Постанова

від 18.04.2022 по справі 177/31/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3880/22 Справа № 177/31/21 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2022 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/31/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач Селянське (фермерське)господарство «Кристал»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року, яке ухвалено суддею Березюк М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 24 січня 2022 року, -

В С Т А Н О В И В:

У січні2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селянського (фермерського)господарства «Кристал» (надалі СФГ «Кристал»),третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору,Криворізька районнадержавна адміністрація,про визнаннядоговору орендиземельної ділянкинедійсним, який уточнила у травні 2021 року.

Позовну заяву, з урахуванням уточнень до неї, мотивовано тим, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 6.7349 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165.

20.04.2009 року між нею та відповідачем СФГ «КРИСТАЛ» укладено Договір оренди зазначеної земельної ділянки, строком на 10 років. Вказаний договір зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

18.02.2020 року, з Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку №1212966322020, позивачка дізналася, що 28.04.2016 року Криворізька районна державна адміністрація здійснила реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку СФГ «Кристал» строком дії 10 років.

Позивачка вважає, що Договір оренди земельної ділянки від 07.08.2015 року укладений з порушенням діючого законодавства та є недійсним, оскільки на день укладення вказаного договору, Договір оренди земельної ділянки від 20.04.2009 року, укладений між нею та відповідачем, був діючим, тобто мала місце подвійна реєстрація договорів оренди щодо її земельної ділянки. Вважає це наслідком неправомірних дій державного реєстратора, який зареєстрував вказаний договір без її відома, а також не запросив відомості про земельну ділянку до Відділу у Криворізькому районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та не здійснив безпосереднього доступу до відомостей Державного земельного кадастру, до якого були внесені відомості про первинний договір оренди земельної ділянки на спірну земельну ділянку.

Крім цього, вказує на відсутність між сторонами договору від 20.04.2009 року письмової згоди щодо внесення змін до вказаного договору, а також згоди про його розірвання.

Також, позивачка стверджує, що не укладала з відповідачем Додаткових угод до договору оренди від 20.04.2009 року та не укладала Договору оренди від 07.08.2015 року.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд: визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 07.08.2015 року, укладений між нею та СФГ «Кристал», щодо земельної ділянки, площею 6.7349 га, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165, розташованої на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яка призначена для ведення сільськогосподарського виробництва, зареєстрований державним реєстратором Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області Копійкою Інною Анатоліївною, в реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.04.2016 року, індексний номер 29483275, строк дії 10 років; визнати поважними причини пропуску для звернення до суду з вказаним позовом та поновити його.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь СФГ «Кристал» 12 000 гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що норма права, яка б надавала право стороні по договору укладати новий договір без належної зміни строку дії первинного договору відсутня, а тому висновок суду першої інстанції про те, що чинне законодавство не містить заборони укладення між сторонами нового договору оренди землі, за умови наявності іншого договору оренди між ними щодо тієї ж земельної ділянки, якщо при цьому не порушуються права інших осіб на цю земельну ділянку, є необґрунтованими та незаконними. Суд порушив норми матеріального права, зокрема, ст. 654 ЦК України, ст.ст. 15, 30 закону України «Про оренду землі», якими врегульовано порядок укладення договору оренди землі та внесення до нього змін, та не врахував, що в період дії Договору оренди від 20.04.2009 року укладення Договору оренди від 07.08.2015 року є незаконним, а всі питання між сторонами підлягають вирішенню шляхом внесення відповідних змін до Договору оренди від 20.04.2009 року. Також, зазначає, що суд необґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду у справі №235/2537/17, оскільки у даній справі інший предмет позову.

Позивачка наполягає на тому, що Договір оренди від 07.08.2015 року вона не підписувала, що підтверджено її поясненнями у суді першої інстанції у якості свідка по справі, які судом першої інстанції безпідставно не було прийнято, як належний доказ у справі, тоді як поясненням представника відповідача СФГ «Кристал» щодо підписання цього Договору саме ОСОБА_1 судом було надано перевагу та прийнято їх до уваги. Зазначає, що суд, маючи її пояснення у справі як свідка, дійшов безпідставного висновку, що позивачкою не доведено її тверджень щодо непідписання цього Договору та не надано відповідного висновку експерта.

Крім того, просить суд апеляційної інстанції врахувати правову позицію Верховного Суду у справі №587/2110/16, у якій суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 10 якого встановлено, що державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Таким чином, позивачка вважає, що реєстрація оспорюваного Договору є незаконною, адже існували суперечності та обтяження між заявленими та вже зареєстрованими раніше речовими правами на спірну земельну ділянку, а тому в даному випадку державний реєстратор діяла неправомірно.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 6,7349 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165, про що свідчать копія Держаного акту на право приватної власності на землю серії ЯГ №564013 (а.с. 6) та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.02.2020 року № НВ-1212966322020, оформлений за заявою позивачки (а.с.7-8).

20.04.2009 року між ОСОБА_1 та СФГ «Кристал» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а СФГ «Кристал» прийняв в оренду земельну ділянку, площею 6,7349 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165 (а.с. 4-5).

Відповідно до п. 2.3. цього Договору, договір укладено терміном на 10 років.

Відповідно до відмітки на звороті договору, договір оренди земельної ділянки зареєстрований 06.04.2010 року у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 041012100650 (а.с. 4-5).

Відповідно до п. 30, 33 Договору, зміна умов договору здійснюється у письмовій форму, за взаємною згодою сторін. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

07.08.2015 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем СФГ «КРИСТАЛ» укладено Договір оренди земельної ділянки № б/н, відповідно якого ОСОБА_1 як орендодавець, надала в строкове, платне користування земельну ділянку, з кадастровим номером 1221882200:03:001:0165, площею 6,7349 га, на строк 10 років, що підтверджується копією Договору оренди земельної ділянки від 07.08.2015 року та копією Акту про передачу та прийом земельної ділянки (а.с. 24-30).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Договір оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року зареєстрований державним реєстром ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.04.2016 року, номер запису про інше речове право 14386280 (а.с. 12-13, 92).

28 квітня 2016 року в Реєстрі прав на нерухоме майно здійснена реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , про що складено витяг (а.с. 92).

Згідно копій документів, наданих ОСОБА_4 державному реєстратору при реєстрації договору оренди від 07.08.2015 року (24-30, 146-156), що були надані до суду державним реєстратором на виконання ухвали суду, для проведення реєстрації договору оренди, крім самого Договору, державному реєстратору було надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.02.2016 року, який надано за заявою ОСОБА_1 (а.с. 28).

Згідно з пунктом 43 Договору цей Договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації. Договір оренди земельної ділянки підписаний сторонами та 28 квітня 2016 року відбулася його державна реєстрація (а.с. 12, 67).

Згідно з актом приймання-передачі, ОСОБА_1 передала, а СФГ «Кристал» прийняло земельну ділянку, загальною площею 6,7349 га (а.с. 68).

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 07.08.2015 року з тих підстав, що остання його не укладала та державним реєстратором неправомірно, при наявності чинного Договору оренди земельної ділянки від 20 квітня 2009 року, вчинено 28 квітня 2016 року реєстрацію цього правочину в Державному реєстрі речового права на нерухоме майно.

Встановивши, що оспорюваний Договір оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року укладений у письмовій формі, містить підписи сторін, пройшов процедуру державної реєстрації, позивачка на час його укладення мала необхідний обсяг цивільної дієздатності та її волевиявлення було спрямоване на укладення договору оренди, в договорі зазначено місцезнаходження земельної ділянки, станом на 28.04.2016 року земельна ділянка була сформована та їй присвоєно кадастровий номер, враховуючи те, що чинне законодавство не містить заборони укладення між сторонами нового договору оренди землі, за умови наявності іншого договору оренди між ними щодо тієї ж земельної ділянки, якщо при цьому не порушуються права інших осіб на цю земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог. Крім того, суд зазначив, що, у разі доведення перед судом факту не підписання стороною відповідного договору оренди земельної ділянки, такий договір не підлягає визнанню недійсним, а порушене право підлягає захисту шляхом повернення земельної ділянки власнику.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад,від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і устаттях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першоюстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статтівизначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК Україниі відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(частина першастатті 638 ЦК України).

За частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі»(тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а застаттею 18 цього Законудоговір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першоюстатті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду праваорендиземельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей4-6,11,17,19цьогоЗаконує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у цивільній справі №145/2047/16-ц (постанова від 16 червня 2020 року) дійшла правового висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 07.08.2015 року посилаючись на те, що вона такий Договір не укладала (не підписувала) та державним реєстратором неправомірно, при наявності чинного Договору оренди земельної ділянки від 20 квітня 2009 року, вчинено 28 квітня 2016 року реєстрацію цього правочину в Державному реєстрі речового права на нерухоме майно.

Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим,Велика Палата Верховного Суду у цивільній справі №145/2047/16-ц (постанова від 16 червня 2020 року) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним,шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що навіть у разі доведення перед судом факту не підписання стороною відповідного договору оренди земельної ділянки, такий договір не підлягає визнанню недійсним з цих підстав, а порушене право підлягає захисту шляхом повернення земельної ділянки власнику (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від28 листопада 2018 року у справі№ 504/2864/13-ц(пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)), тоді як таких позовних вимог у даній справі не заявлено.

При цьому, суд першої інстанції вірно, врахувавши вищевикладене, відхилив заяву позивачки ОСОБА_1 (а.с. 157-158) щодо самостійного застосування судом ефективного способу захисту її прав у зв`язку з відсутністю норми права, яка б визначала належний спосіб захисту порушеного права позивачки.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що, заявляючи вимоги про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 07.08.2015 року з тих підстав, що вона такий Договір не укладала (не підписувала), позивачка ОСОБА_1 не надала суду жодного належного та допустимого доказу, у розумінні ст.ст. 76-78 ЦПК України, на підтвердження її доводів, й доказів протилежного суду апеляційної інстанції не надано, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Щодо вимог про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 07.08.2015 року з підстав невідповідності його вимогам чинного законодавства України та у зв`язку з тим, що державним реєстратором неправомірно, при наявності чинного Договору оренди земельної ділянки від 20 квітня 2009 року, вчинено 28 квітня 2016 року реєстрацію цього правочину в Державному реєстрі речового права на нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом положень статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, ЗакономУкраїни «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а такожправо постійного користуваннятаправо оренди земельної ділянкивиникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державній реєстрації прав підлягали серед іншого, право власності, право постійного користуваннята право оренди (суб оренди) земельної ділянки.

Разом з тим, відповідно до ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції чинній на дату реєстрації оспорюваного договору оренди державним реєстратором, державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку у разі подання заяви про державну реєстрацію прав набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2015 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем СФГ «Кристал» укладено Договір оренди земельної ділянки № б/н, відповідно якого ОСОБА_1 як орендодавець, надала в строкове, платне користування земельну ділянку, з кадастровим номером 1221882200:03:001:0165, площею 6,7349 га, на строк 10 років, що підтверджується копією Договору оренди земельної ділянки від 07.08.2015 року та копією Акту про передачу та прийом земельної ділянки (а.с. 24-30).

28 квітня 2016 року в Реєстрі прав на нерухоме майно здійснена реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , про що складено витяг (а.с. 92).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Договір оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року зареєстрований державним реєстром ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.04.2016 року, номер запису про інше речове право 14386280 (а.с. 12-13, 92).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що реєстрація Договору оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.04.2016 року здійснена у відповідності до вимог статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції чинній на дату реєстрації оспорюваного договору оренди державним реєстратором, й доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів не приймаються.

Посилання ж в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду у справі №587/2110/16, у якій суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 10 якого встановлено, що державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, колегією суддів не приймаються, оскільки даною правовою нормою врегульовано питання щодо прав та обов`язків державного реєстратора, тоді як особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року врегульовано статтею 29 цього закону.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що реєстрація оспорюваного Договору є незаконною, адже існували суперечності та обтяження між заявленими та вже зареєстрованими раніше речовими правами на спірну земельну ділянку, а тому в даному випадку державний реєстратор діяла неправомірно, колегією суддів не приймаються, адже, як вірно зазначено судом першої інстанції, повторне укладення між ОСОБА_1 та СФГ «Кристал» договору оренди земельної ділянки не порушує прав інших осіб.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районногосуду Дніпропетровськоїобласті від17січня 2022року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 квітня 2022 року.

Головуючий:

Судді: