Рішення

від 06.12.2021 по справі 308/2485/17

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

308/2485/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.12.2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді Бедьо В.І.

за участю секретаря судових засідань Пазяк С.М.

представника позивача прокурора Романець Л.П.

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомУжгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішень Ужгородської міської ради щодо відведення земельної ділянки та витребування її на користь територіальної громади міста Ужгорода,-

ВСТАНОВИВ:

Ужгородська окружна прокуратура звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує наступним.

Ужгородською місцевою прокуратурою вивчено стан дотримання земельного законодавства щодо порядку набуття громадянами права користування земельними ділянками комунальної власності.

Встановлено, що рішенням 29 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 року за №1052 «Про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельних ділянок» гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд з подальшою передачею земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 .

Рішенням 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 14.03 №1231 зазначену земельну ділянку надано в оренду строком на п`ять років до двадцять сьомого лютого 2019 року.

Рішенням 28 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради 09.11.2015 за №1884 вказаній особі затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передано їй у власність.

Позивач вважає, що вказані рішення Ужгородської міської ради прийнято всупереч і земельного та містобудівного законодавства України, у зв`язку з чи підлягають визнанню незаконними з наступних підстав.

Позивач вказує, що всупереч вимог чинного законодавства відведення земельної ділянки відбулось за рахунок території, на яких згідно до генерального плану міста Ужгорода та плану зонування, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 10.03.2016 за №119, будівництво індивідуальної житлової забудови заборонено, що відповідно суперечить вимогам ст. 20 ЗК України.

Також позивач зазначає, що рішення ради про виділення відповідачу спірної земельної ділянки суперечить як вимогам містобудівної документації, так і в частині протипожежних відстаней і в частині допустимих відстаней від червоних ліній автомобільної дороги.

На думку позивача рішення міської ради порушують права самої територіальної громади міста Ужгорода на врахування її інтересів під час планування і забудов міста.

Підставою звернення прокурора до суду в інтересах держави позивач зазначає те, що регулювання земельних відносин і охорони землі спрямовані для задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження ділянки комунальної власності. Крім того прокурор зазначає, що оскільки органи Державної інспекції сільського господарства та державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради з метою усунення порушень земельного законодавства прокуратура в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 45 ЦПК України та ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» наділена повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного володіння земельною ділянкою.

На підставі викладеного позивач ставить вимоги про визнання незаконним та скасування пункт 1.8 рішення 29 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 та №1052; визнати незаконним та скасувати пункт 1.25 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 14.03.2014 за № 1231; визнати незаконним і скасувати пункт 1.9. рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року за № 1884; зобов`язати гр. ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 площею 0,0718 та вартістю 531944,66 грн. у власність територіальної громади міста Ужгород; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Закарпатської області витрати пов`язані зі сплатою судового збору.

Протоколом автоматизованого розподілу від 13.03.2017 року визначено головуючого суддю у справі Леміш О.М.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14.03.2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

21.04.2017 року позивачем подано до суду заяву про зміну(доповнення) підстав позову. У вказаній заяві прокурор зазначає додаткову підставу визнання недійсними оспорюваних рішень, а саме порушення правового режиму передачі земельної ділянки для містобудівних потреб. Так, позивач звертає увагу на те, що з 01.01.2015 року набрали чинності частини 3 та 4 ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території. Отже, оскільки ані плану зонування, ані детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на дату прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті на тій же сесії і не набрали законної сили), тому на думку позивача передача земельних ділянок відбулася також з порушенням.

10.05.2017 року представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав до суду заперечення на заяву прокурора, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою правову позицію обґрунтовує тим, що згідно довідки про правовий статус земельної ділянки від 29.11. 2013 року № 2763/03-13, яка міститься у технічній документації, категорія земель, до якої віднесена спірна земельна ділянка землі житлової та громадської забудови. Також зазначає, що з довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, вбачається, що земельна ділянка відноситься до земель забудови (інші відкриті землі) , будівництво на яких не розпочато. А відповідно до викопіювання із плану землекористування по вул. Райдужній та схеми повторного виносу в натуру вбачається, що намічена в оренду земельна ділянка знаходиться в кварталі житлової забудови. Також сторона відповідача вважає, що позбавлення права власності ОСОБА_1 порушить норми Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, оскільки в даному випадку прокурором не наведено, які саме інтереси суспільства, територіальної громади порушені та яка існує суспільна необхідністьповернути земельнуділянку укомунальну власність,враховуючи,що відповідачприватизував земельнуділянку,яка булау йогокористуванні іза якувін сплачувавкошти убюджет міста.Також вважаєпомилковим висновокпрокурора проте,що відведенняземельної ділянкивідбулося за рахунок території, на якій до генерального плану міста Ужгорода та плану зонування затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 10.03.2016 року за № 119 будівництво житлової забудови заборонено. Так, відповідно до наданих прокурором рішень відповідачу надали дозвіл на розробку проекту землеустрою 20.09.2013 року, затвердили такий 14.03.2014 року і 09.11. 2015 року передали земельну ділянку у власність. В той час як генеральний план, на який посилається прокурор був затверджений тільки у 2016 році. З цих підстав відповідач вважає, що рішення, якими відповідачу передано земельну ділянку у користування , а в подальшому у власність не можуть порушувати генеральний план, який був прийнятий через рік після них. Також відповідач вважає, що прокуратурою порушено строки позовної давності для звернення з даним позовом з тих підстав, що всі спірні правовідносини, які є предметом даного позову, пов`язані та виникли з часу винесення рішення 29 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 року і висновок держземагенства у проекті землеустрою датований 29.11. 2013 року. Таким чином прокуратурі, як органу влади, було відомо про дії міської ради і у передбачений законодавством строк такі не оскаржили їх до суду. З цих підстав відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності у даній справі.

19.10.2017 року представник відповідача ОСОБА_3 подав додаткові заперечення на позовну заяву, в яких вказує, що прокуратурою належним чином не обґрунтовано та не доведено наявність суспільного інтересу на припинення права власності відповідача на користування спірною земельною ділянкою, як і не доведено наявність порушень прав держави чи територіальної громади.

12.12. 2017 року Керівник Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д. подав до суду клопотання про призначення судової експертизи з питань землеустрою, клопотання про витребування матеріалів та клопотання про залучення спеціаліста.

28.03.2018 року представником позивача прокурор Зарівна Г.Є. подала до суду клопотання про дослідження додаткових доказів, у якому зазначає, що Ужгородської місцевою прокуратурою в порядку ч. 1 ст. 222 КПК України отримано дозвіл слідчого у кримінальному провадженні за № 42015070030000163 від 25.11. 2015 року на розголошення таємниці досудового розслідування. Досудовим розслідуванням в рамках даного кримінального провадження встановлено, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року відбулася в порушення вимог Конституції та законодавства, а тому на думку позивача рішення, прийняті на цій сесії підлягають скасуванню. Так, позивач вказує, що Ужгородська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, яка виконує повноваження, передбачені ст. ст. 140-143 Конституції України та вирішує інші питання, віднесені законом до її компетенції. Пунктом 14 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядом скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, а також порядок роботи сесії визначається регламентом ради. Так пунктом 12 ст. 46 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Вказана норма зокрема закріплена у ст. 17 Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08.04.20211 року № 149, згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. А відповідно до ст. 159 Регламенту, такий є обов`язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради. На інформаційному Інтернет порталі «Місцеві вибори» розміщено інформацію про те, що в 2010 році до Ужгородської міської ради обрано 60 депутатів. Перед початком сесії 09.11. 2015 року о 10 год. 06 хв. у відповідності до ст. 34 Регламенту згідно роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів, а в подальшому 09.11. 2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію 33 депутатів Ужгородської міської ради. Всупереч вказаним вище даним щодо реєстрації депутатів, депутат ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_5 ( пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49) не були присутні на сесії міської ради 09.11. 2015 року та персональну участь у голосування не приймали. Вказану обставину позивач доводить: листом № 394 від 13.04.2016 року командира військової частини НОМЕР_1 полковника м/с ОСОБА_8 про те, що з 05.11. 2015 року по 08. 12.2015 року ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь м. Мукачево); інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі № 5/13-93 від 07.04.2016 року Чопського прикордонного загону про те, що ОСОБА_6 з 08.11. 2015 року по 12.11.2015 рік перебував за межами Державного кордону України; розмовою ОСОБА_7 з журналістом телеканалу «Тиса» про його відсутність на вказаній сесії; допитом в режимі телефонної розмови ОСОБА_5 , про що складено відповідний рапорт. Крім того позивач вказує, що відсутність вказаних вище депутатів підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження. Таким чином позивач стверджує, що участь на 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною у зв`язку з відсутністю кворуму, а тому зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними. В подальшому без відповідного кворуму відбулося голосування за рішення Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11. 2015 року «Про затвердження містобудівної документації». Так, згідно роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток віче щодо прийняття проекту рішення № 1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради, в тому числі і депутати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які насправді були відсутні в сесійній залі. Також позивач зазначає, що рішення про затвердження проекту землеустрою оспорюваної земельної ділянки також не відповідає вимогам ст. ст. 19, 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, так з січня 2015 року набрали чинності частини 3 та 4 ст. 24 даного Закону, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території, таким чином позивач вважає, що оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулася також з порушеннями ст. ст. 19, 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до розпорядження № 468 від 14.06.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи № 308/ 2485/17 у зв`язку з тим, що суддя ОСОБА_9 звільнений з посади судді Ужгородського міськрайонного суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 14.06.2018 року визначено головуючого суддю у справі Бедьо В.І.

В судовому засіданні представник позивача прокурор Романець Л.П. підтримала позовну заяву та просила задовольнити з підстав, викладених у її змісті.

Відповідачі по справі в судове засідання призначене на 07.12. 2021 рік не з`явилися, хоч були належним чином повідомлені про дату та час та дату розгляду справи, про причину неявки суд не повідомили, заяв про відкладення судового розгляду до суду не подали. Разом з тим суд констатує, що представником відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 в судовому засіданні 17.12. 2020 року були надані пояснення по суті позову, крім того свою правову позицію такий пояснив у відзиві та поданих до суду заявах.

Заслухавши поясненняпредставникапозивача,представника відповідача,вивчивши змістпозовнихвимогта наданісторонамиписьмовідокази,судвстановивнаступні обставинитавідповідні правовідносини.

Рішенням 29 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 року за №1052 «Про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельних ділянок» гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд з подальшою передачею земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 .

Рішенням 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 14.03.2014 року №1231 зазначену земельну ділянку надано в оренду строком на п`ять років до двадцять сьомого лютого 2019 року.

Рішенням 28 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради 09.11.2015 за №1884 вказаній особі затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передано їй у власність.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування Управлінням Держземагенства в Ужгородському районі було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки.

У березні 2017року Ужгородськаокружна прокуратуразвернулася досуду зпозовом доУжгородськоїміської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 1.8 рішення 29 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 та №1052; визнати незаконним та скасувати пункт 1.25 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 14.03.2014 за № 1231; визнати незаконним і скасувати пункт 1.9. рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року за № 1884; зобов`язати гр. ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 площею 0,0718 та вартістю 531944,66 грн. у власність територіальної громади міста Ужгород; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Закарпатської області витрати пов`язані зі сплатою судового збору.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1статті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в судіу виключних випадкахі в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1статті 131-1 Конституції Українищодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1статті 131-1 Конституції Українивідсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом єЗакон України "Про прокуратуру".

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4статті 23 Закону України "Про прокуратуру"прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Зокрема таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги аргументовано тим, що приймаючи оскаржувані рішення, Ужгородська міська рада допустила порушення земельного законодавства при реалізації своїх повноважень на розпорядження землями комунальної власності.

При цьому в обґрунтування подання позову прокурором як позивачем останній зазначив, у цьому разі порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Органом, уповноваженим державою організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю є Держгеокадастр, який проте не наділений повноваженнями звертатися до суду із вимогами, заявленими у цьому позові, узв`язку з чим цей позов заявляє в інтересах держави прокурор як позивач.

Відповідно до частин 1-2статті 2 ЗК Україниземельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно з частинами 1-3статті 78 ЗК Україниправо власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 84 ЗК Українипередбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-2статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування."

За змістом положеньстатті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1 та 4статті 122 ЗК Українисільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно з абзацом 4статті 15-2 ЗК Українидо повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Як встановлено судами, спірна земельна ділянка є комунальною власністю, тобто не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади, що виключає можливість звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

У пунктах 36 - 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено, що: «суди встановили, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади с. Коблеве. Суд апеляційної інстанції у постанові звернув увагу на таке:Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада.З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими аргументами прокурора та вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними.Конституція УкраїнитаЗакон України «Про прокуратуру»надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави.Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина першастатті 50 Конституції України). Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мавпідстави звернутисядо судуяк позивач,вважаючи,що відсутнійорган,який можезахистити інтересидержави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)). Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83))».

В даному випадку суд встановив, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимогстатті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертоїстатті 56 ЦПК Україниобґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави в особі Ужгородської міської ради, яке полягає у бездіяльності вказаного органу державної влади, який не вжив у розумний строк заходів щодо захисту інтересів держави з повернення спірної земельної ділянки із незаконного користування відповідачем у розпорядження держави.

Таким чином на переконання суду у даному випадку у прокурора наявна процесуальна дієздатність для зверненні з даним позовом в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, оскільки цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.

Вивчивши наведені позивачем доводи щодо вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 1.8 рішення 29 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 та №1052, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд з подальшою передачею земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 , суд виходить із наступного.

Позивач стверджує, що дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки будівництва та обслуговування житлового будинку ОСОБА_1 надано неправомірно, оскільки розміщення на цій земельній ділянці індивідуального житлового будинку не передбачено генеральним планом міста і надання дозволу на його розміщення без внесення і затвердження змін до генерального плану суперечить чинному законодавству України. Таким чином сторона позивача стверджує, що відведення відповідачу земельної ділянки відбулось за рахунок території, на якій згідно до генерального плану міста та плану зонування будівництво житлової забудови заборонено.

Разом з тим при вивченні наданих позивачем письмових доказів судом встановлено, що в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 складених у 2013 році у розділі «Вихідна земельно-кадастрова інформація» у п. 2 зазначено, що цільове призначення землі та його код згідно КВЦПЗ 02.01. «Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Крім того у вказаних матеріалах є довідка про правовий статус земельної ділянки Начальника Головного управління держземагентсва у Закарпатській області № 2763/03-13 № 13 ( а.с. 20) у якій зазначено, що земельна ділянка у АДРЕСА_1 згідно ст. 19 ЗК України відноситься до земель житлової та господарської забудови ( код 200).

Як вбачається з матеріалів справи прокурор у грудні 2017 року подавав клопотання про призначення експертизи в тому числі і для встановлення, чи відповідає розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 вимогам земельного законодавства, чи змінено та затверджено цільове призначення вказаної земельної ділянки відповідно до законодавства, вказане клопотання попереднім складом суду не розглянуто. В подальшому прокурор в засіданні не підтримав подане ним клопотання.

В подальшому позивачем в якості доказу надано лист міського голови № 5503/03-18 від 12.12. 2017 року, в якому зазначено, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 згідно містобудівної документації знаходиться на території садибної житлової забудови в межах санітарно-захисної зони.

Крім того позивачем надано повідомлення директора ДП Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «ДНІПРОМІСТО» Шпилевського І.І., який зазначає, що у містобудівній документації «Корегування окремих розділів генерального плану міста Ужгорода» (затверджена 04.06.2004 року) в умовних позначеннях Основного креслення та на самому плані креслення існуючі незабудовані «інші території» позначені блідо-зеленим кольором. Це землі сільськогосподарського використання (винрадгоспу «Ужгородський», зелених насаджень спеціального призначення (озеленення СЗЗ та прибрежно-захисних смуг), спортивних майданчиків. У відповідності до Схеми планувальних обмежень в межах СЗЗ незабудовані території відносяться до території зелених насаджень спеціального призначення рішенням Міської ради.

Надавши правову оцінку наданим сторонами письмових доказів, якими встановлено цільове призначення спірної земельної ділянки, суд приходить до переконання, що такі є суперечливі та не відповідають вимогам ст. 80 ЦПК України. Враховуючи, що висновок експерта з цього питання у матеріалах справи відсутній, питання про призначення земельної експертизи стороною позивача не ставилось, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено, що відведення спірної земельної ділянки відбулось за рахунок території, на яких згідно до генерального плану міста Ужгорода та плану зонування будівництво індивідуальної житлової забудови заборонено та що таке суперечить вимогам ст. 20 ЗК України.

Також суд враховує та обставину, що відповідачу надали дозвіл на розробку проекту землеустрою 20.09.2013 року, затвердили такий 14.03.2014 року, а 09.11. 2015 року передали земельну ділянку у власність. Разом з тим генеральний план, на який посилається прокурор, був затверджений тільки у 2016 році. З цих підстав суд приходить до переконання, що рішення, якими відповідачу передано земельну ділянку у користування, а в подальшому у власність не можуть порушувати генеральний план, який був прийнятий через рік після них.

За основним цільовим призначенням відповідно до частини першоїстатті 19 ЗК України- землі України поділяються на певні категорії, серед яких до різних категорій віднесено землі житлової та громадської забудови (підпункт «б») та землі сільськогосподарського призначення (підпункт «а»).

Виходячи з положень частини другої статті19, статей80,83 ЗК Україниземлі кожної із цих категорій можуть перебувати або у власності (користуванні) громадян чи юридичних осіб, або у запас (землі державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини першоїстатті 20 ЗК України(в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки у власність) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Отже, реалізуючи свої повноваження із розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки, має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України).

Відтак, виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази порушення процедури зміни цільового призначення земельної ділянки при передачі її ОСОБА_1 у власність, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для визнання недійсним пункту 1.8 рішення 29 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 та №1052 та пункту 1.25 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 14.03.2014 за № 1231.

Надавши правову оцінку доводам сторони позивача щодо незаконності прийняття рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року за № 1884, в тому числі і його пункту 1.9, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельноїділянки за кадастровимномером 2110100000:44:001:0266площею 0,0718 длябудівництва таобслуговування житлового будинку,господарських будівельта споруд по АДРЕСА_1 та передано у власність, суд виходить із наступного.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Як вбачається зі змісту позовної заяви та відповідно до пояснень позивачу у справі основним аргументом для скасування оскаржуваного рішення зазначена та обставина, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року відбулася в порушення вимог Конституції та законодавства участь, зокрема рішення у ній прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія на думку позивача не була повноважною у зв`язку з відсутністю кворуму, а тому зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними.

На підтвердження вказаних обставини позивач надав копії матеріалів у кримінальному провадженні за № 42015070030000163 від 25.11. 2015 року, в рамках якого розслідуються обставини кримінального правопорушення за повідомленням голови Громадської ради Ужгородської міської ради Пересоляка О.С. про вчинення злочину , передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Суд констатує, що станом на дату розгляду в суді даної цивільної справи жодних відомостей про наявність вироку у даній справі, оголошення підозри чи направлення обвинувального акту до суду на розгляд матеріали справи не містять.

Сторона позивача стверджує, що згідно роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів, а в подальшому 09.11. 2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію 33 депутатів Ужгородської міської ради.

Всупереч вказаним вище даним щодо реєстрації депутатів, депутат ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_5 ( пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49) не були присутні на сесії міської ради 09.11. 2015 року та персональну участь у голосування не приймали.

В подальшому без відповідного кворуму відбулося голосування за рішення Ужгородської міської ради № 1884 від 09.11. 2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Так, на підтвердження відсутності депутата ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57) на голосуванні за рішення Ужгородської міської ради № 1884 від 09.11. 2015 року позивачем надано Лист командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04. 2016 року про те, що полковник ОСОБА_4 перебував на стаціонарному обстеженні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь м. Мукачево) з 05.11. по 08.12. 2015 року. У вказаному листі зазначено, що наявне у ОСОБА_4 захворювання передбачає загальний режим перебування хворого в стаціонарі, вихід за територію частини згідно внутрішнього розпорядку хворим заборонено ( а.с. 117). Також надано копію рапорту слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ( а.с. 127) про те, що ОСОБА_4 в телефонному режимі повідомив про його відсутність на пленарному засідання сесії Ужгородської міської ради, яке проводилось 09.11. 2015 року.

Суд констатує, що стороною позивача не ставилось питання про допит ОСОБА_4 в судовому засіданні в якості свідка для з`ясування факту його відсутності під час прийняття оскаржуваного рішення.

У відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд приходить до переконання, що виключно одного листа про перебування ОСОБА_4 настаціонарному обстеженніу травматологічномувідділенні військовоїчастини НОМЕР_1 та рапорту працівника міліції про телефонну розмову з ОСОБА_10 є недостатньо для того, щоб достеменно стверджувати, що такий дійсно не виходив за територію медичного закладу та не брав участі в голосуванні на сесії станом на дату прийняття оскаржуваного рішення.

На підтвердження відсутності депутата ОСОБА_5 ( пульт для голосування № 33) під час голосування за рішення Ужгородської міської ради № 1884 від 09.11. 2015 року позивачем надав копію рапорту слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ( а.с. 126) про те, що ОСОБА_5 в телефонному режимі повідомила про її відсутність на пленарному засідання сесії Ужгородської міської ради, яке проводилось 09.11. 2015 року.

Суд констатує, що стороною позивача не ставилось питання про допит ОСОБА_5 в судовому засіданні в якості свідка для з`ясування факту її відсутності під час прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, суд приходить до переконання, що виключного одного рапорту працівника міліції про телефонну розмову з ОСОБА_5 є недостатньо для того, щоб достеменно стверджувати, що така дійсно не брала участі в голосуванні на сесії станом на дату прийняття оскаржуваного рішення.

Доводи позивача щодо відсутності депутата ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49) під час голосування за оскаржуване рішення з тих підстав, що останній у розмові з журналістом телеканалу «Тиса» повідомив про відсутність на засіданні сесії не підтверджено жодним належним доказом.

Також суд не може вважати доказом зазначений у позові та доданий до справи відеозапис пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року, оскільки судом не допитувались та не встановлювались під час судового розгляду особи депутатів, які за твердженням позивача не були присутні на сесії під час прийняття оскаржуваного рішення.

Вивчивши доводи позивача про те, що рішення про затвердження проекту землеустрою оспорюваної земельної ділянки також не відповідає вимогам ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, оскільки з січня 2015 року набрали чинності частини 3 та 4 ст. 24 даного Закону, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території, а план зонування, і детальний план території за рахунок якої відведено земельну ділянку були прийняті на тій же сесії, що і оскаржуване рішення без відповідного кворуму, суд приходить до переконання, що вказані доводи також необґрунтовані у зв`язку з відсутністю належних доказів відсутності кворуму.

Частиною 3статті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1статті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно достатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК Українипередбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6статті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності кворуму на засіданні 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року, а тому суд не вбачає правових підстав для визнання оскаржуваного рішення незаконним та його скасування.

Що стосується вимоги позову про зобов`язаня гр. ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 площею 0,0718 та вартістю 531944,66 грн. у власність територіальної громади міста Ужгород, то оскільки вона є похідною від перших вимог, в яких суд відмовив, тому вона також не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного вище суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у понвому обсязі у зв`язку з їх недовденістю.

У відповідності дост. 141 ЦПК Українисудові витрати залишаються за позивачем по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.2,4,12,13,15,76-82,89,133, 137,141,247,258,259,263-265 ЦПК України,Законом України«Про прокуратуру», ЗК України, -

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішень Ужгородської міської ради щодо відведення земельної ділянки та витребування її на користь територіальної громади міста Ужгорода відмовити.

Учасники судового процесу:

Позивач: Ужгородська окружна прокуратура, 88000, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, 6.

Відповідач: Ужгородська міська рада, 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , іпн: НОМЕР_2 .

Представник відповідача: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.І.Бедьо