Постанова

від 19.01.2022 по справі 640/15563/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 640/15563/17

провадження № 61-4334св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рябовол Володимир Володимирович, на рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року в складі судді Зуба Г. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про виділ частки будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду міста Харкова від 04 листопада 2014 року у справі № 2018/10155/2012, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право власності на

65/200 частин житлового будинку на

АДРЕСА_1 . Інша частина вказаного будинку належить ОСОБА_2 .

Спірне домоволодіння було збудоване сторонами у справі за сумісні кошти

у період спільного проживання однією сім`єю без шлюбу. До прийняття вказаного будинку в експлуатацію, позивач з дітьми вже мешкала у цьому житлі. Між сторонами у справі виникли суперечки щодо порядку користування вказаним будинком та прибудинковою територією, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Вказує, що ОСОБА_2 відмовляється укласти з позивачем відповідно до частини третьої статті 364 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) нотаріальний договір про порядок користування житловим будинком та прибудинковою територією. Зазначає, що відповідач без її згоди вилучив всі правовстановлюючі документи на будинок, технічну документацію та домову книгу. В діях ОСОБА_2 вбачає порушення її права приватної власності на будинок, зокрема право розпоряджатись та вільно користуватись будинком.

Крім цього, відповідач забороняє позивачу користуватися земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , хоча 65/200 частин цієї ділянки також повинно належати позивачу на підставі вимог матеріального права.

У висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 06 грудня 2019 року на розсуд суду надано три варіанти розподілу спірного домоволодіння та варіант порядку користування земельною ділянкою.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила виділити їй в натурі частку у вигляді 65/200 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 згідно із запропонованим експертом варіантом розподілу та встановити право користування земельною ділянкою за цією ж адресою відповідно до висновку експерта.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року позов задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 у натурі 65/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на

АДРЕСА_1 , відповідно до другого варіанту висновку судової

будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 06 грудня

2019 року, складеного судовим експертом Кириленко С. А., а саме у будинку літ. А-2 : тамбур № 1-2 площею 2,9 кв. м, кухню № 1-4 площею 26,4 кв. м, комору № 1-5 площею 2,7 кв. м, санвузол № 1-6 площею 4,2 кв. м, частину кухні-їдальні № 1-10 площею 11,5 кв. м, частину коридору № 1-12 площею

12,6 кв. м, житлову № 1-13 площею 18 кв. м, житлову № 1-14 площею

26,2 кв. м, частину санвузла № 1-15 площею 7,1 кв. м; в а7 - котельню

№ 1-3 площею 4,2 кв. м; в а1 - ганок; в а8 - ганок.

Право власності ОСОБА_2 на 65/200 частин житлового будинку

з відповідною частиною надвірних будівель на

АДРЕСА_1 припинено.

Зобов`язано ОСОБА_1 провести наступні переобладнання у житловому будинку, розташованому на АДРЕСА_1 ,

у приміщенні № 1-10 улаштувати перегородку, переобладнавши таким чином у приміщення: коридор площею 11,5 кв. м, кухня-їдальня площею 79,9 кв. м; улаштувати дверний проріз між приміщеннями № 1-4 та № 1-10; у приміщенні № 1-12 улаштувати перегородку, переобладнавши, таким чином,

у приміщення: коридор площею 12,6 кв. м, коридор площею 15,5 кв. м;

у приміщенні № 1-15 улаштувати перегородку, переобладнавши таким чином у приміщення: санвузол площею 7,1 кв. м, санвузол площею 4,5 кв. м; демонтувати віконний проріз між приміщеннями № 1-13 та ІІ ; улаштувати віконний проріз у приміщенні № 1-13; улаштувати дверний проріз між приміщеннями № 1-15 та № 1-14; улаштувати сходи у приміщенні І між першим та другим поверхами співвласнику ОСОБА_2 ; обладнати квартири самостійними системами опалювання та електропостачання.

Виділено ОСОБА_1 у користування земельну ділянку на АДРЕСА_1 відповідно до варіанту, графічно

відображеному у додатку № 7 до висновку судової будівельно-технічної та

земельно-технічної експертизи від 06 грудня 2019 року, складеного судовим експертом Кириленко С. А.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір

у розмірі 2 220 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами у справі виник спір щодо розподілу домоволодіння на

АДРЕСА_1 та визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій знаходиться вказане домоволодіння. Проведеною у справі судовою будівельно-технічною та земельно-технічною експертизою надано три варіанти виділу будинку і надвірних будівель та визначено порядок користування земельною ділянкою. До кожного варіанта виділу нерухомого майна наведено перелік переобладнань.

Місцевий суд, враховуючи розмір часток кожного із співвласників у спірному майні та порядок користування цим майном, що склався між сторонами

у справі, вважав за необхідне провести виділ позивачу будинку з відповідною частиною надвірних будівель в натурі за другим варіантом, зазначеним

в експертизі, оскільки для здійснення запропонованого варіанта розподілу необхідно проводити переобладнання житлового будинку, на які погоджується сама ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції також зазначив, що право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні, яке знаходиться на такій земельній ділянці, та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині покладення на позивача обов`язків по переобладнанню, а саме: улаштування сходів, систем опалювання

та електропостачання, припинення за відповідачем права власності

на 65/200 частин домоволодіння та стягнення судового збору, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 улаштувати сходи в приміщенні I між першим та другим поверхами за власний рахунок.

Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 самостійно, кожен для себе окремо, за власний рахунок, влаштувати системи опалення та електропостачання у своїй частині домоволодіння, відповідно.

У зв`язку з поділом спільного майна право спільної часткової власності за ОСОБА_2 на 135/200 частин домоволодіння та за ОСОБА_1 на 65/200 частин домоволодіння припинено.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 161,20 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 960 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої

інстанції правильно обрав саме другий варіант поділу домоволодіння, запропонований експертом, оскільки саме він відповідає ідеальним часткам співвласників.

Доводи ОСОБА_2 , що позивач не чітко зазначила у позовних вимогах, які саме приміщення вона просить виділити в натурі та як саме встановити порядок користування земельною ділянкою, спростовується матеріалами справи. Так, у томі 1 на а. с. 39 міститься заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, з якої вбачається, що остання конкретно вказує житлові приміщення, які просить виділити, та просить встановити за нею право користування земельною ділянкою, ґрунтуючись на висновку експертизи.

Оскільки сторони мають конфліктні стосунки, з метою уникнення труднощів сторін у користуванні своїми частинами будинку, апеляційний суд вважав можливим задовольнити скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зобов`язати відповідача самостійно облаштувати сходи для себе. Також колегія суддів вважала за доцільне зобов`язати кожну зі сторін спору самостійно, кожному для себе окремо, влаштувати системи опалення та електропостачання у своїй частині домоволодіння, відповідно.

Законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості

із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими визначено порядок припинення права спільної часткової власності на спірне майно (житловий будинок

з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на АДРЕСА_1 ). Таким чином, право спільної часткової власності за ОСОБА_2 на 135/200 частин домоволодіння та за ОСОБА_1 на 65/200 частин домоволодіння слід припинити, відповідно, рішення в частині припинення лише за відповідачем права власності на 65/200 частин домоволодіння підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Рябовол В. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач посилається на підпункт а пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Також у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рябовол В. В., посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, вказує, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц; Верховного Суду

від 13 березня 2019 року у справі № 711/7960/17, від 28 серпня 2019 року

у справі № 537/3321/17, від 04 березня 2020 року у справі № 523/2510/18; Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції виділив позивачу котельну № 1-3 площею 4,2 кв. м, хоча вона просила залишити це приміщення у сумісному користуванні, тобто місцевий суд вийшов за межі позовних вимог. Крім того, саме в указаній котельні знаходяться котли, які опалюють будинок. Суд першої інстанції з порушенням вимог закону виділив позивачу котельну.

Спірна земельна ділянка належала на праві приватної власності відповідачу, позивач не мала на неї жодного права, тому суди не правильно вирішили спір у частині визначення порядку користування цим майном. При цьому відповідач не позбавлений права власності на належні йому частини земельної ділянки. Апеляційний суд не правильно застосував

статтю 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Крім того, суди виділили позивачу більше майна, ніж складала її частка

у спірному майні, при цьому не вирішили питання про стягнення на користь позивача компенсації за цю частку. Суд позбавив відповідача права власності без належної компенсації. У відповідача не було витребувано даних щодо оцінки нерухомого майна. Суди не зазначили вартість майна, якого вони позбавили відповідача.

У матеріалах справи немає відомостей про те, що позивач погоджується провести визначені судом переобладнання, а також, що вона має фінансову можливість зробити такі дії. Суди безпідставно зобов`язали відповідача влаштувати сходи між першим та другим поверхом, оскільки будинок обладнаний двома сходами. Суди не застосували ефективного способу захисту прав сторін у справі.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона

є законною та обґрунтованою.

Вказувала, що спір у справі вирішено відповідно до висновку експерта, судом правильно виділено позивачу котельню. При цьому позивач не заперечує, щоб відповідач забрав належний йому котел. Позивач погоджується зробити запропоновані судом переобладнання за власний рахунок. Крім того,

у матеріалах справи є докази, які підтверджують вартість спірного майна.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рябовол В. В., 15 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі .

25 травня 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 23 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах без шлюбу.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 12 жовтня 2011 року у справі № 2-3910/11/07, яке набрало законної сили, стягнено

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 вересня 2011 року і до досягнення ними повноліття.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 04 листопада

2014 року у справі № 2018/10155/2012, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2

і ОСОБА_1 з 2004 року до серпня 2011 року включно.

У порядку поділу майна жінки та чоловіка, що проживають однією сім`єю, але не одружених між собою, визнано за ОСОБА_1 право власності

на 65/200 часток житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_1 майна на суму 30 100 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості її частки у праві спільної сумісної власності на майно в розмірі 21 667,50 грн.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2 , площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 складає 0,1 га, про що також зазначено

у виготовлених технічних паспортах станом на 10 січня 2008 року

та 30 березня 2018 року.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не дійшли згоди щодо користування будинком, надвірними будівлями та земельною ділянкою. Між сторонами виник спір щодо розподілу вказаного домоволодіння, виділення відповідної частки

в натурі та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2018 року

у справі призначено судову комплексну будівельно-технічну та

земельно-технічну експертизу.

У висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 06 грудня 2019 року на розсуд суду надано три варіанти розподілу спірного домоволодіння та варіант порядку користування земельною ділянкою.

Відповідно до першого варіанта виділу житлового будинку і надвірних будівель позивачу пропонується виділити: в житловому будинку літ. А-2 : тамбур № 1-2 площею 2,9 кв. м, кухню № 1-4 площею 26,4 кв. м, комору № 1-5 площею 2,7 кв. м, санвузол № 1-6 площею 4,2 кв. м, частину кухні-їдальні

№ 1-10 площею 22,2 кв. м, частину коридора № 1-12 площею 14,9 кв. м, житлову № 1-13 площею 18 кв. м, житлову № 1-14 площею 26,2 кв. м, частину санвузла № 1-15 площею 7,1 кв. м; в літ. а7 - котельню № 1-3 площею

4,2 кв. м; в літ. а1 - ганок, в літ. а8 - ганок.

Згідно з другим варіантом виділу житлового будинку і надвірних будівель позивачу пропонується виділити: в житловому будинку літ. А-2 : тамбур

№ 1-2 площею 2,9 кв. м, кухню № 1-4 площею 26,4 кв. м, комору № 1-5 площею 2,7 кв. м, санвузол № 1-6 площею 4,2 кв. м, частину кухні-їдальні № 1-10 площею 11,5 кв. м, частину коридора № 1-12 площею 12,6 кв. м, житлову

№ 1-13 площею 18 кв. м, житлову № 1-14 площею 26,2 кв. м, частину санвузла № 1-15 площею 7,1 кв. м; в літ. а7 - котельню № 1-3 площею 4,2 кв. м;

в літ. а1 - ганок; в літ. а8 - ганок.

Відповідно до третього варіанта виділу житлового будинку і надвірних будівель позивачу пропонується виділити: в житловому будинку літ. А-2 : тамбур № 1-2 площею 2,9 кв. м, кухню № 1-4 площею 26,4 кв. м, комору № 1-5 площею 2,7 кв. м, санвузол № 1-6 площею 4,2 кв. м, частину кухні-їдальні

№ 1-10 площею 22,2 кв. м, частину коридора № 1-12 площею 14,9 кв. м, житлову № 1-13 площею 18 кв. м, житлову № 1-14 площею 26,2 кв. м, санвузол № 1-15 площею 11,6 кв. м, в літ. а7 - котельню № 1-3 площею 4,2 кв. м;

в літ. а1 - ганок; в літ. а8 - ганок.

До кожного варіанта виділу наведено перелік переобладнань.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру частки у майні, яке підлягає виділу позивачу, вирішення питання про присудження грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася, припинення права спільної часткової власності на спірне домоволодіння

не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту

і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, зокрема, що між сторонами виникли конфліктні ситуації щодо користування спірним майном, а запропонований експертом другий варіант виділу частки

з домоволодіння та варіант порядку користування земельною ділянкою відповідає розміру часток кожного із співвласників у спірному майні та порядку користування цим майном, що склався між сторонами у справі.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині покладення на позивача обов`язків по переобладнанню, а саме: улаштування сходів, систем опалювання та електропостачання, припинення за відповідачем права власності на 65/200 частин домоволодіння та стягнення судового збору, ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог частково, а також залишаючи без змін в іншій частині рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої

інстанції правильно обрав саме другий варіант виділу домоволодіння, запропонований експертом, оскільки саме він відповідає ідеальним часткам співвласників. Апеляційний суд вважав можливим зобов`язати відповідача самостійно облаштувати сходи для себе. Також колегія суддів вважала за доцільне зобов`язати кожну зі сторін спору самостійно, кожному для себе окремо, влаштувати системи опалення та електропостачання у своїй частині домоволодіння, відповідно.

Апеляційний суд зазначив, що законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу. Разом з тим, суд визначив порядок користування позивачу частиною земельної ділянки відповідно до заявлених нею вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині припинення права спільної часткової власності після виділу спірного майна в натурі. Враховуючи встановлені судами обставини, а також виділ позивачу частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на АДРЕСА_1 , згідно

з другим варіантом експертизи, право спільної часткової власності за

ОСОБА_2 на 135/200 частин домоволодіння та за ОСОБА_1 на 65/200 частин домоволодіння слід припинити, а рішення суду першої інстанції в частині припинення лише за відповідачем права власності на 65/200 частин домоволодіння необхідно скасувати.

Спростовуючи доводи відповідача щодо необхідності виплати йому грошової компенсації як співвласнику, частка якого зменшилася, суди виходили з того, що у цьому випадку виділ частки позивачу за висновком експертизи можливий, а відповідно до другого варіанта експертизи розмір виділеного майна є найбільш наближеним до ідеальних часток. Як вбачається з висновку еспертизи, а саме другого варіанта, обраного судом першої інстанції, розмір частки ОСОБА_1 становить 33/100 (ідеальна частка - 65/200), розмір частки ОСОБА_2 - 67/100 (ідеальна частка - 135/200).

Разом з тим касаційний суд частково не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення справи суди мають враховувати загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої та третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності,

є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 127/5835/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі

№ 380/1059/18.

Встановивши, що відповідно до висновку експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 06 грудня 2019 року другий варіант виділу спірного житлового

будинку і надвірних будівель є найбільш наближеним до ідеальних

часток кожного із співвласників, а експертом викладено обсяг

ремонтно-будівельних робіт, які необхідно провести ОСОБА_1

і ОСОБА_2 для забезпечення ізольованого користування приміщеннями, які їм виділяються, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про можливість виділення позивачу житлових та підсобних приміщень відповідно до вказаного варіанта експертизи.

Разом з тим, дійшовши висновку про можливість виділення позивачу житлових та підсобних приміщень відповідно до другого варіанта експертизи, згідно з яким останній виділено в натурі майно, що становить 33/100 (66/200) частки спірного майна, тобто з відхиленням від розміру її ідеальної частки (65/200), суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, помилково зазначив у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення про виділення ОСОБА_1 65/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на АДРЕСА_1 (замість

66/200 частин зазначеного майна).

При цьому апеляційний суд встановив, що відповідно до другого

варіанту висновку експертизи, обраного судом першої інстанції, розмір частки ОСОБА_1 становить 33/100 (66/200) частин житлового будинку

з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на АДРЕСА_1 , а розмір частки ОСОБА_2 -

67/100 (134/200) частин цього майна.

Отже, оскаржувані судові рішення необхідно змінити в указаній частині та зазначити, що ОСОБА_1 виділено в натурі 66/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на АДРЕСА_1 .

Також обґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для присудження грошової компенсації відповідачу як співвласнику, частка якого зменшилася.

Так, якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 295/10390/18.

У тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина житлового будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 24 листопада 2021 року у справі № 287/233/17.

Відповідач наполягав на виплаті йому грошової компенсації за зменшення його частки у спірному майні.

Встановлено, що розмір ідеальної частки ОСОБА_1 становить 65/200, розмір ідеальної частки ОСОБА_2 - 135/200.

Суди за результатом вирішення цього спору ОСОБА_1 виділили у натурі 33/100 (66/200) часток спірного майна, відповідно, у ОСОБА_2 залишилося 67/100 (134/200) часток спірного майна.

Отже, відповідно до висновку судової будівельно-технічної та

земельно-технічної експертизи від 06 грудня 2019 року позивачу виділено більше майна, ніж становила її ідеальна частка у спірному майні,

на 2 129,50 грн.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про

стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 129,50 грн компенсації різниці вартості частки у зв`язку зі зменшенням його ідеальної частки

у спірному майні, що відповідає вказаним вище нормам матеріального права.

Кожен учасник права спільної часткової власності має суб`єктивне цивільне право на виділ своє частки. Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує у натурі певне майно, яке відповідає його частці, а у разі неможливості - компенсацію за нього, у власність. При цьому право спільної власності щодо суб`єкта, який виділив свою частку у натурі, припиняється. Якщо з учасників спільної часткової власності після здійснення виділу залишився тільки один суб`єкт, природно, що право спільної власності припиняється взагалі.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 травня

2021 року у справі № 1806/2-3176/11.

Враховуючи викладене, правильними є висновки апеляційного суду щодо наявності правових підстав для припинення права спільної часткової власності сторін у справі на спірне майно (житловий будинок з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на

АДРЕСА_1 ) після виділу належної позивачу частки у цьому майні, з чим погодились сторони у справі.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди виділили позивачу більше майна на 23,3 кв. м, ніж становить її ідеальна частка, оскільки такі доводи не підтверджені висновком експертизи, а суди не можуть самі вирішувати питання, які потребують спеціальних знань. Як вбачається

з висновку еспертизи, а саме другого варіанта, обраного судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, розмір частки ОСОБА_1 становить 33/100 (ідеальна частка - 65/200), розмір частки

ОСОБА_2 - 67/100 (ідеальна частка - 135/200), а зменшення частки останнього у грошовому виразі становить 2 129,50 грн. При цьому відповідач не заявляв клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи, іншого розміру компенсації за зменшення його частки у спірному майні самостійно не визначав.

Між сторонами також виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, який належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Як вбачається з уточнених позовних вимог, позивач просила саме встановити їй право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 між співвласниками домоволодіння ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до висновку експерта.

При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку.

Суди установили порядок користування земельною ділянкою з дотриманням розміру частки позивача у нерухомому майні для забезпечення вільного користування останньою належним їй майном (виділеної частки в натурі

у вигляді приміщень).

Доводи касаційної скарги щодо неприпинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку не заслуговують на увагу, оскільки позовні вимоги заявлені саме щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, а не визнання права власності на неї. Діючи відповідно до принципу диспозитивності, суди виділили ОСОБА_1 у користування земельну ділянку на АДРЕСА_1 відповідно до варіанта, графічно відображеному у додатку № 7 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 06 грудня

2019 року.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах

Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі

№ 344/8200/14-ц; Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі

№ 711/7960/17, від 28 серпня 2019 року у справі № 537/3321/17,

від 04 березня 2020 року у справі № 523/2510/18; Верховного Суду України

від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16, оскільки висновки у цих справі й у справі, яка переглядається, не суперечать один одному.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 344/8200/14-ц Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 листопада 2019 року скасувала постанову апеляційного суду, а справу направила на новий розгляд. При цьому касаційний суд зазначив, що, визначаючи частки співвласників у праві спільної сумісної власності, апеляційний суд всупереч вимогам закону не навів будь-яких доказів на підтвердження своїх висновків. Дійшовши висновку про можливість виділення належної позивачу частки у вигляді приміщень першого поверху будинку, апеляційний суд не перевірив та в рішенні не зазначив, чи ті приміщення ізольовані від приміщень інших співвласників, чи мають окремий вихід, підключені системи водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто, чи складають окремий об`єкт нерухомого майна, чи необхідне переобладнання будинку. Не містить рішення апеляційного суду й висновку про припинення права позивача на частку у спільному майні.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 711/7960/17 вказував, що, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, суди не перевірили доводів про те, що поділ будинку неможливий, а висновок експерта не відповідає вимогам частини другої статті 102, частини п`ятої статті 106 ЦПК України. Приймаючи висновок експерта як належний доказ

у справі суди не врахували, що він складений особою, чиє свідоцтво судового експерта втратило чинність, про що зазначено в самому висновку експерта. При цьому при складенні висновку експертом було проведено обстеження лише частини спірного домоволодіння, належної позивачу, інші частини домоволодіння не обстежувалися, питання відповідності частини нерухомого майна, що виділяється позивачу у натурі, її ідеальній частці у праві власності на спільне домоволодіння судом не вирішувалося.

За результатом перегляду справи № 537/3321/17 Верховний Суд постановою від 28 серпня 2019 року скасував рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційний суд дійшов висновку, що суди не з`ясували, чи порушує здійснена одним із співвласників добудова літньої кухні-гаража права інших співвласників та чи здійснена вона в установленому законом порядку; не вирішили питання наявності або відсутності підстав для стягнення на користь співвласника (співвласників) відповідної грошової компенсації у зв`язку зі змінами ідеальних часток; не врахували, що зміна (розрахунок) розміру часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна виконується щодо часток всіх співвласників, а не окремих з них.

У справі № 523/2510/18 Верховний Суд постановою від 04 березня 2020 року залишив без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності. Касаційний суд зазначив, що виділення позивачу окремого приміщення, яке буде ізольоване від інших площ із влаштуванням системи життєзабезпечення, є неможливим, оскільки приміщення загального користування залишаються у власності співвласників спірної квартири. При цьому висновком експерта вирішено питання лише щодо поділу кімнат,

а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що цим висновком обґрунтованості позовних вимог щодо виділу частки у квартирі не доведено.

Предметом первісних позовних вимог у справі № 6-1443цс16 є визнання недійсним договору, на підставі якого банк в особі голови правління відчужив на користь фізичної особи частину об`єкта нерухомого майна,

а також застосування наслідків його недійсності, витребування у особи частини об`єкта нерухомого майна та визнання права власності на цю частку за банком. У зустрічний позовні заяві фізична особа просила виділити

у натурі належну їй частину майна та припинення права спільної часткової власності на нежитлові приміщення. Постановою Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року скасовано судові рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційний суд вказував, зокрема, що, виділивши позивачу за зустрічним позовом у натурі

частину нерухомого майна, суди не дослідили, чи здійснено такий виділ

з відхиленням від принципу відповідності ідеальним часткам співвласників, чи збільшується її частка в спільній частковій власності, чи підлягає при цьому стягненню з неї компенсація на користь відповідача за зменшення його частки при виділі в натурі.

Таким чином, немає підстав вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не є суперечливими. Суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд вийшов за межі позовних вимог, виділивши позивачу котельну, хоча вона просила залишити це приміщення у сумісному користуванні, оскільки задоволення заявлених

у справі вимоги частково та виділення сторонам приміщень відповідно до висновку експертизи не є виходом за межі позовних вимог. При цьому позивач не оскаржувала судові рішення, зокрема, щодо виділу котельні.

Доводи касаційної скарги, що під час вирішення цієї справи не було встановлено належними та допустимими доказами вартість спірного

майна, спростовуються висновком судової будівельно-технічної та

земельно-технічної експертизи від 06 грудня 2019 року.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд безпідставно зобов`язав відповідача улаштувати сходи між першим та другим поверхами за власний рахунок, оскільки суд апеляційної інстанції,

з урахуванням висновків вказаної вище експертизи, правильно встановив фактичні обставини справи у цій частині. При цьому, в суді апеляційної інстанції представник відповідача подав заяву, в якій просив частково застосувати другий варіант висновку експертизи та погодився провести відповідні переобладнання, зазначивши, що має для цього фінансові можливості (том 2 а. с. 151-152).

У мотивувальній частині оскаржуваної постанови наведено дані про встановлені судом обставини, що мають значення для вирішення питання щодо необхідності проведення відповідних переобладнань , їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при вирішення вказаного питання.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди вирішили питання про поділ самовільно збудованих приміщень, оскільки самовільно споруджені у домоволодінні будови (приміщення) експерт не досліджував

і при розробці варіантів поділу не враховував, про що і зазначив у дослідній частині висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 06 грудня 2019 року (том а. с. 143). При цьому, ОСОБА_1 вділено у натурі частину спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель саме відповідно до другого варіанту висновку зазначеної експертизи. Отже, самочинно збудоване (добудоване) нерухоме майно не було виділено за результатом вирішення спору в цій справі.

Доводи касаційної скарги, що експерт та суди помилково вважали створене відповідачем (після розірвання шлюбу між ним та відповідачем) нерухоме майно (ворота, огорожу, ганок) спільним майном сторін у справі, тому ОСОБА_2 позбавлено права власності без відповідної компенсації,

не заслуговують на увагу та не підтверджуються, як зазначає останній, технічними паспортами за 2008 рік та за 2018 рік, враховуючи наступне.

Так, відсутність у технічному паспорті за 2008 рік (том 1 а. с. 13-18) вказаного вище майна та наявність його у технічному паспорті за 2018 рік (том 1

а. с. 109-111) не може свідчити про його побудову лише відповідачем після серпня 2011 року, тобто після припинення проживання сторін у справі однією сім`єю без шлюбу. Суди встановили, що зазначене нерухоме майно належить до спільної часткової власності сторін у справі, такі ж висновки містить

і проведена у справі експертиза, а відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів на спростування цих обставин.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц).

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що позивач не погоджується провести запропоновані судом переобладнання та не має фінансової можливості їх проводити, оскільки остання не заперечувала, а наполягала на проведенні виділу спірного майна саме відповідно до другого варіанту експертизи (який і взято до уваги судами під час вирішення спору), а також не вказувала щодо відсутності у неї фінансової можливості здійснити вказані переобладнання. Не містять таких даних на підтвердження доводів касаційної скарги в цій частині і матеріали справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що запропоноване судом переобладнання буде частково проводитися у несущих стінах, що

є небезпечним для всієї будівлі, оскільки судом вирішено спір, зокрема,

щодо необхідності проведення відповідних переобладнань з урахуванням проведеної у справі судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 06 грудня 2019 року. Експертом надано вичерпні відповідні на поставлені перед ним питання (том 1 а. с. 141-163), а його висновки не містять сумнівних відомостей, які дозволяють дійти висновку щодо можливості пошкодження спірної будівлі внаслідок поділу між сторонами нерухомого майна.

Відповідач не подав до суду переконливих доказів на спростування висновків проведеної у справі експертизи, а також не звертався до суду

з клопотанням про призначення повторної чи додаткової експертизи.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги в частині вирішення позовних вимог про виділ частки будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою є ідентичними доводам відповідача, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.

При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії ).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України ).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про виділ частки будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про виділ частки будинку з відповідною частиною надвірних будівель в натурі, зобов`язання провести відповідні переобладнання, припинення права спільної часткової власності та визначення порядку користування земельною ділянкою, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції

у нескасованій частині ухвалив рішення, а апеляційний суд прийняв постанову в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення судових рішень у зазначеній частині без змін.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Суди не правильно визначили розмір виділеної позивачу частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, тому оскаржувані судові рішення необхідно змінити в указаній частині та зазначити, що

ОСОБА_1 виділено в натурі 66/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на

АДРЕСА_1 .

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права в частині вирішення питання про присудження грошової компенсації відповідачу як співвласнику, частка якого зменшилася, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень у цій частині, тому рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду необхідно доповнити новим абзацом, в якому стягнути відповідну компенсацію.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рябовол Володимир Володимирович, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року

та постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року

в частині визначення розміру частки у майні, яке підлягає виділу ОСОБА_1 у натурі, змінити, зазначивши замість 65/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на АДРЕСА_1 , - 66/200 частин цього майна.

Доповнити резолютивну частину рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у вищезазначеній частині наступним змістом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 як співвласнику, ідеальна частка якого зменшилася , грошову компенсацію у розмірі 2 129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) гривень

50 копійок .

В іншій частині рішення Київського районного суду міста Харкова

від 19 серпня 2020 року у нескасованій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук