Постанова

від 11.09.2022 по справі 177/31/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 177/31/21

провадження № 61-4702 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Селянське (Фермерське) господарство «Кристал»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Криворізька районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 січня

2022 року у складі судді Березюк М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів:

Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до Селянського (Фермерського) господарства «Кристал» (далі - СФГ «Кристал»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Криворізька районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка, площею 6,7349 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165.

20 квітня 2009 року між нею та СФГ «Кристал», укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років. Вказаний договір зареєстровано у Криворізькому відділі Дніпропетровської філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

18 лютого 2020 року зі змісту витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № 1212966322020 вона дізналася, що 28 квітня 2016 року Криворізька районна державна адміністрація здійснила реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку СФГ «Кристал» зі строком дії 10 років.

Позивач зазначала договір оренди земельної ділянки від 07 серпня

2015 року укладений з порушенням чинного законодавства та є недійсним, оскільки на день укладення оспорюваного договору, договір оренди земельної ділянки від 20 квітня 2009 року, укладений між нею та відповідачем, був чинним, тобто мала місце подвійна реєстрація договорів оренди щодо земельної ділянки. На думку позивача, вказане стало наслідком неправомірних дій державного реєстратора, який зареєстрував вказаний договір без відома власника земельної ділянки, а також не запросив відомості про земельну ділянку у Відділу у Криворізькому районі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та не здійснив безпосереднього доступу до відомостей Державного земельного кадастру, до якого були внесені відомості про первинний договір оренди земельної ділянки.

Крім того, на обґрунтування позову позивач вказувала на відсутність між ними письмової згоди щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20 квітня 2009 року, а також згоди на його розірвання.

Крім того, позивачка стверджувала, що не укладала з відповідачем додаткових угод до договору оренди від 20 квітня 2009 року та не укладала договору оренди від 07 серпня 2015 року.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року, укладений між нею та СФГ «Кристал», щодо земельної ділянки, площею 6,7349 га, кадастровий номер 1221882200:03:001:0165, розташовану на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, із цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва.

Крім того, просила суд визнати поважними причини пропуску для звернення до суду з вказаним позовом та поновити його.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області

від 17 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь СФГ «Кристал» 12 000 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позову, а саме із того, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року укладений

у письмовій формі, містить підписи сторін, пройшов процедуру державної реєстрації. Позивач на час його укладення мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а її волевиявлення було спрямоване на укладення договору оренди. У змісті договору зазначено місцезнаходження земельної ділянки, станом на 28 квітня 2016 року земельна ділянка була сформована та їй присвоєно кадастровий номер, а чинне законодавство не містить заборони укладення між сторонами нового договору оренди землі, за умови наявності іншого договору оренди між сторонами щодо тієї ж саме земельної ділянки, якщо при цьому не порушуються права інших осіб на земельну ділянку.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що, у разі доведення факту непідписання стороною відповідного договору оренди земельної ділянки, такий договір не підлягає визнанню недійсним, а порушене право підлягає захисту шляхом повернення земельної ділянки власнику, але позивач цього не довела.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року

у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16 (провадження № 14-25цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 177/31/21 із Криворізького районного суду Дніпропетровської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи дійшли помилкового висновку стосовно того, що чинне законодавство не містить заборони укладення між сторонами нового договору оренди землі за умови наявності іншого договору оренди між ними щодо тієї саме земельної ділянки, якщо при цьому не порушуються права інших осіб на зазначену земельну ділянку. Це суперечить як нормам матеріального права так і умовам первісного договору оренди землі від 20 квітня 2009 року. Крім того, посилається на відсутність додаткової угоди на поновлення первинного договору оренди земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони

в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід

і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

Спір, що виник між сторонами стосується правочину вчиненого сторонами під час дії іншого правочину, укладеного між тими ж сторонами.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору,

а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча

б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином

і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Крім того, посилання ОСОБА_1 на непідписання нею оспорюваних договорів Верховним Судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода

в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факти), що обґрунтовують вимоги

і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування недійсності правочину покладається на позивача.

Судами на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, враховано, що, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року з тих підстав, що нею вказаний договір не укладався (не підписувався), ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження її доводів. Відповідної експертизи призначити не просила.

Вказаний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: ОСОБА_1 , як орендодавець, надала в строкове, платне користування земельну ділянку, з кадастровим номером 1221882200:03:001:0165, площею 6,7349 га, на строк 10 років, що підтверджується копією договору оренди земельної ділянки від 07 серпня 2015 року та копією Акту про передачу та прийом земельної ділянки.

Вирішуючи питання про визнання договору оренди землі недійсним, необхідно враховувати вимоги статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд має встановити, чи дійсно право орендодавця порушено та з`ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94 цс 13, від 09 грудня

2015року у справі № 6-849 цс 15, від21 вересня 2016 року у справі

№ 6-1512 цс 16, однією зобов`язкових умов визнання договору недійсним

є порушення, у зв`язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів.

Встановивши, що за взаємною згодою сторін укладено новий договір оренди землі, а жодна зі сторін проти цього не заперечувала, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про недійсність укладеного договору оренди земельної ділянки та порушення прав позивача при укладенні оспорюваного правочину.

Факт реєстрації двох договорів оренди, які укладено між тими самими сторонами, не свідчить про недійсність оспорюваного договору, не свідчить про подвійність реєстрації права оренди, так як вони укладені не з іншою особою, яка є відмінною від попереднього орендаря.

Враховуючи зазначене, посилання заявника на зміст статті 33 Закону України «Про оренду землі» є безпідставним.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 08 вересня 2021 року у справі № 654/3548/19 (провадження

№ 61-18149 св 20).

Виходячи зі встановлених обставин, оцінивши надані сторонами докази та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 587/2110/16-ц (провадження № 14-25 цс 19), та від 10 квітня 2018 року

у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65 цс 18), оскільки висновки

у зазначених справах стосуються інших фактичних обставин, у тому числі щодо суб`єктного складу договорів, у порівнянні зі справою, що переглядається.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області

від 17 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 19 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць