Постанова

від 26.08.2021 по справі 542/321/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 542/321/21 Номер провадження 22-ц/814/1832/21Головуючий у 1-й інстанції Кашуба М. І. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Кривчун Т.О.

Суддів: Хіль Л.М., Чумак О.В.

секретар: Яковенко В.С.

за участю: представника позивача - адв. Сенкевича В.І.

представника відповідача - адв. Охоцької Т.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2021року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що йому на підставі рішення суду від 10 вересня 2020 року (справа №542/981/20) належать дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 3,5 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139 та площею 0,32 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:0040, які розташовані на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. Вказує, що з моменту набрання законної сили зазначеним рішенням суду позивач жодного правочину на спірні земельні ділянки з ТОВ Агрофірма Добробут не укладав.

Зазначає, що 14.01.2021 року з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, йому стало відомо, що між ним, ОСОБА_1 , та ТОВ Агрофірма Добробут 23.10.2020 року зареєстровані Договори оренди землі №45-з і 45/1-3 від 30.12.2015 року, строк дії договорів до 30.12.2025 року. Окрім того, спірний договір поданий на державну реєстрацію без підпису уповноваженої особи з боку орендаря (між орендодавцем і орендарем немає погодженого документу про використання останнім факсимільного відтворення підпису).

Відтак, вважає. що ТОВ Агрофірма Добробут користується належними йому земельними ділянками без правових підстав на те, а направлена позивачем на адресу відповідача заява від 29 січня 2021 року залишена без реагування.

З урахуванням наведеного прохав: - усунути перешкоди у користуванні ТОВ Агрофірма Добробут земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, площею 3,5га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139, яка розташована на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, яка належить ОСОБА_1 на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10.09.2020 року справа №542/981/20 (дата набрання законної сили - 13.10.2020р.); - усунути перешкоди у користуванні ТОВ Агрофірма Добробут земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, площею 0,32га, кадастровий номер 5323487600:00:002:0040, яка розташована на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, яка належить ОСОБА_1 на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10.09.2020 року справа №542/981/20 (дата набрання законної сили - 13.10.2020р.); - вирішити питання судових витрат.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився позивач, який в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне дослідження судом обставин та доказів у справі, порушення та неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що законодавством не передбачено вважати правовстановлюючим документом (поки не буде виправлено у установлений законом спосіб) державний акт на право приватної власності на землю, в якому прізвище власника не відповідає дійсності.

Вказує, що для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, необхідна письмова згода сторін та саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог закону. При цьому, у даній судовій справі позивачем і ставиться питання про визнання оспорюваних правочинів неукладеними.

Окрім того, зауважує, що місцевим судом було безпідставно відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки проведення такої має вирішальне значення для правильного вирішення даного спору.

У судовому засіданні представник позивача доводи, наведені в апеляційній скарзі підтримав, та прохав її задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та прохав її відхилити.

Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення представників сторін, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ №053130 від 07 березня 2001 року, позивач,на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Шедіївської сільської ради народних депутатів від 12.01.2001 року, є власником земельної ділянки площею 3,82 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Шедіївської сільської ради, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства (а.с.7).

Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №386.

Також, з наявних у матеріалах справи договорів, убачається, що:

- 30 грудня 2015 року між сторонами було укладено договір оренди землі №45-з про передачу в оренду земельної ділянки площею 3,50 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139. Відповідно до акту прийому-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 30 грудня 2015 року №45-з орендодавець передав, а орендар прийняв вказану земельну ділянку у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Договір було зареєстровано в державному реєстрі 23.10.2020 року (а.с.11-14).

- 30 грудня 2015 року між сторонами було укладено договір оренди землі № 45/1-з про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,32 га, кадастровий номер 5323487600:00:002:0040. Відповідно до акту прийому-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 30 грудня 2015 року №45/1-з орендодавець передав, а орендар прийняв вказану земельну ділянку у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Договір було зареєстровано в державному реєстрі 23.10.2020 року (а.с.15-18).

В подальшому, рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 13 жовтня 2020 року, справа №542/981/20, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Виконавчий комітет Нехворощанської сільської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.

Встановлено факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Державного Акту на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ №053130, зареєстрованого за №386 у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, виданого на земельну ділянку площею 3,82 га, що розташована на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району та передана для ведення особистого підсобного господарства (а.с.8-10).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив із того, що набуття позивачем права приватної власності на землю відбулося у 2001 році на підставі та у порядку, визначеному законом, який діяв на той момент та правомочності власника на момент набуття відповідного права власності, передбачали, зокрема, право володіння та користування майном, отриманим у приватну власність.

Суд вказував, що, оскільки оспорювані договори були укладені сторонами, та з метою їх виконання сторонами вчинялись відповідні дії (підписано Акт примайння-передачі, виплачувалась та, відповідно, отримувалась орендна плата і т.п.) то використання факсиміле при їх підписанні відповідачем не вказує на неукладеність таких.

Окрім того, зазначалось про обрання позивачем невірного способу захисту свого порушеного права, оскільки такий (негаторний позов) не відповідає правовій природі правовідносин, що виникли між сторонами, а захист порушених прав у спірних правовідносинах повинен здійснюватися за допомогою зобов`язально-правових способів, визначених ЦК України

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на нормах матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

Матеріалами справи установлено, що, позивачу,відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ №053130 від 07 березня 2001 року, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №386, виданому на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Шедіївської сільської ради народних депутатів від 12.01.2001 року, належить земельна ділянка площею 3,82га у межах згідно з планом, яка розташована на території Шедіївської сільської ради, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства (а.с.7).

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1 Інструкції право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю, на право постійного користування земелею.

Відтак, з урахуванням наведеного місцевим судом було вірно зроблено висновок стосовно того, що право власності на земельну ділянку площею 3,82га у ОСОБА_1 виникло саме з 2001 року.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що законодавством не передбачено вважати правовстановлюючим документом (поки не буде виправлено у установлений законом спосіб) державний акт на право приватної власності на землю, в якому прізвище власника не відповідає дійсності, колегія суддів оцінює критично, оскільки наявність описки у правовстановлюючому документі не свідчить про відсутність у особи права, яке відповідний документ посвідчує.

Посилання апелянта на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року у справі №542/981/20, також не може вказувати на відсутність у позивача права власності на вказану земельну ділянку з 2001 року, оскільки у вказаному провадженні питання права власності (моменту його набуття) не вирішувалось, а було визначено факт належності ОСОБА_1 вказаного Державного Акту на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ №053130, зареєстрованого за №386 (а.с.8-10).

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні.

У статті 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статей 14, 18, 20 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів, договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частин другої і третьої статті 207 ЦК України, у редакції чинній на момент укладення договорів оренди землі, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як зазначено вище, між відповідачем та позивачем 30 грудня 2015 року було укладено договори оренди землі №45-з (щодо земельної ділянки площею 3,50 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139) та №45/1-з (щодо земельної ділянки площею 0,32 га, кадастровий номер 5323487600:00:002:0040). Вказані договори зареєстровані в державному реєстрі 23.10.2020 року.

Окрім того, відповідачем та позивачем складено Акти прийому-передачі об`єкта оренди за вказаними договорами оренди від 30 грудня 2015 року № 45/1-з № 45/1-з, згідно яких орендодавець передав, а орендар прийняв вказані земельні ділянки у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції.

Також, згідно даних Довідки про доходи №1903/26, установлено, що за період із січня 2015 року по березень 2021 року, ОСОБА_1 отримав орендну плату від ТОВ АФ Добробут у загальній сумі 85417,52грн, за вирахуванням податків та зборів - 67716,14грн (а.с.84).

При цьому, зазначення позивачем як підстави позову та як доводу апеляційної скарги того, що для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів необхідна письмова згода сторін та саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог закону, колегія суддів до уваги не приймає, з урахуванням наступного.

Виходячи зі змісту вказаних норм письмова згода сторін на використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису є лише формою підтвердження відповідного факсимільного відтворення підпису його власноручному аналогу. Відсутність такої письмової угоди у випадку вчинення дій з виконання договору, підписаного факсиміле, не може бути підставою для визнання неукладеними вчиненого та виконуваного правочину.

При цьому, якщо особа, факсиміле підпису якої було використано при підписанні договору, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

(Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 16 грудня 2015 року №6-29702ск15, постанови Верховного Суду від 02 вересня 2019 рокусправа № 43/227/17, від 06 березня 2019 рокусправа № 143/228/17).

Відтак, оскільки у даній справі, спірні договори оренди були укладені ще у 2015 році, тоді ж сторонами підписано акти приймання передачі відповідних земельних ділянок, договори виконувались тривалий час, позивачем протягом п`яти років отримувалась орендна плата, то місцевим судом було вірно визначено, що підстави для визнання спірних правочинів неукладеними, у зв`язку з використанням орендарем факсиміле при підписанні цих договорів, відсутні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо безпідставності позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ: Т.О. Кривчун

СУДДІ: Л.М. Хіль

О.В. Чумак

Повний текст постанови виготовлено 27.08.2021 року.