Постанова

від 27.09.2007 по справі 39/289-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

39/289-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

27 вересня 2007 р.                                                                                   № 39/289-06  

      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді:суддів:Добролюбової Т.В.,Дроботової Т.Б., Швеця В.О.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Юріус"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2007

у справі№ 39/289-06

за позовом Приватного підприємства "Юріус"  (надалі –підприємство)

до

третя особа

за участюКриворізької міської ради

Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради

Прокуратури м. Кривого Рогу

провизнання права власності

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Матвеєва М.О. –за дов. від 12.09.07 ;

від відповідача: Гудима Т.В. –за дов. від 27.12.06 №7/26-3079;

від третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від прокуратури: Савицька О.В.- прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посвідчення №213.

доповідач: Добролюбова Т.В.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 21.06.07 №02-20/26 утворено з  02.07.07 колегію суддів у постійному складі: Добролюбової Т.В.- головуючий, Гоголь Т.Г., Швець В.О.

У зв'язку з відпусткою судді Гоголь Т.Г, розпорядженням В. о. Голови судової палати від 26.09.2007 для розгляду касаційної скарги у справі                   №39/289-06 господарського  суду  Дніпропетровської області призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Дроботової Т.Б.,    Швеця В.О.

Приватним підприємством "Юріус" у липні 2006 року заявлений позов до Криворізької міської ради про визнання права власності на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 90 кв. м, розташоване в житловому будинку №43 на проспекті К.Маркса в місті Кривий Ріг.  Обґрунтовуючи  позовні  вимоги  підприємство зазначало, що під час використання орендованого приміщення, з дозволу орендодавця, ним проведені роботи з  реконструкції, за результатами якої створено нову річ. Позивач наголошував на тому, що відповідно до приписів статей 328, 331 Цивільного кодексу України це є підставою для визнання за ним права власності на дане приміщення.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.06, ухваленим суддею Ліпинським О.В., позовні вимоги задоволені частково шляхом визнання ПП “Юріус” співвласником спірного нежитлового приміщення, із часткою у спільній власності в розмірі 76/100.   Місцевий суд вмотивовуючи рішення зазначав, що оскільки  позивачем в результаті здійснених невідокремлених поліпшень орендованого майна створена нова річ до даних правовідносин застосовуються положення частини 4 статті 778 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, у разі коли в результаті поліпшення створена нова річ, наймач стає її співвласником.  Разом з цим, суд посилався на  приписи статті 15, 16, 328, 392 Цивільного кодексу України.   

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Лисенко О.М. –головуючого, Головка В.Г., Чус О.В., постановою від 14.02.07, перевірене рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції визнав неправильним висновок суду першої інстанції щодо створення позивачем нової речі. Апеляційна інстанція встановила, що підприємством було здійснено  реконструкцію спірного приміщення. Водночас, суд зазначив, що відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” право власності є непорушним і передача відповідачем майна в оренду не припиняє право власності на це майно. Разом з цим, суд не прийняв до уваги висновки судової будівельно –технічної експертизи, оскільки вартість реконструкції визначалась експертом на підставі аудиторських перевірок, без дослідження первинних будівельно –кошторисних документів, актів приймання –виконаних робіт, кошторисів. Крім того, суд встановив, що укладені між сторонами договори оренди  спірного приміщення не містять умов, які б передбачали можливість передачі цього майна, у разі його поліпшення,  у власність орендаря.

Приватне підприємство "Юріус" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення  у справі просить залишити без змін. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, підприємство вказує на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, оскільки приймаючи до розгляду апеляційне подання суд не дослідив обставин, які надають право прокурору в даних правовідносинах  звертатися до суду в інтересах держави. Крім того, на думку заявника, суд безпідставно не взяв до уваги  висновки будівельно –технічної експертизи, якими встановлено, що в результаті проведення підприємством реконструкції спірного приміщення створено нову річ та той факт, що договорами оренди передбачалось право підприємства викупити (приватизувати) об'єкт оренди.  

Від Криворізької міської ради, Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, Прокуратури м. Кривого Рогу відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий  Господарський  суд  України  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В. і пояснення представників сторін, переглянувши  матеріали  справи та доводи  касаційної  скарги, перевіривши  правильність  застосування  судами  приписів  чинного   законодавства,  відзначає  наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13.02.2001 між Приватним підприємством "Юріус"- орендарем  та Управлінням житлово-комунального господарства Криворізької міської ради –орендодавцем  укладено договір оренди нежитлового приміщення міської комунальної власності №1/23. Відповідно до умов цього договору позивач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 90 кв.м. в споруді, розташованій за адресою: м. Кривий Ріг, пр. К.Маркса, 43. Експертна вартість об'єкта оренди відповідно до акта експертної оцінки становила 14580,00 грн. Разом з цим, між сторонами в подальшому були укладені договори оренди спірного нежитлового приміщення від 11.02.03 № 1815 та від 27.07.04 № 1/107. Господарськими судами також установлено, що Управління житлово-комунального господарства Криворізької міської ради листом від  18.10.2001 повідомило  позивача про згоду на проведення останнім ремонтних робіт в орендованому нежитловому  приміщенні. Рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.03.02 №98, за погодженням із Управлінням житлово-комунального господарства Криворізької міської ради, позивачеві надано дозвіл на проведення реконструкції спірного приміщення під магазин та кулінарію. Приватним підприємством "Юріус” на підставі вказаного рішення виконкому, було розроблено проектно-кошторисну документацію, здійснено реконструкцію спірного приміщення. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій предметом спору є вимога Приватного підприємства "Юріус” до Криворізької міської ради про визнання права власності на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 90 кв. м, розташоване в житловому будинку №43 на проспекті К.Маркса в місті Кривий Ріг з підстав передбачених статтею 331 Цивільного кодексу України.  Скасовуючи рішення у справі суд апеляційної інстанції правильно встановив,  що позивачем здійснено реконструкцію орендованого приміщення. При цьому, дійшов вірного висновку, що проведення орендарем реконструкції приміщення не є підставою для визнання права власності на орендоване нерухоме майно. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.  Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами правовою природою договору, укладеного між сторонами, є договір (найму) оренди. Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ  № 734293 від 06.07.06, спірний об'єкт є власністю Територіальної громади міста Кривого рогу в особі міської ради. Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді таких справ, застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України. Відповідно до статті 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”  орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.  Відповідно до частини 3 статті 23 названого Закону орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Такі умови містяться і в договорах укладених між сторонами, зокрема, пунктом 6 договору передбачено,  що орендар має право за попереднім погодженням із орендодавцем вносити зміни до складу об'єкта оренди, проводити його реконструкцію, технічне переобладнання. Суд апеляційної інстанції встановив і це підтверджено матеріалами справи, що інших умов, укладений між сторонами договір оренди не містить. Колегія суддів визнає, що застосовуючи до спірних правовідносин положення  частини  4 статті 778 Цивільного кодексу України суд першої інстанції не врахував наступного. Приписами вказаної статті передбачено що у разі, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником, адже, ця норма  встановлює наслідки створення нової речі в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця і має застосовуватися лише у випадках, якщо сторони не встановили інших умов у договорі. Умови договору оренди, укладеного між сторонами, не передбачають виникнення права власності внаслідок реконструкції орендованого приміщення, навпаки, ці договори містять умови, які забезпечують збереження права орендодавця на спірне майно.  Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Згідно частини 1 статті 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. Статтею 27 вказаного Закону встановлено, що у разі розірвання договору оренди закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутство орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди. Водночас, колегія суддів визнає  помилковим посилання  Приватного підприємства "Юріус"  на залишення поза увагою суду апеляційної інстанції висновків судової  будівельно -  технічної експертизи. Згідно зі частинами 5, 6 статті 42 Господарського процесуального кодексу України  висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 названого Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відхиляючи висновок судово будівельно -  технічної експертизи суд апеляційної інстанції встановив, що вартість реконструкції  визначалась експертом на підставі аудиторських перевірок без дослідження первинних будівельно –кошторисних документів, акта приймання-виконаних робіт, кошторисів. Мотив неврахування висновку викладений у постанові суду апеляційної інстанції. Водночас, колегія суддів визнає необґрунтованим і твердження скаржника про відсутність у прокурора права в даній справі, на звернення  до суду в інтересах держави з апеляційною скаргою.   Як  зазначається в пункті 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України, як на єдину систему, покладається представництво інтересів громадянина   або   держави в суді у випадках, визначених законом. Статтею 36 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Відповідно до приписів статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії Ії розгляду  для представництва інтересів громадянина або держави. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій чи бездіяльності фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Відповідно до положень частини 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Згідно зазначених норм та статей 6, 7, 13, 143 Конституції України органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає орган місцевого самоврядування, якому, згідно Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” надано повноваження органу виконавчої влади. Відповідно до пункту 2.1 Положення про управління комунальної власності міста виконкому міськради його основним завданням є ефективне здійснення переданих міськрадою повноважень щодо управління, користування та розпорядження комунальною власністю міста, приватизації, відчуження, передачі в орендне користування комунального майна і реалізації ухвалених з цих питань рішень міськради. Із змісту апеляційного подання вбачається, що вимога позивача про визнання за ним права власності на орендоване нежитлове приміщення, яке належить комунальній власності, порушує інтереси держави у вигляді можливої втрати майна, яке належить державі.  При цьому враховано, що стороною у спірному договорі є Криворізька міська рада.

Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини  справи  щодо  відсутності підстав для визнання права власності на спірне нежитлове приміщення за позивачем, беручи до уваги викладені вище норми законодавства та умови укладеного договору, касаційна інстанція не вбачає правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги.  

Виходячи з викладеного та керуючись статтями  1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

                 Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.07 у справі № 39/289-06 залишити без змін.

        Касаційну скаргу Приватного підприємства "Юріус" залишити без задоволення.

Головуючий                                                                      Т.Добролюбова

       Судді                                                                           Т.Дроботова

                                                                                             В.Швець