Ухвала

від 12.01.2022 по справі 922/279/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/279/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Кузьміна С.О.,

відповідача - Гулієва І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Господарського суду Харківської області

(суддя - Калініченко Н.В.)

від 31.05.2021,

та постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Стойка О.В., судді - Попков Д.О., Істоміна О.А.)

від 18.10.2021,

за позовом ОСОБА_1 ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Зірка"

про визнання рішень загальних зборів недійсними

В С Т А Н О В И В:

у січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Зірка", оформлених пунктами 1-8 протоколу загальних зборів учасників від 19.01.2021.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 має частку у розмірі 15,00 грн, що становить 25 % статутного капіталу відповідача, яку він придбав у колишнього учасника товариства ОСОБА_2 , про що було зазначено в протоколі зборів учасників № 4 від 28.12.2004 (такий же розмір мав кожний з інших учасників відповідача). Стверджує, що в порядок денний спірних загальних зборів, скликаних за ініціативою співзасновників товариства ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , були включені питання про виключення позивача та ОСОБА_5 , яка померла і спадщина на частку якої не була оформлена, зі складу учасників відповідача через прострочення внесення вкладу до статутного капіталу товариства та про продаж приміщень відповідача. На думку позивача, рішення на спірних зборах було прийнято за участі лише двох учасників і цими рішеннями порушено права позивача як учасника товариства та права спадкоємців ОСОБА_6 . Також вказує, що повідомлення про скликання загальних зборів учасників не містило питань, які були на обговоренні загальних зборів - виключення ОСОБА_1 , ОСОБА_5 зі складу учасників (засновників) товариства (при цьому, виключення померлої ОСОБА_5 зі складу учасників товариства суперечить ст. 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.05.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду 18.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач просить визнати недійсними рішення загальних зборів учасників від 19.01.2021 в редакції, якої не існує. Вказану обставину суд встановив на підставі того, що в засіданні представник позивача не надав суду для огляду оригінал відповідних рішень, вказавши про наявність у нього виключно фотокопії примірника рішень, які просить визнати недійсними. Водночас відповідачем було надано як нотаріально засвідчену копію рішень, так і їх оригінал, який оглянуто та досліджено судом згідно з вимогами ст. 91 ГПК України . Також суд з`ясував суб`єктний склад учасників (засновників) ТОВ науково-виробнича фірма "Зірка" з огляду на те, що позивач вважав, що його та дружину ( ОСОБА_5 ) виключено зі складу засновників ТОВ науково-виробнича фірма "Зірка" спірними рішеннями зборів від 19.01.2021 та встановив, що останні є учасниками відповідача станом на дату формування наявного в матеріалах справи витягу з ЄДРПОУ та проведення засідання суду 31.05.2021, що також свідчить про необґрунтованість посилань позивача на редакцію протоколу зборів товариства від 19.01.2021, якою позивач обґрунтовує позов та якої не існує. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржувані рішення загальних зборів учасників товариства прийняті 66, 62 % голосів і прав позивача (частка якого у статутному капіталі відповідача становить 0,08% у відсотковому співвідношенні), який був присутній на зборах, цими рішеннями не порушено. Також суд апеляційної інстанції вказав на безпідставність посилання позивача на порушення спірними рішеннями загальних зборів прав спадкоємців ОСОБА_5 з огляду на те, що він не надав доказів, що є спадкоємцем останньої та не подав позов як спадкоємець відповідної частки ОСОБА_5 .

09.11.2021 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 31.05.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст. 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст. ст. 10, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 924/156/18, від 18.03.2021 у справі № 904/366/20, від 18.06.2020 у справі № 922/298/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з наведених у відзиві мотивів. Зокрема, зазначає про безпідставність посилання позивача на постанови суду касаційної інстанції, адже ці постанови не є релевантними до спірних правовідносин. Вказує, що судами правильно встановлено, що на спірних зборах 19.01.2021 був присутній позивач та голосував з питань порядку денного. Рішення прийнято 66, 62 % голосів всіх учасників, що не суперечить ні умовам Статуту, ні вимогам Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Зазначає, що ОСОБА_1 було відмовлено у позовних вимогах про визнання за ним права власності на частку у статутному капіталі відповідача у розмірі 5 925, 00 грн, що, на його думку, становить 25 % статутного капіталу, про що свідчать судові рішення у справі № 922/8/21. Також посилається на те, що судами у справі № 922/8/21 встановлено, що розмір частки позивача у ТОВ науково-виробнича фірма "Зірка" відповідає співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства, а саме: 15, 00 грн до 17 790, 00 грн статутного капіталу, що становить 0,08 % голосів, про що було зазначено у Статуті товариства від 12.06.2019, за затвердження якого голосував, в тому числі, і позивач. Зазначає, що такий розмір частки (0,08 % голосів) належав позивачу і на час проведення спірних зборів. Стверджує, що позивач вводить суд в оману, адже надав суду копію протоколу загальних зборів від 19.01.2021, яка не відповідає його оригіналу, переробивши та змінивши перші сторінки цього протоколу. Зазначає, що на спірних зборах не приймалось рішень про виключення його та ОСОБА_5 зі складу учасників товариства, що вбачається із наявних у матеріалах справи доказів, зокрема протоколу від 19.01.2021 та було встановлено судами попередніх інстанції на підставі оцінки оригіналу протоколу загальних зборів учасників товариства від 19.01.2021 (на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції позивач відмовився від вимог про те, що його було виключено з учасників товариства за рішенням спірних зборів). Посилається на те, що жодних прав позивача не порушено спірними рішеннями загальних зборів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, порушеного за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 31.05.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.

Як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: ст. 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст. ст. 10, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 924/156/18, від 18.03.2021 у справі № 904/366/20, від 18.06.2020 у справі № 922/298/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.

Щодо посилань скаржника на вказані постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду необхідно зазначити таке.

За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

У постанові від 19.02.2019 у справі № 924/156/18, за позовом ОСОБА_7 до ТОВ "Резонанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників товариства, статутів та скасування реєстраційних дій, Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.07.2018 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018, якими у задоволенні позову було відмовлено, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не дотримались вимог ст. ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином не з`ясували обставини щодо наявності волевиявлення учасників Товариства під час прийняття рішень зборів-1 на внесення до Статуту Товариства конкретних змін (окрім складу учасників), а саме щодо кількості учасників, необхідної для кворуму зборів, щодо внесення зазначеного питання до порядку денного та винесення його на голосування. Також Верховний Суд вважав передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність порушення вимог ч. 5 ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" при скликанні зборів-2.

Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі, яка переглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 924/156/18, оскільки фактичні обставини, які формують зміст правовідносин та матеріально-правове регулювання у цих справах є різними. Зокрема, у справі, яка переглядається, позивач просить визнати недійсними рішення загальних зборів учасників товариства в редакції, якої не існує, в той час, як у справі № 924/156/18 позивачем було надано рішення загальних зборів і спору щодо їх редакції у сторін не було; правовідносини у справі № 924/156/18 підпадали під правове регулювання ст. 61 Закону України "Про господарські товариства", яка регулює періодичність і порядок скликання загальних зборів учасників ТОВ; позачергові збори з огляду на те, що предметом оскарження були рішення загальних зборів учасників, які відбулись у 2017 році (від 29.09.2017 та від 11.12.2017), а у справі, яка переглядається - Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (оскаржувані збори відбулись 19.01.2021). Разом з тим, необхідно зазначити, що скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі (подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18).

Щодо посилань скаржника на постанову суду касаційної інстанції від 18.03.2021 у справі № 904/366/20, як на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то предмет спору у справі, яка переглядається, суттєво відрізняється від предмету спору у справі № 904/366/20, оскільки, не стосується стягнення з ТОВ ринкової вартості частки у його статутному капіталі та прибутку ТОВ, одержаного у 2018 році до дати виключення учасника. Правовідносини, у справі, яка переглядається, і справі № 904/366/20 не є подібними. Крім того, у справі № 904/366/20 Верховним Судом було скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, що не свідчить про остаточне формування правового висновку Верховного Суду у цій справі з огляду на вказану постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18.

У справі № 922/298/19 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин абз. 2 п. 7.3. Статуту ТОВ Харківський приватний навчально-виховний комплекс "Ліцей Професіонал" щодо кворуму, необхідного для проведення загальних зборів учасників господарського товариства - найменшої кількість учасників зборів, необхідної для визнання таких зборів правомочними приймати рішення з питань порядку денного, а не ст. 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який встановлює кількість голосів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників, та залишив в силі рішення суду апеляційної інстанції без змін.

У справі, яка переглядається, не досліджувалось питання пріоритетності застосування до спірних правовідносин умов Статуту і вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (ст. 34 вказаного Закону), адже спірні збори були проведені 19.01.2021, а не у перехідний період, як у справі № 922/298/19 - 28.09.2018. Крім того, у справі, яка переглядається, апеляційним господарським судом встановлено, що спірні рішення були прийнято 66, 62 % голосів учасників відповідача, що відповідає вимогам ст. 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", умовам Статуту відповідача, умови якого є ідентичними вказаній нормі права і цими рішеннями не було порушено прав позивача. Тобто фактичні обставини у справі, яка переглядається, і справі № 922/298/19, на яку посилається скаржник, не є подібними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 зазначено, що, встановивши, що позивач відчужив свою частку в статутному капіталі та передав її до моменту звернення до суду з позовом у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що в такому випадку позивач не довів порушення своїх корпоративних прав або інтересів на час звернення з позовом до суду, у зв`язку із чим у позові необхідно відмовити. Встановивши вказане, Велика Палата Верховного Суду у цій справі вважає, що відпала необхідність дослідження судами фактичних обставин, чи мали місце збори учасників 21.08.2017, оскільки такі висновки мотивувальної частини судових рішень можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду висновки про встановлення обставин проведення чи непроведення зборів учасників відповідача 1 як такі, що не є релевантними щодо прийнятих судами рішень про відмову в задоволенні позову з підстав недоведення позивачем порушення його прав або інтересів оскаржуваним рішенням зборів учасників від 21.08.2017 та договором купівлі-продажу прав інтелектуальної власності від 02.11.2018, стороною якого позивач не був, з огляду на відчуження ним своєї частки у статутному капіталі відповідача 1 та її передання до звернення із цим позовом. Також зазначила про виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок такого змісту: "таким чином в силу ст. 203 ч. 2 та ст. 215 ч. 1 ЦК України договір від 02.11.2018 є недійсним як такий, що укладений від імені 1-го відповідача особою, яка не мала на те повноважень, тобто продавець за договором не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності" на сторінці четвертій рішення суду від 29.05.2020, оскільки такий висновок суперечить резолютивній частині судового рішення про відмову в задоволенні позову в цілому та мотивувальній частині судового рішення про недоведення позивачем порушення його прав або інтересів, що виключає в цілому можливість визнання недійсним оспорюваного правочину в цій справі.

На відміну від справи № 906/1336/19, у справі, яка переглядається, судами було встановлено, що позивач є учасником товариства (зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що з моменту прийняття позивача до складу учасників товариства і на момент прийняття спірних рішень загальних зборів учасників товариства частка позивача складала 15, 00 грн при розмірі статутного капіталу відповідача 17 790,00 грн, що становить 0,08 % у відсотковому співвідношенні; в ЄДРПОУ ОСОБА_1 значиться як однин із засновників (учасників) ТОВ науково-виробнича фірма "Зірка" з часткою 15,00 грн); рішення прийняті з достатньою кількістю голосів і ними права позивача не порушено.

Аналіз висновків, зроблених у рішенні суду першої інстанції і постанові апеляційного господарського суду, що оскаржуються, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1336/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

закрити касаційне провадження у справі № 922/279/21, порушене за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 31 травня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2021 року на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко