Постанова

від 21.01.2022 по справі 591/8336/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 січня 2022 року

м. Київ

справа № 591/8336/19

провадження № 61-11781св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Сумська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю Кронос 2020 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сумської міської ради на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми в складі Клименко А. Я. від 27 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Левченко Т. А. від 10 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Сумська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю Кронос 2020 (далі - ТОВ Кронос 2020), у якому після зміни позовних вимог просила скасувати державну реєстрацію права власності від 29 жовтня 2019 року (запис № 33895323, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1948200159101) нежитлового приміщення (магазин, 1, А, площею 81,4 кв.м та магазин, 1, Б, площею 225,1 кв.м.) по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення (магазин, 1, А, площею 81,4 кв.м. та магазин, 1, Б, площею 225,1 кв.м.) по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбикою Т. А., зареєстрованого в реєстрі за № 3993 та скасувати державну реєстрацію прав власності від 04 грудня 2019 року (запис № 43363242 та запис № 34463572, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1948200159101); визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (магазин, 1, а, площею 81,4 кв.м. та магазин, 1, Б, площею 225,1 кв.м.) по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ровенською А. О., зареєстрованого в реєстрі за № 3664 та скасувати державну реєстрацію права власності від 10 грудня 2019 року (запис № 34563630 та запис № 34563728, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1948200159101); визнати недійсними акти приймання-передачі майна від 14 січня 2020 року та 16 січня 2020 року, укладені між ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ТОВ Кронос 2020 , що посвідчені приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ровенською А. О., зареєстровані в реєстрі за № 95, 96 та 104, в частині передачі нежитлового приміщення (магазин, 1,А, площею 81,4 кв. м. та магазин, 1, Б., площею 225,1 кв.м.) по АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію прав власності від 17 січня 2019 року (запис № 35114956, реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 1948200159101), вчинену державним реєстратором Виконавчого комітету Сумської міської ради Швайкус Л. В.; повернути земельну ділянку по АДРЕСА_1 власникові Сумській міській раді, звільнивши її від самочинних будівель і споруд шляхом знесення нежитлового приміщення (Магазин, 1, Б, площею 225,1 кв.м.) та привести земельну ділянку у попередній стан, що існував до самочинного будівництва; судові витрати стягнути з відповідачів.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2021 року закрито провадження у вказаній справі. Роз`яснено позивачеві, що дана справа віднесена до юрисдикції Господарського суду Сумської області.

Ухвала суду мотивована тим, що всі відповідачі зареєстровані у встановленому законом порядку суб`єктами господарювання - ФОП, тобто, не дивлячись на зазначення позивачем у позові відповідачів, як фізичних осіб, йдеться саме про їх права і обов`язки відносно спірної земельної ділянки, в тому числі, які витікають із договору оренди землі, укладеного з відповідачем - ФОП та які пов`язані із здійсненням ними господарської діяльності на цій ділянці та оспорюється розташування магазину - об`єкту, який призначений для здійснення в ньому господарської діяльності. Таким чином, враховуючи предмет, характер спору та фактичний суб`єктивний склад його сторін, місцевий суд прийшов до висновку про те, що спір у цій справі є господарським і віднесений до юрисдикції господарського суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційну скаргу Сумської міської ради залишено без задоволення. Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 21 квітня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У липні 2021 року Сумська міська рада звернулася із касаційною скаргою на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 червня 2021 року в указаній справі, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо можливості оскарження цивільних договорів дарування і купівлі-продажу в господарських судах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 591/8336/19 з Зарічного районного суду м. Суми.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

15 червня 2015 року між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендарю передано у строкове до 29 жовтня 2019 року платне користування земельну ділянку площею 0,0359 га з кадастровим № 5910136300:01:004:002.

Відповідно до пункту 2.1, частини другої укладеного сторонами договору вказана земельна ділянка за функціональним призначенням надається в оренду під розміщеним магазином.

04 грудня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбикою Т. А., згідно якого подарував зазначений вище магазин в спільну часткову власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2

10 грудня 2019 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 з іншої було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення. За вказаним договором ОСОБА_8 , ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_5 , ОСОБА_4 придбали у власність нерухоме майно, а саме: магазин І, А загальною площею 81,4 кв.м., магазин 1, Б загальною площею 225,1 кв.м.

У подальшому, на підставі актів прийому-передачі майна від 14 січня 2020 року та 16 січня 2020 року засновники ТОВ Кронос 2020 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 передали до статутного капіталу ТОВ Кронос 2020 належні їм 60/100 часток та 40/100 часток відповідно, нежитлових приміщень, що складається з магазину І, А загальною площею 81,4 кв.м., магазину 1, Б загальною площею 225,1 кв.м.

Судами також установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості підприємця з 28 листопада 2001 року і цей статус не змінював, як і всі інші відповідачі, які також мають статус суб`єктів підприємницької діяльності та зареєстровані в якості ФОП, що підтверджується відповідною інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) сформувала правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичної особи-підприємцяна цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Установлено, що відповідачами використовувалася спірна земельна ділянка та нерухоме майно - приміщення магазину для здійснення ними підприємницької діяльності.

Відповідач ОСОБА_1 укладав з позивачем договір оренди земельної ділянки від 15 червня 2015 року як фізична особа - підприємець. На момент укладання договору оренди земельної ділянки, а саме 15 червня 2015 року на ній було розміщено приміщення магазину право власності на яке було зареєстроване за відповідачем.

Укладаючи договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (магазину) ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , маючи статус суб`єктів підприємницької діяльності здійснили його відчуження відповідачам ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , які здійснюють підприємницьку діяльність через засноване ними товариство Кронос 2020 , яке є суб`єктом господарської діяльності. Придбавши нежитлові приміщення магазину, останні передали його до статутного капіталу ТОВ Кронос 2020 для провадження останнім підприємницької діяльності.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Сумською міськрадою та відповідачами - суб`єктами підприємницької діяльності і цей спір пов`язаний зі здійсненням останніми підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці.

Подібні висновки містяться у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року, прийнятій у справі № 200/10627/19 (провадження № 61-9907св21).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун