Постанова

від 26.01.2022 по справі 570/5316/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 570/5316/18

провадження № 61-19287св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Городоцький завод Будматеріали і К ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:ОСОБА_3 , управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Рівненській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., від 19 жовтня 2021 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Рівненській області, про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що її чоловік та батько неповнолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_4 працював у ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К на підставі укладеної з останнім цивільно-правової угоди. 15 липня 2017 року на робочому місці внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, володільцем якого є відповідач, дій працівника відповідача - ОСОБА_3 , який працював на екскаваторі, ОСОБА_4 загинув. Вказані обставини підтверджуються актом проведення розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком та актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом .

Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь в інтересах ОСОБА_2 одноразову страхову виплату по втраті годувальника у розмірі 289 148, 69 грн. Також позивачка просила стягувати з відповідача на її користь в інтересах ОСОБА_2 щомісячно страхову виплату у сумі 11 807, 50 грн, починаючи з 26 жовтня 2018 року, з коригуванням цієї суми з кожним збільшенням мінімальної заробітної плати на коефіцієнт збільшення, до 09 лютого 2020 року.

Зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2020 року у складі судді Гнатущенко Ю. В. позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К на користь ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 289 148, 69 грн. Постановлено стягувати з ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К на користь ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 щомісячно 11 807, 50 грн, починаючи з 22 січня 2020 року, із збільшенням цієї суми з кожним збільшенням мінімальної заробітної плати на коефіцієнт збільшення, до 09 лютого 2020 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим,що відповідно до положень статті 1172, статті 1187 Цивільного кодексу України відповідач відповідає за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду та зобов`язаний відшкодувати шкоду дитині загиблого в розмірі, визначеному статтею 1200 цього Кодексу. Також суд першої інстанції керувався положеннями статей 1195, 1197 ЦК України.

Зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К задоволено. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2020 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що стаття 1200 ЦК України може застосовуватися при відшкодуванні шкоди, завданої смертю потерпілого, в тих випадках, коли таке відшкодування не регулюється спеціальними правовими нормами. Натомість частина перша статті 9 Закону України Про охорону праці є спеціальною нормою, яка підлягає застосуванню до тих випадків, коли шкода, завдана смертю потерпілого, заподіюється роботодавцем і в такому разі всі страхові виплати і соціальні послуги застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, провадяться Фондом соціального страхування за рахунок коштів цього Фонду. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки він пред`явлений до неналежного відповідача.

Постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що дійшовши висновку про те, що ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К є неналежним відповідачем у цій справі за усіма пред`явленими ОСОБА_1 позовними вимогами, апеляційний суд взагалі не перевірив і не з`ясував, який вид одноразової допомоги отримала дочка потерпілого та з чим була пов`язана відмова відділення Фонду у призначенні сім`ї померлого ОСОБА_4 щомісячних виплат і чи не виник у зв`язку з цим у відповідача обов`язок відшкодувати шкоду, зокрема у вигляді щомісячних виплат, на загальних підставах, встановлених главою 82 ЦК України.

Оскарженою постановою Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К задоволено.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2020 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, не врахував ту обставину, що ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К є неналежним відповідачем у справі, оскільки у спірних правовідносинах обов`язок з відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 на виробництві, у вигляді одноразової та щомісячних виплат чинним законодавством покладено на Фонд соціального страхування, який не був залучений до участі у цій справі як належний відповідач.

Узагальнені доводи касаційної скарги

26 листопада 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції .

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та вказала

на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявниця вказує, що судом апеляційної інстанції при повторному розгляді справи не враховано висновків Верховного Суду у цій справі, викладених у постанові від 30 червня 2021 року.

Заявниця посилається на те, що апеляційний суд не звернув увагу на письмові пояснення органів Фонду соціального страхування, у яких йдеться про те, що щомісячні виплати її дочці не були призначенні, оскільки роботодавець - відповідач по справі не надав довідку про заробітну плату потерпілого, і оплата страхових внесків відповідачем не проводилася. Таким чином відповідач не тільки проігнорував її заяви про надання довідки про середню заробітну плату, а і не проводив оплату страхових платежів, позбавивши її дочку права на щомісячні страхові виплати у зв'язку із втратою годувальника. Таким чином, саме із вини відповідача не були проведені щомісячні виплати Фондом соціального страхування. Правової оцінки вказаним обставинам апеляційний суд не надав.

Заявниця також звертає увагу на неправильне застосування апеляційним судом положень статей 1166, 1187 ЦК України, Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , Закону України Про охорону праці . Вказує, що законодавець встановлює спеціальну відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, якщо нещасний випадок стався на виробництві. Положення Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , Закону України Про охорону праці не обмежують відповідальності відповідача. Оскільки положення ЦК України та Закону України Про охорону праці про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, не суперечать одне одному, відсутні підстави для висновку про існування протиріччя між зазначеними нормами права.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Рівненській області, про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк, відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 10 вересня 1997 року позивач у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_2 .

На підставі цивільно-правової угоди від 20 червня 2017 року № 2 ОСОБА_4 надавав послуги водія ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К .

15 липня 2017 року близько 09 години ОСОБА_4 подав автомобіль Камаз 5511 , володільцем (орендарем) якого є відповідач, під завантаження сировиною для виготовлення цегли. Під час здійснення завантаження екскаваторник ОСОБА_3 помітив, що вказаний транспортний засіб покотився заднім ходом з місця. Вийшовши з кабіни екскаватора, ОСОБА_3 побачив, що ОСОБА_4 лежить під колесами середнього моста автомобіля.

Викликані на місце події працівники швидкої медичної допомоги констатували смерть ОСОБА_4 .

Актом проведення розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком від 29 листопада 2017 року визначено, що нещасний випадок, який стався із ОСОБА_4 15 липня 2017 року, є таким, що пов`язаний з виробництвом, та на потерпілого поширюється дія статей 1, 2 Закону України Про охорону праці .

29 листопада 2017 року було складено акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом.

Постановою старшого слідчого СВ Рівненського районного відділу поліції в Рівненській області від 26 грудня 2017 року кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 272 Кримінального кодексу України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, оскільки порушення правил безпеки під час виконання робіт допущені самим потерпілим.

У відповідності до наданих на вимогу Волинського апеляційного суду письмової відповіді Рівненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 12 вересня 2021 року, копій постанов цього відділення Фонду від 08 та 12 лютого 2018 року слідує, що органами Фонду соціального страхування України дружину померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та його дочку ОСОБА_2 як осіб, які мають право на страхові виплати у разі втрати годувальника взято на облік осіб, які мають право на страхові виплати, та призначено ОСОБА_1 одноразову страхову виплату на сім`ю у розмірі 168 400, 00 грн, а неповнолітній ОСОБА_2 одноразову допомогу у розмірі 33 680, 00 грн.

Щомісячна страхова виплати неповнолітній дочці померлого ОСОБА_2 як особі, яка перебувала на його утриманні, органами Фонду не нараховувалася та не виплачувалася у зв`язку із відсутністю відомостей про середню заробітну плату потерпілого ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах ; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Главою 82 Цивільного кодексу України врегульовано порядок та підстави відшкодування шкоди, завданої, зокрема, неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статтею 1196 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов`язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

У той же час частиною першою статті 9 Закону України Про охорону праці передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування України відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності .

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , який набрав чинності 01 квітня 2001 року та з 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ і має назву Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 35 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхуванню від нещасного випадку підлягають, зокрема, особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання. Усі ці особи вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов`язань щодо сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 41 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами, зокрема є діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років.

Згідно з частинами шостою, восьмою статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. У разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітку потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість цих осіб. Сума страхових виплат непрацездатним особам, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право, визначається в такому порядку: 1) якщо кошти на утримання стягувалися за рішенням суду, страхові виплати визначаються в сумі, призначеній судом; 2) якщо кошти на утримання не стягувалися в судовому порядку, сума страхової виплати встановлюється Фондом. У разі якщо право на страхові виплати мають одночасно непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, і непрацездатні особи, які не перебували на його утриманні, спочатку визначається сума страхових виплат особам, які не перебували на утриманні померлого. Установлена зазначеним особам сума страхових виплат виключається із заробітку годувальника, а потім визначається сума страхових виплат особам, які перебували на утриманні померлого, у порядку, передбаченому абзацами першим та другим цього пункту. Страхові виплати особам, які втратили годувальника, з урахуванням призначеної їм пенсії у разі втрати годувальника та інших доходів не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналіз статті 1200 ЦК України, частини першої статті 9 Закону України Про охорону праці і статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування свідчить, що стаття 1200 ЦК України є загальною нормою, яка має застосовуватися, якщо інші правила не передбачені спеціальними нормами.

Натомість частина перша статті 9 Закону України Про охорону праці є спеціальною нормою і підлягає застосуванню до тих випадків, коли шкода була завдана працівнику.

Виходячи з положень частини першої статті 35 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідні права та гарантії надаються особам, які працюють на умовах як договору (контракту), так і цивільно-правового договору. Такі особи є в силу положень закону застрахованими особами, і виплати у зв`язку із смертю особи, що загинула внаслідок нещасного випадку на виробництві, проводяться Фондом соціального страхування за рахунок коштів цього Фонду.

Зміст статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування дає можливість дійти висновку, що лише відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей здійснюється у порядку, передбаченому ЦК України та КЗпП України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, від 29 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 та від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, зазначено, що спори щодо відшкодування шкоди повинні вирішуватися на підставі норм Закону № 1105-ХІV, які були чинними на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування.

Повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що органами Фонду соціального страхування дружину померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та його дочку ОСОБА_2 взято на облік осіб, які мають право на страхові виплати у разі втрати годувальника, та призначено ОСОБА_1 одноразову страхову виплату на сім`ю у розмірі 168 400, 00 грн, а неповнолітній ОСОБА_2 - одноразову допомогу у розмірі 33 680, 00 грн.

Нарахування і виплата щомісячної страхової виплати неповнолітній дочці померлого ОСОБА_2 як особі, яка перебувала на його утриманні, не було проведено органами Фонду соціального страхування з посиланням на відсутність відомостей про середню заробітну плату потерпілого ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, вказівки Верховного Суду, висловленні у постанові від 30 червня 2021 року, правильно встановивши обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах обов`язок з відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 на виробництві, у вигляді одноразової та щомісячних виплат чинним законодавством покладено на Фонд соціального страхування.

Враховуючи правовідносини, які склалися між сторонами спору, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що належним відповідачем у цій справі має виступати Фонд соціального страхування, який не був залучений до участі у цій справі в якості відповідача.

Судом апеляційної інстанції взято до уваги перебування дочки померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на відповідному обліку в органах Фонду соціального страхування, виплату органами Фонду одноразової допомоги на її користь у розмірі 33 680, 00 грн.

Доводи позивачки про те, що саме із вини відповідача не були проведені щомісячні виплати Фондом соціального страхування, оскільки відповідач не надав довідку про заробітну плату потерпілого і не сплачував страхових внесків, не впливають на застосування норм матеріального права, не свідчать про наявність підстав для покладення на ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К обов`язку з відшкодування шкоди, оскільки ОСОБА_4 на час настання страхового випадку мав статус застрахованої особи. Набуття цього статусу не залежить від фактичного виконання страхувальником свого зобов`язання щодо сплати страхових внесків (частина друга статті 35 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

У той же час, якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання права на страхову виплату. У разі коли тарифна ставка (посадовий оклад) не встановлена та відповідні дані відсутні, розрахунок проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день настання права на страхову виплату (пункт 12 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266).

З урахуванням наведеного, враховуючи підстави касаційного оскарження, наведені заявницею, колегія суддів вважає, що апеляційний суд за встановлених у цій справі обставин дійшов загалом обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні заявлених позивачкою вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із висновками, висловленими Верховним Судом у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 711/9464/15-ц.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 , 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович