Постанова

від 26.01.2022 по справі 369/9198/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 369/9198/16-ц

провадження № 61-11076св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідачі: Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Шкварком Андрієм Володимировичем, на постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Білогородська сільська рада) про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивоване тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина.

Крім неї, спадкоємцем за законом є її сестра ОСОБА_5 , яка спадщину прийняла та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що вона зверталася до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222480404:02:001:0075, та 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_4 .

Постановами державного нотаріуса Першої Київської обласної державної нотаріальної контори від 08 серпня 2015 року та від 27 лютого 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянку у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222480404:02:001:0075, за цією ж адресою.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222480404:02:001:0075, яка розташована по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їхньої обґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, у лютому 2021 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника процесуальних прав та обов`язків позивача ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, дійшов висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції належним чином не повідомив третю особу у справі ОСОБА_3 про розгляд справи.

Також апеляційний суд установивши, що після смерті ОСОБА_4 її спадкоємцями за законом було три особи, а відтак кожен з них відповідно до вимог статті 1278 ЦК України мав право на 1/3 частку спадкового майна, дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спадкового майна є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2021 року ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_1 , представником якого є адвокат Шкварка А. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено 03 березня 2017 року, справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з жовтня 2016 року, третій особі ОСОБА_3 було відомо про розгляд справи, однак він не цікавився розглядом справи і лише у лютому 2021 року подав апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року.

Крім того, апеляційний суд не врахував клопотання представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи та розглянув справу за відсутності представника позивача.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина.

Після смерті ОСОБА_4 залишилося таке спадкове майно: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, кадастровий номер 3222480404:02:001:0074 та кадастровий номер 3222480404:02:001:0075, по АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями за законом майна померлої ОСОБА_4 були рідні сестри померлої ОСОБА_1 і ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , який відповідно до статті 1266 ЦК України отримав право на спадкування за законом після смерті свого батька ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та був рідним братом померлої ОСОБА_4 .

23 жовтня 2009 року ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , та 24 жовтня 2009 року ОСОБА_3 звертались до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулися до Першої київської обласної державної нотаріальної контори з заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 .

Постановою державного нотаріуса Першої Київської обласної нотаріальної контори від 06 січня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з неможливістю підтвердження факту родинних відносин.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2013 року у справі № 760/5799/13-ц встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є рідною сестрою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08 серпня 2015 року та 27 лютого 2016 року державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грисюк О. В. відмолено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на спадщину за законом на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , та на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222480404:02:001:0075, та на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222480404:02:001:0074, які належали померлій ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 померла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У справі, яка переглядається, спір виник стосовно спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування .

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 визначила відповідачами Першу Київську обласну державну нотаріальну контору та Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області.

Установивши, що ОСОБА_3 прийняв спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , апеляційний суд не врахував, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а тому Перша Київська обласна державна нотаріальна контора та Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області є неналежними відповідачами.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови у позові, однак помилився щодо мотивів такої відмови, зазначивши про те, що позов є необґрунтованим.

За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , у зв`язку з неправильним визначенням суб`єктного складу учасників справи, змінивши постанову апеляційного суду в частині мотивів відмови у позові.

При цьому позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом до належного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину оскарженого судового рішення в редакції цієї постанови, а у решті - без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але лише у частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Шкварком Андрієм Володимировичем, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року змінити в частині мотивів відмови ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , у задоволенні позову до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, Білогородсьої сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець