Рішення

від 30.01.2022 по справі 607/18603/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2022 Справа №607/18603/21

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Мокрій М. О.,

позивача ОСОБА_1 ,

його представника, адвоката Бакальця І. Г.,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Тернополі упорядку загального позовногопровадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «ЛюксЖитло1» ПП «Люкс» про визнання права власності на кімнату в гуртожитку в порядку приватизації,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «ЛюксЖитло1» ПП «Люкс» про визнання права власності на кімнату в гуртожитку в порядку приватизації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час роботи на Тернопільському державному підприємстві «Заводі Сатурн» у м. Тернополі протягом 12 років правомірно проживав та користувався кімнатою АДРЕСА_1 . Рішенням виконкому Тернопільської міської ради від 06 лютого 2013 року № 148 МВК погоджено прийняття гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 у комунальну власність міста. Після ліквідації заводу «Сатурн» ОСОБА_1 , будучи пенсіонером, має намір приватизувати вищевказану кімнату АДРЕСА_1 . На даний час, вищевказаний житловий будинок перебуває на балансі ДП «ЛюксЖитло1» ПП «Люкс».

Із заявами про приватизацію кімнати АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 звертався до виконавчого комітету Тернопільської міської ради 17 липня 2020 року та 24 грудня 2020 року, на що отримав письмові відповідь за вих. № 1289/08 від 20 серпня 2020 року та № 12942/07 від 12 січня 2021 року, відповідно до яких йому відмовлено у здійсненні приватизації вказаної вище кімнати. Підставою відмови є наявність у ОСОБА_1 іншого житла, а саме 61/100 частини квартири АДРЕСА_3 , у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Позивач вважає, що він правомірно вселився у спірне жиле приміщення, постійно проживає і зареєстрований там, тому є підстави стверджувати, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірна квартира є його житлом у розумінні статті 8 Конвенції.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності на кімнату АДРЕСА_1 в порядку приватизації.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «ЛюксЖитло1» ПП «Люкс» про визнання права власності на кімнату в гуртожитку в порядку приватизації. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

11 листопада 2021 року судом зареєстровано відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача Тернопільської міської ради, у якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказала, що порядок приватизації житлових приміщень у гуртожитках регулюється Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», у ч. 1 ст. 1 якого вказано, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Отже, для погодження передачі у власність громадянам жилого приміщення у гуртожитку комунальної форми власності, законом передбачені наступні вимоги: 1) правові підстави вселення у гуртожиток; 2) не використане право на приватизацію за житловими чеками; 3) фактичне проживання у гуртожитку протягом тривалого часу; 4) відсутність іншого власного житла.

Представник відповідача звернула увагу, що позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували правомірність його вселення на дану житлову площу у розумінні ст. 129 ЖК УРСР та п. 14 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. Також у його паспорті відсутній штамп реєстрації у вказаному житловому приміщенні, оскільки не зазначено номер кімнати. Окрім цього, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач є власником 61/100 частини квартири загальною площею 37,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 (житлова площа кімнати в блоці 18,9 кв.м.), набутої на підставі договору дарування, серія та номер 655 від 05 березня 2019 року. Відтак, вказані підстави не дають позивачеві права здійснити приватизацію у відповідності до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

У судовому засіданні, яке відбулося 10 грудня 2021 року суд протокольною ухвалою без видалення до нарадчої кімнати закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. Також визнав ту обставину, що у його власності перебуває кімната АДРЕСА_2 , однак вважає, що у зв`язку з цим його право на приватизацію не втрачено; у цій кімнати ніхто не проживає, однак вона є більшої площі, аніж та, де мешкає позивач. ОСОБА_1 має намір приватизувати кімнату АДРЕСА_1 , тому не переселяється у належну йому на праві власності кімнату № 814 у цьому ж гуртожитку.

Представник позивача, адвокат Бакалець І. Г. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача Тернопільської міської ради у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечила з огляду на доводи, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «ЛюксЖитло1» ПП «Люкс» у судове засідання не з`явилася, директор підприємства подав до суду заяву, у якій просив завершити розгляд справи за відсутності представника третьої особи. Попередньо, у судовому засіданні представник третьої особи заперечила щодо задоволення позовних вимог, покликаючись на наявність у власності позивача іншої кімнати у гуртожитку, що суперечить вимогам Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини справи.

Листом № 1289/08 від 20 серпня 2020 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради у відповідь на звернення ОСОБА_1 , повідомив що його звернення щодо погодження передачі у власність жилого приміщення АДРЕСА_1 розглянуто та рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 19 серпня 2020 року №588 затверджено рішення міської комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків щодо відмови у передачі у власність жилого приміщення АДРЕСА_1 у зв`язку з наявністю у заявника іншого власного житла, а саме 61/100 частини квартири за адресою АДРЕСА_4 , що не дає йому права здійснити приватизацію у відповідності до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Роз`яснено, що рішення комісії може бути оскаржено в судовому порядку.

Листом № 12942/07Ф від 12 січня 2021 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради у відповідь на звернення ОСОБА_1 , повідомив, що його звернення щодо погодження передачі у власність жилого приміщення в гуртожитку за адресою АДРЕСА_5 розглядалося міською комісією із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків та було прийнято рішення відмовити у передачі у власність займаного жилого приміщення у зв`язку з наявністю у заявника іншого власного житла, а саме 61/100 частини квартири за адресою АДРЕСА_4 . Прийняте комісією рішення було затверджено рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 19 серпня 2020 року №588 «Про затвердження протоколу засідання міської комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків». Роз`яснено, що наявність у заявника іншого власного житла, не дає йому права здійснити приватизацію гуртожитку за адресою АДРЕСА_5 , оскільки суперечить вимогам Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Згідно довідки № 417, виданої 29 вересня 2021 року ДП «ЛюксЖитло1» ПП «Люкс» ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 з 25 лютого 1997 року.

Як вбачається з витягу із трудової книжки ОСОБА_1 , з 19 жовтня 1988 року до 21 листопада 2000 року він працював на Тернопільському заводі «Сатурн».

За вказаних вище обставин, до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Статтею 47 Конституції України серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 Цивільного кодексу України, далі ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 2 ст. 318 ЦК України, усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З урахуванням приписів ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результатіпридбання єдиногомайнового комплексудержавного (комунального)підприємства упроцесі приватизаціїдо покупцяпереходять всійого правата обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Відповідно до абз. 2 ст. 128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

З метою реалізації конституційного права громадян мешканців гуртожитків на житло, тобто для набуття такими громадянами власного помешкання, Верховною Радою України 04 вересня 2008 року було прийнято Закон України № 500VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який набрав чинності з 01 січня 2009 року.

Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності … (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», далі - Закон).

Згідно частини 1 Закону, сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Разом з тим, п.п. 6, 8, 10, 1315, ч. 1 ст. 11 Закону визначено, що для цілей цього закону: жилі приміщення у гуртожитку приміщення у гуртожитку (жилі кімнати, жилі блоки чи жилі секції), призначені та придатні відповідно до вимог законодавства до житла, призначеного для постійного проживання у ньому; особи, які не мають власного житла, мешканці гуртожитку та члени їхніх сімей, у яких немає будьякого житла на праві власності на території України, розмір якого з розрахунку на одну особу є більшим за розмір, встановлений для визнання їх такими, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до ст. 34 Житлового кодексу Української РСР; невикористане право на приватизацію невикористане повністю або частково право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду за житловими чеками відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Право громадянина на приватизацію займаних ним жилих приміщень у гуртожитку зберігається у разі, якщо за ініціативою власника гуртожитку було здійснено переселення громадянина з одного гуртожитку до іншого з перереєстрацією місця проживання; користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі: а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із ст. 129 Житлового кодексу Української РСР; б) договору оренди житла, укладеного згідно із ст.ст.810, 811813 ЦК України, у випадках, визначених цим Законом; проживання у гуртожитку на правових підставах проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього закону, а саме: а) у відомчих гуртожитках державної та комунальної форми власності виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із ст. 129 Житлового кодексу Української РСР; б) у гуртожитках колишніх державних і комунальних підприємств та організацій, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі масової приватизації та корпоратизації: до включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств та після передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього закону виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із ст.129 Житлового кодексу Української РСР; після включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств до передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього закону за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із ст. 129 Житлового кодексу Української РСР, або на підставі договору оренди житла, укладеного згідно із ст.ст. 810, 811813 ЦК України на вимогу власника гуртожитку (його представників), за умови, що мешканець гуртожитку або його сім`я були вселені у гуртожиток на підставі спеціального ордера та проживали у гуртожитку за договором найму жилого приміщення; проживання у гуртожитку протягом тривалого часу проживання у гуртожитку постійно сукупно п`ять і більше років. Вимога щодо проживання у гуртожитку протягом тривалого часу не поширюється на членів сім`ї громадянина, якому видано ордер на жилу площу в гуртожитку та який є основним наймачем жилого приміщення в гуртожитку, а також на мешканців гуртожитків, які на правових підставах були вселені у гуртожиток, фактично проживали в гуртожитку сукупно не менше одного року та стали учасниками антитерористичної операції у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України, органів внутрішніх справ України та інших військових формувань, створених відповідно до закону, та добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Статтею 2Закону передбачено,що цейзакон непоширюється нагромадян,які: 1)проживають угуртожитках,призначених длятимчасового проживання,у зв`язкуз навчанням,перенавчанням чипідвищенням кваліфікаціїу навчальнихзакладах тау зв`язкуз роботою(службою)за контрактом; 2)мешкають угуртожитку безправових підстав,визначених цимЗаконом; 3)мешкають успеціальних гуртожитках,призначених длятимчасового проживанняосіб,які відбувалипокарання увиді обмеженняволі абопозбавлення воліі потребуютьполіпшення житловихумов абожила площаяких тимчасовозаселена,або якимнемає можливостіповернути колишнєжиле приміщення; 4)потребують медичноїдопомоги узв`язку іззахворюванням натуберкульоз; 5) проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на день набрання чинності цим Законом.

Тобто, однією з обставин, з якою пов`язано право особи на захист відповідно до вищевказаного закону, є правомірність її проживання в гуртожитку та користування гуртожитком.

Як вбачається із п. 14 ст. 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» проживання у гуртожитку на правових підставах проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього Закону, а саме : а) у відомчих гуртожитках державної та комунальної форми власності виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 ЖК УРСР.

Згідно зі ст. 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Відповідно до п. 6 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 20червня 2018року №498 на підставірішення пронадання жилоїплощі вгуртожитку адміністраціяпідприємства,установи,організації,орган місцевогосамоврядування видаєособі ордерза формоюзгідно здодатком,який єєдиним документом,що підтверджуєправо вселенняна наданужилу площув гуртожитку.Під часодержання ордерапред`являються документи,що посвідчуютьособу наймачата всіхчленів сім`ї(дляосіб,які недосягли 14років, свідоцтвапро народження),включених доордера. Ордер зберігається у особи, яка вселяється на жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку.

Згідно п.7вказаного Положеннякористування жилоюплощею здійснюється у гуртожитках державної та комунальної форми власності виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера.

Пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР від 11 грудня 1984 року № 470, які діють і сьогодні (зі змінами) передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер правовстановлюючий документ індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім`єю у жиле приміщення.

Крім того, відповідно до п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Мінжитлокомунгоспу від 16 грудня 2009 №396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №109/17404 від 29 січня 2010 року, до органу приватизації громадянином подається серед іншого копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 жодного документу, що посвідчує право на вселення у спірне приміщення ордеру, спеціального ордеру, договору найму житлового приміщення, будьякого іншого документу не надав суду.

Відтак, з огляду на положення частини 1 Закону, позивач ОСОБА_1 не довів, що він на правових підставах вселений у гуртожиток за вищевказаною адресою, які на надав суду інформації про тривалість його проживання у цьому гуртожитку.

Окрім цього, як вбачається із визнаних сторонами обставин, позивачу було відмовлено у передачі у власність жилого приміщення АДРЕСА_1 у зв`язку з наявністю у нього іншого власного житла, а саме 61/100 частини квартири за адресою АДРЕСА_4 , що не дає йому права здійснити приватизацію у відповідності Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

У судовому засіданні ОСОБА_1 визнав факт того, що він дійсно набув у власність кімнату АДРЕСА_3 . Однак, як вважає позивач, даний факт не скасовує можливості реалізації ним права на приватизацію кімнати в цьому ж гуртожитку, оскільки належну йому кімнату він придбав за договором, а не приватизував, тобто не використав право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду.

Згідно ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відтак, попри те, що обставина наявності у власності ОСОБА_1 іншого нерухомого майна не підтверджена жодними доказами, однак вона визнається учасниками справи, у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, тому суд вважає доведеним вказаний факт.

Суд наголошує, що згідно ч. 1 ст. 1 Закону, сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Тобто, для можливості особі реалізувати своє право на приватизацію повинні бути дотримані вимоги, як щодо відсутності власного житла, так і щодо не використання права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, тобто вони є різними за змістом і закон не допускає підміни їх одна одною.

Суд не бере до уваги покликання позивача на те, що належне йому на праві власності житло ним було придбане, а не приватизоване, оскільки вимога закону про відсутність у особи, яка має намір приватизувати приміщення у гуртожитку іншого власного житла, є імперативною та не залежить від обставин набуття такого житла у приватну власність.

Разом з тим, з огляду на те, що суду не надані документи на підтвердження перебування у власності ОСОБА_1 іншого житла, його характеристик та, зокрема, площі, суд не може стверджувати, що це житло підпадає під визначення п. 13, ч. 1, ст. 11 ч. 1 Закону України, а саме, що його розмір з розрахунку на одну особу є більшим за розмір, встановлений для визнання їх такими, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до ст. 34 ЖК УРСР.Відтак,у судувідсутні підставистверджувати,що наявністьвказаного житлау власності ОСОБА_1 є перешкодою для реалізації ним права на приватизацію квартири у гуртожитку.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

З огляду на проаналізовані судом докази, застосувавши вимоги законодавства суд вважає, що ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку не довів, що він має право на приватизацію у розумінні Закону, а саме, що позивач на правових підставах, визначених цим Законом, вселений у гуртожиток, оскільки не надав ордеру, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, як і того, що він зареєстрований і постійно проживає в цьому житлі, не довів тривалість такого проживання та несення ним витрати з утримання майна у гуртожитку.

Також слід зауважити, що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженим наказом Міністерства з питань житловокомунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, визначена відповідна процедура здійснення передачі житлових приміщень у гуртожитках державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить. Натомість позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить визнати за собою право власності безпосередньо судом поза межами процедури здійснення безоплатної приватизації житла, визначеної законом, що є неналежним способом захисту.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на позивача.

На підставівикладеного такеруючись ст.ст.2,4,12,13,76-78,206,258-268,273,352-355ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «ЛюксЖитло1» ПП «Люкс» про визнання права власності на кімнату в гуртожитку в порядку приватизації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач: Тернопільська міська рада, адреса місцезнаходження: вул. Листопадова, буд. 5, м. Тернопіль, 46001.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «ЛюксЖитло1» ПП «Люкс», код ЄДРПОУ: 36268800, адреса місцезнаходження: вул. 15 квітня, буд. 15, м. Тернопіль, 46016.

Повний текст рішення суду складено 10 лютого 2022 року.

Головуючий суддя Герчаківська О. Я.