Постанова

від 31.01.2022 по справі 308/1590/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/1590/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 січня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Готри Т.Ю., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Жганич К.В.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської окружної прокуратури на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2021 року, постановлену головуючим суддею В.І.Бедьо, за позовом Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Жемайте - 14 , про визнання протиправним та скасування в частині рішення Ужгородської міської ради, державної реєстрації прав у земельному кадастрі та державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку

встановив:

Так 16 лютого 2016 року Ужгородська місцева прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Жемайте - 14 , про визнання протиправним та скасування в частині рішення Ужгородської міської ради, державної реєстрації прав у земельному кадастрі та державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку.

Оскільки судом не встановлено підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження то ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави, Т.1, а.с. 1.

А згодом, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 квітня 2016 року залишено без руху позовну заяву Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави з підстав несплати судового збору та не зазначення чіткого посилання на те, що в чому саме полягає порушення інтересів держави в даному випадку, Т.1, а.с. 46.

Водночас ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2016 року відмовлено у задоволенні клопотання Ужгородської міської ради про залишення позову без розгляду, Т.1, а.с. 54-55, 56-57.

На виконання вимог ухвали суду від 26 квітня 2016 року про залишення без руху позовної заяви, заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури подав до суду 11.05.2016 року заяву про усунення недоліків позовної заяви у якій уточнено доводи стосовно того, що в чому полягають інтереси держави, Т.1, а.с. 58-59.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.10.2016 року внаслідок повторного розподілу цієї справи, суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Шепетко І.О. прийняла дану цивільну справу до свого провадження, Т.1, а.с. 93.

Та ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.11.2017 року призначено у справі комплексну земельно-технічну та землевпорядну експертизу. Зупинено провадження у справі, Т.1, 246-247.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.04.2020 року відновлено провадження у даній цивільній справі після проведення судової комплексної експертизи та внаслідок повторного розподілу цієї справи, суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області В.І.Бедьо прийняв дану цивільну справу до свого провадження і призначив підготовче судове засідання, Т.2, а.с. 24-26. А ухвалою суду від 13.07.2020 року закрито підготовче засідання та призначено цивільну справу до судового розгляду по суду спору, Т.2, а.с. 36.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.09.2021 року клопотання відповідача ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат І.О.Колотуха про залишення позову без розгляду задоволено. Та позовну заяву Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави, залишено без розгляду.

Не погоджуючись із висновками вказаної ухвали суду, Ужгородська окружна прокуратура оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити цивільну справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм процесуального права. Зокрема позовну заяву було подано до суду 16 лютого 2016 року та 02.03.2016 року ухвалою суду у справі відкрито провадження. На виконання вимог ухвали суду від 26 квітня 2016 року про залишення без руху позовної заяви, заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури подав до суду 11.05.2016 року заяву про усунення недоліків позовної заяви у якій уточнено доводи стосовно того, що в чому полягають інтереси держави. Таким чином, допустивши згідно з абзацом 2 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів держави суд першої інстанції через більше ніж 5 років залишає позов без розгляду у зв`язку з недоведеністю підстав для представництва.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт З частини другої статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. У свою чергу, стаття 23 Закону України Про прокуратуру вказує, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою вищезазначеної статті.

Так, при зверненні прокурором до суду з позовною заявою у даній справі, зазначено, що в даному випадку порушено інтереси держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі, а звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки комунальної власності та повернення у законне розпорядження землі, яка вибула з її володіння. Також зазначено, що в даному випадку відсутній орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави.

У даному спорі таким органом виступала Державна інспекція сільського господарства, яка звернулась з листом від 04.09.2015 року в прокуратуру м. Ужгород для розгляду та вирішення питання стосовно передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки комунальної власності у супереч вимог ст.42, ст.12 ст.40 ЗК України та ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності . Держсільгоспінспекція являлась центральним органом виконавчої влади, але при цьому не була наділена правом самостійного звернення з позовом до суду.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 08.02.19 у справі №915/20/18 та від 25.04.18 у справі №806/1000/17 інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У даному випадку наявність інтересів держави обґрунтована порушенням Ужгородською міською радою вимог ст.19 Конституції України, статей 12, 38, 39, 40, 42, 79-1 ЗК України, ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , ст. 382 ЦК України, ст. 60 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , статей 17. 18. 27 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності під час передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що потягло за собою незаконне вибуття відповідної земельної ділянки з комунальної власності, а також вибуття з державної власності частини земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1 .

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18, зазначила, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зауважує, що прокурор вправі оскаржувати рішення органу місцевого самоврядування в частині розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а доводи про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними, Верховний Суд, визнав необґрунтованими. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року справа №587/430/16ц, від 11.09.2019 року справа №487/10132/14ц підтверджено право прокурора звертатись до суду за захистом інтересів держави у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд формально поставився до застосування зазначених висновків Верховного Суду та наявних обставин справи. Посилання суду на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 26.08.2018 у справі № 924/1237/17 та від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 в даному випадку також не доречне, оскільки правовідносини у даній справі та справах №№924/1237/17, 924/1256/17 не тотожні. Так, у справах 924/1237/17, 924/1256/17 прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, про те суди встановили наявність уповноважених органів на які покладено обов`язки щодо захисту інтересів держави. В постанові ж Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, на яку також послався суд, взагалі шляхом аналізу законодавства підтверджено відсутність уповноважених органів щодо захисту інтересів держави в сфері земельних правовідносин в аналогічному випадку та констатовано наявність державних інтересів за захистом яких звернувся прокурор.

А звідси, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, що в даному конкретному випадку прокурор на дотримання положень ст.23 Закону України Про прокуратуру мав повідомити попередньо Держсільгоспінспекцію про звернення до суду з даним позовом, оскільки вказаний орган не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо надання у власність земельних ділянок комунальної власності. При цьому Ужгородська міська рада, у даному випадку, допустила порушення вимог земельного та містобудівного законодавства, що потягло за собою незаконне вибуття з комунальної власності земельної ділянки і повинна виступати відповідачем по справі, єдиним способом захисту інтересів держави у даному випадку є звернення до суду з позовною заявою про скасування відповідного рішення Ужгородської міської ради.

Отже, враховуючи те, що органи Держсільгоспінспеції не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, з метою усунення порушень земельного законодавства, з огляду на те, що сама Ужгородська міська рада позбавлена процесуальної можливості виступати у даному випадку і позивачем і відповідачем по справі, прокуратура, в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави, у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набуває статусу позивача. Оскільки ні Ужгородська міська рада, ні Держсільгоспінпекція не є суб`єктами владних повноважень, уповноваженими здійснювати захист інтересів держави у вказаному спорі. А тому, обов`язку повідомляти їх попередньо, до звернення до суду, про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у даній справі не передбачено законом. За таких обставин, діючи як самостійний позивач, оскільки відсутній компетентний орган в обов`язки якого входить захист державних інтересів в даному випадку, прокурор не зобов`язаний нікого повідомляти про звернення до суду з позовом.

При визначенні позивача, який діє від імені держави України, прокурор керується положеннями рішення Конституційного Суду України №3 рп/99 від 08.04.1999 року в справі №1-1/99 де в п.5 наведено тлумачення поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах , що означає орган, на який державою покладено обов`язок по здійсненню конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави в суді. Таким чином, законодавець надав державному органу право діяти виключно в межах наданих повноважень та у спосіб, який визначено законом. Виконання державним органом функцій, які йому не надано, буде суперечити конституційним засадам, визначених у ст. 19 Основного Закону України. Отже, Держсільгоспінпекція як центральний орган виконавчої влади через не наділення правом на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування, позбавлена можливості захистити інтереси держави. Тоді як здійснити такий захист інтересів держави, наділений відповідними повноваженнями саме прокурор, який виконує Конституційну функцію по здійсненню захисту інтересів держави, коли уповноважений державою орган не наділений правом звернення до суду з позовом.

За таких обставин, звернення прокурора до суду в інтересах держави є обґрунтованим і свідчить про наявність виключних підстав спрямованих на відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою, шляхом скасування відповідного рішення міськради, так-як в даному випадку право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі неправомірного рішення та характеризується дефектом волі, що вже само по собі безумовно свідчить про порушення інтересів держави.

У судове засідання Ужгородська окружна прокуратура, Ужгородська міська рада, ОСОБА_1 і її адвокат Колотуха І.О. та ОСББ Жемайте-14 не з`явились. Представник Ужгородської окружної прокуратури в особі прокурора Андрейчик А.М. подала заяву про відкладення розгляду справи. Інші учасники справи не подали заяви про відкладення розгляду справи. Про час та місце судового розгляду повідомлена Ужгородська міська рада шляхом надіслання виклику на електронну адресу. Також SMS-повідомлення на номер телефону надіслано адвокату Колотуха І.О.

Водночас у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно вимог ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки апеляційний суд розглядає справу не по суті заявлених позовних вимог, а щодо вирішеного судом першої інстанції процесуального питання, то за цих обставин матеріали справи, дозволяють апеляційному суду вирішити справу за відсутності сторін, що не призведе до порушення їх процесуальних прав. А необхідності визнавати їх явку в судове засідання обов`язковою не вбачається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, та в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Водночас, у постанові від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення ради до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини п`ятої статті 56 ЦПК України ).

Звертаючись з позовом до суду, прокурор зазначив, що в даному випадку порушено інтереси держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі, а звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою комунальної власності та повернення у законне розпорядження землі, яка вибула з її володіння. Також зазначено, що в даному випадку відсутній орган, уповноважений державою здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до суду. Тож через це прокурор самостійно виступив як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

За матеріалами справи, саме Державна інспекція сільського господарства як центральний орган виконавчої влади звернулась у прокуратуру м. Ужгород з листом від 04.09.2015 року для здійснення розгляду та вирішення питання стосовно передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки комунальної власності у супереч вимог ст.42, ст.12 ст.40 ЗК України та ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності . Так-як Держсільгоспінспекція хоч і являлась центральним органом виконавчої влади, але при цьому не була наділена правом самостійного звернення з позовом до суду.

Проте, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 447 "Про ліквідацію територіальних органів Державної інспекції сільського господарства" Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області підлягала ліквідації. Та у пункті 2 вказаної постанови зазначено, що територіальні органи, які ліквідуються, продовжують виконувати свої функції і повноваження до їх передачі відповідним органам виконавчої влади.

Водночас, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 910-р від 30 листопада 2016 року Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від № 15 від 14 січня 2015 року, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Хоч наразі Держгеокадастр і являється належним центральним органом виконавчої влади на який покладаються функції з реалізації державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, проте на час звернення прокурора Ужгородської місцевої прокуратури з позовом до суду на захист інтересів держави (16.02.2016) таким центральним органом виконавчої влади до 30 листопада 2016 року виступала Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області.

Оскільки Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області не була уповноважена на звернення до суду з позовом то за цієї обставини прокурор Ужгородської місцевої прокуратури при звернення до суду з даним позовом набув статусу позивача, що відповідає приписам Конституції України, Закону України Про прокуратуру та абзацу другому частини п`ятої статті 56 ЦПК України.

Окрім цього, Європейський Суд з прав людини у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 року зазначив, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції не врахував, що прокурор у цій справі звернувся із позовом з підстав порушення Ужгородською міською радою вимог земельного законодавства, що процесуально позбавляє Ужгородську міську раду можливості самостійно звертатись до суду як позивач.

Ужгородська міська рада є одним зі співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог земельного законодавства та порушення інтересів територіальної громади при передачі спірної земельної ділянки у власність.

Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, територіальної громади Ужгородської міської ради, обґрунтував у чому полягає інтерес держави та порушення цих інтересів, визначив Ужгородську міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 308/9895/16-ц (провадження № 61-21339св19).

За таких обставин суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що прокурор не довів законних підстав для представництва інтересів держави у правовідносинах із оскарження рішень органу місцевого самоврядування, пов`язаних із розпорядженням землею комунальної власності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 257, 367, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури, задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2021 року про залишення позову без розгляду, скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 04 лютого 2022 року.

Суддя-доповідач:

Судді: