Постанова

від 26.01.2022 по справі 392/1677/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 січня 2022 року м. Кропивницький

справа № 392/1677/18

провадження № 22-ц/4809/172/22

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА КОЛОС ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області (суддя Кавун Т. В.) від 29 вересня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

29 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА КОЛОС (далі - ТОВ АГРОФІРМА КОЛОС ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради, в якому просив суд:

-визнати недійсною додаткову угоду про зміни до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованої у відділі Держкомзему у Маловисківському районі Кіровоградської області від 27 березня 2012 року за № 353318244002082;

-скасувати запис № 22471639 про реєстрацію права оренди належної йому земельної ділянки кадастровий номер: 3523182400:02:001:0175 площею 6,1684 га, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20 вересня 2017 року державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Кіровоградської області Сойченко Сергієм Валентиновичем.

Позов обґрунтований тим, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР 093379позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 6,1684 га, кадастровий номер: 3523182400:02:001:0175, що знаходиться на території Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

15 квітня 2009 року позивач уклав з ТОВ АГРОФІРМА КОЛОС договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років, який був зареєстрований у Маловисківському районному відділі КРФЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 листопада 2009 року за № 040937400097.

20 вересня 2017 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суб`єкта йому стало відомо, що на підставі додаткової угоди про зміни до договору оренди від 15 квітня 2009 року, яка зареєстрована у відділу Деркомзему у Маловисківському районі 27 березня 2012 року за № 353318244002082, право оренди його земельної ділянки належить відповідачу строком на 25 років.

Однак таку додаткову угоду він не підписував та не мав наміру на її укладення.

На підставі викладеного просив задовольнити його вимоги.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд першої інстанції встановив, що спірна додаткова угода підписана не ним особисто, а іншою невстановленою особою, що вказує на її неукладеність. В силу положень ст. 204 ЦК України та ч. 2 та 3 ст. 215 ЦК України, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, неукладений правочин не може бути визнаний недійсним, а тому позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права, шляхом пред`явлення позову про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Щодо іншої позовної вимоги, про скасування запису № 22471639 про реєстрацію іншого речового права - права оренди належної позивачу земельної ділянки, то суд зазначив, що така вимога є похідною від вимоги про недійсність правочину. При цьому суд вважав, що застосування такого способу захисту було б ефективним та забезпечило б реальне відновлення прав позивача. Однак, позов пред`явлено за спливом позовної давності, а відповідач подав до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивач ОСОБА_1 частково не погодився з рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2021 року та оскаржив його в частині відмови в задоволенні його вимоги про скасування запису про реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки.

В поданій до суду апеляційній скарзі вінпросить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що він погоджується з правильністю рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною, але вважає помилковим висновок суду щодо пропуску ним позовної давності на звернення до суду з вимогою про скасування запису про реєстрацію речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Він вважає, що суд помилково розпочав відлік перебігу позовної давності з 2013 року, бо сама реєстрація речового права, а отже й оспорюваний запис у Державному реєстрі, було здійснено державним реєстратором лише 20 вересня 2017 року. При цьому, на його думку. суд мав перевірити підставність внесення такого запису державним реєстратором прав.

Узагальнений зміст відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ АГРОФІРМА КОЛОС просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Місцевий суд правильно встановив, що позивач довідався про порушення свого права з 2013 року, а до суду звернувся лише через п`ять років, тож пропустив встановлену законом позовну давність.

Позивач надіслав до суду відповідь на відзив у якому узагальнено повторив доводи своєї апеляційної скарги.

Пояснення учасників справи, надані в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Позивач ОСОБА_1 особисто в судове засідання не з`явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки, а його представник - адвокат Смельняк Олександр Михайлович апеляційну скаргу підтримав, з підстав зазначених в ній.

Інші учасники справи повідомлені судовими повістками про час, дату та місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. а тому колегія суддів апеляційного суду, без виходу до нарадчої кімнати, постановила ухвалу від 26 січня 2022 року про розгляд справи за відсутності відповідача та третьої особи.

Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини

ОСОБА_1 згідно здержавним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 093379 є власником земельної ділянки площею 6,1684 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області та якій присвоєно кадастровий номер: 3523182400:02:001:0175.

15 квітня 2009 року ОСОБА_1 (орендодавець за договором) та ТОВ АГРОФІРМА КОЛОС (орендар за договором) укладено договір оренди землі на підставі якого орендодавець передав орендарю в платне користування свою земельну ділянку строком на п`ять років (п. 6 договору). Цей договір зареєстровано у Маловисківському районному відділі КРФЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 листопада 2009 року за № 040937400097.

27 березня 2012 року відділом Держкомзему у Маловисківському районі зареєстровано додаткову угоду про зміни до договору оренди земельної ділянки, укладену між ТОВ АГРОФІРМА КОЛОС та ОСОБА_1 , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 березня 2012 року за № 352318244002082. Відповідно цієї додаткової угоди внесено зміни в п. 6 договору шляхом викладення змісту цього пункту в новій редакції за якою договір укладено строком на 25 років. Початок строку його дії обчислюється після підписання сторонами цієї угоди та з дня державної реєстрації.

20 вересня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор Маловисківської міської ради Сойченко С. В. здійснив державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, орендодавець - ОСОБА_1 , орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА КОЛОС , строком дії - 25 років, номер запису про інше речове право: 22471639.

Згідно з висновком експерта № 19/17/3-184/СЕ/19 від 18 листопада 2019 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графі орендодавець в додатковій угоді без дати про зміни до договору оренди земельної ділянки, що зареєстрована 27 березня 2012 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем ОСОБА_1 лише в частині вирішення судом позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, а тому, відповідно до ст. ст. 13, 17, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Правильність рішення місцевого суду про відмову в позову в частині визнання додаткової угоди до договору недійсною не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.

З огляду на зміст оскаржуваного рішення суду та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має дати відповідь на наступні питання: чи правильно застосував суд першої інстанції позовну давність та чи правильно суд відмовив в задоволенні вимоги позивача про скасування запису про реєстрацію речового права.

Позивач звернувся до суду на захист належного йому права власності на земельну ділянку від стверджуваного ним порушення з боку відповідача, який використовує її на підставі угоди, яку позивач не укладав.

Право на судовий захист прав, свобод і законних інтересів гарантовано ст. 55 Конституції України, ст. 16 ЦК України ст. 4 ЦПК України.

Однак в деяких випадках право на отримання судового захисту може бути обмежено.

Так за положеннями статей 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції встановив, що позивач не підписував оспорювану ним додаткову угоду до договору оренди землі, якою внесено зміни до п. 6 договору й збільшено строк оренди до 25 років. У зв`язку з такими обставинами суд вказав, що додаткова угода не була укладена та не може породжувати правові наслідки, які нею передбачені.

Отже, суд визнав доведеним порушення прав позивача, на захист яких він пред`явив позов, але відмовив у визнанні недійсною додаткової угоди у зв`язку з неправильністю обраного позивачем способу захисту. При цьому суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 червня 2020 року 2 справі № 145/2047/16-ц.

В цій частині рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується.

Вирішуючи ж вимогу позивача про скасування запису № 22471639 про реєстрацію за ТОВ АГРОФІРМА КОЛОС права оренди на земельну ділянку, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 вересня 2017 року державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Кіровоградської області Сойченком С. В., місцевий суд вважав, що перебіг загальної позовної давності розпочався у 2013 році і сплинув у 2016 році, а до суду позивач звернувся 29 листопада 2018 року, тобто з пропуском встановленого законом строку, що, з огляду на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, є підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги позивача.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду не погоджується і вважає його помилковим, виходячи з такого.

По перше, відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Строк, як часова категорія (період), характеризується початковим й кінцевим моментом.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, проміжок часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня настання події, які своєю чергою до цього строку не включаються.

За змістом частин 1, 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку, а коли він визначений місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку.

Суд першої інстанції не встановив і не навів у своєму рішенні точні часові рамки перебігу позовної давності, а тому його висновок про сплив позовної давності є неконкретним.

По друге, суд не врахував, що позивач просив скасувати запис про державну реєстрацію речового права, який був вчинений державним реєстратором 20 вересня 2017 року, а тому така позовна вимога не могла бути ним пред`явлена раніше вказаної дати.

По третє, і це найсуттєвіше, місцевий суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 16 червня 2020 року 2 справі № 145/2047/16-ц згідно з яким у такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки (п. 7.35 постанови).

При цьому суд не звернув уваги на ще один висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. 7.27 згаданої постанови, а саме: Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)) .

Не врахував суд і положення абзацу 2 ч. 1 ст. 19 ЦПК України за яким суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тож виснувавши, що належним способом захисту у цій справі було б пред`явлення позивачем вимоги про повернення земельної ділянки та похідної від неї вимоги щодо реєстрації речового права, суд неправильно застосував норми 256, 257, 267 ЦК України про позовну давність, які не поширюються на правовідносини сторін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неправильне застосування судом норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що хоча суд і допустив помилку при застосуванні норм матеріального права, все ж по суті рішення суду, в його оскаржуваній частині, є правильним, а вимога позивача про скасування запису про реєстрацію права оренди земельної ділянки задоволенню не підлягає.

Так, згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 ЦПК України передбачає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду, неодноразово звертався у своїх рішеннях до питання способу захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Отже, особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.

Такого по суті висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16.

Отже, спосіб захисту права, який не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності закону, договору або змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин не є ефективним.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 зроблено висновок щодо застосування ст.. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, згідно з яким: у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав. Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 361/3659/18.

Та обставина, що позов у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, пред`явлено ОСОБА_1 29 листопада 2018 року (до набрання чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , тобто до 16 січня 2020 року) не впливає на висновок апеляційного суду про неефективність такого способу захисту прав, як скасування запису про реєстрацію речового права.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті 29 грудня 2020 року, тобто через 11 місяців після набрання чинності змін до ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесених на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству .

У зв`язку з цим та відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України позивач мав реальну можливість до закінчення підготовчого засідання змінити предмет позову в цій частині шляхом подання письмової заяви, але своїм правом він не скористався.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд не має права на свій розсуд змінювати вимоги позивача, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені позовної вимоги про скасування запису про реєстрацію іншого речового права, хоча й помилився в мотивах такої відмови. Задоволення ж такої вимоги не відповідало б вимогам закону та не забезпечило б ефективного захисту прав позивача.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги підтверджують, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині свого рішення неправильно застосував норми матеріального права, але це не привело до неправильності вирішення позовної вимоги по суті, а тому належить лишень змінити мотивувальну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2022 року, в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування запису про реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, змінити, виклавши його мотивувальну частину у відповідній частині, яка оскаржується, у редакції цієї постанови, а в іншому оскаржувану частину рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови виготовлено 07 лютого 2022 року.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: А. М. Головань

С. І. Мурашко