Рішення

від 01.10.2021 по справі 910/9052/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2021Справа № 910/9052/21

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В. , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Інжиніринг" (03150, місто Київ, вул.Ділова, будинок 5, корпус 2; ідентифікаційний код 41018433)

до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815)

про стягнення збитків у розмірі 251 183,36 грн,

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейл Інжиніринг" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (далі - відповідач, Залізниця) про стягнення збитків у розмірі 251 183,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок розобладнання вагонів відповідачем, що були передані в оренду позивачем, останній не отримав орендну плату, а тому просить стягнути суму збитків з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 вищенаведену позовну заяву Банку прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9052/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Крім того, цією ухвалою відповідачам було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення Залізниці про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду 10.06.2021 про відкриття провадження у справі № 910/9052/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Залізниці, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5.

Згідно з пунктами 3, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачі у встановленому законом порядку були належним чином повідомлені про розгляд зазначеної справи.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 статті 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина 1 статті 4 цього Закону).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Товариство мало право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 7 червня 2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Беручи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.10.2020 по 31.11.2020 в управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю Рейл Інжиніринг знаходиться вантажний залізничний рухомий склад (далі - вагони або PC) в кількості 23 одиниць з нижчезазначеними номерами: 58339986, 53720595, 56515612, 58842113, 59211144, 58920901, 56002769, 58856600, 58922907, 59225599, 59226498, 56517451, 56523111, 58859356, 58843491, 59202135, 58859281, 59207472, 59212696, 58839887, 59137992, 59134890, 58856089.

Дані вагони перебували в користуванні Позивача на підставі рамкового Договору фінансового лізингу № 6020-FL від 19.12.2019, укладеного Позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю ОТП Лізинг , що підтверджується Актами приймання-передачі до нього від 30.01.2020 та від 31.01.2020.

Відповідно до умов п. 3.2., 3.3. рамкового Договору фінансового лізингу № 6020-FL від 19.12.2019 відповідальність за збереження, цілісності та ремонт переданих вагонів покладена на Позивача - ТОВ Рейл Інжиніринг .

У подальшому вищевказані вагони були передані в оренду і в жовтні-листопаді 2020 року знаходились в управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю Рейл Лоджистікс на умовах Договору оренди № 2- 272/08-19 від 30.08.2019.

Факт знаходження вказаних вагонів в оренді ТОВ Рейл Лоджистікс протягом жовтня-листопада 2020 року підтверджується: Актами прийому-передачі від 02.09.2019, від 03.09.2019; від 04.09.2019, від 05.09.2019, від 06.09.2019; від 07.09.2019; 08.09.2019; 09.09.2019; Актами наданих послуг № 10/20 від 31.07.2020 та № 11/20 від 31.08.2020 за Договором № 2-272/08-19 від 30.08.2019; Виписками по рахунку Позивача за 20.11.2020 та за 21.11.2020 про отримання орендної плати по Договору оренди № 2-272/08-19 від 30.08.2019.

Відповідно до умов п. 3.1.2. Договору оренди № 2-272/08-19 від 30.08.2019 укладеного позивачем з ТОВ Рейл Лоджистікс , витрати на проведення всіх ремонтів та технічного обслуговування покладаються на Позивача (Орендодавця).

У жовтні-листопаді 2020 року Акціонерним товариством Українська залізниця на підставі оформлених залізних накладних, №№ 51288983; 42213124; 51342814; 51434785; 47848122; 51543833; 51434769; 51691012; 45181419; 45215464; 40891905; 40521890; 45210721; 45251519; 45181393; 51448330; 47707385; 51461515; 51434793; 51434777; 51434751 здійснювались перевезення відповідних вагонів по маршрутах зазначених у цих залізничних накладних.

Відповідними структурними підрозділами AT Укрзалізниця : Констянтинівське вагонне депо; Локомотивне депо ім. Т. Шевченка; Лиманське вагонне депо а також AT ДНІПРОВАГОНРЕМБУД (далі - Вагонне Депо) були складені акти про пошкодження вагонів форми ВУ-23М та повідомлення ВУ-36М про приймання вагонів із ремонту, якими було встановлено розобладнання (розукомплектування), дати виявлення розобладнання, станції відчеплення вагонів в ремонт по причині розобладнання (розукомплектування) та дати закінчення ремонтів вищевказаних вагонів.

За час непередбачуваного знаходження вагонів в ремонті з причин розобладнання під час знаходження вагонів під відповідальністю Відповідача, відповідно до Актів наданих послуг до Договору оренди № 2- 272/08-19 від 30.08.2019 Позивач (Орендодавець) не отримав орендну плату за вагони, на яку розраховував та яку його Орендар сплатив би у відповідності з вищевказаним договором оренди за умови справності вагонів та можливості їх використання.

Таким чином Позивач стверджує, що він у зв`язку з діями (бездіяльністю) Відповідача, безпідставно поніс додаткові збитки у вигляді не отриманої орендної плати за час неможливості користування вагонами, та які Позивач не поніс би за умови виконання AT Укрзалізниця своїх зобов`язань встановлених відповідними нормативними документа, та за умови безперешкодного руху вагонів Позивача. Отже, Позивачу було завдано збитків у вигляді не отриманої орендної плати за Договором оренди № 2-272/08-19 від 30.08.2019 з Товариством з обмеженою відповідальністю Рейл Лоджисгікс , в період неможливості експлуатації вагонів під час знаходження вагонів в оренді у Орендаря, виходячи з кількості діб затримки кожного вагону та розміру орендної плати за відповідний вид вагону у загальній сумі - 62 007,03 грн з урахуванням ПДВ.

Також, на організацію та виконання ремонтів вагонів, що знаходяться в управлінні Позивача, між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Каргоремтранс (надалі - Каргоремтранс) укладений Договір № TO-04/2020-RE від 02.01.2020 на надання послуг з організації ремонту вагонів, на умовах якого Каргоремтранс на підставі договірних відносин з вагонними депо Відповідача організовує технічне обслуговування ТОв-1/ТОв-2, ревізії системи розвантаження та підготовку під навантаження вагонів (далі - ремонт), що знаходяться в управлінні Позивача.

Кожним відповідним вагонним депо на кожний вагон Позивача були оформлені Акти форми ВУ-23М, ВУ-22 та ВУ-36М у відповідності до Методичних вказівок з порядку складання облікових та звітних форм по вагонному господарству - ЦВ-0127, затверджених наказом Укрзалізниці від 01.04.2011р. №114-Ц (далі - Методичні вказівки).

На підтвердження факту організації виконання ремонтних робіт та постачання запасних частин, між Каргоремтранс та Позивачем були підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 538 від 30.11.2020 та № 621 від 31.12.2020 щодо зазначених вагонів.

Загальна сума, яка була витрачена Товариством на проведення ремонтних робіт складає 189 176,33 грн.

Факт сплати грошових коштів, згідно з актами здачі-приймання робіт № № 538 від 30.11.2020, № 621 від 31.12.2020 за договором № TO-04/2020-RE від 02.01.2020 на надання послуг з організації ремонту вагонів укладеного з Каргоремтранс, підтверджується платіжними дорученнями № 2306 від 22.12.2020 та № 2390 від 21.01.2021.

Загальна сума збитків Позивача складається з суми неотриманої орендної плати за час неможливості користування Орендарем вагонами Позивача - 62 007,03 грн та з суми витрат на організацію проведення ремонтних, відновлювальних робіт зазначених вагонів - 189 176,33 грн, яку він просить стягнути з відповідача.

У свою чергу, Укрзалізниця не скористалась своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, щодо позову господарський суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Зі змісту частини першої ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з перевезення вантажів залізницею.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України), Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту залізниць України поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії) (ст. 3 Статуту залізниць України).

Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України, нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Згідно з п 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Як слідує зі змісту наданих залізничних накладних у графі 55 кожної з них міститься відмітка про накладення електронного цифрового підпису при здійсненні прийому вказаних вагонів на перевезення, яким підтверджується правильність внесених до накладної відомостей.

На підставі Статуту залізниць України Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи (ст. 5 Статуту залізниць України).

Згідно зі ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні-листопаді 2020 року АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" здійснило відправлення вагонів, які перебувають у володінні ТОВ "РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ" на підставі Рамкового договору фінансового лізингу № 6020-FL від 19.12.2019, що підтверджується вищезазначеними накладними.

Умовами ст. 8 Статуту передбачено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами п. 1.2. Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17 (далі - Правила), власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, що нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКТБ ЦВ "Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм", затвердженого Радою із залізничного транспорту держав-учасниць СНД 25 квітня 2001 року (далі - Знаки і написи), та мають ознаку в АБД ПВ "власний вагон".

Згідно з п. 3.4. Правил, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1. вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів при прийнятті їх відповідачем до перевезення.

Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом № 312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмів не обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п. 6.2.1 зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Як встановлено судом, під час здійснення перевезення на вагонах було виявлено розобладнання (розукомплектування), про що складені Дефектні відомості форми ВУ-22 та відповідні Повідомлення форми ВУ-23М.

Згідно з пп. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила користування вагонами і контейнерами), пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

На виконання вищезазначених Правил користування вагонами і контейнерами, у зв`язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до Структурних підрозділів АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ".

Для усунення пошкоджень, здійснення ремонту розукомплектованих вагонів, позивач був змушений звернутись до ТОВ "РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ", з яким в нього було укладено Договір надання послуг з організації ремонту вагонів № ТО-04/2020-RE від 02.01.2020 з ТОВ "КАРГОРЕМТРАНС", на підставі якого в період початку та закінчення структурними підрозділами АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" ремонтних робіт розукомплектованих (розобладнанних) вагонів був підписаний Акт здачі приймання робіт (надання послуг) № 538 від 31.11.2020 та №621 від 31.12.2020.

Понесення позивачем зазначених витрат з оплати послуг з організації ремонту вагонів підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Таким чином, сума збитків у вигляді витрат на організацію проведення ремонтних робіт розкомплектованих вагонів згідно Актів здачі приймання робіт (надання послуг) складає 189176,33 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 22 Правила користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Отже, збитки, заявлені позивачем, складаються з витрат на організацію проведення ремонтних робіт розобладнанних вагонів та неотриманого прибутку у вигляді неотриманої орендної плати за час неможливості користуватись вагонами.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною першою ст. 224 ГК України передбачено, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В силу частини першої ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга ст. 22 ЦК України).

Частиною третьою ст. 22 ЦК України передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено главою 25 ГК України. Зокрема, відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, як нормами ст. 22 ЦК України так і нормами ст. 224 ГК України під збитками, в тому числі, розуміються не одержані доходи. При цьому, в Цивільному кодексі України не одержані доходи називаються упущеною вигодою.

Разом з цим, згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до частин першої та другої ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).

Як встановлено у п. 19 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, підставою для пред`явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під`їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.

Суд вважає, що матеріали справи не містять доказів звільнення відповідача від обов`язку відшкодувати збитки, завдані позивачеві через те, що Залізниця не забезпечила схоронності вагонів, адже такий обов`язок випливає з приписів абз. 2 п. 126 Статуту залізниць України, в якій йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не мають істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19.

Суд зазначає, що факт розукомплектування (розобладнання) спірних вагонів, підтверджується актами загальної форми ВУ-23М, затверджена наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-Ц.

Як зазначено у п. 11 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 № 904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.

Згідно з частиною першою ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами п. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до п. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Отже, чинне законодавство у позадоговірних (деліктних) правовідносинах встановлює презумпцію вини залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо залізницею не буде доведено інше. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 910/313/19.

Разом з тим системний аналіз наведених норм цивільного законодавства свідчить, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою кредитора, вина заподіювача.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відповідно до частини третьої ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (частина перша ст. 114 Статуту).

Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

Також, суд вважає за необхідне вказати, що оперуючи поняттям "фактично заподіяної шкоди", як міри відповідальності залізниці, відповідач залишив поза увагою, що воно є рівнозначним поняттю "реальних збитків", оскільки зміст фактично заподіяної шкоди становить зменшення майнової сфери потерпілого, яке, у свою чергу, полягає як у втратах у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням речі, так і у витратах, понесених особою для відновлення попереднього становища, адже такі витрати також є втратою майна (грошових коштів).

Тобто реальні збитки по суті є грошовим вираженням фактично заподіяної шкоди.

З наведеного слідує, що використання законодавцем різних дефініцій призвело до помилкового звуження скаржником обсягу власної відповідальності лише до відшкодування витрат на придбання необхідних деталей та нівелювання принципу повноти відшкодування реальних збитків.

При цьому суд звертає увагу, що обсяг та види понесених стороною витрат для відновлення власної майнової сфери можуть бути різноманітними, утім, завжди зумовлені необхідністю усунення тих негативних наслідків, які настали у результаті порушення майнових прав і благ, що належать потерпілому.

Враховуючи, що необхідність ремонту спірних вагонів, а відтак і понесення позивачем витрат на оплату послуг з його організації зумовлене саме допущеною відповідачем бездіяльністю в частині забезпечення схоронності (збереження) цілісності спірних вагонів, стягнення вказаних витрат судом першої інстанції у якості реальних збитків не суперечить приписам ст. 1192 ЦК України, п. 126 Статуту залізниць України та п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, адже не виходить за межі фактично заподіяної залізницею шкоди. Аналогічна позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі № 910/12180/20.

Судом враховано, що вирішення питання стосовно необхідності здійснення тих чи інших витрат для відновлення власної майнової сфери законодавець залишає на розсуд винятково управленої сторони, адже не передбачає обов`язок з доведення реальної необхідності таких витрат поряд з наявністю збитків, протиправністю (незаконністю) поведінки їх заподіювача та причинним зв`язком такої поведінки із заподіяними збитками.

Таким чином позовні вимоги щодо відшкодування відповідачем збитків у вигляді витрат, понесених позивачем на організацію ремонту розкомплектованих вагонів, підлягає частковому задоволенню та складає 189 176,33 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення збитки у вигляді неотриманої орендної плати за час неможливості користуватись вагонами.

Як зазначалось, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Позивач у позовній заяві наводить розрахунок упущеної вигоди, який містить дати з яких спірний вагон знаходився на ремонті, дату повернення спірного вагону з ремонту, кількість днів простою, загальну кількість днів, протягом яких спірний вагон знаходився на ремонті та розмір плати за використання одного вагону за одну добу.

Однак, позивачем не надано жодного первинного документу, який підтверджував би потребу в користуванні орендарем спірних вагонів, тоді як відповідно до п. 4.9. Договору оренди, оренда плата розраховується виходячи з фактичного роботи кожного вагона протягом звітного періоду за вирахуванням часу відповідно до п. 4.9.1. (платанові види ремонту), 4.9.2. (технічне обслуговування ТОв-1, ТОв-2 (поточні ремонти)) та 4.9.3. (ревізія системи розвантаження).

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов`язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, позивачем не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Також, суд звертає увагу, що залізничні накладні мають відмітку прямування спірних вагонів в ремонт, що підтверджує перевезення вагонів не для використання (оренди), а для здійснення ремонту та ставить під сумнів можливість використання вказаних вагонів на період ремонту від незалежних від дій/бездіяльності відповідача причин.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 62 007,03 грн задоволенню не підлягають як не доведені та не обґрунтовані.

Умовами ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини першої ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт завдання позивачу збитків, внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, на загальну суму 189 176,33 грн.

Позаяк, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Беручи до уваги наведене вище в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Інжиніринг" до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про стягнення збитків у розмірі 251 183,36 грн задовольнити частково .

2. Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ІНЖИНІРИНГ" (03150, місто Київ, вул. Ділова, будинок 5, корпус 2; ідентифікаційний код 41018433) 189 176,33 грн (сто вісімдесят дев`ять тисяч сто сімдесят шість гривень 33 копійки) збитків та судовий збір у розмірі 2 837,64 грн (дві тисячі вісімсот тридцять сім гривень 64 копійки).

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. У іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10.01.2022.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ