Ухвала

від 18.01.2022 по справі 952/166/21

ЗАЧЕПИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 952/166/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.01.2022 Зачепилівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Яценка Є.І.,

за участю секретаря - Ніколенко Л.О.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Зеленського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Зачепилівка Харківської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ Надія Красноградського району Харківської області про поновлення порушеного права; зустрічним позовом ТОВ Надія Красноградського району Харківської області до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Зачепилівського районного суду Харківської області з позовом до ТОВ Надія (код ЄДРПОУ: 32184916) про поновлення порушеного права.

Ухвалою Зачепилівського районного суду Харківської області від 03.03.2021 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Зачепилівського районного суду Харківської області від 20.05.2021 прийнято зустрічний позов ТОВ Надія до ОСОБА_2 та, на його основі, відкрито провадження у справі.

Ухвалою Зачепилівського районного суду Харківської області від 10.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Від первісного відповідача ТОВ Надія до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Як зазначив відповідач у поданому до суду клопотанні про закриття провадження по справі, у тексті відзиву на зустрічну позовну заяву позивач зазначає про ті обставини, що між сторонами справи склалися договірні правовідносини, фактично стверджуючи про чинність (дійсність та укладеність) оспорюваного правочину. Крім того відповідач стверджує, що прикладом такої обставини є речення позивача про …фактичне використання майна підприємством на підставі договору оренди на час розгляду цієї справи… та цитата про …виключення можливості застосування положень ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин… .

На думку відповідача, позивач самостійно робить висновок про те, що ним було обрано неефективний (недоцільний) спосіб захисту свого порушеного права в контексті даних правовідносин.

Водночас, суд, дослідивши матеріали справи та правові позиції сторін справи, вмотивовано приходить до висновку про відсутність спору між сторонами з огляду на таке.

Так, відповідно до ч.2 ст. 218 ЦК України та правової позиції Верховного суду, викладеної в постанові від 17.06.2020 у справі № 913/420/19 та у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 338/180/17 недійсність (неукладеність) договору не має місце (вона відсутня) внаслідок фактичного виконання сторонами договору своїх зобов`язань або ж дотримання ними усіх істотних умов договору.

Як зазначає Верховний суд з цього приводу, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Правова природа договору не залежить від його назви, дотримання письмової форми, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Велика Палата, зі свого боку, нагадала, що не можна вважати неукладеним (недійсним) договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У даному випадку судом, на підставі наявних у справі матеріалів, було встановлено, що відповідач фактично користувався земельною ділянкою та сплачував орендну плату позивачу за таке користування, а власник землі (позивач) отримував оплату за користування його земельною ділянкою.

Тобто, суд вбачає виконання сторонами спірного договору всіх його істотних умов, що визначені профільним законодавством у сфері оренди землі (зокрема, ст. 15 ЗУ Про оренду землі ). Фактично, правовідносини відбувалися, тому, юридично значущі наслідки даного договору повинні існувати.

Окрім того, судом з`ясовано, а сторонами не заперечувалось чи не спростувалось, між ним дійсно відбулися правовідносини оренди землі у відповідності до Договорів оренди земельної ділянки № 58/18, 59/18 та 60/18 від 15.10.2018, відповідач використовував земельні ділянки з кадастровими номерами: 6322281000:05:000:0107, 6322281000:04:000:0225 та 6322281000:05:000:0109, а позивач в повній мірі отримував орендну плату від відповідача за таке використання. Дорікань від позивача з приводу повноти отримання ним згаданої орендної плати до суду не надходило.

Такі обставини, поміж іншого, обґрунтовуються відомостями бухгалтерської довідки ТОВ Надія № 26/8, сформованої від 26.03.2021 (щодо виплаченої орендної плати) та відомостями бухгалтерської довідки ТОВ Надія № 26/13, сформованої від 26.03.2021 (щодо покращень стану земельних ділянок).

Таким чином, суд впевнився, а позивач погодився, що в період фактичного виконання сторонами справи обумовленого договору (200 7-2020 роки), позивачу виплачувалась орендна плата за користування його земельною ділянкою з боку ТОВ Новий Сад (в подальшому, правонаступником - ТОВ Надія ) у розмірі 228 044 , 78 грн .

Разом з цим, суд критично ставиться до висновку судово-почеркознавчої експертизи №22756, складеного 29.01.2020 та не враховує його при прийнятті цього судового акту з огляду на наступне.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 89, ч. 1 та 2 ЦПК України). Згідно положень ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Тому, твердження у згаданому висновку про підписання спірного правочину іншою особою, а не позивачем ( ОСОБА_2 ) всеціло не свідчить про його дійсне волевиявлення. Позивач, виконуючи умови згаданого договору, проявив своє волевиявлення на його існування.

Більш того, досліджуючи усталену практику орендних правовідносин, суд наголошує, що розповсюдженою є ситуація, коли в схожих правовідносинах замість дійсного власника земельної ділянки - пайщика договір оренди землі підписують його родичі (дружина, діти, батьки тощо) внаслідок низької правосвідомості населення та нерозуміння правових наслідків таких дій.

Така обставина надає в майбутньому можливість орендодавцю твердити про підстави та необхідність визнання договору недійсним, що категорично суперечить його реальному волевиявленню, відповідним діям по отриманню орендної плати та дійсним обставинам справи.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для задоволення як первісного, так і зустрічного позовів, оскільки обумовлений договір його сторонами в повній мірі виконувався, не визнаний недійсним чи не розірваний в установленому законом порядку та діє по нинішній час. Такий стан речей спричиняє явище відсутності реального спору між сторонами справи.

Надане в позовних заявах сторін тлумачення ст. 1212 ЦК України є хибним, позаяк застосування правового інституту Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави не є можливим до цих правовідносин. Тобто, у зв`язку з наявною (достатньою) правовою підставою для використання ТОВ Надія відповідного майна (землі) ОСОБА_2 у формі згаданого договору суд виключає можливість подальшого задоволення поданих негаторних позовів сторін справи через недоцільність такого способу захисту прав та інтересів.

Суд зазначає, що Верховний суд побудував системну практику щодо необхідності обрання позивачем коректного способу захисту, існує ціла низка постанов вищої судової інстанції України з цього приводу (постанова від 25.09. 2019 у справі № 753/2187/17; постанова від 25.04. 2018 по справі № 645/3265/13-ц; постанова від 08.07. 2020 по справі 522/3541/15-ц; постанова від 28.05. 2020 по справі № 910/7164/19 тощо).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Системно аналізуючи норми чинного цивільного процесуального законодавства суд приходить до висновку, що таке процесуальне рішення може бути прийнято судом на даній стадії розгляду, позаяк, суд вже мав змогу та реально здійснив дослідження доказів, наявних у справі, заслухав доводи сторін справи, вивчив їх письмові заяви по суті спору та, на своє внутрішнє переконання, встановив дійсні обставин по суті справи і має чітке розуміння правовідносин, що склалися між сторонами справи.

З урахуванням таких засад цивільного судочинства як пропорційність, розумність та справедливість, суд об`єктивно може встановити факт відсутності спору між сторонами по справі на даному етапі. Так, у справі Bellet v. France , ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Правовими висновками, викладеними у п.п. 70, 71 Рішення ЄСПЛ Рисовський проти України визначено особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Слушною є думка про те, що інструмент закриття провадження по справі можливий тільки з підстав, вказаних в процесуальному законодавстві.

Згідно приписів постанови ОП КГС ВС від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином порушують (зачіпаються) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для постановлення ухвали про закриття провадження по справі через відсутність спору між сторонами такої справи.

Водночас, логічно-граматичне тлумачення словосполучення відсутність предмета спору в контексті наведених прецедентів дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати. Тобто, основним завданням суду є встановлення наявності/відсутності реального спору між сторонами справи. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.05.2020 у справі № 686/20582/19.

Разом з цим, поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін,чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Установлення відсутності предмета спору на час пред`явлення позову не є єдиним випадком для закриття провадження по справі з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки збіднює відповідне правове регулювання, не відповідає його змісту, так як у такому випадку (при відсутності предмета спору) малоймовірно, що суд би відкрив провадження по справі. Суд не може наперед знати всіх нюансів правовідносин між сторонами справи та приймати поспішних висновків щодо них. Можливим та більш ефективним (доцільним) є встановлення такого факту в процесі розгляду справи по суті.

Крім того, якщо законодавець мав на увазі відсутність предмета спору на час пред`явлення позову, то відповідне правове регулювання містилося б у статті 186 ЦПК України, яка регулює підстави відмови у відкритті провадження у справі, а не у статті 255 ЦПК України, яка регулює підстави закриття провадження у справі, яке вже відкрито.

За таких умов, суд приходить до висновку, що після аналізу відзиву позивача на зустрічну позовну заяву ТОВ Надія , а також інших наявних доказів у їх сукупності через призму принципу достатності, вислухавши позиції сторін справи у суду є всі підстави для закриття провадження по цій справі через відсутність порушеного права (інтересу чи свободи) позивача та спору між сторонами справи як такого.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 255 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ТОВ Надія Красноградського району Харківської області про закриття провадження у справі - задовольнити.

Закрити провадження по цивільній справі № 952/166/21 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ Надія Красноградського району Харківської області про поновлення порушеного права; зустрічним позовом ТОВ Надія Красноградського району Харківської області до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів на підставі п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.

Повний текст ухвали складено 21.01.2022.

Головуючий, суддя Є.І. Яценко