Рішення

від 10.08.2021 по справі 369/13775/18

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13775/18

Провадження № 2/369/2055/21

РІШЕННЯ

Іменем України

10.08.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді - Дубас Т.В.

з участю секретарів судових засідань - Мазурик Д.С., Шило М.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року позивач звернулась до суду з даним позовом та просила суд з урахуванням уточнень:

стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року в сумі 11 200 грн.00 коп.;

стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період 01 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року в сумі 11 200 грн.00 коп.;

стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 7 225 грн. 80 коп.;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 400 960 грн. 00 коп.;

стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

зобов`язати відповідача надати їй належним чином оформлену трудову книжку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 01.07.2017 вона була прийнята на роботу до відповідача на посаду продавця-консультанта в ювелірний салон "HD". Відповідачем було видано наказ від 29.06.2017 № 25 про прийняття позивача на роботу, проте копію наказу позивачу надано не було. З 01.07.2017 позивач була допущена до роботи. У зв`язку з нерегулярною виплатою відповідачем заробітної плати, яка складала 11 200 грн. позивач вирішила звільнитись. 01.04.2018 позивачем було подано відповідну заяву про звільнення з 30.04.2018. Зі слів позивача, відпрацювавши останній день, позивач не була ознайомлена з наказом про звільнення і копію наказу їй видано не було, не було здійснено і всіх виплат належних позивачу, належно оформлена трудова книжка також видана не була.

Позивач вказувала, що затримка в розрахунку з нею становить 1074 дні, а тому з огляду на її середньомісячну заробітну плату у розмірі 11 200 грн. відповідач повинна сплатити їй 400 960 грн.

Позивач вказувала, що на її неодноразові звернення відповідач не відреагувала.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 06.11.2018 було відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 03.01.2019 було витребувано від відповідача належним чином засвічену копію наказу №25 від 29.06.2017 про прийняття позивача на роботу на посаду продавця-консультанта.

Заочним рішенням суду від 10.05.2019 було позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача: невиплачену заробітну плату за період з 01 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року у сумі 11 200,00 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 7225,80 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 120 212,33 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн., в решті вимог позову відмовлено.

Ухвалою суду від 27.11.2019 було задоволено заяву відповідача про перегляд заочного рішення, заочне рішення скасовано.

07.02.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначила, що у неї, як у ФОП, трудова книжка позивача не повинна зберігатись, що подана відповідачем розписка про отримання заробітної плати є належним доказом, так як не спростована позивачем, що вимога позивача про стягнення 215 040 грн. за 576 днів не може бути задоволена, так як позивач не надала доказів того, що в цей період не працювала, а відповідачу відомо, що вона працювала. З огляду на викладене просила суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 10.02.2020 було витребувано у відповідача:

Книгу обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, що ведеться відповідачем;

видаткові відомості та/або видаткові касові ордери та/або платіжні доручення банку та/або інші документи, підтверджуючі здійснення платежів у безготівковій формі, щодо виплати відповідачем позивачу заробітної плати за березень та квітень 2018 року.

Ухвалою суду від 26.06.2020 було витребувано у відповідача копію наказу №25 від 29.06.2017 про прийняття позивача на роботу на посаду продавця-консультанта.

14.08.2020 до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначила, що вказане у відзиві є надуманим та безпідставним, підтримала свої позовні вимоги та їх обґрунтування, просила суд задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 27. 08.2020 було витребувано з Пенсійного Фонду України довідку про застраховану особу ОК-5 та ОК-7 відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , за період з лютого 2018 року по січень 2020 року.

Ухвалою суду від 15.02.2021 було витребувано з ГУ Пенсійного Фонду України в Київській області довідку про застраховану особу ОК-5 та ОК-7 відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , за період з лютого 2018 року по січень 2020 року.

Ухвалою суду від 16.04.2021 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Позивач та її представник в судове засідання 10.08.2021 з`явились, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 10.08.2021 також з`явилась, просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа в судове засідання 10.08.2021 свого представника не направила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки свого представника та позицію щодо позову суду не повідомила.

Суд, вислухавши осіб, які брали участь в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, з 01.07.2017 (наказ № 25 від 29.06.2017) позивач працювала у відповідача на посаді продавця-консультанта в ювелірному салоні DH , що вбачається з довідки відповідача від 26.10.2017 та трудового договору № 11 від 01.07.2017.

Згідно з індивідуальної відомості про застраховану особу позивача, наданими на ухвалу суду ГУ ПФУ В Київській області, вбачається, що остання з липня 2017 року по березень 2018 року працювала у відповідача, в зв`язку з чим відповідач здійснювала до пенсійного фонду страхові внески відносно позивача, її заробітна плата за лютий та березень 2018 року становила 3 740 грн. щомісяця.

З огляду на наказ відповідача № 28 від 30.12.2017 відповідач зобов`язалась виплачувати працівникам заробітну плату в розмірі 3 740 грн. на місяць.

Відповідно до наказу відповідача № 29 від 31.03.2018 позивач була звільнена з посади продавця-консультанта.

Доказів виплати відповідачем позивачу заробітної плати за березень 2018 року та компенсації за невикористану відпустку суду надано не було.

Доказів того, що позивач працювала у відповідача у квітні 2018 року та отримувала останні місяці до звільнення заробітну плату в розмірі 11 200 грн., суду надано не було.

Доказів того, що трудова книжка позивача під час оформлення на роботу була отримана відповідачем та знаходиться саме у неї, суду також не було надано.

Крім того, відсутні докази того, що внаслідок невиплати відповідачем заробітної плати позивач зазнала моральних страждань і ця моральна шкода у грошовому виразі еквівалентна 10 000 грн.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

З огляду на ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в 3?місячний строк, відколи він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Водночас ч. 2 цієї ж статті передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на рекомендації, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди суд також враховує обставини справи та докази в їх сукупності, характер і тривалість страждань, стан здоров`я позивача, тяжкість завданої травми та наслідки.

Пунктом 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, визначено, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов`язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм суд приходить до наступних висновків.

Так як в ході розгляду справи не було доведено, що місячна заробітна плата позивача у відповідача перед звільненням становила 11 200 грн., а було встановлено, що заробітна плата позивача за березень 2018 року становила 3 740 грн., доказів того, що відповідачем ця сума була виплачена позивачу, надано не було, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення на її користь з відповідача невиплачену заробітну плату за березень 2018 року частково, у сумі 3 740 грн.

Оскільки в ході розгляду справи не було підтверджено доказами факт роботи позивача у відповідача у квітні 2018 року, то її вимоги про стягнення на її користь з відповідача невиплаченої заробітної плати за цей місяць не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суду не було надано доказів виплати відповідачем позивачу компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, тому суд частково задовольняє вимоги позивача у цій частині з огляду на середньомісячну заробітну плату позивача, а саме: у сумі 3 740 грн.

Судом встановлено, що відповідачем було затримано розрахунок з позивачем по заробітній платі на 1210 днів, тому з огляду на розмір середньомісячної плати позивача відповідач повинна сплатити їй середній заробіток за весь час затримки у розмірі: 3 740 грн./30 х 1210 = 150 846 грн. А отже, вимоги у цій частині слід задовольнити частково.

Щодо вимог позивача про стягнення на її користь з відповідача моральної шкоди, то суду не було доведено того, що вона дійсно зазначала моральних страждань внаслідок бездіяльності відповідача і що завдана їй моральна шкода може бути компенсована саме сумою у 10 000 грн., тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Також з огляду на вимоги законодавства трудова книжка позивача не повинна зберігатись у відповідача, як у фізичної особи-підприємця, доказів того, що позивач передала її відповідачу та залишила на зберігання, суду надано не було, тому вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати їй належним чином оформлену трудову книжку суд залишає без задоволення.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

На підставі викладеного, керуючись ст. 23 ЦК України, ст.ст. 21, 47, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 259, 263-268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково .

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 березня по 31 березня 2018 року у сумі 3 740 грн. 00 коп. (три тисячі сімсот сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3 740 грн. 00 коп. (три тисячі сімсот сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 150 846 грн., 00 коп. (сто п`ятдесят тисяч вісімсот сорок шість) грн. 00 копійок.'

В решті вимог позову відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 30.08.2021.

Суддя: Т.В.Дубас