Постанова

від 25.01.2022 по справі 542/321/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 січня 2022 року

м. Київ

справа № 542/321/21

провадження № 61-15956св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року у складі судді Кашуби М. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Хіль Л. М., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут (далі - ТОВ Агрофірма Добробут ) усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 3,5 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та належить йому на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року; зобов`язати ТОВ Агрофірма Добробут усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,32 га, кадастровий номер 5323487600:00:002:0040 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Шедіївської сільської ради та належить йому на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року у справі № 542/981/20 належать дві земельні ділянки площею 3,5 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139, та площею 0,32 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:0040, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Шедіївської сільської ради. Тобто, він фактично (юридично) став власником земельних ділянок з моменту набрання чинності рішенням суду та державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З моменту набрання законної сили зазначеним рішенням суду він не укладав з ТОВ Агрофірма Добробут жодного правочину щодо цих земельних ділянок.

14 січня 2021 року йому стало відомо, що 23 жовтня 2020 року на підставі укладених між ним і ТОВ Агрофірма Добробут договорів оренди землі від 30 грудня 2015 року № 45-з і № 45/1-з в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право оренди земельних ділянок. Вважає, що це право оренди зареєстроване всупереч вимогам законодавства, оскільки договори оренди подані на державну реєстрацію без підпису уповноваженої особи з боку орендаря (між орендодавцем і орендарем немає погодженого документа про використання останнім факсимільного відтворення підпису). Таким чином, ТОВ Агрофірма Добробут користується належними йому земельними ділянками без належних правових підстав. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Новосанжарський районний суд Полтавської області рішенням від 27 травня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд виходив з того, що набуття позивачем права приватної власності на землю відбулося у 2001 році на підставі та у порядку, визначеному законом, який діяв на той момент, і правомочності власника на момент набуття відповідного права власності, передбачали, зокрема, право володіння та користування майном, отриманим у приватну власність. Оскільки договори оренди землі були укладені сторонами, і з метою виконання цих договорів сторони вчиняли відповідні дії, використання факсиміле при їх підписанні відповідачем не вказує на їх неукладеність. Також суд виходив з того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки він не відповідає правовій природі правовідносин, що виникли між сторонами, а захист порушених прав у спірних правовідносинах має здійснюватися за допомогою зобов`язально-правових способів, визначених ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Полтавський апеляційний суд постановою від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що спірні договори оренди земельних ділянок були укладені ще у 2015 році, тоді ж сторони підписали акти приймання-передачі земельних ділянок, позивач протягом п`яти років отримував орендну плата, а тому суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що немає підстав для визнання спірних правочинів неукладеними у зв`язку з використанням орендарем факсиміле при підписанні цих договорів.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц та постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/4050/17 .

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що законодавством не передбачено вважати правовстановлюючим документом (поки не буде виправлено у встановлений законом спосіб) державний акт на право приватної власності на землю, в якому прізвище власника не відповідає дійсності. Таким чином, до набрання законної сили рішенням суду у справі № 542/981/20 позивач не був наділений правами власника на розпорядження цим майном, а тому до 30 грудня 2015 року ТОВ Агрофірма Добробут не мала права реєструвати договори оренди землі № 45-з і № 45/1-з. Крім того суди не врахували, що для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів необхідна письмова згода сторін, і саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до закону. Оскільки такої згоди він не надавав, договори оренди земельних ділянок є неукладеними.

У жовтні 2021 року ТОВ Агрофірма Добробут подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначало, що позивач підмінює поняття набуття права власності на земельну ділянку відповідно до ЗК України та визнання права власності за рішенням суду зі встановленням факту, що має юридичне значення, а саме підтвердженням факту належності правовстановлюючого документа особі, яка набула право власності на земельну ділянку відповідного цього документа. Крім того, зазначило, що проставлення факсимільного підпису на договорі, подальше підтвердження такого підпису і схвалення такого договору, навіть за відсутності письмової угоди сторін на використання факсиміле, у разі вчинення дій з виконання договору не може бути підставою для визнання договору неукладеним.

У жовтні 2021 року ТОВ Агрофірма Добробут подало також пояснення на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 жовтня 2021 року справа № 542/321/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі рішення Шедіївської сільської ради народних депутатів від 12 січня 2001 року є власником земельної ділянки площею 3,82 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території Шедіївської сільської ради, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 07 березня 2001 року серії IV-ПЛ № 053130, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 386.

30 грудня 2015 року між ТОВ Агрофірма Добробут як орендарем і ОСОБА_1 як орендодавцем був укладений договір оренди землі № 45-з, за умовами якого в оренду було передано земельну ділянку площею 3,50 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139. Згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 30 грудня 2015 року № 45-з орендодавець передав, а орендар прийняв зазначену земельну ділянку у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Право оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 жовтня 2020 року.

30 грудня 2015 року між ТОВ Агрофірма Добробут як орендарем і ОСОБА_1 як орендодавцем був укладений договір оренди землі № 45/1-з, за умовами якого в оренду було передано земельну ділянку площею 0,32 га, кадастровий номер 5323487600:00:002:0040. Згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 30 грудня 2015 року № 45/1-з орендодавець передав, а орендар прийняв зазначену земельну ділянку у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Право оренди було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 жовтня 2020 року.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 13 жовтня 2020 року, у справі № 542/981/20 задоволено заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Виконавчий комітет Нехворощанської сільської ради, встановлено факт належності ОСОБА_1 державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ № 053130, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 386, виданого на земельну ділянку площею 3,82 га, що розташована на території Шедіївської сільської ради та передана для ведення особистого підсобного господарства.

З довідки про доходи від 19 березня 2021 року № 1903/26 відомо, що ОСОБА_1 у період із січня 2015 року до березня 2021 року отримав від ТОВ Агрофірма Добробут орендну плату в загальній сумі 85 417,52 грн (за вирахуванням податків та зборів - 67 716,14 грн).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Результат аналізу наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, ОСОБА_1 посилався на те, що він фактично став власником земельних ділянок з моменту набрання чинності рішенням суду та державної реєстрації права власності в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, а також на те, що право оренди земельних ділянок зареєстроване всупереч вимогам законодавства, оскільки договори оренди подані на державну реєстрацію без підпису уповноваженої особи з боку орендаря (між орендодавцем і орендарем немає погодженого документа про використання факсимільного відтворення підпису).

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (був чинним на час передання земельної ділянки у власність позивачу) затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1 Інструкції право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом: на право приватної власності на землю; на право колективної власності на землю; на право власності на землю; на право постійного користування землею.

Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради (пункт 1.4 Інструкції).

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі рішення Шедіївської сільської ради народних депутатів від 12 січня 2001 року є власником земельної ділянки площею 3,82 га, розташованої на території Шедіївської сільської ради, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 07 березня 2001 року серії IV-ПЛ № 053130.

У зв`язку з цим суди дійшли правильного висновку про те, що право власності на земельну ділянку площею 3,82 га у ОСОБА_1 виникло саме з 2001 року, та обґрунтовано спростували доводи позивача про те, що законодавством не передбачено вважати правовстановлюючим документом (поки не буде виправлено у установлений законом спосіб) державний акт на право приватної власності на землю, в якому прізвище власника не відповідає дійсності, оскільки наявність описки у правовстановлюючому документі не свідчить про відсутність в особи права, яке відповідний документ посвідчує.

При цьому суди правильно виходили з того, що рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року у справі № 542/981/20 також не може вказувати на відсутність у позивача права власності на вказану земельну ділянку з 2001 року, оскільки у зазначеній справі не вирішувалось питання права власності (моменту його набуття), а лише було встановлено факт належності ОСОБА_1 державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ № 053130, зареєстрованого за № 386.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилання позивача на те, що договори оренди земельних ділянок є неукладеними у зв`язку з використанням орендарем факсиміле при підписанні цих договорів, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У статті 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статей 14, 18, 20 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до частин другої і третьої статті 207 ЦК України у редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Письмова згода сторін на використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису є лише формою підтвердження відповідного факсимільного відтворення підпису його власноручному аналогу. Відсутність такої письмової угоди у випадку вчинення дій з виконання договору, підписаного факсиміле, не може бути умовою недійсності вчиненого та виконуваного правочину.

Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 143/228/17.

У цій справі суди встановили, що договори оренди були укладені ще у 2015 році, тоді ж і підписано акти приймання-передачі земельних ділянок, договори виконувались тривалий час, позивач протягом п`яти років отримував орендну плату, та дійшли правильного висновку, що немає підстав вважати спірні правочини неукладеними у зв`язку з використанням орендарем факсиміле при підписанні цих договорів.

Враховуючи позицію орендаря у цій справі, який визнав укладення та виконання спірних договорів, не можна вважати відсутність його волевиявлення, а тому помилковими є твердження про неукладення цих договорів

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, серед іншого, виходив з того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права.

Такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Таким чином, у разі оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Звернувшись з цим позовом позивач посилався, зокрема, на неукладеність договорів оренди, а тому вимоги позову про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками є належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах.

Водночас окремі недоліки оскаржуваного рішення не вплинули на правильність правового результату вирішення справи.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовому висновку, наведеному в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/4050/17, який зазначений в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Разом з цим безпідставними є посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 відступила від такого висновку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов