Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 травня 2021 року справа № 542/321/21
провадження № 2/542/250/21
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Кашуби М.І.,
за участю секретаря судового засідання Коркішко А.М.,
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Сенкевича В.І.
представників відповідача - адвокатів Охоцької Т.О., Вовк М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Нові Санжари Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, -
в с т а н о в и в :
23 лютого 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.
Позивач мотивував свої вимоги тим, що йому на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року справа № 542/981/20 належать дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 3,5 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139 та площею 0,32 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:0040, які розташовані на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. Тобто, він фактично (юридично) став власником земельних ділянок з моменту набрання чинності рішенням суду та державної реєстрації права власності в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень. З моменту набрання законної сили рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року справа № 542/981/20 позивач жодного правочину на спірні земельні ділянки з товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут не укладав.
Вказав, що в якості власника земельної ділянки позивач ніколи не отримував від товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут проектів договорів оренди землі для підписання.
В позові також зазначив, що 14.01.2021 з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна позивачу стало відомо, що всупереч чинному земельному законодавству Договори оренди землі між ним, ОСОБА_1 , та ТОВ Агрофірма Добробут № 45-з і 45/1-3 від 30.12.2015 зареєстровані 23.10.2020, строк дії договорів до 30.12.2025.
Крім того, вказував, що всупереч вимогам статті 207 ЦК України, спірний договір поданий на державну реєстрацію без підпису уповноваженої особи з боку орендаря (між орендодавцем і орендарем немає погодженого документу про використання останнім факсимільного відтворення підпису).
Отже, ТОВ Агрофірма Добробут , на переконання позивача, користується земельними ділянками кадастрові номери яких 5323483000:00:001:1139 та 5323483000:00:001:0040 без правових підстав.
Також зазначив, що з метою вирішення спору в досудовому порядку, позивачем було направлено Заяву від 29 січня 2021 року про підтвердження правових підстав користування Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут (ЄДРПОУ 32682703) земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства, площею 3,5га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139 та площею 0,32га, кадастровий номер 5323483000:00:001:0040, які розташовані на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, з вимогою про:
-або надати докази правомірного використання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, площею 3,5 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139 та площею 0,32 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:0040, які розташовані на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області,
-або направити позивачу підписану повноважним представником відповідача (підпис скріплений печаткою підприємства) додаткові угоди про розірвання договорів оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма Добробут № 45-з і 45/1-3 від 30.12.2015, зареєстровані 23.10.2020 (у додатковій угоді про розірвання договору обов`язково зазначити: 1) дату підписання; 2) про розірвання договору за взаємною згодою, а також зазначити 3) інформацію, як про саме договір, так і про об`єкт оренди).
У позові вказував, що станом на дату подання позовної заяви відповіді від відповідача не отримано, хоча з поштових документів вбачається, що Заяву отримано 04.02.2021, а строк на відповідь був встановлений позивачем у сім діб з моменту отримання.
У зв`язку з неможливістю врегулювати даний спір в досудовому порядку, позивач зазначив, що вимушений звернутися з даним позовом до суду.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вважає, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки вона є необґрунтованою. Вказав, що між ТОВ Агрофірма Добробут та ОСОБА_1 було укладено два договори оренди землі: перший договір № 45-з від 30.12.2015 щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 3,5 га., кадастровий номер 5323483000:00:001:1139, яка розташована на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області; другий договір № 45/1-3 від 30.12.2015 щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,32 га., кадастровий номер 5323487600:00:002:0040, яка розташована на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. Згідно з п. 8 вказаних договорів оренди землі строк їх дії 10 (десять) років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Вказані договори оренди землі є діючими та зареєстровано право оренди за відповідачем у відповідності до чинного законодавства України.
Вказав, що посилання позивача на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року, як на підставу набуття ним права власності на земельні ділянки є безпідставним з огляду на те, що у справах про встановлення фактів суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, але не факт набуття ним права власності.
Також у відзиві зазначив, що ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Шедіївської сільської Ради народних депутатів від 12 січня 2001 року.
У відзиві представник відповідача також посилався на відсутність порушеного права позивача та зазначив, що якщо права чи охоронюваний законом інтерес позивача не порушені суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості.
У відповіді на відзив позивачем зазначено що, мотивом ухвалення рішення Новосанжарським районним судом Полтавської області від 10 вересня 2020 року справа № 542/981/20 зазначено: Встановлення факту, про який просить заявник, необхідний заявнику для реалізації свого права щодо користування та розпорядженням земельною ділянкою. Враховуючи наведе, суд приходить до висновку, що факт, який просить встановити заявник, є юридичним, оскільки, від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника, діючим законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, воно не пов 'язано з наступним вирішенням, спору про право і встановити його іншим, шляхом неможливо, у зв`язку із чим, заява підлягає задоволенню . Вказував, що з наведеного вбачається, що суд вважає виникнення в ОСОБА_1 можливості реалізації свого права щодо користування та розпорядженням земельною ділянкою тільки після набрання вказаним рішенням місцевого суду законної сили , що беззаперечно спростовує підстави наведені, у відзиві на позов.
Крім того, позивач у відповіді на відзив посилався на те, що додатковим доказом безпідставності відзиву на позов є той факт, що з 30.12.2015 ТОВ АФ Добробут не спроможне було зареєструвати спірні договори оренди землі № 45-з і 45/1-3, поки не набрало законної сили рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року, справа № 542/981/20 (набрало законної сили 13 жовтня 2020 року), адже тільки через сім днів (23.10.2020) відбулась державна реєстрація спірних договорів.
Ухвалою судді Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (а.с.29).
02 березня 2021 року позивачем через канцелярію суду надано квитанцію про сплату судового збору ( а.с. 32-33).
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 04 березня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання (а.с.36-37).
Ухвалою суду від 13 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.106-107).
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник позивача адвокат Сенкевич В.І. в судовому засіданні теж просив задовольнити позовні вимоги позивача.
Представники відповідача прохали відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
На обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договори оренди землі є неукладеними.
На підтвердження цієї обставини стверджував, що договори оренди землі є такими, що не підписані з боку орендаря уповноваженою на те особою, оскільки застосування відповідачем у договорах оренди землі та у актах прийому-передачі об`єкта оренди факсимільного відтворення підпису від імені орендаря за відсутності відповідного погодженого документу про використання факсиміле при підписанні договорів суперечить положенням закону. Крім того, вказував, що ухвалення судом 10 вересня 2020 року рішення, яким встановлено факт належності позивачу правовстановлюючого документа- Державного акту на право приватної власності на землю свідчить про набуття позивачем відповідного права на передачу земельних ділянок в оренду саме з моменту набрання законної сили зазначеним рішенням суду. На підтвердження цих доводів позивач зазначив, що на момент укладення договорів оренди землі у 2015 році державний акт не відповідав вимогам Земельного кодексу України, підписувати договори про передачу в оренду земельних ділянок у 2015 році, до встановлення судом відповідного факту, позивач не мав права, а після ухвалення судом вказаного рішення позивач ніяких договорів оренди не укладав. За таких обставин вважав, що договори оренди землі є неукладеними, оскільки вони підписані у 2015 році, тобто до моменту ухвалення судом рішення про встановлення факту належності позивачу Державного акту на право приватної власності на землю, а також з огляду на застосування відповідачем факсимільного відтворення підпису від імені орендаря за відсутності відповідного погодженого документу про його використання.
Проте, з такими доводами позивача суд не погоджується з огляду на наступне.
За змістом положень статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Таким чином, до спірних правовідносин в частині щодо набуття права власності на земельну ділянку слід застосовувати норми, що діяли на момент прийняття рішення про передачу у приватну власність позивачу земельної ділянки та видачі Державного акту на право приватної власності на землю від 07 березня 2001 року.
Так, відповідно до частини 4 статті 2 ЦК УРСР, чинної на момент виникнення спірних правовідносин сімейні, трудові, земельні, гірничі, водні, лісові відносини, а також відносини в колгоспах, що випливають з їх статуту, регулюються відповідно сімейним, трудовим, земельним законодавством, законодавством про надра, водним, лісовим і колгоспним законодавством.
За змістом положень пункту 1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 N 43 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі- Інструкція), право власності на землю посвідчується державним актом на право приватної власності на землю.
Відповідно до п. 1.4 вказаної Інструкції державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради. ( Пункт 1.4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 27 ( z0181-00 ) від 29.02.2000 ).
Пунктами 3.1, 3.5, 3.8 Інструкції визначено, що державні акти на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю або на право постійного користування землею видаються міськими, селищними, сільськими радами. Державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю реєструються у книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком 1. Книги реєстрації державних актів на право приватної власності на землю або на право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) ведуться відповідними радами.
Пунктом 7 Перехідних положень Земельного Кодексу Української РСР від 25.10.2001, що набрав чинності 01.01.2002 визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (із відповідними змінами), яка втратила чинність на підставі Постанови КМ N 483 ( 483-2013-п ) від 03.06.2013 встановлено, що раніше видані (до набрання чинності цією постановою) державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Отже, державні акти на право приватної власності на землю, видані у період дії Постанови ВРУ № 2201 (з 23.06.92 по 08.01.2004), є чинними правовстановлювальними документами, що підтверджують права власності на земельні ділянки.
За змістом положень статті 2 (в редакції, чинній станом на момент видачі Державного акту на право приватної власності на землю) Закону України Про власність , який втратив чинність, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Кожен громадянин в Україні має право володіти,
користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з
іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна,
колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.
Законом України, який втратив чинність на підставі Закону N 1377-IV ( 1377-15 ) від 11.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.228 ) Про форми власності на землю було запроваджено в Україні поряд з державною - колективну і приватну форми власності на землю. Встановлено, що власність на землю в Україні має такі форми: державна, колективна, приватна. Всі форми власності є рівноправними.
Положеннями пунктів 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
З матеріалів справи встановлено, що 07 березня 2001 року позивачу на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ПЛ № 053130, виданого на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Шедіївської сільської Ради народних депутатів від 12 січня 2001 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,82 га в межах згідно з планом. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 386.
З системного аналізу вищезазначених положень нормативно-правових актів слідує, що набуття позивачем права приватної власності на землю відбулося у 2001 році на підставі та у порядку, визначеному законом, який діяв на той момент. Правомочності власника на момент набуття відповідного права власності, передбачали, зокрема, право володіння та користування майном, отриманим у приватну власність.
З огляду на наведене, суд вважає неспроможними доводи позивача щодо того, що отриманий на ім`я позивача Державний акт на право приватної власності на землю не відповідав вимогам чинного земельного законодавства.
Встановлення на підставі рішення суду факту належності особі правовстановлюючого документа - Державного акту на право приватної власності на землю свідчить про належність цього документа особі та не може замінювати встановлений законом порядок набуття права власності на землю та не свідчить про набуття позивачем правомочностей володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою саме з моменту набрання вказаним рішенням законної сили.
Разом з тим, слід зазначити, що доводи позивача в цій частині позову спростовуються також і тим, що під час підписання ним актів прийому-передачі об`єктів оренди за договорами оренди від 30 грудня 2015 року № 45-з та № 45/1-з (а.с.13,17) останнім визнавався факт належності йому прав на земельні ділянки саме на підставі цього Державного акту на право приватної власності на землю, оскільки реквізити саме цього правовстановлюючого документу й указаного в актах прийому-передачі.
Між тим, слід зазначити, що відповідно до положень статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
За змістом пункту 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення ; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
При цьому, частиною 4 статті 315 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Зі змісту рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 13 жовтня 2020 року вбачається, що заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту належності йому правовстановлюючого документа - Державного акту на право приватної власності на землю, де допущено описку - невірно вказано прізвище заявника: замість ОСОБА_1 вказано ОСОБА_1 саме з метою отримання можливості перереєструвати своє право власності в органах державної реєстрації та присвоїти земельній ділянці кадастровий номер. При цьому, з вказаного рішення суду не вбачається, що заявником у своїй заяві було зазначено, що встановлення такого факту пов`язується з наступним вирішенням спору про право, що, в свою чергу пов`язаний з відсутністю, на думку заявника, правомочностей власника земельної ділянки, в частині надання її в оренду до моменту встановлення факту належності йому державного акту та визнання в судовому порядку договору оренди землі неукладеним.
Зазначене, на думку суду, свідчить про невірне розуміння позивачем кола фактів та обставин, що складають предмет доказування.
Щодо доводів позивача стосовно підписання договорів оренди землі неуповноваженою особою з огляду на застосування відповідачем факсимільного відтворення підпису, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною третьою статі 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У статті 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статей 14, 18, 20 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів, договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до частин другої і третьої статті 207 ЦК України, у редакції чинній на момент укладення договорів оренди землі, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
Водночас, виходячи зі змісту вказаних норм письмова згода сторін на використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису є лише формою підтвердження відповідного факсимільного відтворення підпису його власноручному аналогу. Відсутність такої письмової угоди у випадку вчинення дій з виконання договору, підписаного факсиміле, не може бути підставою для визнання неукладеними вчиненого та виконуваного правочину.
При цьому, якщо особа, факсиміле підпису якої було використано при підписанні договору, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.
Аналогічного висновку дійшла колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 16 грудня 2015 року № 6-29702ск15.
Крім того, аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постановах № 143/227/17 від 02 вересня 2019 року та № 143/228/17 від 06 березня 2019 року у справах, де з аналогічних підстав вирішувалися спори щодо недійсності виконуваного правочину.
Так, судом встановлено, що 30 грудня 2015 року між сторонами було укладено договір оренди землі № 45-з про передачу в оренду земельної ділянки площею 3,50 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139. Відповідно до акту прийому-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 30 грудня 2015 року № 45-з орендодавець передав, а орендар прийняв вказану земельну ділянку у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції.
Також 30 грудня 2015 року між сторонами було укладено договір оренди землі № 45/1-з про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,32 га, кадастровий номер 5323487600:00:002:0040. Відповідно до акту прийому-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 30 грудня 2015 року № 45/1-з орендодавець передав, а орендар прийняв вказану земельну ділянку у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції.
Судом встановлено, що договори оренди землі укладені за взаємною згодою сторін. При цьому сторонами не оспорювався як факт підписання ними договорів оренди землі та актів прийому-передачі земельних ділянок, так і факт передачі відповідачу у платне користування на умовах договорів оренди цих земельних ділянок.
Оскільки спірні договори оренди землі та акти прийому-передачі підписані і визнані позивачем, суд вважає всі викладені у договорах умови такими, що узгоджені з ним.
Між тим, вказаними договорами сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, визначених положеннями статті 15 Закону України Про оренду землі , а саме: визначено об`єкти оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельних ділянок); вказано дату укладення та строк дії договорів оренди; визначено розмір орендної плати, індексації, спосіб та умови розрахунків, строки, порядок її внесення і перегляду та відповідальність за її несплату.
Таким чином, суд дійшов висновку про дотримання сторонами письмової форми договору та наявність між сторонами цивільних відносин, що виникли унаслідок укладення договорів оренди землі.
Позивачем не заперечувався факт отримання від відповідача орендної плати за укладеними договорами. Таким чином, договори оренди землі в подальшому були схвалені сторонами, прийняті ними до виконання та фактично протягом п`яти років виконувалися сторонами.
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеними договори після їх повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договори фактично були укладені, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цих договорів вимогам закону.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та у постанові Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі № 456/2946/17.
З огляду на викладене, враховуючи, що ані позивач, ані відповідач не оспорювали факт укладення договорів оренди землі, сторони приступили до виконання умов цих договорів, виконували та приймали виконане за договорами оренди протягом 5 років, тобто вчинили дії, спрямовані на набуття ними цивільних прав та обов`язків, обумовлених договорами оренди землі, договори оренди землі відповідають вимогам закону, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про неукладення договорів оренди земельних ділянок з огляду на використання у них факсимільного відтворення підпису, а відтак- підписання неуповноваженою особою.
Окремо слід звернути увагу на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав .
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16).
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (див. пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Зазначений висновок викладено у постанові ВП ВС від 40 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.
При цьому, одна з умов застосування негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.
Такого висновку дійшла у пункті 114 постанови від 18.12.2019 № 522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду.
З огляду на викладене, враховуючи наявність між сторонами у справі договірних відносин, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, а захист порушених прав у спірних правовідносинах повинен здійснюватися за допомогою зобов`язально-правових способів, визначених ЦК України.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76, 77, 89, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
у х в а л и в:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Новосанжарський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут , місцезнаходження: вул. Остроградського, 8, смт. Козельщина, Полтавської області, 39100.
Суддя Новосанжарського районного суду
Полтавської області Кашуба М.І.
Суд | Новосанжарський районний суд Полтавської області |
Дата ухвалення рішення | 27.05.2021 |
Оприлюднено | 08.06.2021 |
Номер документу | 97467418 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Новосанжарський районний суд Полтавської області
Кашуба М. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні