Ухвала

від 25.01.2022 по справі 909/678/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/678/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.01.2022 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Рочняк О.В.

секретар судового засідання Михайлюк А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви ОСОБА_1 б/н від 22.12.2021 (вх.№22550/21) та ОСОБА_2 б/н від 21.12.2021 (вх.№22549/21) з грошовими вимогами до боржника у справі

про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_3

АДРЕСА_1

за участю:

керуючий реструктуризацією боржника: Юрченко Ольга Миколаївна;

боржник - ОСОБА_3 ;

від боржника: ОСОБА_4 ;

від ОСОБА_1 : ОСОБА_5 ;

від ОСОБА_2 : ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ: фізична особа ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи.

Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 07.09.2021, суд відкрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 ; ввів процедуру реструктуризації боргів щодо боржника; ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів фізичної особи; призначив керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_3 арбітражного керуючого Юрченко Ольгу Миколаївну; постановив оприлюднити на офіційному веб-сайті повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 ; визначив дату проведення попереднього засідання - 25.10.2021.

Оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 оприлюднене на офіційному веб-сайті 07.09.2021.

За наслідками попереднього засідання 18.11.2021 суд постановив ухвалу, якою призначив засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на 10.01.2022.

28.12.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії Господарського суду Івано-Франківської області надійшли заяви:

- від ОСОБА_2 б/н від 21.12.2021 (вх.№22549/21) з грошовими вимогами до боржника;

- від ОСОБА_1 б/н від 22.12.2021 (вх.№22550/21) з грошовими вимогами до боржника.

Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2021, суд прийняв заяви з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 б/н від 21.12.2021 (вх.№22549/21) та ОСОБА_1 б/н від 22.12.2021 (вх.№22550/21) до розгляду в судовому засіданні на 10.01.2022.

10.01.2022 до відділу документального забезпечення, канцелярії Господарського суду Івано-Франківської області від ОСОБА_3 надійшло:

- відзив на заяву ОСОБА_1 з грошовими вимоги до боржника б/н від 10.01.2022 (вх.№221/22);

- відзив на заяву ОСОБА_2 з грошовими вимоги до боржника б/н від 10.01.2022 (вх.№222/22).

- заява б/н від 10.01.2022 (вх.№220/22) про застосування строків позовної давності щодо вимог ОСОБА_2 ;

В судовому засіданні 10.01.2022 суд задовольнив усне клопотання керуючого реструктуризацією про відкладення судового засідання для надання відзивів на заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника та постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду заяв з грошовими вимогами до боржника на 25.01.2022.

21.01.2022 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від арбітражного керуючого Юрченко О.М., електронною поштою, підписані КЦП, надійшли відзиви: на заяву з грошовими вимогами ОСОБА_1 №02-21/27 від 18.01.2022 (вх.№990/22) та на заяву з грошовими вимогами ОСОБА_2 №02-21/28 від 18.01.2022 (вх.№991/22). 24.01.2022 вищевказані відзиви надійшли до суду поштою (вх.№1107/22) та (вх.№1108/22).

Відповідно до п.1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

За приписами ч.2 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Судом встановлено, що заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника подані після закінчення строку, встановленого для її подання.

Частиною 4 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Відповідно до ч. 6 абз. 3 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчить про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Отже, аналіз норм права дозволяє зробити висновок, про те що спеціальне законодавство про банкрутство визначає особливий порядок розгляду грошових вимог кредитора у процедурі банкрутства шляхом їх визнання (відхилення) внаслідок розгляду по суті.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви кредиторів з грошовими вимогами, заслухавши учасників у справі про банкрутство, з`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Щодо грошових вимог ОСОБА_1 б/н від 22.12.2021 (вх.№22550/21 від 28.12.2021).

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про грошові вимогами до боржника в розмірі 750 373 грн 16 коп., що еквівалентно 27 526, 73 дол. США, з них: 23 170 дол. США основна заборгованість, 3 534,99 дол. США проценти, 821,74 дол. США 3% річних.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Грошові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 підтверджуються розпискою від 30.10.2019 на суму 23 170 дол. США, строк повернення позики - 01.07.2020.

Оригінал розписки мітиться в матеріалах справи № 909/678/21 (344/11465/20).

Керуючий реструктуризацією боржника та представник боржника заявлені грошові вимоги ОСОБА_1 визнали частково, а саме: суму основного боргу та 3% річних. Стосовно грошових вимог у розмірі процентів, нарахованих відповідно до ст.1048 ЦК заперечили, мотивуючи тим, що у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов"язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму їх застосування та нарахування.

Згідно до ст. ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення прав і обов"язків, які повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов"язання не допускається, крім випадків, передбачених законом. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За приписами 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 640/7558/17 вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику .

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання у боржника виникло перед кредиторами та не виконане.

Судом встановлено, що оригінал розписки від від 30.10.2019, виданої ОСОБА_3 ОСОБА_1 про отримання ним 23 170 дол. США надано ОСОБА_1 до матеріалів справи №909/678/21 (344/11465/20).

Узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів ОСОБА_3 підтверджується змістом розписок, які власноручно ним складені та підтверджується боржником, у зв`язку з чим підтверджено правовідносини позики, факт передання боржнику в позику коштів, його зобов`язання повернути кошти кредиторам.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Відповідно до вищевказаної розписки від 30.10.2019, ОСОБА_3 зобов"язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 23 170 дол. США у строк до 01.07.2020.

Таким чином, прострочення оплати за отриманою позикою у боржника настало з 02.07.2020.

Відповідно до ч.2 ст.45 кодексу України з процедур банкрутства, склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Як вбачається з відбитку штемпеля пошти на конверті, заяву з грошовими вимогами ОСОБА_1 направив до суду 22.12.2021.

Станом на 22.12.2021 курс долара США, встановлений Національним банком України становив 27,2598 грн.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за отриманою позикою становить 631609 грн 57 коп.

Відповідно до частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 та статті 1050 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв"язку з простроченням грошового зобов"язання ОСОБА_1 у відповідності до ст.625 ЦК України нарахував три відсотки річних в розмірі 821,74 дол.США за період з наступного дня після дати повернення боргу до дня оголошення судом мораторію, тобто з дня прострочення виконання грошового зобов"язання.

Судом здійснено перерахунок трьох відсотків річних за період з 02.07.2020 (з дня прострочення виконання зобов"язання) по 06.09.2021 (до дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника), відповідно до якого три відсотки річних становить - 22400 грн 51 копійку.

Також, заявник нарахував проценти за ст.1048 ЦК України в розмірі 3534, 99 дол.США за весь період позики до дня оголошення мораторію у розмірі облікової ставки НБУ.

У договорі позики (розписці від 30.10.2019) сторони не визначили розмір процентів, відтак, відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, розмір процентів мав би визначатися на рівні облікової ставки НБУ.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 28 липня 2021 року у справі №337/4737/17-ц (провадження № 61-3494св20) зазначено, що суди встановили, що предметом договору позики виступали кошти в іноземній валюті - доларах США, а розмір процентів сторонами не був визначений. Облікова ставка Національного банку України (далі - НБУ) є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. Висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16. У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження 14-465цс18) .

Враховуючи, що предметом договору позики виступали кошти в іноземній валюті - доларах США, розмір процентів сторонами не був визначений, тому положення частини першої статті 1048 ЦК України щодо можливості розрахунку розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку не можуть бути застосовані, тобто вимоги в цій частині необґрунтовані, а відповідно підлягають відхиленню в цій частині.

За подання заяви з грошовими вимогами до боржника кредитори сплатили судовий збір у розмірі 4 540 грн згідно із відповідною ставкою судового збору, встановленою Законом України "Про судовий збір", який належить віднести до вимог кредиторів.

З огляду на викладене, суд визнає грошові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 у розмірі 658550 грн 08 коп., з них 631 609 грн 57 коп. основна заборгованість, 22400 грн 51 коп. - три відсотки річних та 4540 грн сплаченого за подання заяви судового збору. Решту вимог належить відхилити.

Щодо грошових вимог ОСОБА_2 б/н від 21.12.2021 (вх.№22549/21 від 28.12.2021).

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із грошовими вимогами до боржника в розмірі 260 678 грн 86 коп., з них: 63 400 грн - безпідставно набуті кошти, 72 243 грн 90 коп. - проценти за користування грошовими коштами станом на 15.03.2021, 14 788 грн 70 коп. - 3% річних станом на 15.03.2021 та 110246 грн 26 коп. - інфляційні втрати.

Грошові вимоги ОСОБА_2 підтверджуються розпискою від 27.11.2013, відповідно до якої ОСОБА_3 отримав 47 000 грн від ОСОБА_2 в рахунок оплати частки в бізнесі, еквівалентної 73 800 грн. Дану дію вчинив з доброї волі і будучи в тверезому розумі. Під поняттям "бізнес" розуміє спів власництво в закладі харчування "Пантагрюель" за адресою АДРЕСА_2 . Після кінцевого розрахунку співласництво ОСОБА_2 повинно становити 50%. Додатково за даною розпискою 28.11.2013 отримав 16 400 грн.

Представник боржника заявлені грошові вимоги ОСОБА_2 не визнає. В спростування заявлених вимог посилалися на те, що якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то ст. 1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Таким чином, оскільки кошти були надані за участь у бізнесі, що і було реалізовано в повній мірі, а ОСОБА_2 цей факт не заперечує, що підтверджує в заяві, а тому твердження ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 безпідставно набув кошти у розмірі 63 400 грн є необґрунтованим. Крім того, боржник просить застосувати строк позовної давності у зв"язку із тим, що відповідно до розписки від 27.11.2013 загальний строк позовної давності давно сплив.

Керуючий реструктуризацією боржника заявлені грошові вимоги ОСОБА_2 не визнає у зв"язку із тим, що розписка від 27.11.2013 не є борговою розпискою по позиці грошових коштів, а особистим зобов"язанням відчужити частку в бізнесі на платній основі. Крім того, зазначає, що до заяви не додано рішення суду, яким було б встановлено наявність заборгованості за даною розпискою, встановлено обставини справи щодо наявності боргу в цілому перед боржником, а долучені до заяви додатки не можуть належним чином підтвердити наявну заборгованість.

Відповідно до ст.55 Господарського Кодексу України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Матеріали справи не містять жодних доказів державної реєстрації спільної діяльності між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , доказів створення приватного підприємства чи іншого товариства, а відповідно докази здійснення підприємницької діяльності на засадах та у спосіб, встановлений чинним законодавством України відсутні.

Відтак, твердження боржника про те, що вказані у розписці кошти заявник ( ОСОБА_2 ) передав на здійснення спільної підприємницької діяльності не заслуговують на увагу.

Водночас вказана розписка не підпадає також під визначення договору позики, оскільки не містить всіх необхідних його умов, як то строку повернення позики.

У той же час, стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку між заявником та боржником були відсутні договірні чи інші правовідносини, отже, боржник безпідставно набув за рахунок заявника грошові кошти у розмірі 63400 грн, які в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Разом з цим, здійсненню нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання та виникнення у кредитора право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Нарахування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України втрат на суму безпідставно одержаних боржником коштів у розмірі 63400 грн, з огляду на їх позадоговірний характер, є обґрунтованим. Проте, вирішуючи питання про момент настання строку, з якого у позивача виникає право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на підставі згаданої статті слід виходити з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням наведеної норми статті 530 ЦК України, обов`язок з повернення безпідставно одержаних грошових коштів виникає у відповідача на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту відповідної вимоги позивача.

Відповідної позиції дотримується Верховний суд у Постанові від 17.08.2021 у справі №913/371/20.

Врахувавши, що ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою від 25.12.2020 про повернення грошових коштів 13.01.2021, що підтверджується квитанцією Укрпошти, накладною та описом вкладення в цінний лист, зазначений строк повернення безпідставно отриманих коштів має відраховуватися з 21.01.2021 (наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку з дня направлення вимоги).

З огляду на викладене, вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 63400 грн є обґрунтовані. Строк позовної давності щодо вказаної вимоги не пропущено.

Згідно з розрахунками ОСОБА_2 нарахування 3% річних здійснено ним за період з 28.11.2013 по 06.09.2021, а інфляційних втрат - за період січень 2014 - по серпень 2021 року.

Враховуючи, що відповідно до ст.625 ЦК України обов"язок сплати боржником на вимогу кредитора суми боргу з індексом інфляції та трьох відсотків річних виникає з дня прострочення грошового зобов"язання, то з огляду на встановлені судом обставини того, що строк повернення безпідставно отриманих коштів настав 21.01.2021, тому відповідно прострочення платежу настало 22.01.2021.

Таким чином вимоги ОСОБА_2 про визнання 3% річних за період з 28.11.2013 по 21.01.2021, а інфляційних втрат - за період січень 2014 - по січень 2021 року є необґрунтованими та не визнаються судом у цій частині.

Судом здійснено перерахунок 3% річних за період з 22.01.2021 по 06.09.2021 та інфляційних втрат - за період з лютого 2021 року - по серпень 2021 року, відповідно до якого 3% становить - 1188 грн 10 коп., а інфляційні втрати - 3097 грн 12 коп.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено.

Відтак нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки Національного банку України за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК .

Згідно з розрахунком ОСОБА_2 нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами здійснено ним за період з 28.11.2013 по 06.09.2021 в розмірі 72243 грн 90 коп.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 258 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності, вимогу про визнання процентів за користування коштами за період з 28.11.2013 по 02.04.2017 належить відхилити у зв"язку з пропуском строку позовної давності.

Судом здійснено розрахунок процентів за користування грошовими коштами за період з 04.04.2017 по 06.09.2021, відповідно до якого розмір процентів становить 35511 грн 10 коп.

За подання заяви з грошовими вимогами до боржника кредитор сплатив судовий збір у розмірі 4 540 грн згідно із відповідною ставкою судового збору, встановленою Законом України "Про судовий збір", який належить віднести до вимог кредиторів.

З огляду на викладене, суд визнає грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 у розмірі 107 736 грн 32 коп. з них: 63400 грн основна заборгованість, 1188 грн 10 коп. три відсотки річних, 3097 грн 12 коп. інфляційних втрат, 35511 грн 10 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 4540 грн сплаченого за подання заяви судового збору. Решту вимог належить відхилити.

Відповідно до ч.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства кредитори - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів, оскільки їх вимоги заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті.

Згідно з абз. 4, 5 ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, за результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Керуючись ст.ст.45, 47, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст.232- 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

заяву з грошовими вимогами ОСОБА_1 б/н від 22.12.2021 (вх.№22550/21) до фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) частково в розмірі 658 550 (шістсот п"ятдесят вісім тисяч п"ятсот п"ятдесят) гривень 08 коп. Решту вимог відхили.

Заяву з грошовими вимогами ОСОБА_2 б/н від 21.12.2021 (вх.№22549/21) до фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати грошові вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) частково в розмірі 107736 (сто сім тисяч сімсот тридцять шість) гривень 32 коп. Решту вимог відхили.

Керуючому реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_2 ) арбітражному керуючому Юрченко Ользі Миколаївні:

- внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов"язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.235 ГПК України та може бути оскаржена в порядку статей 255 - 257 Господарського процесуального кодексу України до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 04.02.2022

Суддя О.В. Рочняк