Постанова

від 25.07.2024 по справі 308/1590/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/1590/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 липня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д, Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Гусоньки З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Бедьо В.І., в справі за позовом Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСББ «Жемайте-14» про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки

встановив:

У лютому 2016 року Ужгородська місцева прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Жемайте - 14», про визнання протиправним та скасування в частині рішення Ужгородської міської ради, державної реєстрації прав у земельному кадастрі та державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку.

В обгрунтування позову зазначала, що п.1.19 рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 за №738 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» гр. ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та передано її у власність.

На підставі вказаного рішення 11.10.2013 за № 2878750 проведено державну реєстрацію речового права на земельну ділянку за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних управління Держгеокадастру в Ужгородському районі, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки на 2016 рік становить 992,93 грн. за 1 кв. м., тобто 660 298,45 грн.

Позивач вважає, що вказане рішення Ужгородської міської ради та державна реєстрація речового права на вказану земельну ділянку не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню з наступних підстав.

Згідно проекту землеустрою вказаної земельної ділянки встановлено, що вона обтяжена об`єктами нерухомого майна квартира АДРЕСА_2 , про що свідчить технічний паспорт виготовлений КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода за № 3546.

Крім того відповідно до даних реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться багатоквартирний будинок загальною площею 200,20 кв.м, житловою площею 102,60 кв. м. Площа земельної ділянки під вказаним будинком складає 593 кв. м. В будинку є квартира АДРЕСА_3 , що складає 45/100 ч, власником якої є ОСОБА_1 та квартира АДРЕСА_4 , що складає 27/100, власниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Крім того 28/100 частини даного будинку належить ОСОБА_4 .

Також позивач зазначає, що в матеріалах проекту землеустрою земельної ділянки наявна довідка управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради про те, що 45/100 частині житлового будинку згідно адресного плану м. Ужгорода та відповідно до рішення міськвиконкому № 206 від 18.07.2012 року надано тимчасову адресу: АДРЕСА_1 , проте станом на 12.02.2016 року у реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про право власності на вказаний будинок не зареєстровано.

Оскільки, квартира є лише частиною житлового будинку, можливість надання земельної ділянки у власність та обслуговування квартири законом не передбачена.

Також із позовної заяви слідує, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 знаходиться під квартирою АДРЕСА_2 , становить 665 кв. м., тобто більше, ніж передбачено під усім вказаним багатоквартирним будинком.

Крім того, згідно генерального плану земельної ділянки спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_5 , що є прибудинковою територією, що суперечить вимогам закону.

Таким чином позивач вважає, що передача спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 здійснена всупереч ст.ст. 12, 40, 42 ЗК України, оскільки, міська рада не мала повноважень на розпорядження землями державної форми власності.

Підставою звернення прокурора до суду в інтересах держави позивач зазначає те, що регулювання земельних відносин і охорони землі спрямовані для задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження ділянкою комунальної власності. Крім того прокурор зазначає, що оскільки органи Державної інспекції сільського господарства та державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради з метою усунення порушень земельного законодавства прокуратура в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 45 ЦПК України та ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» наділена повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного володіння земельною ділянкою.

На підставі викладеного, позивач просив суд:

- скасувати п.1.19. рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 року за №738 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» гр. ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та передано її у власність;

- скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 та державну реєстрацію речових прав на вказану земельну ділянку від 11.10.2013 року за № 2878750 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Закарпатська обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вважає, що суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають значення для справи, навів невірну оцінку спірним правовідносинам та висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд критично оцінив висновок експерта за результатами комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 24.03.2020 за №4236, яким констатовано, що порушення меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 має місце, з огляду на те, що експертом не встановлено факт порушення меж (або накладення) земельної ділянки по АДРЕСА_5 відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на цю земельну ділянку.

Так, вивченням проекту землеустрою земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що вона не відповідає розміру та конфігурації земельної ділянки, що виділялась під будинком АДРЕСА_1 . Зокрема, в технічному паспорті вказаного будинку наявний план земельної ділянки під даним будинком, розмір якої складає 593 м.кв.

Відповідно до висновку Державної інспекції сільського господарства спірна земельна ділянка обтяжена також і об`єктами нерухомого майна державної форми власності. Зокрема, поряд із спірною земельною ділянкою знаходиться багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 , який на час винесення оспорюваного рішення перебував у державній власності.

Вивченням генерального плану земельної ділянки, що розміщена під зазначеним багатоквартирним будинком та ситуаційного плану до неї, що містяться у інвентарній справі до вказаного будинку, можна встановити, що земельна ділянка площею 0,0665 га, передана у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , частково сформована на рахунок прибудинкової території багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

Водночас, наявність сформованої земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 по АДРЕСА_1 унеможливлює оформлення правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на земельну ділянку під багатоквартирним житловим будинком за адресою: АДРЕСА_5 , в межах, визначених даними планувальними документами.

Незважаючи на те, що правовстановлюючі документи (проект землеустрою, державний акт) на земельну ділянку державної власності станом на момент прийняття оскаржуваного рішення 07.12.2012 виготовлені не були, до матеріалів справи в якості письмових доказів долучено витяг із рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.08.1997 за № 121 про реєстрацію права державної власності Закарпатського виробничо-торгового об`єднання «Закарпатхлібторг» на 8-ми квартирний будинок по АДРЕСА_5 , реєстраційне посвідчення на будинок та ситуаційний план.

Рішення про передачу земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 прийняте всупереч ст. ст. 12, 40, 42 Земельного Кодексу України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної форми власності», ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки повноважень на розпорядження землями державної форми власності з розміщеними на них будівлями міська рада не мала.

Отже, суд неповно з`ясував вказані обставини та зробив передчасний висновок про недоведеність факту порушення меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 .

Водночас суд, критично оцінюючи висновок експерта в частині встановлення порушення меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , всупереч ст. 76, 80, 81, 263, 265 ЦПК України не мотивував причини відхилення інших доказів, наданих прокурором, які також доводять вказаний факт, зокрема: інформації про результати перевірки Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 04.09.2015, витягу з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , витягу з інвентарної справи будинку за адресою: АДРЕСА_5 , відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Також судомне враховано,що станомна часвинесення оскаржуваногорішення уреєстрі речовихправ нанерухоме майновідомості проправо власності на будинок чи домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не було зареєстровано.

Спірну земельну ділянку площею 0,0665 га, незважаючи на присвоєння окремої поштової адреси, передано у приватну власність ОСОБА_1 не під окремим житловим будинком чи домоволодінням, а саме під квартирою, що не передбачено ст. ст. 40, 42 та іншими нормами Земельного кодексу України.

Про те, що нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини, вказав і Верховний Суд у постанові від 18.03.2019у справі № 263/68/17.

Разом з тим суд помилково вважає, що в даному випадку скасування рішення органу місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту порушеного права.

Водночас суд, приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку, що в даному випадку ОСББ «Жемайте-14», яке вважає себе володільцем спірного майна, не позбавлене права звернутись до суду з позовом про витребування такого з чужого незаконного володіння.

Необхідно зазначити, що вказаний судом спосіб захисту права не є належним у вказаному спорі.

Так, земельна ділянка за кадастровим номером №2110100000:02:001:0179, площею 0,0665 га, передана гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 фактично сформована за рахунок території багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 .

Таким чином, витребування її на користь ОСББ «Жемайте-14» призведе до переходу права власності на частину території не тільки багатоквартирного будинку по АДРЕСА_5 , а і частини території іншого багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , що порушить права його мешканців.

Обраний прокурором спосіб захисту права у виді скасування рішення, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, та її державної реєстрації є належним і повністю відновлює порушені інтереси держави, оскільки дозволить в подальшому виготовити документацію із землеустрою на земельні ділянки багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 без порушення меж землекористування.

Крім того, ОСББ «Жемайте-14» взагалі не має права подавати віндикаційний позов щодо витребування спірної земельної ділянки, оскільки станом на час винесення оскаржуваного рішення земельна ділянка під вказаним будинком у власність чи користування ОСББ не передавалась, а, отже, залишалась у державній власності.

З огляду на наведене, виникла необхідність у захисті інтересів держави у вказаній справі та подання даного позову прокурором.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відхиляючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення державних інтересів оскаржуваним рішенням 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 р. за № 738 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр-ці. ОСОБА_1 , позаяк позивач всупереч вимог закону не довів ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог належними доказами, а тому, суд не вбачає правових підстав для скасування оскарженого рішення. Оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0665 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 а за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 та державної реєстрації речових прав на вказану земельну ділянку від 11.10.2013 р. за № 2878750 є похідною від первинної вимоги, у задоволенні якої суд відмовив, тому ця позовна вимога також не підлягає до задоволення.

Але з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, зважуючи на наступні доводи.

У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 04.09.2015 р. за № Кол-301 надісланого прокурору м. Ужгорода, передача земельної ділянки площею 0,0665 га у приватну власність ОСОБА_1 здійснена всупереч вимог статей 12, 40, 42 ЗК України та ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» в редакції від 06.09.2012 року.

Пунктом 1.19. рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 р. за № 738 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр-ці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 аза кадастровимномером 2110100000:02:001:0179 та передано її у власність.

На підставі вказаного рішення 11.10.2013 року за № 2878750 проведено державну реєстрацію речового права на земельну ділянку за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 а.

Відповідно до даних управління Держгеокадастру в Ужгородському районі, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки на 2016 рік становить 992,93 грн. за 1 кв. м., тобто 660 298,45 грн.

За довідкою Управління архітектури та містобудування № 387 від 20.07.2012 року, яку видано ОСОБА_1 слідує, що 45/100 частини житлового будинку згідно діючого адресного плану м. Ужгорода та відповідно до рішення міськвиконкому № 206 від 18.07.2012 року пункт 2.4., надана тимчасова адреса: АДРЕСА_1 , колишня адреса АДРЕСА_6 .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 12.02.2016 року встановлено, за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться будинок, що складається з кв. АДРЕСА_3 , що складає 45/100 ч, власником якої є ОСОБА_1 , кв. АДРЕСА_4 , що складає 27/100, власниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , 28/100 частини належить ОСОБА_4 . Загальна площа земельної ділянки з вказаною адресою складає 593 кв. м.

Крім того з доданих до справи письмових доказів встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯК № 649157 від 11.10.2010 р. ( а. с. 74 т. 1) ОСОБА_4 , що проживає у АДРЕСА_7 є власником земельної ділянки площею 0,0121 га за адресою: АДРЕСА_7 .

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міськради від 27.04.1990р. за № 89 Про продаж будинків продано ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 , що становить 45/100 частини будинку по АДРЕСА_1 , з належністю до квартири земельної ділянки площею 197 м.кв. із загальної ділянки будинку площею 593 м.кв. На даний час зазначена квартира належить ОСОБА_1 .

Щодо права звернення прокурора з позовом до суду

Згідно обставин переглядаємої справи прокурор Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 56 УПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постановиВеликої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбаченучастиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 185 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини п`ятої статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Таким чином, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що подана особою, яка не має повноважень на ведення справи. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 54; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.41; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.58).

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 185 або статтею 257 ЦПК України.

У даній справі Ужгородська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин. Рішенням 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 р. за № 738 остання, передала ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 а за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179.

Апеляційний суд зауважує, що прокурор оскаржив рішення Ужгородської міської ради, саме тому визначив останню відповідачем.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у цивільному судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постановиВеликої Палати Верховного Судувід 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У цій справі прокурор як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зауважував, що порушення інтересів держави полягає в незаконній передачі Ужгородською міською радою в приватну власність земельної ділянки, яка за розміром та конфігурацією не відповідає земельній ділянці, що була виділена для багатоквартирного будинку. А крім цього, Ужгородська міська рада розпорядилась частково земельною ділянкою державної форми власності за рахунок прибудинкової території багатоквартирного будинку по АДРЕСА_5 , який відноситься до державної форми власності.

Якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Отже з метою реалізації конституційної функції представництва інтересів держави прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави у разі передачі у власність фізичної особи органом місцевого самоврядування земельної ділянки, яка частково відноситься до земель державної власності. З огляду на стверджуване порушення Ужгородською міською радою інтересів держави прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі.

Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, апеляційний суд виходить з наступного

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Звернувшись досуду зпозовом уцій справі,прокурор,діючи вінтересах державита посилаючисьна те,що спірназемельна ділянкавибула ізземель житловоїта громадськоїзабудови комунальноївласності увласність ОСОБА_1 внаслідок незаконногорішення 15сесії 6скликання Ужгородськоїміської радивід 07.12.2012р.за №738,яким переданоземельну ділянкуплощею 0,0665га длябудівництва таобслуговування житловогобудинку,господарських будівельта спорудпо АДРЕСА_1 аза кадастровимномером 2110100000:02:001:0179всупереч статей12,40,42ЗК Українита ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» в редакції від 06.09.2012 року, просив таке як незаконне скасувати.

Відповідно до змісту Технічного паспотру на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою по АДРЕСА_1 , який складено 24.07.1990 р., доля 45/100 (кв. АДРЕСА_3 ) належить ОСОБА_6 . Житловий будинок по АДРЕСА_1 , побудований 1913 року на земельній ділянці площею 593 м.кв.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міськради від 27.04.1990 р. за № 89 Про продаж будинків продано ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 , що становить 45/100 частини будинку по АДРЕСА_1 , з належністю до квартири земельної ділянки площею 197 м.кв. із загальної ділянки будинку площею 593 м.кв. На даний час зазначена квартира належить ОСОБА_1 .

Крім того з доданого до справи Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯК № 649157 від 11.10.2010 р., вбачається, що ОСОБА_4 , який проживає у АДРЕСА_7 є власником земельної ділянки площею 0,0121 га за адресою: АДРЕСА_7 .

Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Ужгородської міськради від 27.08.1997 р. за № 121 проведено реєстрацію права державної власності Закарпатського виробничо-торгового об`єднання «Закарпатхлібторг» на 8-ми квартирний будинок по АДРЕСА_5 . Реєстраційним посвідченням від 25.09.1997 р., що внесено до реєстраційної книги за № К НОМЕР_1 , будинок АДРЕСА_5 у цілій частині зареєстровано на праві загальнодержавної власності Закарпатського виробничо-торгового об`єднання «Закарпатхлібторг».

Будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,0593 га. З цієї площі ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0121 га, тому неприватизованою залишилась земельна ділянка загальною площею 0,0472 га Продаючи 27.04.1990 р. ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 (власником якої на цей момент вже є ОСОБА_1 ), що становить 45/100 частини будинку по АДРЕСА_1 , до такої квартири відносилась (припадала) земельна ділянка площею 197 м.кв. із загальної площі 593 м.кв., яка була у цілому закріплена за даним будинком.

Виходячи із наведеного, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 мала право на отримання у приватну власність земельну ділянку тільки площею 0,0197 га із залишившоїся загальної площі 0,0472 га з якої має право отримати також у власність і власник квартири АДРЕСА_4 , а залишивсяша земельна ділянка (під двором) переходить у спільне користування усіх власників квартир.

До матеріалів справи долучено проект Землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у власність) гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 а, площею 0,0665 га за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179. Проте, зазначений проект Землеустрою не містить жодних даних стосовно того, що за рахунок якої вільної земельної ділянки, окрім 0,0197 га на яку мала законне право ОСОБА_1 , остання отримала додатково ще земельну ділянку площею 0,0468 га, а всього площею 0,0665 га. Колегія суддів зазначає також те, що надана рішенням Ужгородської міської ради земельна ділянка площею 0,0665 га є більшою на 0,0072 га від тіє земельної ділянки, що була закріплена за багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 .

У справі призначено комплексну судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою. За результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи складено 24.03.2020 р. за № 4236 Експертний висновок, яким встановлено, що проект Землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у власність) гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 а, площею 0,0665 га за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 розроблено у відповідності до вимог законодавства (на час розроблення та затвердження досліджуваної документації). Але в частині змісту, складу та правил оформлення, розроблений у невідповідності до вимог нормативно-правових актів з питань землеустрою. Порушення меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою, має місце. Встановити факт порушення меж (або накладання) земельної ділянки по АДРЕСА_5 не надається можливим у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на цю земельну ділянку.

ОСББ «Жемайте-14» зазначало, що земельну ділянку ОСОБА_1 сформовано за рахунок частини прибудинкової території будинку АДРЕСА_5 , якою з 1950 року користувались мешканці та співвласники цього будинку, а на захопленій частині земельної ділянки були розміщені господарські будівлі. Співвласники багатоквартирного будинку, користувались земельною ділянкою площею 0,3358 га, яку правомірно було надано в межах позначених на генеральному плані (схемі) від 23.12.1992 р. та від 21.12.2009 р.

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 04.09.2015 р. за № Кол-301 надісланого прокурору м. Ужгорода у зв`язку з розглядом колективної заяви мешканців будинку АДРЕСА_5 , така інформувала, що передача земельної ділянки площею 0,0665 га у приватну власність ОСОБА_1 здійснена всупереч вимог статей 12, 40, 42 ЗК України та ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» в редакції від 06.09.2012 року.

Той факт, що судовою експертизою не вбалося встановити факт порушення меж (або накладання) земельної ділянки по АДРЕСА_5 по причині відсутності у ОСББ «Жемайте-14» правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на цю земельну ділянку не спростовує ту обставину, що у 1950 році під будівництво даного багатоповерхового будинку була виділена належна земельна ділянка площею 0,3358 га, яка і зараз перебуває у користуванні співвласників квартир.

Наведене у своїй сукупності дає підстави для твердження, що Ужгородська міська рада при передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0665 га порушила вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного набуття останньою земельної ділянки зазначеного розміру.

Щодо строку позовної давності

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові(частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами 3, 4 статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів державиу разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цихінтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами 1 та 5 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту того, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся своєчасно за його захистом до суду, недостатньо. Позивачу належить довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто довести наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.

Практика Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеною.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі№ 907/50/16 (провадження №12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засадзахисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження№ 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду потрібно встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувалау постановівід 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Як вжеколегією суддівзазначалось вище,мешканці багатоквартирногобудинку АДРЕСА_5 звернулись05.08.2015р.із колективноюзаявою до Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області на предмет перевірки дотримання земельного законодавства при наданні ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0665 га. У зв`язку із виявленими порушеннями дотримання Ужгородською міською радою вимог земельного законодавства, Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області листом від 04.09.2015 р. за № Кол-301 надіслала прокурору м. Ужгорода інформацію про передачу земельної ділянки площею 0,0665 га у приватну власність ОСОБА_1 всупереч вимог статей 12, 40, 42 ЗК України та ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» в редакції від 06.09.2012 року.

З моменту отримання від Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області листа-інформації від 04.09.2015 р. за № Кол-301 про виявлені порушення при здійсненні передачі Ужгородською міською радою у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, прокурор Ужгородської окружної прокуратури дізнався про порушення інтересів держави.

Відтак, загальний строк позовної давності для прокурора розпочав свій відлік з цього моменту, коли йому стало відомо з листа Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області про наявність порушень з дотримання Ужгородською міською радою вимог статей 12, 40, 42 ЗК України та ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» в редакції від 06.09.2012 року. А з позовом, заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури звернувся у суд протягом 6-ти місяців, що свідчить про дотримання загального строку позовної давності.

Той факт, що як Ужгородська міська рада, так і ОСОБА_1 подали заяви про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог є додатковим свідченням того, що відповідачі визнають допущені порушення земельного законодавства при наданні органу місцевого самоврядування у власність земельної ділянки, але при цьому вважають, що прокурор пропустив трирічний строк на звернення із позовом до суду за захистом порушеного права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури звернувся у суд з позовом через певен відрізок часу після того як йому стало відомо про порушення з боку Ужгородської міської ради вимог земельного законодавства, а це є підтвердженням тієї обставини, що з боку Ужгородської окружної прокуратури мало місце дотримання загального строку позовної давності, бо протилежного колегією суддів не встановлено.

Щодо посилань на те, що прокурор є неналежним позивачем у даній категорії справ, тоді як вказаний позов мав бути поданий Держгеокадастром

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23) зроблено правовий висновок, яким Велика Палата Верховного Суду уточнює висновок, викладений у пункті 50 постанови від 01.06.2021 у справі № 925/929/19.

У пункті 47 постанови від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (п.156).

Натомість Велика Палата Верховного Суду у пунктах 135140, 147149 цієї постанови дійшла наведених нижче висновків:

У правовідносинах, що склались у цій справі, Держгеокадастр має виконувати функції державного контролю за використанням та охороною земель. Реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, Держгеокадастр повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено дії, які має вчиняти Держгеокажастр, зокрема, у випадку виявлення невідповідності законодавству рішення, прийнятого, зокрема, органом місцевого самоврядування вносити до цього органу відповідне клопотання.

Водночас статтею 15-2ЗК України, статтею 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», пунктом 5-1Положеннявід 14.01.2015 № 15 такожвизначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду,виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

За обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор. Зважаючи на викладене вище, прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Черкаську міську раду та/або Держгеокадастр.

Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

РішенняЧеркаської міської ради від 17.11.2016 (в частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії виконанням (укладенням відповідного договору тощо).

Зазначене рішення наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки.

Отже, якщо прокурор вважає що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасуванняРішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною (п.157).

З огляду на викладене та з метою забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду уточнює висновок, викладений у пункті 50 постанови від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, виклавши його в такій редакції: органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився), (п.158).

Виходячи з наявного правового висновку, слід дійти висновку з привору того, що орган Держгеокадастру в спірних правовідносинах переглядаємої справи не наділений правом на звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким порушено вимоги земельного законодавства, оскільки нормативно-правовими актамих, що регламентують повноваження Держгеокадастру не передбачено такого звернення до суду.

За обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор.

Дані висновки спростовують твердження суду першої інстанції з приводу того, що з позовом у даній категорії справ повинен звертатись орган Держгеокадастру, а не прокурор.

Щодо ефективного способу захисту порушеного права

За приписами частин третьої, четвертої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

У рішенні «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (пункт 71) ЄСПЛ зазначав про принцип «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року усправі №487/10132/14-ц(пункти 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частинівизнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядуваннязазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Прийняття Миколаївською міською радою рішення № 36/61 в частині передання особі у власність спірної земельної ділянки є стадією передання земельної ділянки у власність цієї фізичної особи, яка надалі отримала державний акт. Тому прокурор визначив її одним зі співвідповідачів у справі. Отже, позовна вимога про визнання незаконним рішення № 36/61 у відповідній частині спрямована на оскарження правомірності передання спірної земельної ділянки у власність.»

Пунктом г частини третьої стаття 152 ЗК Укараїни передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Колегією суддів встановлено, що земельна ділянка площею 0,0665 га за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 передана у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, рішенням 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 р. за № 738 за рахунок земельних ділянок багатоквартирного будинку № АДРЕСА_8 . Тобто, таку отримано ОСОБА_1 також за рахунок земельної ділянки, право на отримання у власність якої мають власники 27/100 часток (квартири АДРЕСА_9 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також за рахунок співвласників квартир в будинку АДРЕСА_5 .

А звідси, за умови витребування спірної земельної ділянки на користь ОСББ «Жемайте-14» як про це зазначає суд першої інстанції, призведе до переходу права власності на частину прибудинкової території не тільки багатоквартирного будинку АДРЕСА_5 , а і на частину прибудинкової території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , що порушить земельні права його мешканців.

Тож, обраний заступником керівника Ужгородської окружної прокуратури спосіб захисту порушеного права шляхом скасування п.1.19. рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 року за №738, яким незаконно затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 є належним і таким, що повністю відновить інтереси держави, оскільки в подальшому слугуватиме законною підставою для виготовлення технічної документації із землеустрою на земельні ділянки, які перебувають у користуванні мешканців багатоквартирних будинків за №№ НОМЕР_2 і АДРЕСА_5 без порушення меж землекористування.

Вагомою є також та обставина, що ОСББ «Жемайте-14» на час перегляду рішення суду першої інстанції не являється власником або користувачем земельної ділянки площею 0,3358 га, яка значиться за багатоквартирним будинком по АДРЕСА_5 згідно витягу з генерального плану (схеми) від 23.12.1992 р. та від 21.12.2009 р., тому не набуло законних підстав для витребування спірної земельної ділянки за віндикаційним позовом.

Відтак, доводи суду першої інстанції про обрання Ужгородською окружною прокуратурою в особі заступника керіваника неналежного способу захисту порушеного права є помилковим.

Виходячи з положень частин третьої-п`ятої, дев`ятої, десятої статті 79-1 ЗК України, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

У відповідності до рішення рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 року за №738 здійснено 11.10.2013 за номером запису про право власності: 2878750 за ОСОБА_1 . державну реєстрацію речового права на земельну ділянку за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Та позаяк пункт 1.19. рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.12.2012 року за №738 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким гр. ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та передано її у власність, прийнято органом місцевого самоврядування всупереч статей 12, 40, 42 ЗК України та ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» в редакції від 06.09.2012 року і підлягає скасуванню як незаконне. То за цієї обставини підлягає скасуванню також і державна реєстрація земельної ділянки за ОСОБА_1 у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору по АДРЕСА_1 , а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності за номером 2878750 від 11.10.2013 року за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору по АДРЕСА_1 , які були вчинені на підставі незаконного рішення Ужгородської міської ради.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції безпідставно вважав, що позивачем недоведено факт порушення державних інтересів оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, а також те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Відтак, такі висновки суду першої інстанції є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та досліджених обставинах, разом з зібраними у справі доказами та доводами учасників справи.

Разом з наведеним, слід наголосити на тім, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Наведеного суд першої інстанції не врахував, та помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. Відтак, такі висновки суду першої інстанції є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та досліджених обставинах, разом з зібраними у справі.

Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що право позивача у спірних правовідносинах є порушеним, тому такі позовні вимоги підлягає задоволенню у цілому за вищенаведених доводів, та у зв`язку із цим і доводи апеляційної скарги також є підставними.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

Згідно платіжного доручення від 17.03.2016 р. за № 195 за подання позовної заяви Прокуратура Закарпатської області сплатила судовий збір у сумі 2 756,00 грн., Т.1, а.с. 53.

Згідно платіжного доручення від 28.10.2021 р. за № 1349 за подання позовної апеляційної скарги на ухвалу Закарпатська обласна прокуратура сплатила судовий збір у сумі 2 270,00 грн., Т.2, а.с. 81.

Згідно платіжного доручення від 24.01.2023 р. за № 24 за подання позовної апеляційної скарги на рішення Закарпатська обласна прокуратура сплатила судовий збір у сумі 4 134,00 грн., Т.2, а.с. 156.

Всього Закарпатською обласною прокуратурою сплачено судового збору на загальну суму 9160,00 (2 756,00+2 270,00+4 134,00) гривень.

Оскільки відповідачами у даній справі виступають Ужгородська міська рада та ОСОБА_1 то на користь Закарпатської обласної прокуратури підлягає стягненню з кожного сума у розмірі по 4580,00 (9160,00 : 2) гривень.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури, задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року скасувати та постановити у цій справі постанову про задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.19. рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07 грудня 2012 року за № 738 щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору по АДРЕСА_1 та передачі такої у приватну власність.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору по АДРЕСА_1 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності за номером 2878750 від 11.10.2013 року за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору по АДРЕСА_1 .

Стягнути з Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ: 33868924, адреса: 88000, м. Ужгород, площа Поштова, 3, Закарпатська область та ОСОБА_1 , 1970 р.н., РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_10 на користь Закарпатської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ: 02909967, юридична адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, судові витрати у розмірі по 4 580,00 грн. з кожного, судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 12 серпня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: