Постанова

від 08.02.2022 по справі 369/13775/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року місто Київ.

Справа 369/13775/18

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1885/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача: Желепи О.В.,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

при секретарі судового засідання Сердюк К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Майорова Василя Олександровича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року ( у складі судді Дубас Т.В, повний текст рішення складено 30.08.2021 року)

в справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року позивач звернулась до суду з даним позовом та просила суд з урахуванням уточнень:

стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року в сумі 11 200 грн.00 коп.;

стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період 01 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року в сумі 11 200 грн.00 коп.;

стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 7 225 грн. 80 коп.;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 400 960 грн. 00 коп.;

стягнути з відповідача на її користь у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

зобов`язати відповідача повернути їй належним чином оформлену трудову книжку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 01.07.2017 вона була прийнята на роботу до відповідача на посаду продавця-консультанта в ювелірний салон "HD". Відповідачем було видано наказ від 29.06.2017 № 25 про прийняття позивача на роботу, проте копію наказу позивачу надано не було. З 01.07.2017 позивач була допущена до роботи. У зв`язку з нерегулярною виплатою відповідачем заробітної плати, яка складала 11 200 грн. позивач вирішила звільнитись. 01.04.2018 позивачем було подано відповідну заяву про звільнення з 30.04.2018. Зі слів позивача, відпрацювавши останній день, позивач не була ознайомлена з наказом про звільнення і копію наказу їй видано не було, не було здійснено і всіх виплат належних позивачу, належно оформлена трудова книжка також видана не була.

Позивач вказувала, що затримка в розрахунку становить 1074 дні, а тому з огляду на її середньомісячну заробітну плату у розмірі 11 200 грн. відповідач повинна сплатити їй 400 960 грн.

Позивач вказувала, що на її неодноразові звернення відповідач не відреагувала.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду з даним позовом.

Заочним рішенням суду від 10.05.2019 було позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача: невиплачену заробітну плату за період з 01 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року у сумі 11 200,00 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 7225,80 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 120 212,33 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн., в решті вимог позову відмовлено.

Ухвалою суду від 27.11.2019 було задоволено заяву відповідача про перегляд заочного рішення, заочне рішення скасовано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за період з 01 березня по 31 березня 2018 року у сумі 3 740 грн. 00 коп. (три тисячі сімсот сорок) гривень 00 копійок.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3 740 грн. 00 коп. (три тисячі сімсот сорок) гривень 00 копійок.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 150 846 грн., 00 коп. (сто п`ятдесят тисяч вісімсот сорок шість) грн. 00 копійок.

В решті вимог позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, Майоров В.О. в інтересах ФОП ОСОБА_2 24.09.2021 року, відповідно до поштової відмітки, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Вказує, на те, що в матеріалах справи міститься розрахунок-розписка отримання авансів та основної заробітної плати працівниками ФОН ОСОБА_2 , яка не була досліджена належним чином судом першої інстанції. Відповідно до цієї розписки, працівники отримували кошти у вигляді основної заробітної плати (в розмірі 3 740 гривень) та авансу таким чином, Позивач отримала в повному обсязі основну заробітну плату за лютий місяць 2018 року, а також аванс (що становить більшу частину заробітної плати) за березень місяць 2018 року. Тому стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплаченої заробітну плату за період з 01 березня по 31 березня 2018року у сумі 3740, 00 (три тисячі сімсот сорок) гривень а також стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3740 (три тисячі сімсот сорок) гривень - є безпідставними, оскільки заробітна плата була виплачена працівнику в повному обсязі, а компенсація за щорічну відпустку була видана авансом. Так, як боргу по заробітній платі не було, то відповідно відсутні підстави для стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просилаь скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3 740,00 грн. та ухвалити нове рішення про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 4 212,44 грн.; в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у сумі 150 846,00 грн. та ухвалити нове рішення про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у сумі 277 380,00 грн.; в частині відмови в задоволенні вимоги щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині; в частині відмови в задоволенні вимоги щодо зобов`язання ФОП ОСОБА_2 видати ОСОБА_3 належним чином оформлену трудову книжку та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.08.2021 р. в справі №369/13775/18 залишити без змін.

Зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Вказує, що відповідно до розписки про отримання заробітної плата, розмір заробітної плати за квітень 2018 р. становив 10 360,00 грн., але всупереч приписам ч. З ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції даній розписці як доказу у справі взагалі не надав ніякої оцінки та не мотивував відхилення або врахування даного доказу. Проте даний доказ прямо впливає на визначення розміру середньомісячноїзаробітної плати Позивача, подальшого визначення розміру компенсації заневикористані дні щорічної відпустки, що підлягає стягненню з Відповідача накористь Позивача, та визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та має вирішальне значення для винесення законного рішення у даній справі.

Зазначає, що підлягає перерахуванню розмір середньоденної заробітної плати, який використовується для обрахунку , відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Також зазначає, що дії Відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати за квітень 2018 року, не проведення з Позивачем повного розрахунку при звільненні, невидача Позивачу належно оформленої трудової книжки поставили Позивача та членів її сім`ї у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування, що мало наслідком виникнення тяжкого психологічного стану Позивача. За таких обставин розмір завданої Відповідачем моральної шкоди було оцінено в 10 000,00 грн., які безпідставно не були стягнуті судом.

31 січня 2022 року ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить в задоволені вимог апеляційної скарги Майорова Василя Олександровича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року відмовити повністю.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача Гурський С.В. підтримав доводи скарги позивача та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Відповідач та її адвокат Майоров В.О. до суду не з`явились, про день і час розгляду справи були повідомлені на електронну адресу зазначену ними в апеляційній скарзі відповідача.

Заслухавши представника позивача, доповідь головуючого судді, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, перевіривши наявні в справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав встановлені такі обставини.

Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 115КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Судом встановлено, що з 01.07.2017 (наказ № 25 від 29.06.2017) позивач працювала у відповідача на посаді продавця-консультанта в ювелірному салоні DH , що вбачається з довідки відповідача від 26.10.2017 та трудового договору № 11 від 01.07.2017.

Згідно з індивідуальної відомості про застраховану особу позивача, наданої на виконання ухвали суду ГУ ПФУ В Київській області, вбачається, що остання з липня 2017 року по березень 2018 року працювала у відповідача, в зв`язку з чим відповідач здійснювала до пенсійного фонду страхові внески відносно позивача, її заробітна плата за лютий та березень 2018 року становила 3 740 грн. щомісяця.

З огляду на наказ № 28 від 30.12.2017 відповідач зобов`язалась виплачувати працівникам заробітну плату в розмірі 3 740 грн. на місяць.

Відповідно до наказу відповідача № 29 від 31.03.2018 позивач була звільнена з посади продавця-консультанта.

Доказів виплати відповідачем позивачу заробітної плати за березень 2018 року та компенсації за невикористану відпустку суду надано не було.

Доказів того, що позивач працювала у відповідача у квітні 2018 року та отримувала останні місяці до звільнення заробітну плату в розмірі 11 200 грн., суду надано не було.

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновки суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень 2018 року та компенсації за невикористану відпустку відповідають обставинам справи та вимогам Закону.

Доводи позивача про те, що розмір її заробітної плати за квітень місяць складав 10 360 грн. є недоведеними. Суд вірно виходив з того, що за наданими сторонами доказами позивач була звільнена в березні місяці. По інформації з Пенсійного Фонду позивач також в квітні 2018 року не працювала. Розписка, яка була написана самою позивачкою, в якій вона зазначала, що отримала заробітну плату за квітень у вищенаведеному розмірі, не може свідчити, про те, що остання працювала в квітні місяці та що отримана нею виплата була саме заробітною платою за квітень місяць.

Доводи відповідача про те, що виплачена позивачу сума 10 360 грн. у квітні, це заробітна плата за березень місяць, в цю ж суму входить також компенсація за невикористану відпустку, а також був виплачений аванс за квітень, який позивачка в подальшому не відпрацювала та звільнилась також є недоведеними.

При цьому суд виходить з того, що відповідач не надав суду відомість, чи інший документ, з якого було б встановлено, що позивач отримала заробітну плату за березень та компенсацію за невикористану відпустку. Також, з огляду на те, що суду не було надано заяви позивача про виплату їй авансу, (коштів наперед) відсутні підстави вважати, що позивачу виплачувався будь-який аванс.

З огляду на те, що ні доводи позивача, ні доводи відповідача не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, висновок суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати за березень у присудженій судом сумі, а також висновок про розмір компенсації за невикористану відпустку, обрахований виходячи з доведеності лише домовленості про заробітну плату в мінімальному розмірі, відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

З приводу вимог про зобов`язання відповідача повернути трудову книжку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Пунктом 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, визначено, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов`язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Відмовляючи в задоволені цих вимог, суд виходив з недоведеності зберігання трудової книжки позивача у відповідача.

Вказаний висновок також відповідає встановленим обставинам та вимогам Закону.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача визнав, що суду першої інстанції не надавались докази передачі позивачем трудової книжки відповідачу, а також доказів зберігання останньої у відповідача, оскільки таких доказів у позивача немає.

Таким, чином доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову в цій частині позовних вимог також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Враховуючи зміст ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині вимог про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, а також в частині відмови у позові про зобов`язання відповідача повернути позивачу належним чином оформлену трудову книжку, - не може бути скасовано, так як ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом першої інстанції встановлено, що при звільнені позивача 31 березня 2018 року з позивачем не було проведено розрахунку по заробітній платі за березень та не виплачено компенсацію за невикористану відпустку.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір, щодо розміру заробітної плати, яку позивач мала отримати при звільненні і вказаний спір був вирішений остаточно лише в серпні 2021 року.

Суд вважав за необхідне стягнути середній заробіток за період 1210 днів , виходячи з заробітної плати 3740 грн., яку розділив на 30 та помножив на кількість днів затримки і присудив 150 846 грн.

Колегія з таким висновком погодитись не може, виходячи з наступного.

З огляду на ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

По перше: суд, визначаючи середній заробіток в порушення вимог норм матеріального права не застосував порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом другим пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді .

З огляду на те, що доведена заробітна плата позивача за два останні місяці становить 3740 х2=7480 грн. : на 41 день, що дорівнює 182 грн. 44 коп. та помноживши на кількість днів затримки 1210 днів, відповідно середній заробіток становитиме 220 752. 40 коп.

Разом з тим, за обставинами даної справи встановлено, що позовні вимоги про стягнення належних працівникові сум при звільненні задоволені частково, а тому відповідно суд, як орган, що вирішує спір має право на зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням засад розумності та справедливості.

Крім того, вирішуючи спір в цій частині, суд не застосував висновки ВС, висловлені Великою Палатою.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 р. у справі № 761/9584/15-ц метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

З урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи вищенаведені критерії, розмір невиплаченої позивачу суми при звільненні, те що спір на вирішенні в суді знаходився з жовтня 2018 року, не з вини відповідача, який правомірно домігся скасування заочного рішення, а також ймовірний розмір майнових втрат пов`язаний з затримкою виплати суми 7480 грн., колегія суддів приходить до висновку, що середній заробіток, який відповідач має відшкодувати позивачу за затримку розрахунку має становити, з урахуванням засад розумності та справедливості не більше 10000 грн.

Стосовно вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди:

Відмовляючи в задоволенні цих вимог, суд виходив з того, що позивач не довела спричинення їй моральних страждань внаслідок не виплати їй заробітної плати.

Колегія суддів з таким висновком погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 237 -1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди суд також враховує обставини справи та докази в їх сукупності, характер і тривалість страждань, стан здоров`я позивача, тяжкість завданої травми та наслідки.

Судом достовірно встановлено порушення трудових прав позивача в частині не проведення з нею остаточного розрахунку при звільненні, що безумовно завдавало позивачу моральних страждань з огляду на необхідність відшуковувати можливості утримувати себе та членів родини, витрачати для цього додаткові зусилля а в подальшому витрачати вільний час на відстоювання порушених прав в суді.

За таких обставин суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довела що розмір відшкодування завданих їй моральних страждань має складати суму 10 000 грн. З урахуванням обставин даної справи, тривалості та обсягу заподіяних страждань, характеру немайнових втрат та враховуючи засади розумності та справедливості, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути у відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За правилами ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи , що рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалено, без врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які є обов`язковими до застосування з порушенням норм матеріального права, воно підлягає зміні, а розмір середнього заробітку зменшенню до 10 000 грн.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення таких вимог з огляду на те, що обставини справи, які суд вважав недоведеними є доведені, а висновки суду в цій частині вимог не відповідають встановленим обставинам справи, судом порушені норми матеріального та процесуального права.

За правилом ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем судовий збір за подачу апеляційної скарги сплачено в сумі 3105 грн. 21 коп. За результатами розгляду апеляційного перегляду задоволено майнових вимог позивача на 12 000 грн. із 137 006, 44 грн. про які просила позивач ( 126 534 середній заробіток + 472.44 різниця по компенсації за невикористану відпустку, 10 000 моральної шкоди) , що становить 8, 8%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню пропорційно до задоволених вимог судовий збір в сумі 273 грн. 26 коп.

Відповідачем за подачу апеляційної скарги сплачено 2374 грн. 89 коп. Із позовних вимог про задоволення яких просила позивач в суді першої інстанції в розмірі 295332 грн. 44 коп. за результатами розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції позивачу задоволено вимог на суму 19 480 грн. Таким чином пропорційно до задоволених вимог з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 166 грн. 24 коп.

Керуючись ст.ст.141, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Майорова Василя Олександровича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Зменшивши суму стягнутого з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 середнього заробітку до 10000 ( десяти тисяч) грн.. 00 коп.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову в цій частині.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2000 ( дві тисячі) грн.. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог рішення залишити без змін.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 273 ( двісті сімдесят три ) грн.. 26 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір в сумі 166 ( сто шістдесят шість) грн. 24 коп.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 лютого 2022 року.

Головуючий суддя О.В. Желепа

Судді В.А. Кравець

О.Ф. Мазурик