Ухвала

від 25.01.2022 по справі 922/496/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/496/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Грищенко М. А.,

позивача - Романенко Т. В.,

відповідача - не з`явилися,

третіх осіб - Сурков О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 (судді: Зубченко І. В. - головуючий, Істоміна О. А., Пелипенко Н. М.) та рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2021 (суддя Новікова Н. А.) у справі

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "ТЕРРА ВІЛЛА",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Український зодчій",

про витребування майна у власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

1. У лютому 2020 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "ТЕРРА ВІЛЛА" (далі - ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА") про витребування у відповідача у власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нерухомого майна, перелік якого наведено у позовній заяві, розташованого за адресою: Харківська область, Вовчанський район, село Зарічне (Петрівське), Вовчанський шлях, 13, зобов`язавши ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" передати нерухоме майно за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні будівлі вибули з комунальної власності на підставі рішення Харківської міської ради та договорів купівлі-продажу, які в подальшому були скасовані та визнані недійсними у судовому порядку у справі № 922/3272/18, тому наявні правові підстави для витребування спірного майна на підставі частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України.

Прокурор, обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради, з посиланням, зокрема, на положення статті 131 1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначав про те, що за наявності порушень інтересів територіальної громади міста Харкова, а саме незаконного відчуження у приватну власність спірних об`єктів нерухомості, Харківська міська рада не вживає відповідних заходів та не здійснює захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів територіальної громади та, як наслідок, й інтересів держави.

28.01.2020 прокуратура направила до Харківської міської ради письмову пропозицію щодо звернення до суду, однак станом на 19.02.2020 відповідь на лист не надходила.

3. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.02.2020, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Український зодчій" (далі - ТОВ "Український зодчій").

Згідно з ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.03.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації).

4. Харківська міська рада подала до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій з посиланням на частину 4 статті 261 та статтю 267 Цивільного кодексу України, а також правові позиції Верховного Суду, просила відмовити прокурору у задоволенні позову, акцентуючи увагу на тому, що спірні будівлі вибули з комунальної власності на підставі пункту 47 додатку до рішення Харківської міської ради від 06.07.2016 № 283/16 та договорів купівлі-продажу від 20.10.2016 № 5390-В-С та від 31.01.2017 № 5442-В-С, укладених між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Український зодчій".

Отже, Харківська міська рада вважала, що строк позовної давності сплинув 20.10.2019, а прокурор звернувся до суду в лютому 2020 року.

При цьому позивач вважав, що звернення до суду з вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20.10.2016 та 31.01.2017 у справі № 922/3272/18 не свідчать про переривання позовної давності.

5. Управління комунального майна та приватизації у поясненнях на позовну заяву зазначало, що прокурор жодними належними та допустимими доказами не довів порушення спірними правовідносинами інтересів територіальної громади міста Харкова.

Крім того, Управління комунального майна та приватизації звертало увагу на тому, що у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 зазначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

6. ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, також посилався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, зазначаючи, що судовими рішеннями у справі № 922/3272/18 не встановлено винної, протиправної поведінки ані ТОВ "Український зодчій", ані ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА", як і не зазначено, що товариства мали та могли перевіряти правильність актів Харківської міської ради щодо приватизації майна.

ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" з посиланням на положення статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України та правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 26.11.20149 у справі № 914/3224/16, також вказував, що оскільки майно, яке прокурор просить витребувати в ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА", вибуло з власності Харківської міської ради 20.10.2016 та 31.01.2017 на підставі договорів купівлі-продажу, а позовну заяву прокурор подав 20.02.2020, то прокурор пропустив встановлений законодавством трирічний строк для звернення до суду, який відраховується з часу вибуття майна із власності міської ради. При цьому з огляду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц, звернення до суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними не свідчить про переривання позовної давності.

7. ТОВ "Український зодчій" у поясненнях просило залишити позов прокурора без розгляду або відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора, вказуючи на необґрунтованість прокурором наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді.

8. Харківська міська рада подала до суду заяву про відмову від позову у справі в порядку статті 191 Господарського процесуального кодексу України, в якій просила закрити провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 зазначеного Кодексу, вказуючи, зокрема, що прокурор, звертаючись з відповідним позовом до суду, фактично втручається в діяльність органу місцевого самоврядування, а наявність суспільного інтересу, що виявляється у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав для втручання у майнові права відповідача як добросовісного набувача спірного нерухомого майна, прокурором не доведено.

9. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.06.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю з підстав пропуску строку позовної давності.

10. Постановою Верховного Суду від 27.01.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 17.06.2020 у справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд, зокрема, зазначив, що під час нового розгляду справи суду належить дослідити доводи відповідача та заперечення прокурора щодо доводів заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, перевірити доводи відповідача щодо обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що прокурор та позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку і навести їх у своєму судовому рішенні та встановити дату коли прокурор і позивач був обізнаний про порушення права або про особу, яка його порушила.

11. Під час нового розгляду рішенням Господарського суду Харківської області від 02.06.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Суди дійшли висновку, що майно, яке прокурор просить витребувати в ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА", вибуло із власності Харківської міської ради 20.10.2016 та 31.01.2017, і саме з цих дат розпочався перебіг строків позовної давності для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах Харківської міської ради.

Суди установили, що прокурор дізнався про обставини порушення прав починаючи з 04.01.2017, а саме з дати внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне провадження, яке стосується відчуження Харківською міською радою спірного майна, а позовна заява надійшла до суду лише 20.02.2020, отже, прокурор пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

12. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 02.06.2021 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на застосування статей 261 та 388 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 24.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц.

Прокурор зазначає, що право власності на спірні об`єкти нерухомого майна ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" було набуто 04.04.2017 у зв`язку із вирішенням на загальних зборах ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" питання щодо прийняття майна до статутного капіталу кооперативу від ТОВ "Український зодчій". При цьому виникло право власності в ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" на спірні об`єкти нерухомого майна 05.04.2017 у зв`язку із прийняттям майна на підставі акта приймання-передачі. Отже, прокурор зазначає, що наявність правових підстав для витребування спірних об`єктів від ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" не могла виникнути раніше, ніж кооператив фактично набув право на ці об`єкти.

Проте суди попередніх інстанцій на порушення статей 14, 76- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України не взяли до уваги надані прокурором докази про момент обізнаності щодо укладених з ТОВ "Український зодчій" договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 20.10.2016 № 5390-В-С та від 31.01.2017 № 5442-В-С, необґрунтовано ототожнивши обізнаність прокурора з фактичним змістом цих договорів безпосередньо в ході процесуального керівництва кримінальним провадженням № 42017220180000002 із обізнаністю про порушене право (підстави для їх недійсності).

Сам по собі факт реєстрації певних відомостей в Єдиному реєстрі досудових розслідувань не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог Кримінального процесуального кодексу України щодо невідкладного внесення відомостей до реєстру після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.

Водночас про факт наявності договорів купівлі-продажу спірних об`єктів від 20.10.2016 № 5390-В-С та від 31.01.2017 № 5442-В-С, укладених із ТОВ "Український зодчій" прокурор довідався у березні 2017 року - після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42017220180000002 дозволу на тимчасовий доступ до цих договорів, що перебували у володінні ТОВ "Український зодчій" та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 01.03.2017 у справі № 640/2676/17.

Про обставини набуття ТОВ "Український зодчій" права власності на спірне майно та про подальше його відчуження на користь ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" прокурор довідався 19.10.2018 шляхом отримання довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Після отримання відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно прокурор у листопаді 2018 року звернувся до Господарського суду Харківської області про визнання недійсними цих договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Після ухвалення судових рішень у справі № 922/3272/18 прокурор звернувся до Господарського суду з позовом про витребування спірного нерухомого майна.

Прокурор акцентував увагу на тому, що у справі № 922/3272/18 постаново Верховного Суду від 31.03.2021 повністю задоволено позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 47 рішення Харківської міської ради від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових будівель від 20.10.2016 № 5390-В-С та від 31.01.2017 № 5442-В-С, укладених між територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації та ТОВ "Український зодчій".

13. Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, зауваживши на безпідставності доводів прокурора про його обізнаність щодо набуття ТОВ "Український зодчій" права власності на спірні об`єкти нерухомого майна та подальше їх відчуження на користь ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" лише з 19.10.2018. Так, зазначені доводи спростовуються обставинами, встановленими судом під час розгляду справи № 820/200/17 за позовом заступника керівника Харківської міської прокуратури № 1 до Харківської міської ради про визнання протиправною відмову Харківської міської ради у наданні інформації та можливості ознайомлення з документами на запит місцевої прокуратури від 18.11.2016 № 04-28-12248 вих-16 та зобов`язання Харківську міську раду надати інформацію про відчуження пансіонату "Комунальник" у селі Зарічне Вовчанського району Харківської області на користь ТОВ "Український зодчій". Отже, про вибуття спірних об`єктів з комунальної власності прокурору було відомо з листопада 2016 року.

14. Управління комунального майна та приватизації у відзиві на касаційну скаргу також просить залишити її без задоволення, а судові рішення у справі - без змін, вказуючи на безпідставність доводів прокурора та правильність висновків судів.

15. ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін судові рішення у справі, вказуючи на безпідставність доводів прокурора, відсутність підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначаючи, що прокурор пропустив строк позовної давності.

16. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

17. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

18. Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради про витребування в ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" у власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нерухомого майна (перелік якого наведено у позовній заяві), розташованого за адресою: Харківська область, Вовчанський район, село Зарічне (Петрівське), Вовчанський шлях, 13, яке було приватизоване шляхом викупу ТОВ "Український зодчій" на підставі пункту 47 додатку до рішення Харківської міської ради від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та згідно з договорами купівлі-продажу від 20.10.2016 № 5390-В-С і від 31.01.2017 № 5442-В-С.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Український зодчій" від 23.03.2017 № 18 та протоколу загальних зборів ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" від 04.04.2017 № 2 приватизоване нерухоме майно внесене ТОВ "Український зодчій" до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА".

Судами також установлено, що постановою Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18 задоволено позовні вимоги заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2, а саме: визнано незаконним та скасовано пункт 47 додатку до рішення Харківської міської ради від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова"; визнано недійсними договори купівлі-продажу нежитлових будівель від 20.10.2016 № 5390-В-С та від 31.01.2017 № 5442-В-С, укладені між територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації, та ТОВ "Український зодчій".

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з вимогами про витребування спірного майна на підставі частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України.

19. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з огляду на те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади міста Харкова поза її волею, що встановлено постановою Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, то позовні вимоги прокурора про витребування майна у власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради на підставі статті 388 Цивільного кодексу України є обґрунтованими.

20. Разом з цим, як свідчать матеріали справи позивач у справі - Харківська міська рада заявила про застосування наслідків пропуску прокурором позовної давності. Так само про застосування таких наслідків заявляли й інші учасники справи - Управління комунального майна та приватизації та ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА".

21. У пунктах 36, 37, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Статті 387 і 388 Цивільного кодексу України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності. На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

22. У частині 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Поза тим колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

23. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

При цьому за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а тому і "майном".

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 ( Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04 ), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 ( Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07 ), пункт 45).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як вже зазначалося, за змістом частини першої статті 167 та статті 170 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

24. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову прокурора, зазначив, що, враховуючи те, що прокурор просить витребувати у відповідача - ОК "ЖБК "ТЕРРА ВІЛЛА" нерухоме майно, яке вибуло із власності Харківської міської ради згідно з договорами від 20.10.2016 та 31.01.2017, то саме з цього часу позивач - Харківська міська рада, а отже і прокурор, який звертається з позовом в інтересах Харківської міської ради, довідалися або могли довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила.

Оскільки позовну заяву прокурор подав до суду у лютому 2020 року, а як позивачем, так і відповідачем у справі заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог прокурора, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову прокурора через пропуск ним позовної давності.

25. Суд апеляційної інстанції установив, що згідно з наявним у матеріалах справи витягом з кримінального провадження від 21.02.2017 № 42017220180000002, 04.01.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості з кримінального провадження, яке стосується неправомірного відчуження Харківською міською радою спірного нерухомого майна, що, у свою чергу, свідчить про обізнаність прокурора щодо порушення прав та об`єктивну можливість прокурора знати про обставини порушення прав починаючи з 04.01.2017.

Суд зазначив, зокрема, що з огляду на положення частини 2 статті 37 Кримінального процесуального кодексу України, якою унормовано, що прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення, та положення статті 214 цього Кодексу, яка визначає, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до реєстру, прокурор є таким, що довідався або міг довідатись про обставини протиправного діяння - внесення недостовірних відомостей посадовими особами суб`єкта оціночної діяльності у звіт про оцінку пансіонату "Комунальник" (да складу якого входить спірне нерухоме майно), що у подальшому стало підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20.10.2016 № 5390-В-С та від 31.01.2017 № 5442-В-С у судовому порядку (справа № 922/3272/18), а надалі - підставою для витребування майна, з часу внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

26. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, і такий висновок не було спростовано прокурором, стосовно того, що прокурор дізнався про факт наявності договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 20.10.2016 № 5390-В-С та від 31.01.2017 № 5442-В-С у березні 2017 року після отримання слідчим у кримінальному провадженні дозволу на тимчасовий доступ до цих договорів, що перебували у володінні ТОВ "Український зодчій", та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 01.03.2017 у справі № 640/2676/17.

Крім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017, відмовлено у задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 до Харківської міської ради про визнання протиправною відмову Харківської міської ради у наданні інформації та можливості ознайомлення з документами на запит місцевої прокуратури від 18.11.2016 № 04-28-12248 вих-16 та зобов`язання Харківську міську раду виконати запит місцевої прокуратури, надати інформацію про відчуження пансіонату "Комунальник" у селі Зарічному Вовчанського району Харківської області на користь ТОВ "Український зодчий" та надати можливість ознайомитись з іншою документацією з цього питання та зробити фотокопії останньої.

27. Суд апеляційної інстанції також визнав необґрунтованими доводи прокурора стосовно того, що прокурор звернувся з позовом про витребування майна у справі № 922/496/20 після набрання законної сили постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 922/3272/18, якою визнано незаконною приватизацію спірного майна і розгляд судової справи № 922/3272/18 є об`єктивною та поважною причиною пропуску прокурором строку позовної давності при поданні позову у справі № 922/496/20.

Як свідчать матеріали справи, прокурор про поважність причин пропуску позовної давності під час розгляду справи № 922/496/20 не заявляв, заперечуючи пропуск позовної давності.

При цьому у пунктах 7.19, 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд" про витребування земельної ділянки зазначено, що оскільки право власності територіальної громади міста Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 7.15, 7.16) також зауважено, що відповідно до частини другої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).

З урахуванням наведених приписів законодавства та правових висновків Верховного Суду суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, визнав правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що у цьому випадку з огляду на те, що предметом позову у справі № 922/3272/18 були вимоги про визнання недійними договорів купівлі-продажу від 20.10.2016 та від 31.01.2017, то позовна давність щодо вимог про витребування майна не переривалась.

Крім того суд апеляційної інстанції стосовно доводів прокурора про те, що він дізнався про відчуження спірного майна шляхом отримання відповідної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав 19.10.2018, зазначив, що такі доводи обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки прокурор не обґрунтував того, у межах реалізації яких повноважень та на підставі чого отримано відповідний витяг, не довів причини неможливості отримання вказаного витягу раніше, з урахуванням установлених місцевим господарським судом обставин щодо звернення прокурора з 2016 року до Харківської міської ради про отримання відповідної інформації та здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні з 04.01.2017.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначене додатково свідчить про суперечливість позиції прокурора щодо обізнаності про набуття ТОВ "Український зодчій" права власності на спірне нерухоме майно.

28. Як вже зазначалося, прокурор, звертаючись з касаційною скаргою на судові рішення у справі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та ухвалення судових рішень без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 24.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, в яких схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15- ц (провадження № 14-737цс19).

29. Так, у справі № 6-248цс16 (постанова Верховного Суду України від 18.05.2016) за позовом прокурора Петрівського району Кіровоградської області до Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Державна інспекція сільського господарства у Кіровоградській області, Фермерське господарство "Копань-А М", про визнання наказів та договорів оренди землі недійсними, скасування державної реєстрації договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у володіння держави Верховний Суд України визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Верховний Суд України зазначив, що оскільки Копань М. М. є засновником чотирьох підприємств, можливість обробляти земельні ділянки має лише Фермерське господарство "Паросток", інші два фермерські господарства, у тому числі й Фермерське господарство "Копань-А М", створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі, в необґрунтованих розмірах, то надання ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства ще трьох окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які розташовані в іншому місці на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, суперечить зазначеним правовим нормам;

- у справі № 916/2129/15 (постанова Верховного Суду України від 05.10.2016) за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" (далі - ТОВ "Аверс Строй") про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежилих приміщень Верховний Суд України зазначив, що з огляду на встановлення обставин стосовно того, що спірний об`єкт нерухомості вибув із володіння територіальної громади поза її волею, Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

При цьому у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 зазначено, що Вищий господарський суд України правомірно виходив із того, що положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Водночас, як вже зазначалося, у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зазначено, що статті 387 і 388 Цивільного кодексу України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності. На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів;

- у справі № 367/2022/15-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2019) за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради до фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМ-АРТ", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гоменюк О. М., Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, ТОВ "Забудова-Д" про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, Верховний Суд зазначив, що оскільки спірні земельні ділянки рекреаційного значення вибули з комунальної власності на підставі рішень Ірпінської міської ради, скасованих у судовому порядку через їх незаконність, волі територіальної громади міста Ірпеня на таке вибуття не було. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). У цій справі загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, тобто загальний інтерес у збереженні парку культури та відпочинку "Лісовий" на землях рекреаційного призначення, переважає приватний інтерес кінцевих набувачів у збереженні за ними права на спірні земельні ділянки для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на шкоду вказаному загальному інтересу. Менш обтяжливого засобу забезпечення означеного контролю за користування майном в обставинах цієї справи немає.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок у добросовісних кінцевих набувачів, необхідно дослідити питання щодо перебігу позовної давності за вимогою про витребування таких ділянок від ТОВ "Забудова-Д", оскільки воно заявило про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Проте останній, вважаючи позов необґрунтованим у цілому, висновків щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не робив, момент, з якого стало чи мало стати відомо про порушення права позивача, не встановлював. Факти, необхідні для вирішення питання про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ТзОВ "Забудова-Д", відсутні і в рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій з огляду на їхні висновки про відмову у позові. Враховуючи наведені вище помилки, допущені судами у справі № 367/2022/15-ц щодо застосування норм матеріального права, відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати факти та досліджувати докази, Велика Палата Верховного Суду зазначила про неможливість перевірити доводи ТОВ "Забудова-Д" щодо застосування позовної давності, а тому й ухвалити законне та обґрунтоване нове судове рішення у частині вимоги витребувати на користь територіальної громади міста Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TOB "Забудова-Д" спірних земельних ділянок;

- у справі № 914/3224/16 (постанова Верховного Суду від 23.05.2018) за позовом керівника Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_2 , третя особа - Знам`янська Друга селищна рада про визнання недійсними наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, зазначив, що обставини справи свідчить про правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 в порушення статті 134 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" скористалася правом на отримання спірних земельних ділянок у пільговому порядку, поза передбаченою законом процедурою - без проведення земельних торгів, а тому оспорювані накази Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, якими надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки та затверджено такий проект, прийняті з порушенням порядку, передбаченого статтею 134 Земельного кодексу України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). При цьому з огляду на те, що Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області неналежно здійснювало свої повноваження, тому прокурор мав право звертатися з позовом до суду в інтересах держави, та відповідно до частини другої статті 45 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року набув статусу позивача;

- у справі № 183/4638/16 (постанова Верховного Суду від 11.02.2019) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - Новомосковська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за законом, Верховний Суд зазначив, що, встановивши, що спірна земельна ділянка належала ОСОБА_6 відповідно до державного акта на право постійного користування землею без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у позові в частині визнання за ОСОБА_3 в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою. При цьому Верховний Суд відхилив доводи заявника касаційної скарги щодо необґрунтованості прокурором наявності представництва інтересів держави (Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області) у цьому випадку в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- у справі № 587/430/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019) за позовом заступника керівника Сумської місцевої прокуратури Сумської області до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила про необхідність конкретизувати висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту;

- у справі № 469/777/16-ц (постанова Верховного Суду від 03.10.2018) за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа - Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство", про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову з урахуванням положень статті 388 Цивільного кодексу України, норм Земельного та Водного кодексів України, зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на час передачі землі у власність ОСОБА_8 та видачі державного акта на право власності, право користування спірною земельною ділянкою ДП "Очаківське лісомисливське господарство" припинено не було, спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового фонду та є прибережною захисною смугою, а тому її передача у приватну власність відповідача для будівництва індивідуального житла відбулася з порушенням діючого законодавства;

- у справі № 372/1387/13-ц (постанова Верховного Суду від 06.06.2018) за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), Державної інспекції сільського господарства у Київській області (далі - ДІСГ в Київській області) до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі - Козинська селищна рада), ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок, Верховний Суд визнав правильними висновки судів стосовно того, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Суди установили, що спірні земельні ділянки, які передані виконавчим комітетом Козинської селищної ради у власність громадян, є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 60, 61 Земельного кодексу України та статті 88, 89 Водного кодексу України). При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор. На такі позови поширюються положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. Верховний Суд виходив з того, що висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення - є неправильними. Так, суди не врахували, що ДІСГ в Київській області є органом виконавчої влади, завдання якого полягає в реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловій сфері. Таким чином, саме ДІСГ в Київській області як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявила допущені виконавчим комітетом Козинської селищною ради порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, а Київська ОДА та Обухівська РДА згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини, а тому довідалися або могли довідатись про зазначені порушення лише після проведення відповідної перевірки уповноваженим державним органом контролю, а саме ДІСГ в Київській області;

- у справі № 910/31767/15 (постанова Верховного Суду від 03.04.2018) за позовом Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження представника Президента України Київської обласної державної адміністрації "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" від 12.10.1993 № 412 в частині припинення права користування землями Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про невиконання судами під час розгляду справи вказівок суду касаційної інстанції, прийняття судових рішень за результатами нового розгляду справи за неповної перевірки та встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки у сукупності, перевірки доводів позивачів щодо початку перебігу позовної давності із посиланням на докази, за яких суди визначили дату початку перебігу строку позовної давності;

- у справі № 924/1473/15 (постанова Верховного Суду від 25.06.2019) за позовом військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького (далі - КЕВ міста Хмельницького) до Славутської міської ради Хмельницької області про визнання недійсним та скасування в частині рішення міської ради від 27.01.2017 "Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок у власність та користування" та визнання права постійного користування земельною ділянкою за Міністерством оборони України в особі КЕВ міста Хмельницького Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, зазначив про безпідставність вчинення органом місцевого самоврядування розпорядчих дій щодо спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, прийнявши відповідне рішення, порушивши права державної власності, та правовірність висновків судів у частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним рішення Славутської міської ради.

30. Колегія суддів з приводу наведених заявником у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у справі вважає за необхідне зазначити, що судові рішення у справах, наведених прокурором у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, не є подібними, а застосування судами положень статей 261, 388 Цивільного кодексу України було здійснено, виходячи із встановлених обставин кожної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для висновку про початок перебігу позовної давності та пропуск прокурором (позивачем) такого строку позовної давності.

31. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

32. Ураховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини у цій справі про пропуск прокурором встановленого законодавством строку для звернення до суду з позовом, що відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду, на які прокурор посилався у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

33. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 у справі № 923/69/20.

34. Оскільки підстав для скасування постанови, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2021 у справі № 922/496/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак