договору здійснюється у письмовій форму, за взаємною згодою сторін. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Частиною 1 статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Тобто, перебіг чинності договору оренди земельної ділянки, розпочався з 06.04.2010 та мав би діяти до 06.04.2020 включно.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, 07.08.2015, між позивачем та відповідачем СФГ КРИСТАЛ укладено оспорюваний договір оренди земельної ділянки № б/н, відповідно якого ОСОБА_1 як орендодавець, надала в строкове, платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1221882200:03:001:0165, площею 6,7349 га, на строк 10 років, що підтверджується копією договору оренди земельної ділянки від 07.08.2015 та копією акта про передачу та прийом земельної ділянки (а.с. 24-30). Оригінал вказаного договору оренди, існування якого заперечував представник позивача, за участі сторін було досліджено судом в судовому засіданні, зі здійсненням звіряння з копіями наявними в матеріалах справи.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказаний договір оренди земельної ділянки 28.04.2016 зареєстрований державним реєстром ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 14386280 (а.с. 12-13, 92). В цей же день, в реєстрі прав на нерухоме майно, проводилася реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , про що складено витяг, який наданий нею до суду з уточненим позовом (а.с. 92), що свідчить про її обізнаність з фактом проведення реєстраційних дій.

Як слідує з копій документів наданих ОСОБА_5 державному реєстратору при реєстрації договору оренди від 07.08.2015 (24-30, 146-156), що були надані до суду державним реєстратором на виконання ухвали суду, для проведення реєстрації договору оренди, крім самого договору державному реєстратору було надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.02.2016, який надано за заявою ОСОБА_1 (а.с. 28), що свідчить про те, що саме нею було замовлено та передано ОСОБА_5 для здійснення реєстрації договору оренди, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Твердження позивача про те, що вона вказаний витяг не замовляла, відповідну заяву на його видачу не подавала, спростовується його змістом, а допустимих доказів протилежного, суду не надано.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 204 ЦК України, діє презумпція правомірності (дійсності) правочинів, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, також регулюються актами земельного законодавства,Законом України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України Про оренду землі , орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Орган державної реєстрації при проведенні державної реєстрації зобов`язаний перевіряти відповідність змісту договору вимогам чинного законодавства.

Реєстрація зазначеного договору свідчить про те, що договір містить усі необхідні істотні умови та відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до оспорюваного позивачем договору оренди земельної ділянки сторони в належній формі, відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі , досягли згоди з усіх істотних умов договору, оскільки договір містить об`єкт оренди, строк дії договору, розмір орендної плати, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, умови збереження стану об`єкта оренди, умови та строки передачі землі, умови повернення, існуючі обмеження щодо використання ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін.

Згідно з пунктом 43 Договору він набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації. Договір оренди земельної ділянки підписаний сторонами та 28 квітня 2016 року відбулася його державна реєстрація (а.с. 12, 67).

Згідно з актом приймання-передачі ОСОБА_1 передала, а СФГ КРИСТАЛ прийняло земельну ділянку, загальною площею 6,7349 га (а.с. 68).

Відповідно до ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державній реєстрації прав підлягали серед іншого, право власності, право постійного користування та право оренди (суб оренди) земельної ділянки.

Разом з тим, відповідно до ст. 29 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( в редакції чинній на дату реєстрації оспорюваного договору оренди державним реєстратором), державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку у разі подання заяви про державну реєстрацію прав набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

Відповідно, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір пройшов державну реєстрацію відповідно до вимог чинного на той час законодавства, оскільки був зареєстрований одночасно з реєстрацією права власності позивача на земельну ділянку, для реєстрації якого було надано отриманий ОСОБА_1 витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 28).

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладений у письмовій формі, містить підписи сторін, пройшов процедуру державної реєстрації, позивач на час його укладення мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було спрямоване на укладення договору оренди, в договорі зазначено місцезнаходження земельної ділянки, станом на 28.04.2016 земельна ділянка була сформована, їй присвоєно кадастровий номер.

Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, про те, що оспорюваний нею договір оренди земельної ділянки укладений з порушенням діючого законодавства та є недійсним, оскільки на день укладення вказаного договору, договір оренди земельної ділянки від 20.04.2009, укладений між позивачем та відповідачем, був діючим, оскільки наявність в даному випадку договору оренди земельної ділянки від 20.04.2009, який діяв на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 07.08.2015, не свідчить про недійсність оспорюваного договору, оскільки перед судом не спростовано факт укладення даного договору між сторонами за власним волевиявленням, вказаний договір фактично направлений на продовження існування взаємних договірних прав та обов`язків щодо того ж об`єкта, що не порушує прав інших осіб та відповідає вільному волевиявленню сторін, а доказів протилежного суду не надано. Чинне законодавство не містить заборони укладення між сторонами нового договору оренди землі, за умови наявності іншого договору оренди між ними щодо тієї ж земельної ділянки, якщо при цьому не порушуються права інших осіб на цю земельну ділянку. Відповідно, укладаючи оспорюваний договір, сторони діяли свідомо, розуміючи, до яких наслідків приведе його укладення. Наведене вище повністю узгоджується з правовим висновкам, викладеним у Постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 235/2537/17, провадження № 61-18328св18.

Твердження позивача про не укладення нею договору оренди від 07.08.2015, його не підписання, суд розцінює критично, оскільки належних та допустимих доказів цьому позивачем не надано, хоча принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства роз`яснювалися сторонам. Пояснення позивача про те, що наявний в договорі підпис від її імені, їй не належить, надані нею в порядку допиту свідків, суд розцінює критично, оскільки позивач є особою заінтересованою в розгляді даної справи, порушеної за її позовом, а клопотань про проведення почеркознавчої експертизи позивачем, яка в ході судового засідання заперечувала факт підписання договору, суду не подано.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, Постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та Постанові від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Представник позивача подаючи заяву від 29.11.2021, зазначав про неможливість визнання вказаного договору недійсним (хоча саме такими є вимоги позивача) та просив суд застосувати ефективний спосіб захисту прав позивача, вказуючи на відсутність норми права яка б визначала належний спосіб захисту порушеного права позивача. Однак, суд з вказаними твердженнями не погоджується, оскільки у разі доведення перед судом факту не підписання стороною відповідного договору оренди земельної ділянки, такий договір не підлягає визнанню не дійсним, а порушене право підлягає захисту шляхом повернення земельної ділянки власнику. Тобто спосіб захисту порушеного права в такому випадку визначений. Разом з тим, суд позбавлений можливості застосовувати такий спосіб захисту по даній справі, оскільки судом не встановлено факт не підписання договору ОСОБА_1 , у зв`язку з не доведенням вказаного факту перед судом належними та допустимими доказами.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови в позові, у зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю.

Не заслуговують на увагу доводи позивача щодо необхідності поновлення строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки в задоволенні позову відмовлено по суті, що є самосійною підставою для відмови у позові, та крім цього, відповідачем не заявлялося про застосування строку позовної давності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед інших, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до ч.4, 5 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання позову до суду (а.с. 16), однак в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, у зв`язку з чим, понесені нею судові витрати відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.

Відповідачем по справі понесено витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 12000 грн. (а.с. 78, 178), при цьому в задоволені позову відмовлено, а тому керуючись ст. ст. 137, 141 ЦПК України, виходячи з обґрунтованості розміру витрат відповідача на правничу допомогу, за відсутності клопотання позивача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідача, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 12000 грн. в рахунок відшкодування судових витрат по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263- 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Кристал , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Криворізька районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт Христофорівка Криворізького району Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) на користь Селянського (Фермерського) господарства Кристал (ЄДРПОУ 31381373, місце знаходження вул. Кривбасівська, 15-А с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області) 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 24.01.2022.

Суддя М.В.Березюк