Постанова

від 03.02.2022 по справі 730/323/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 лютого 2022 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 730/323/21

Головуючий у першій інстанції - Ріхтер В. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/226/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Євстафіїва О.К.,Харечко Л.К.,

Позивач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ЗЛАГОДА

Відповідач: ОСОБА_1

Особа, яка подає апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ЗЛАГОДА до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих грошових коштів, (суддя Ріхтер В.В.), ухвалене у м.Борзна, о 09 годині 14 хвилині, повний текст рішення складено 07.10.2021 року.

В С Т А Н О В И В:

СТОВ Злагода звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача кошти в розмірі 18765,80 грн., з яких: безпідставно набуті кошти 16574,04 грн., інфляційні збитки 1246,36 грн., відсотки за користування грошовими коштами 945 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23 травня 2019 року позивач на банківський рахунок НОМЕР_1 (номер картки: НОМЕР_2 ) відкритий у АТ КБ ПРИВАТБАНК м. Київ, ЄДРПОУ банку 14360570, МФО 305299, та який належить відповідачу (РНОКПП - НОМЕР_3 ), перерахував грошові кошти в розмірі 16574,04 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 23.05.2019 року та відомістю розподілу масових виплат № 190523РВ000004697149 від 23.05.2019 року. У призначенні платежу зазначено: Надання позики по договору позики № 6/0204-19 від 02.04.2019р. Без ПДВ. Не оподатковується . У 2020 році позивач подав до Борзнянського районного суду Чернігівської області позовну заяву до відповідача про стягнення коштів. Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 27.11.2020 року в задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Злагода до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено. Однак, вказаним судовим рішенням встановлено, що отримані відповідачем від позивача за платіжним дорученням № 1 від 23.05.2019 року кошти в сумі 16574,04 грн є безпідставно набутим майном. На даний час між позивачем та відповідачем відсутні будь-які договірні правовідносини, а тому вказані кошти мають бути відповідачем повернуті.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2021 року позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ЗЛАГОДА до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих грошових коштів задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 18255,52 грн, з яких 16 574,04 грн як безпідставно набутих, 435,12 грн штрафні санкції, 1246,36 грн інфляційні збитки та судовий збір у розмірі 2201,90 грн. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами користування позивачем належної його батьку земельної ділянки у 2017-2018 роках, а тому дійшов висновку, що кошти перераховані СТОВ Злагода на банківську картку ОСОБА_1 в сумі 16574,04 грн є безпідставно набутим майном та підлягають поверненню.Оскільки суд задовольнив основну вимогу позивача щодо повернення безпідставно набутих коштів, то, відповідно підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України, яка є похідною від основної вимоги. Визначаючи дату з якої починається відлік нарахування відсотків суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся з письмовою вимогою до відповідача про повернення коштів лише 21.05.2020 року, а тому саме з цієї дати у СТОВ Злагода виникло право на нарахування відсотків. Пораховані судом інфляційні збитки перевищують розмір заявлених у позовній заяві, але суд прийшов до висновку про стягнення суми інфляційних втрат у межах позовних вимог. Суд першої інстанції відмовив у стягненні витрат за надання правової допомоги, оскільки наявний у матеріалах справи договір про надання правової допомоги № ЮП-01/2104-01 від 01.04.2021 року є загальним договором на надання правових послуг товариству. Крім того представництво інтересів у суді було забезпечено його керівником.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 наполягає на тому, що між ним та керівництвом, яке працювало на час перерахування коштів існували відносини щодо користування земельною ділянкою ( паєм), яка належить відповідачу про що свідчить укладений 07.03.2019 року попередній договір, за умовами якого СТОВ Злагода зобов`язувалось в інтересах ( на користь) ОСОБА_1 сплатити витрати в сумі до 5000 грн щодо оформлення останнім правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у тому числі і за рахунок прийняття спадщини. Згідно п.6.1 договору від 07.03.2019 року цей договір відповідно до ст. 628 ЦК України є змішаним: в частині умов щодо укладення у майбутньому Основного договору - є попереднім договором та складений відповідно до вимог ст. 635 ЦК України, а в частині сплати грошових коштів, яку здійснює Сторона 1 в інтересах Сторони 2 та всіх інших грошових зобов`язань, у тому числі оплати неустойки - є договором безпроцентної позики та складений відповідно до вимог ст. 1046-1050 ЦК України. На думку відповідача СТОВ Злагода користуючись землями ( полями) єдиним масивом, користувалося і земельною ділянкою часткою ( паєм), який належить ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу СТОВ Злагода просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач у відзиві зазначає що відповідачем у апеляційній скарзі не наведено підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції. Також СТОВ Злагода зазначає, що між сторонами відсутні договірні правовідносини та встановлення обставин рішенням суду, що отримані ОСОБА_1 від СТОВ Злагода за платіжним дорученням №1 від 23.05.2019 року кошти в сумі 16574,04 грн, як безпідставно набуте майно, є підставою для повернення отриманих відповідачем коштів, відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України. Крім того, позивач вважає вірним висновок суду щодо не доведеності відповідачем відносин щодо користування земельною ділянкою належною відповідачу, позивачем.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що попередньо між ОСОБА_1 та СТОВ Злагода в особі директора Черевишник С.О. було підписано попередній договір від 07.03.2019 року за яким, ОСОБА_1 зобов`язувався вчинити дії щодо набуття в термін до 31.01.2021 року права приватної власності на земельну ділянку, яка знаходиться на території Курінської сільської ради, Бахмацького району, Чернігівської області шляхом здійснення всіх необхідних дій та вчинення всіх необхідних правочинів спрямованих на оформлення права власності на земельну ділянку, у тому числі за рахунок прийняття спадщини. В свою чергу СТОВ Злагода зобов`язувалось в інтересах ( на користь) ОСОБА_1 сплатити витрати в сумі до 5000 грн щодо оформлення останнім правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у тому числі і за рахунок прийняття спадщини.

Так, матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами факт, що 23 травня 2019 року позивач на банківський рахунок НОМЕР_1 (номер картки: НОМЕР_2 ) відкритий у АТ КБ ПРИВАТБАНК м. Київ, ЄДРПОУ банку 14360570, МФО 305299, та який належить відповідачу (РНОКПП - НОМЕР_3 ), було перераховано грошові кошти в розмірі 16574,04 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 23.05.2019 року та відомістю розподілу масових виплат № 190523РВ000004697149 від 23.05.2019 року. У призначенні платежу зазначено: Надання позики по договору позики № 6/0204-19 від 02.04.2019р. Без ПДВ. Не оподатковується .( а.с. 19-22)

Відповідач ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку 03.03.2020 року з кадастровим номером № 7420385500:12:000:0465, розміром 6,2984 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Курінської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області. Підстава внесненя запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер :40 сісія 7 скликання, виданий 28.02.2020, видавник: Курінська сільська рада Бахмацького району Чернігівської області. ( а.с. 57)

10.03.2020 року ОСОБА_1 направив на адресу СТОВ Злагода вимогу про сплату коштів за користування земельною ділянкою за 2019 рік. ( а.с. 53) У відповідь на зазначену вимогу СТОВ Злагода надіслало відповідь № 2105/2020-01 від 21.05.2020 року в якій повідомило ОСОБА_1 про те, що відсутні підстави для сплати коштів за користування земельною ділянкою, оскільки договір оренди між ним та підприємством не укладався, а також вимагало повернення коштів у сумі 16621,22 грн, які були отримані ОСОБА_1 в якості позики.( а.с.51)

Оскільки ОСОБА_1 добровільно не повернуто отримані від СТОВ Злагода кошти, то товариство звернулось до суду з позовом про стягнення коштів, але рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Злагода до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки ОСОБА_1 , як сторона договору позики (позичальник) не підписував договір позики, то його волевиявлення на укладення даного правочину відсутнє і він є неукладеним (не вчиненим), в зв`язку з чим такий договір не може кваліфікуватися як недійсний (нікчемний чи оспорюваний), при цьому посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц. Місцевим судом встановлено, що відповідач не був обізнаний про позиковий характер коштів й правовідносини позики щодо коштів у нього з позивачем не виникли, а тому зважаючи на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача основного боргу в сумі 16574,04 грн, не підлягають задоволенню й вимоги позивача про компенсацію втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України (інфляційних збитків у сумі 5,52 грн та відсотків за користування чужими коштами в сумі 41,66 грн). Позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження існування між сторонами правовідносин по наданню позики. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15.02.2021 року зазначене ішення суду залишене без змін та набуло законної сили ( а.с. 12-17, 46-50)

Вище зазначеними рішеннями судів було встановлено, що в огрунтування заявлених вимог про стягнення з ОСОБА_1 коштів СТОВ Злагода у своїй позовній заяві посилається на договір позики ЗП №6/0204-19 від 02.04.2019р., який є неукладеним. Представник позивача у судовому засіданні, наполягаючи на правовій природі перерахованих відповідачу коштів у сумі 16574,04 грн саме як позики, також послався на існування між сторонами домовленостей, що випливали й з попереднього договору від 07.03.2019р. та реалізовані у платіжному дорученні від 23.05.2019р. Водночас, суд не погодитися з такими доводами представника позивача, оскільки умовами попереднього договору від 07.03.2019р. між сторонами обумовлювалася значно менша сума позикових коштів (до 5000 грн), жодних доказів сплати якої СТОВ Злагода суду не надало. Тому, зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, суд розцінив отримані ОСОБА_1 від СТОВ Злагода за платіжним дорученням №1 від 23.05.2019р. кошти в сумі 16574,04 грн як безпідставно набуте майно.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905 гс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182 гс 18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України .

За приписами ч.2 ст. 1214 ЦК України та ст. 536 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з наданих доказів встановлено факт безпідставного перерахування грошових коштів СТОВ Злагода у сумі 16574,04 грн на рахунок ОСОБА_1 , а також з висновком про стягнення сум нарахованих за ст.625 ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що в рішенні Борзнянського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2020 року ухваленому у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Злагода до ОСОБА_1 про стягнення коштів, яке набрало законної сили, встановлено, що між сторонами не укладений договір позики, а попередній договір від 07.03.2019 року не є тим договором на виконання якого моли бути перераховані кошти в сумі 16574,04 грн, тому відповідач незаконно утримує грошові кошти, які надані позивачем.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що СТОВ Злагода користувалось належною його батьку земельною ділянкою у 2017-2018 роках, а тому повинно сплатити за це кошти не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами факт такого використання. Наявність сертифіката на право на земельну частку пай, який виданий на ім`я батька позивача не є достатнім доказом підтвердження користування земельною ділянкою позивачем, а є лише доказом належності права на земельну частку (пай).

Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: