Постанова

від 30.06.2021 по справі 570/5316/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 202 1 року

м. Київ

справа № 570/5316/18

провадження № 61-14546св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Городоцький завод Будматеріали і К ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Рівненській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Боймистук С. В., Гордійчук С. О., Хилевич С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Городоцький завод Будматеріали і К (далі - ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К ) про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, посилаючись на те, що її чоловік та батько неповнолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_4 працював у ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К на підставі укладеної з останнім цивільно-правової угоди. 15 липня 2017 року на робочому місці внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, володільцем якого є відповідач, і внаслідок дій працівника відповідача - ОСОБА_3 , який працював на екскаваторі, ОСОБА_4 загинув. Вказаніобставини підтверджуються актом проведення розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком та актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом . Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила: стягнути з ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К на свою користь в інтересах ОСОБА_2 одноразово 289 148,69 грн; стягувати з ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К на свою користь в інтересах ОСОБА_2 щомісячно 11 807,50 грн, починаючи з 22 січня 2020 року, з коригуванням цієї суми з кожним збільшенням мінімальної заробітної плати на коефіцієнт збільшення до 09 лютого 2020 року.

У жовтні 2019 року ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К подало письмові пояснення, в яких просило відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що сам по собі факт проживання однією сім`єю із загиблим не може свідчити про перебування позивача на утриманні померлого ОСОБА_4 .

У листопаді 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Рівненській області (далі - Управління Фонду) подало письмові пояснення, в яких зазначило, що постановою Рівненського відділення Управління дирекції Фондувід 08 лютого 2018 року № 1709/1532/1532/79 було взято на облік осіб, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, зокрема дружину та доньку померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .На підставі поданої ОСОБА_1 заяви щодо призначення виплат у зв`язку зі смертю годувальника та доданих до неї документів, відповідно до статей 42-44 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування постановою Рівненського відділення Управління Фонду від 12 лютого 2018 року № 1709/1532/1532/88 призначено одноразову допомогу дочці померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Інші види соціальних виплат, зокрема щомісячні страхові виплати, не призначалися.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2020 року у складі судді Гнатущенко Ю. В. позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К на користь ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 289 148,69 грн. Постановлено стягувати з ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К на користь ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 щомісячно 11 807,50 грн, починаючи з 22 січня 2020 року, із збільшенням цієї суми з кожним збільшенням мінімальної заробітної плати на коефіцієнт збільшення до 09 лютого 2020 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідно до положень частини п`ятої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач відповідає за завдану шкоду та зобов`язаний її відшкодувати в розмірі, визначеному статтею 1200 цього Кодексу.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К задоволено. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2020 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що стаття 1200 ЦК України може застосовуватися при відшкодуванні шкоди, завданої смертю потерпілого, в тих випадках, коли таке відшкодування не регулюється спеціальними правовими нормами. Натомість частина перша статті 9 Закону України Про охорону праці є спеціальною нормою, яка підлягає застосуванню до тих випадків, коли шкода, завдана смертю потерпілого, заподіюється роботодавцем і в такому разі всі страхові виплати і соціальні послуги застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки він пред`явлений до неналежного відповідача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

30 вересня 2020 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2020 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що апеляційний суд помилково застосував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06 червня 2018 року у справі № 711/9464/15-ц, оскільки обставини, встановлені судами в цій справі, не є подібними до обставин справи № 711/9464/15-ц, в якій нещасний випадок з працівником на виробництві стався внаслідок удару електричним струмом, що не є джерелом підвищеної небезпеки. Законодавець встановив спеціальну норму посиленої відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, та передбачив звільнення від такої відповідальності у випадку, якщо нещасний випадок стався на виробництві та були проведені виплати відповідно до Законів України Про охорону праці і Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування . Висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній, тому ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

У листопаді 2020 року ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського районного суду Рівненської області.

16 листопада 2020 року справа № 570/5316/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що з 10 вересня 1997 року позивач у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_2 .

На підставі цивільно-правової угоди від 20 червня 2017 року № 2 ОСОБА_4 працював водієм у ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К .

15 липня 2017 року близько 09 години ОСОБА_4 подав автомобіль Камаз 5511 , володільцем (орендарем) якого є відповідач, під завантаження сировиною для виготовлення цегли. Під час здійснення завантаження екскаваторник ОСОБА_3 помітив, що вказаний транспортний засіб покотився заднім ходом з місця. Вийшовши з кабіни екскаватора, ОСОБА_3 побачив, що ОСОБА_4 лежить під колесами середнього моста автомобіля.

Викликані на місце події працівники швидкої медичної допомоги констатували смерть ОСОБА_4 .

Актом проведення розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком від 29 листопада 2017 року визначено, що нещасний випадок, який стався із ОСОБА_4 15 липня 2017 року, є таким, що пов`язаний з виробництвом, та на потерпілого поширюється дія статей 1, 2 Закону України Про охорону праці .

29 листопада 2017 року було складено акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом.

Постановою старшого слідчого СВ Рівненського районного відділу поліції в Рівненській області від 26 грудня 2017 року кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 272 Кримінального кодексу України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, оскільки порушення правил безпеки під час виконання робіт допущені самим потерпілим.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статтею 1196 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов`язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про охорону праці в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування України відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності .

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , який набрав чинності 01 квітня 2001 року та з 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ і має назву Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Згідно з частинами першою, другою статті 35 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхуванню від нещасного випадку підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах; 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами. Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв`язку з чим дитина народилася з інвалідністю, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою і до 18 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею 23 років, їй надається допомога Фонду. Усі особи, перелічені у частині першій цієї статті, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов`язань щодо сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 41 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами, зокрема є діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років.

Згідно з частинами шостою-восьмою статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. У разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України. У разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати. У разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Одноразова допомога сім`ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку не виплачується. Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітку потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість цих осіб. Сума страхових виплат непрацездатним особам, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право, визначається в такому порядку: 1) якщо кошти на утримання стягувалися за рішенням суду, страхові виплати визначаються в сумі, призначеній судом; 2) якщо кошти на утримання не стягувалися в судовому порядку, сума страхової виплати встановлюється Фондом. У разі якщо право на страхові виплати мають одночасно непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, і непрацездатні особи, які не перебували на його утриманні, спочатку визначається сума страхових виплат особам, які не перебували на утриманні померлого. Установлена зазначеним особам сума страхових виплат виключається із заробітку годувальника, а потім визначається сума страхових виплат особам, які перебували на утриманні померлого, у порядку, передбаченому абзацами першим та другим цього пункту. Страхові виплати особам, які втратили годувальника, з урахуванням призначеної їм пенсії у разі втрати годувальника та інших доходів не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналіз статті 1200 ЦК України, частини першої статті 9 Закону України Про охорону праці (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що стаття 1200 ЦК України є загальною нормою, яка має застосовуватися, якщо не передбачено спеціальних норм. Тобто стаття 1200 ЦК України може застосовуватися при відшкодуванні шкоди, завданої смертю потерпілого, в тих випадках, якщо таке відшкодування не регулюється спеціальними нормами.

Натомість частина перша статті 9 Закону України Про охорону праці в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, є спеціальною нормою, яка розрахована на застосування до тих випадків, коли шкода, завдана смертю потерпілого, заподіюється роботодавцем, і в такому разі всі страхові виплати і соціальні послуги застрахованим особам, які перебувають на їх утриманні, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 711/9464/15-ц (провадження № 61-1304св18).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно із специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К є неналежним відповідачем, оскільки у спірних правовідносинах обов`язок з відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 на виробництві, у вигляді одноразової та щомісячних виплат покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який не був залучений до участі в цій справі як відповідач.

Однак Верховний Суд не може повністю погодитися з наведеними висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У справі, яка переглядається, у наданих місцевому суду письмових поясненнях Управління Фонду зазначило, зокрема, що постановою Рівненського відділення Управління дирекції Фондувід 08 лютого 2018 року № 1709/1532/1532/79 було взято на облік осіб, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, а саме дружину та доньку померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .На підставі поданої ОСОБА_1 заяви щодо призначення виплат у зв`язку зі смертю годувальника та доданих до неї документів, відповідно до статей 42-44 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування постановою Рівненського відділення Управління Фонду від 12 лютого 2018 року № 1709/1532/1532/88 призначено одноразову допомогу дочці померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Інші види соціальних виплат, зокрема щомісячні страхові виплати, не призначалися, з урахуванням вимог чинного законодавства (а. с. 151-152).

Разом з тим у разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів, однак зобов`язаний розглянути справу відносно того відповідача, який зазначений в позові, і якщо за рахунок такого відповідача, в принципі, можливо задовольнити хоча б частину позовних вимог, - вирішити спір в цій частині по суті.

Однак, дійшовши висновку про те, що ТОВ Городоцький завод Будматеріали і К є неналежним відповідачем в цій справі за усіма пред`явленими ОСОБА_1 позовними вимогами, апеляційний суд взагалі не перевірив і не з`ясував, який вид одноразової допомоги отримала дочка потерпілого та з чим була пов`язана відмова вищевказаного відділення Фонду у призначенні сім`ї померлого ОСОБА_4 щомісячних виплат і чи не виник у зв`язку з цим у відповідача обов`язок відшкодувати шкоду, зокрема у вигляді щомісячних виплат, на загальних підставах, встановлених главою 82 ЦК України.

Без встановлення вказаних обставин суд апеляційної інстанції передчасно застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданій постанові від 06 червня 2018 року у справі № 711/9464/15-ц, в якій особа звернулася з позовом до роботодавця про відшкодування шкоди, завданої смертю її чоловіка внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом. Зокрема, у справі № 711/9464/15-ц Фонд соціального страхування призначив позивачу як одноразову допомогу сім`ї потерпілого, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, так і одноразову допомогу як особі, яка перебувала на його утриманні, а також - щомісячні страхові виплати.

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про скасування рішення місцевого суду та відмову в задоволенні позову через його пред`явлення до неналежного відповідача.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук