Рішення

від 31.01.2022 по справі 443/1935/21

ЖИДАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №443/1935/21

Провадження №2/443/30/22

РІШЕННЯ

іменем України

31 січня 2022 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Равлінка Р.Г.,

секретар судового засідання Рибакова І.І.

розглянув в приміщенні суду в м. Жидачеві в порядку письмового провадження без участі учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору директор комунального закладу Жидачівська мистецька школа Кузишин В.І. про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради від 10.11.2021 №365-к про відсторонення його від роботи та поновити його на роботі; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним відстороненням від роботи та судовий збір.

Стислий виклад позиції сторін.

В обгрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначає, з 01.09.1995 він працює на посаді викладача фортепіано та концартмейстера у КЗ Жидачівська мистецька школа. З часу працевлаштування педагогічний стаж становить 26 років. У листопаді 2021 року він зіткнувся із грубим порушенням його конституційного права на працю з боку Відповідача, яке полягало в тому, що у нього постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також почали обмежувати його права як працівника щодо повноцінної роботи. 12 листопада 2021 року йому Відповідачем було вручено Наказ № 365-к від 10 листопада 2021 року про відсторонення Позивача від роботи на підставі відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у нього відсутній сертифікат про повний курс вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та відповідно до Постанови КМУ №1096 від 20.10.2021, наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021, протоколу №11 засідання комісії з питань ТЕБ та НС Жидачівської міської територіальної громади від 05.11.2021, наказу відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради № 360 від 05.11.2021 Про продовження карантинних обмежень Відповідач відсторонює Позивача від його роботи. В наказі про прийняття на роботу, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між Позивачем та Відповідачем такого зобов`язання з боку Позивача немає, так само як і не передбачено повноваження Відповідача на відсторонення Позивача з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Покликаючись на ст. 63 Конституції України, ст. 23 Загальної декларації прав людини (ООН, 1948 рік), ст. 1 Європейської соціальної хартії (1996 рік), ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), а також на ч. 1 ст. 12 ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб , згідно щеплення від COVID-19 не встановлено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб . Окрім того, вважає, що відсутні правові підстави у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби, оскільки статтею 46 Кодексу законів про працю, а також іншими законами України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19. У зв"язку із чим вважає, що його відсторонення від роботи є незаконним та безпідставним, а тому просить визнати незаконним та скасувати наказ відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради від 10.11.2021 № 365-к про відсторонення його від роботи та поновити його на роботі; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним відстороненням від роботи та судовий збір.

18.01.2022 на адресу суду від Відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву згідно якого відповідач зазначає, що наказ Відділу культури виданий відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №1096 від 20.10.2021, Наказу Міністерства охорони здоров`я України Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням №2153 від 04.10.2021, (надалі - Наказ №2153), Протоколу №11 засідання комісії з питань ТЕБ та НС Жидачівської міської територіальної громади від 05.11.2021. Відповідно до Наказу № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, серед яких і працівники позашкільної освіти, до яких відноситься і Позивач. Даний Наказ №2153 виданий відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики. Позивач в позові також наголошує що відповідно до ч.1, та ч.2 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб є визначений вичерпний перелік обов`язкових щеплень, а саме дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу серед яких щеплення від COVID-19 відсутнє, а це на його думку, одна з підстав скасування Наказу №2153, однак Позивач не звертає уваги на, що в цій же статі вказано, що Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я . У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України. З цього випливає, що даний перелік не є вичерпним, і у разі виникнення інших інфекційних хворіб, профілактичні щеплення є обов`язковими за рішенням головного державного санітарного лікаря України, а у разі відмови або ухилення від щеплення працівники відсторонюються від роботи, відповідно до переліку професій яких затверджується за рішенням Міністерства охорони здоров`я. Слід зазначити, що сама ж хвороба COVID-19 за визначенням відноситься саме до інфекційних захворювань. Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану". Однак перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення в інших випадках, передбачених законодавством , що означає можливість визначення таких підстав і у інших нормативно-правових актах. Таку ж позицію висловив і Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), де зазначив : Щодо тлумачення поняття законодавство , яке вжите у КЗпП України, досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118. пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття законодавство включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові сікти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін законодавство в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено. У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим. У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. У зв`язку із чим вважає, що Наказ Відділу культури, за підписом начальника Відділу культури Жидачівської міської ради, виданий на підставі чинних нормативно-правових актів України законно, з дотриманням норм чинного законодавства, а відтак у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради про визнання незаконними та усування наказу про відсторонення від роботи відмовити в повному обсязі, виходячи з обставин викладених у відзиві.

28.01.2022 від позивача ОСОБА_1 на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій останній зазначає, що за змістом наказу відповідача №365-к від 10.11.2021 та наказу № 358 від 01.11.2021 під загрозою відсторонення позивача від роботи без збереження оплати праці, тобто в примусовому порядку, відповідач вимагає від нього надання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного випробування у вигляді щеплення від COVID - 19, або протипоказань до його застосування. Що, на думку позивача, є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини. Адже у відповідності до ст.46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень та від участі у випробовувані лікарських засобів. Щодо альтернативного вибору, у вигляді ПЛР-тесту, який буцім-то пропонується відповідачем зазначає, що фінансові видатки на дану процедуру бухгалтерією, яка виплачує позивачу заробітну плату не закладено. Тому такі витрати для відповідача є непосильними. Таким чином, вважає, що спірним наказом обмежується його право на працю. Підзаконні нормативні акти, зокрема накази Міністерства охорони здоров`я не можуть звужувати права передбачені ст. 28 Конституції України. Також відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я від 19.10.2021 року № 2255 вакцини на даний час проходять клінічні випробування, а тому не можуть бути обов`язковими для застосування. Вважаючи, оскаржуваний наказ протиправним позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінка Р.Г. від 08.12.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків /а.с.23-24/.

Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінка Р.Г. від 30.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) суддею одноособово. Залучено до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору директора комунального закладу Жидачівська мистецька школа Кузишин В.І. /а.с.38-39/

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 24.01.2022 відмовлено в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін /а.с.54-55/.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 24.01.2022 відмовлено в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження /а.с.56/.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Розгляд справи по суті відбувся 31.01.2022 без участі сторін в порядку письмового провадження.

Суд, розглянувши матеріали справи, дав оцінку зібраним доказам, вважає, що позов до задоволення не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що згідно записів трудовій книжці позивач ОСОБА_1 01.09.1995 прийнятий на посаду викладача фортепіано та концартмейстра /а.с. 12-17/

Згідно протоколу №3 засідання виробничої наради викладачів КЗ Жидачівська мистецька школа від 28.10.2021 на засіданні комісії, на якому був присутні також і позивач ОСОБА_1 , було ознайомлено, викладачів шкоди з наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 про перелік професій, для яких щеплення проти COVID-19 є обов`язковим та наголошено на тому, що з 08.11.2021 викладачі школи, які не вакцинуються чи не матимуть ПЛР-тестів, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати /а.с.60/

Згідно наказу від 10.11.2021 № 365-к Про відсторонення ОСОБА_1 заборонено з 11.11.2021 відвідування основного місця праці викладача КЗ Жидачівська мистецька школа ОСОБА_1 без збереження заробітної плати до пред`явлення ним негативного результату тестування на COVID-19 методом полімерної ланцуюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CjV-2, яке проведене не більш як за 72 години (відвідування місця праці), або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, міжнародного, внутрішнього сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою одноразової вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати). Які включені Всесвітньою організації охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімерної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) /а.с.19/

Згідно з довідкою про доходи від 15.11.2021 № 41 ОСОБА_1 дійсно працює у КЗ Жидачівська мистецька школа , займає посаду вчителя. Форма працевлаштування - основне місце роботи. Загальна сума доходу за період з 01.01.2021 по 31.10.2021 становить 106 708,47 грн. /а.с.18/

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я (далі - Закон №2801-XII), Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб (далі - Закон №555-IX), Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (далі - Закон №4004-XII), наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Наказ) та постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Постанова).

Так, стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 2801-XII, законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

За змістом статті 5 Закону № 2801-XII, державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно з приписами пункту г частини 1 статті 6 Закону № 2801-XII, кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

Відповідно до вимог пунктів а та б частини 1 статті 10 Закону № 2801-XII, громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Закон №1645-III (ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно з положеннями статті 1 Закону №1645-III, протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Положеннями частин 1, 3 статті 11 Закону №1645-III, встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №1645-III, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Водночас, частинами 2, 3 статті 12 Закону №1645-III передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Таким чином, з конструкції та змісту норми статті 12 Закону №1645-III вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

Згідно з частинами 1-3 статті 27 Закону №4004-XII, профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до приписів частини 1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення в інших випадках, передбачених законодавством , що означає можливість визначення таких підстав і у інших нормативно-правових актах.

Щодо тлумачення поняття законодавство , яке вжите у КЗпП України, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), у якому КСУ зазначив, що термін законодавство досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття законодавство включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін законодавство в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Зокрема, це працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 р. №595.

До протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія / імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C тощо. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем (пункт 3 Переліку №595).

08.11.2021 набули чинності зміни до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, згідно з якими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу ;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 41-6 Постанови).

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

З огляду на приписи частини 4 статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (даної - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, відповідно до статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні Соломахін проти України від 15.03.2012 (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, ЄСПЛ зазначив, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), ЄСПЛ нагадав, що держави зобов`язані ставити найкращі інтереси дитини в центр усіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань у більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов`язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. Також, ЄСПЛ звернув увагу на те, що обов`язкова вакцинація не є абсолютною - за наявності протипоказань можливі винятки, і навіть у разі відмови примусова вакцинація не допускається, мова йде про примушення у формі адміністративного штрафу за відмову.

Зважаючи на приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує рішення Верховного Суду, які є дотичними до спірних правовідносин.

Так, у постанові від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17(2-а/337/236/2017), Верховний Суд зазначив, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 працює у КЗ Жидачівська мистецька школа на посаді вчителя.

28.10.2021 було проведено засідання виробничої наради викладачів КЗ Жидачівська мистецька школа , на якому був присутні також і позивач ОСОБА_1 , де було ознайомлено, викладачів школи з наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 про перелік професій, для яких щеплення проти COVID-19 є обов`язковим та наголошено на тому, що з 08.11.2021 викладачі школи, які не вакцинуються чи не матимуть ПЛР-тестів, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.

На виконання вимог наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, начальник відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради ОСОБА_1 08.11.2021 наказом №365-к відсторонила ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Суд критично оцінює, аргументи позивача щодо обґрунтованості поданого позову, а саме те, що обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 законом не передбачена, тому відсторонення його від посади є незаконним виходячи з наступного.

Так, системний аналіз норм статті 12 Закону №1645-III та норм статті 27 Закону №4004-XII дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов`язковими.

Відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, оскільки це питання, на переконання суду, може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов`язковими до виконання всіма, кого вони стосуються.

Крім цього, суд зазначає, що постанова КМУ від 09.12.2020 №1236 є нормативно-правовим актом, який обов`язковий до виконання в силу положень статті 117 Конституції України.

Суд зауважує, що профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Суд зазначає, що право позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з ним не припинений і за ним зберігається робоче місце, а відсторонення його від посади проведено у відповідності до вимог статті 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою статті 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Також, суд констатує, що інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян, і у співвідношені статей 3 та 43 Конституції України, саме стаття 3 Конституції України має пріоритет.

Аналізуючи оскаржуваний наказ, суд вважає його законним, оскільки такий винесений уповноваженою особою у відповідності до вимог законодавства, з дотримання встановленого порядку. Доказів протилежного стороною позивача не надано.

Щодо тверджень позивача у відповіді на відзив стосовно того, що відповідач вимагає від нього надання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного випробування у вигляді щеплення від COVID - 19, або протипоказань до його застосування суд зазначає наступне.

Суд не вбачає втручання в приватне життя позивача вимогу роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя , а також практиці Європейського суду з прав людини.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею .

На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення його від роботи.

Позовна вимога про стягнення середнього заробітку також не підлягає до задоволення оскільки є похідною позовною вимогою.

Крім того, суд звертає увагу, що вимога позивача про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 81, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354ЦПК України, суд-

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу культури та охорони культурної спадщини Жидачівської міської ради, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору директор комунального закладу Жидачівська мистецька школа Кузишин В.І. про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Р.Г. Равлінко