Постанова

від 25.01.2022 по справі 749/24/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 січня 2022 року

м. Київ

справа № 749/24/20

провадження № 61-15482св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі : ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - приватний нотаріус Сновського нотаріального округу Чернігівської області Татьяненко Тетяна Володимирівна ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - приватний нотаріус Сновського нотаріального округу Чернігівської області Татьяненко Тетяна Володимирівна, про визнання договорів дарування та договору купівлі-продажу недійсними

за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2020 року у складі судді Шаповал З. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17 квітня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ;

договір дарування земельної ділянки площею 0,1041 га, кадастровий номер 7425810100:03:002:0050, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), укладений 17 квітня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ;

договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0371 га, кадастровий номер 74258110100:03:002:0051, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, укладений 13 грудня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 12 лютого 2018 року за участю автомобіля марки Daewoo , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля марки Skoda , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої загинула матір неповнолітніх дітей ОСОБА_8 , а ОСОБА_3 отримала середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Вироком Корюківського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2018 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України; цивільний позов ОСОБА_1 в його інтересах та в інтересах його неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задоволено і стягнено з ОСОБА_6 : на користь ОСОБА_1 9 409,89 грн на відшкодування майнової шкоди та 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_2 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та шкоду, завдану втратою годувальника - смертю її матері ОСОБА_8 , щомісячно у розмірі 930,75 грн до досягнення нею 18 років; на користь ОСОБА_4 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та шкоду, завдану втратою годувальника - смертю його матері ОСОБА_8 , щомісячно у розмірі 930,75 грн до досягнення ним 18 років; на користь ОСОБА_3 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та шкоду, завдану втратою годувальника - смертю її матері ОСОБА_8 , щомісячно у розмірі 930,75 грн до досягнення нею 18 років.

На виконання цього вироку Корюківський районний суд Чернігівської області 22 серпня 2019 року видав 8 виконавчих листів. 04 вересня 2019 року та 06 вересня 2019 року було відкрито виконавчі провадження. Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_6 17 квітня 2018 року подарував і продав своїй дружині ОСОБА_5 спірні об`єкти нерухомості. Оспорювані договори є фіктивними правочинами, оскільки укладені ОСОБА_6 з метою уникнення звернення стягнення на його майно, що спрямовані не на реальне настання правових наслідків, а на вчинення перешкод у зверненні стягнення на згадане майно і на позбавлення позивача законних майнових прав. ОСОБА_6 знав про те, що він винний у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, визнавав це як у ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду згаданої кримінальної справи. Крім того, ОСОБА_6 повністю визнав цивільні позови потерпілих. Отже, ОСОБА_6 як до, так і після ухвалення вироку передбачав або мав передбачати настання для нього негативних наслідків у разі звернення стягнення на його майно на виконання судового рішення. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Щорський районний суд Чернігівської області рішенням від 19 листопада 2020 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17 квітня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 . Визнав недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1041 га, кадастровий номер 7425810100:03:002:0050, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), укладений 17 квітня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 . Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0371 га, кадастровий номер 74258110100:03:002:0051, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення -для ведення особистого селянського господарства, укладений 13 грудня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. Оспорювані договори є недійсними, оскільки спрямовані на фіктивний перехід від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 права власності на нерухоме майно, яке є предметом цих договорів, з метою приховати це майно від виконання за його рахунок вироку суду в частині відшкодування завданої ОСОБА_1 та дітям шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Чернігівський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2021 року рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2020 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що про завдання позивачам шкоди внаслідок смерті ОСОБА_8 ОСОБА_6 дізнався від ОСОБА_5 у період проходження лікування наслідків травмування під час дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 12 лютого 2018 року, тобто не пізніше 16 березня 2018 року, а отже, до укладення відповідачами оспорюваних угод. У зв`язку з цим апеляційний суд погодився з обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 210/5155/15, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/995/16, від 28 серпня 2020 року у справі № 190/914/17, від 21 травня 2020 року у справі № 464/800/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/21747/19, від 26 грудня 2018 року у справі № 761/38593/16, від 27 квітня 2020 року у справі № 362/5764/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/13042/18.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивачі не довели факту фіктивності оспорюваних договорів дарування та купівлі-продажу. При цьому суди не звернули уваги на те, що позовні вимоги про фіктивність укладених договорів дарування та купівлі-продажу ґрунтуються лише на факті відчуження відповідачем ОСОБА_6 свого нерухомого майна на користь своєї дружини, після чого він, згідно з вироком суду, був визнаний винним і з нього на користь позивачів стягнено грошові кошти, однак ці обставини не є підставами для визнання оспорюваних договорів фіктивними у розумінні статті 234 ЦК України. На час укладання зазначених угод ОСОБА_6 не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого у кримінальному провадженні за фактом дорожньо-транспортної пригоди, у якій загинула дружина/мати позивачів, не було ніяких позовів та судових рішень про стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів. Він ніяких негативних наслідків для себе не передбачав, оскільки вважав, що дорожньо-транспортна пригода відбулась з причини втрати ним свідомості, і його вини немає. Висновки судів про те, що дії відповідачів є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, не відповідають обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях, оскільки суди не звернули уваги на те, що позивачі не довели жодної правової підстави для виникнення у них цивільних прав щодо об`єктів дарування та не надали жодних доказів того, що укладеними договорами дарування та купівлі-продажу були порушені їх права чи інтереси. Крім того, скарга містить доводи про те, що суд безпідставно стягнув із ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 7567,20 грн, оскільки у рішенні суду першої інстанції немає обґрунтувань щодо визначення саме такої суми судового збору.

У листопаді 2021 року законний представник позивачів ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 листопада 2021 року справа № 749/24/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 26 липня 1998 року ОСОБА_6 і ОСОБА_5 зареєстрували шлюб.

12 лютого 2018 року ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки Daewoo , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у напрямку міста Корюківка по 93 км + 450 м ділянки дороги Т-25-12, яка проходить у Чернігівській області між селом Великий Щимель Сновського району та містом Корюківка, на заокругленій ділянці допустив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалася, не вибрав безпечної швидкості руху, перед зміною напрямку свого руху не переконався, що це не створить небезпеки іншим учасникам руху. Внаслідок цього ОСОБА_6 не впорався з керуванням автомобіля, порушив вимоги дорожньої розмітки та виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення з автомобілем марки Skoda , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , який рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки Daewoo ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинула на місці події, а неповнолітній пасажир ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Наведені порушення ОСОБА_6 Правил дорожнього руху стали причиною дорожньо-транспортної пригоди та знаходяться в прямому зв`язку з наслідками, що настали.

12 лютого 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено інформацію про кримінальне провадження № 120182700000000040 з правовою кваліфікацією за частиною другою статті 286 КК України.

26 лютого 2018 року ОСОБА_1 подав слідчому ГУ УНП в Чернігівській області такі документи: заяву про залучення його до кримінального провадження № 120182700000000040 як законного представника його неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , оскільки правопорушенням, що є предметом розслідування у цій справі, їм завдано матеріальної та моральної шкоди; клопотання про залучення його дітей до кримінального провадження як потерпілих. Постановою слідчого ГУ УНП в Чернігівській області від 26 лютого 2018 року зазначені заяву й клопотання задоволено.

17 квітня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 був укладений договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який посвідчений приватним нотаріусом Сновського районного нотаріального округу Чернігівської області Татьяненко Т. В. за реєстровим номером 594. За умовами цього договору ОСОБА_6 подарував своїй дружині ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого відповідачі визначили в розмірі 62 815,00 грн.

У цей же день між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Сновського районного нотаріального округу Чернігівської області Татьяненко Т. В. за реєстровим номером 595. За умовами цього договору ОСОБА_6 подарував своїй дружині ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,1041 га, кадастровий № 7425810100:03:002:0050, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), вартість якої відповідачі визначили в розмірі 175 210,71 грн.

Перехід права власності від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 на підставі вищевказаних договорів зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами з цього Реєстру від 17 квітня 2018 року № 120942215 і № 120949417.

12 травня 2018 року шлюб, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 розірвано.

17 травня 2018 року ОСОБА_6 , будучи допитаним як підозрюваний, визнав свою вину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, про яку йдеться, що підтверджено протоколом допиту. У цьому протоколі також зазначено, що ОСОБА_6 про скоєне ним довідався від своєї дружини і що він готовий відшкодувати всі нанесені ним збитки. У виписці з медичної карти № 3849 стаціонарного хворого травматолого-ортопедичного відділення КЛПЗ Чернігівська обласна лікарня зазначено, що ОСОБА_6 проходив курс лікування в цьому відділенні в період з 26 лютого 2018 року до 16 березня 2018 року.

Вироком Корюківського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2018 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України; цивільний позов ОСОБА_1 в його інтересах та в інтересах його неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задоволено і стягнено з ОСОБА_6 : на користь ОСОБА_1 9 409,89 грн на відшкодування майнової шкоди та 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_2 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та шкоду, завдану втратою годувальника - смертю її матері ОСОБА_8 , щомісячно у розмірі 930,75 грн до досягнення нею 18 років - до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; на користь ОСОБА_4 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та шкоду, завдану втратою годувальника - смертю його матері ОСОБА_8 , щомісячно у розмірі 930,75 грн до досягнення ним 18 років - 14 квітня 2026 року; на користь ОСОБА_3 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та шкоду, завдану втратою годувальника - смертю її матері ОСОБА_8 , щомісячно у розмірі 930,75 грн до досягнення нею 18 років - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Цим же вироком встановлено, що на дату його ухвалення ОСОБА_6 мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , тобто у відчуженому ним ОСОБА_5 будинку. У вироку також зафіксовано, що ОСОБА_6 повністю визнав і вину у скоєнні злочину, що йому інкримінується.

Зазначений вирок залишено без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року. При цьому апеляційний суд встановив, що в апеляційній скарзі ОСОБА_6 не заперечував ні своєї вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, під час якої загинула ОСОБА_8 , ні проти задоволення місцевим судом цивільного позову ОСОБА_1 .

Згаданий вирок в частині задоволення цивільного позову звернено до виконання і на його підставі 22 серпня 2019 року суд видав 8 виконавчих листів.

На підставі цих листів державний виконавець Сновського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області 04 і 06 вересня 2019 року прийняв 8 постанов про відкриття відповідних виконавчих проваджень.

13 грудня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Сновського районного нотаріального округу Чернігівської області Татьяненко Т. В. за реєстровим номером 2154. За умовами цього договору ОСОБА_6 продав колишній дружині ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,0371 га, кадастровий номер 74258110100:03:002:0051, за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, вартість якої відповідачі визначили в розмірі 15 816,00 грн. В цьому договорі зазначено, що ОСОБА_6 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Перехід права власності від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 на підставі вказаного договору зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 вересня 2019 року № 181077451.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Дарувальник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь іншої особи після виникнення у нього зобов`язання зі сплати грошових коштів, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно потерпілої сторони, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси потерпілого і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Договори, спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) і недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що оспорювані позивачами договори є недійсними, оскільки спрямовані на фіктивний перехід від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 права власності на нерухоме майно, яке є предметом цих договорів, з метою приховати це майно від виконання за його рахунок вироку суду в частині відшкодування завданої позивачам шкоди.

Встановивши, що на час безоплатного відчуження своїй дружині будинку та земельної ділянки ОСОБА_6 було достеменно відомо як про ДТП, яка сталася за його участю, так і про наявність кримінального провадження стосовно нього відкритого за частиною другою статті 286 КК України, а отже, й про відповідні наслідки таких подій та обов`язок винної особи відшкодувати потерпілим шкоду, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відповідачі у цій справі (які були подружжям на час виникнення спірних правовідносин) вчинили оспорювані правочини з метою виведення з власності боржника майна, за рахунок якого можливо було б звернути стягнення під час виконання у майбутньому судового рішення про відшкодування шкоди, завданої в дорожньо-транспортній пригоді. З аналогічних підстав суди вважали недійсним і оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки відповідачі уклали цей договір з порушенням майнових інтересів позивачів, і він спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. У зв`язку із цим суди дійшли правильного висновку, що ці договори є фіктивними та підлягають визнанню недійсними.

За встановлених у цій справі обставин інший висновок не відповідав би засадам справедливості, добросовісності і розумності, оскільки укладення особою, яка заподіяла шкоду, договору дарування майна зі своєю дружиною з метою приховання цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок відшкодування шкоди свідчить, що їхня правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочинами (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі).

Таким чином, доводи касаційної скарги з приводу неправильності застосування судами норм матеріального права, правомірності спірних договорів, недоведеності позову та добросовісності відповідачів, не знайшли своє підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам , які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Порушення процесуальних норм (ненаведення розрахунку стягненого з ОСОБА_5 судового збору), про які зазначає заявниця, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки саме по собі ненаведення такого розрахунку не свідчить про його помилковість. Водночас касаційна скарга не містить доводів, які вказували на неправильність розміру стягнених з відповідачів судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов