Постанова

від 03.02.2022 по справі 380/4629/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/4629/20 пров. № А/857/15534/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Обрізко І.М.

за участі секретаря судового засідання Кушик Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року (ухвалене в м. Львові судом під головуванням судді Сподарик Н.І. за правилами загального позовного провадження, дата складення повного тексту рішення суду - 15.07.2021) у справі № 380/4629/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козівського районного суду Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, суддя Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець Оксана Богданівна про визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, суд -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, якою просить:

визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області № 27-К від 12.05.2020 Про звільнення ОСОБА_1 ;

поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О.Б. з 12.05.2020 року;

зобов`язати керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку помічнику судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 з 12.05.2020;

стягнути з Козівського районного суду Тернопільської області на його користь моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх доказів у справі.

На підтвердження доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що надання такого виду соціальної відпустки, як відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є обов`язком роботодавця, а не його правом. Зазначає, що помічники суддів, як працівники патронатної служби також мають право на таку соціальну відпустку. Таким чином, будучи батьком дитини, яка не досягла трирічного віку та зважаючи на те, що його дружина приступила до виконання своїх обов`язків за місцем праці, він, надавши усі підтерджуючі документи мав право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а цьому праву кореспондує обов`язок роботодавця надати таку відпустку. Так, зазначає, що Велика Палата Верховного суду у постанові від 08.06.2021 у справі №487/8206/18 надала свої правові висновки щодо аналогічних за змістом правовідносин, зокрема, звернула увагу, що право особи на соціальну відпустку - для догляду за дитиною надається на підставі заяви і реалізація такого права не залежить від видання наказу про надання такої відпустки. Разом з тим, на думку апелянта, відповідачем протиправно видано наказ про його звільнення, оскільки на момент звільнення не була розглянута його заява про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12.05.2020. Вказаний наказ виданий без дотриманням вимог законодавства про працю. Вказує на те, що надіслані ним документи щодо надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на електронну адресу суду та засвідчені електронним цифровим підписом, а згодом і у паперовому варіанті, належним чином, у хронологічному порядку судом не зареєстровано, а надано перевагу документу, що було отримано пізніше. Відтак, вважає протиправним та незаконним наказ про його звільнення, який був виданий на підставі таких дій. Щодо стягнення моральної шкоди, то зважаючи на значні душевні страждання та переживання, викликані вказаними вище діями, апелянт вважає, що компенсація у розмірі 50000 грн буде справедливою і розумною ціною за спричинені дії.

Відповідач та Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача подали відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечують проти задоволення апеляційної скарги позивача та просять суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та третя особа повідомлений за допомогою електронних засобів зв`язку, шляхом надіслання повістки та ухвал на електронну адресу відповідача та під розписку, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідачем та представником третьої особи судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 - адвокатом Мацієвською І.В. подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з епідемією COVID-19. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року статтю 195 КАС України після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту: "4. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України".

На виконання вимог приведеного закону Восьмим апеляційним адміністративним судом (на період вжитих Урядом України карантинних заходів) забезпечено доступ сторін та учасників справи до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції (згідно ч.4 ст. 195 КАС України) зі всіма учасниками справи, які виявили таке бажання та повідомили про нього суд. Окрім того, судом забезпечено можливість надіслання на адресу суду процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи (в тому числі і письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами як поштового так і електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції у період дії карантинних заходів забезпечено процесуальну можливість для сторін та учасників справи доступу до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції та надіслання до суду апеляційної інстанції необхідних процесуальних документів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, у сторін була процесуальна можливість прийняти участь у розгляді даної справи шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції та висловлення своєї позиції як в усній так і у письмовій формі, шляхом надіслання на поштову чи електронну адресу суду. Проте, сторони та учасники справи не зважаючи на широкий обсяг прав, наданих їм щодо забезпечення процесуальні можливості доступу до суду такими правами не скористалися без поважних причин.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що судом неодноразово вживалися заходи щодо розгляду апеляційної скарги позивача. Однак, відповідач та треті особи в судові засіданні не з`являються, подаючи клопотання про відкладення розгляду справи.

З огляду на приведені обставини справи, колегія суддів вважає, що чергове відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призводить до безпідставного затягування розгляду справи, порушення права на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг.

Відтак, розгляд апеляційної скарги здійснюється судом з урахуванням наявних матеріалів справи, як усних так і письмових та додаткових доказів наявних у матеріалах справи та таких, що надійшли на адресу суду від сторін та учасників засобами як засобами поштового так і електронного зв`язку.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом встановлено і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, що позивач, ОСОБА_1 відповідно до наказу №110-к від 19.11.2010 був призначений на посаду судового розпорядника Личаківського районного суду м.Львова, як такий, що перебуває в кадровому резерві. У той же день позивачем прийнята присяга державного службовця та присвоєно 13 ранг в категорії посад державних службовців, що підтверджується та записами трудової книжки, копії яких долучені до матеріалів справи.

Наказом Галицького районного суду м.Львова від 13.04.2011 №21-к ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_3 на період його повноважень, за переведенням з посади судового розпорядника Личаківського районного суду м.Львова. Присвоєно 11 ранг державного службовця з 13.04.2011.

Наказом Апеляційного суду Львівської області від 17.10.2013 №140 ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_3 на період його повноважень, за переведенням з посади помічника судді Галицького районного суду м.Львова.

У зв`язку із набранням з 01.05.2016 чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII Про державну службу , позивач письмово повідомлений про зміну істотних умов праці, а саме: про втрату статусу державного службовця на підставі ч.3 ст.3 та ч.1 ст.92 Закону України №889-VIII Про державну службу .

Наказом Апеляційного суду Львівської області від 13.02.2017 №19-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до п.6 ч.1 ст.36 КзПП України.

На підставі подання судді ОСОБА_2 від 01.12.2017 керівником апарату Козівського районного суду Тернопільської області 01.12.2017 було видано наказ про призначення ОСОБА_1 помічником судді ОСОБА_2 з 04.12.2017 на період виконання нею своїх повноважень.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 Про затвердження порядку обчислення стажу державної служби , до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2016 №323 Про умови оплати праці працівників патронатних служб у державних органах ОСОБА_1 , помічнику судді Козівського районного суду Тернопільської області встановлено надбавку за стаж роботи в державних органах у розмірі 15% до посадового окладу, стаж роботи якого у державних органах, станом на 04.12.2017 становить 6 років 2 місяці 25 днів.

Згідно з Указом Президента України Про реорганізацію місцевих загальних судів №451/2017 від 29.12.2017 постановлено утворити, зокрема, Бережанський окружний суд - у місті Бережани та Бережанському, Зборівському, Козівському та Підгаєцькому районах Тернопільської області шляхом реорганізації (злиття) Козівського районного суду Тернопільської області.

19.09.2018 відповідачем позивачу вручено письмове повідомлення про зміну істотних умов праці та можливе наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією державного органу, яке отримане останнім 19.09.2018, що не заперечується сторонами.

У період з 04.05.2020 по 08.05.2020 ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, підтвердженим листком непрацездатності. Приступити до роботи мав 09.05.2020.

06.05.2020 суддя Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 звернулася до керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області Бойков Ю.М. із поданням, в якому просила звільнити ОСОБА_1 з посади помічника судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 . Дане подання обґрунтоване тим, що оскільки ОСОБА_1 в її очах підірвав довіру (за останні два місяці роботи його відвідуваність є мінімальною, як не відпустки, то листки непрацездатності) доручення, що стосувалися організації розгляду судових справ не виконував; не дотримувався строків підготовки документів та виконання доручень судді; передоручав свою роботу іншим працівникам апарату; не здійснював підбір матеріалів судової практики, які необхідні судді для розгляду конкретних судових справ; не контролював своєчасність надсилання копій судових рішень; не виконує інших доручень, що стосуються організації розгляду судових справ тощо, а тому є несумісний із подальшим проходженням служби у якості помічника.

12.05.2020 наказом керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області №27-К відповідно до ч.3 ст. 157 Закону України Про судоустрій, і статус суддів Положення про помічника судді затвердженого Рішенням Ради суддів України від 18.05.2018 № 21, ст. 24 Закону України Про відпустки , звільнено ОСОБА_1 , помічника судді з 12.05.2020 із займаної посади за поданням судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 .

Виданню наказу про звільнення передували повідомлення ОСОБА_1 . 09.05.2020 голови Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О.Б. та керівника апарату ОСОБА_4 про те, що у зв`язку із виходом дружини на роботу вимушений піти у відпустку про догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Попередньо усно повідомляв суддю про такі обставини. 09.05.2020 зі своєї електронної скриньки скерував на електронну адресу суду електронну заяву з вкладеними файлами, підписаними електронним цифровим підписом про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку у зв`язку із виходом дружини на роботу. Вдруге продубльовано 09.05.2020 електронний лист із аналогічними вкладенням до такого, але не завірені електронним цифровим підписом у форматі - pdf. Також проінформовано, що оригінали відправлено поштою.

Окрім того, судом апеляційної інстанції додатково із зібраних у справі доказів встановлено, що позивач має малолітню дитину віком до трьох років, а його дружина (матір дитини) вийшла на роботу до закінчення терміну відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Докази наявності у позивача малолітньої дитини віком до трьох років та виходу дружини (матері дитини) на роботу до закінчення терміну відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку були надані відповідачу разом із заявою про надання такої відпустки позивачу.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненадання позивачу відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною та вважаючи неправомірним своє звільнення, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не був звільнений з посади помічника судді Козівського районного суду Тернопільської області за ініціативою власника або уповноваженого ним органу управління, а був звільнений з відповідної посади за приписами спеціального закону на підставі подання судді ОСОБА_2 , через що застосування до спірних трудових правовідносин імперативних приписів ч. 3 ст. 184 КЗпП України є неможливим, через відсутність об`єктивних обставин, які є обов`язковими при застосуванні цієї статті КЗпП України, а саме ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таким чином суд дійшов висновку, що наказ керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області № 27-К від 12.05.2020 Про звільнення ОСОБА_1 є правомірним та таким, що прийнятий у відповідності до положень Закону України Про судоустрій та статус суддів та Положення про помічника судді, затвердженого рішенням Ради суддів України від 18.05.2018 №21. При цьому суд відхилив твердженням позивача про те, що відповідач протиправно позбавив його права використати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12.05.2020, оскільки такому передувало подання судді.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу правомірності наказу про звільнення з посади помічника судді у зв`язку з внесенням суддею поданням про його звільнення та наявності підстав для надання помічнику відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно його заяви, яка подано помічником після внесення суддею подання про його звільнення.

Пунктом 18 частини третьої статті 3 Закону України Про державну службу встановлено, що дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб.

Відповідно до частини першої-четвертої статті 92 Закону України Про державну службу , в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, працівників патронатних служб Прем`єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

Працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи або на час діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений.

Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи або припинення діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби.

Працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою особи або голови депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби.

На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39 1, 41 - 43 1, 49 2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

Особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Згідно з частиною першою статті 157 Закону України Про судоустрій та статус суддів кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника (помічників) судді, затвердженим Радою суддів України.

Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді (частина третя статті 157 Закону).

Рішенням Ради суддів України від 18 травня 2018 року № 21 затверджено Положення про помічника судді, яке розроблено відповідно до вимог Законів України Про судоустрій і статус суддів , Про державну службу та визначає єдині засади й умови діяльності, правовий статус особи, яка займає посаду помічника судді (надалі по тексту постанови іменовано - Положення №21).

Помічник судді - це працівник патронатної служби у суді, який забезпечує виконання суддею повноважень щодо здійснення правосуддя (абзац четвертий пункту 2 Положення №21).

Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді. Помічник судді призначається на посаду на строк повноважень безпосереднього керівника та не довше ніж на період перебування безпосереднього керівника у штаті суду (пункти 7, 8 Положення №21).

Відповідно до пункту 12 Положення, трудові відносини з помічником (помічниками) судді припиняються в день припинення повноважень безпосереднього керівника та/або в день відрахування безпосереднього керівника зі штату суду або в день ухвалення з`їздом суддів України рішення про обрання Ради суддів України в новому складі. Наказ про звільнення видається керівником апарату відповідного суду на підставі подання безпосереднього керівника та/або на підставі наказу про відрахування безпосереднього керівника зі штату суду.

Помічник судді може бути звільнений з посади за наказом керівника апарату суду в порядку, визначеному законодавством про працю, на підставі або заяви про звільнення за власним бажанням, або за поданням судді, в тому числі в зв`язку з дискредитацією помічника судді (вчинення такого проступку помічником, що підриває довіру та авторитет судової влади, суду та/або конкретного судді в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби в якості помічника судді), або у випадках, визначених пунктом 11 цього Положення чи в порядку врегулювання конфлікту інтересів згідно із законодавством.

Прийняття на посаду помічника судді і його звільнення має свою специфіку, суддя самостійно здійснює добір помічника, який призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату суду за поданням судді. Такий порядок існує з метою якісного здійснення правосуддя, оскільки гарантує довіру судді до помічника, а тому суддя має право внести подання керівнику апарату відповідного суду про його звільнення. Незалежність судді і авторитет суду залежить від злагодженої взаємодії між суддею і його помічником, передумовою якої є високі професійні і морально-етичні якості помічника.

Отож, ураховуючи приведені положення законодавства помічник перебуває в безпосередньому, прямому підпорядкуванні судді, а призначення, звільнення, застосування заходів заохочення чи дисциплінарного стягнення, покладено на розсуд судді і може відбуватися виключно за обов`язковим погодженням із суддею.

Таким чином, питання про звільнення особи, яка займала посаду помічника судді, вирішується на підставі спеціального нормативно-правового акту (Положення) та з дотриманням трудових та соціальних гарантій, передбачених трудовим законодавством (Кодексом законів про працю).

Згідно з ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за

Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Частиною 3 ст.157 Закону №1402 помічник судді звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що у трудових правовідносинах, що виникають при проходженні патронатної служби помічниками суддів, звільнення помічників суддів відбувається в тому числі з підстав, передбачених іншими законами (п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), якою в даному випадку є подання судді про звільнення помічника (ст. 157 Закону України Про судоустрій і статус суддів ). При цьому, керівник апарату відповідного суду є лише виконавцем такого подання судді, якому надає матеріальну форму у вигляді наказу.

Однак, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи до моменту реалізації керівником апарату подання судді на звільнення позивача із займаної посади (12.05.2020року) до суду надійшла заява позивача (09.05.2020 року) про надання йому соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зв`язку із виходом матері дитини на роботу. Вказана заява позивача (від 09.05.2020року) залишилася без розгляду та будь-якого реагування відповідача, натомість мало місце винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивача.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи та доводам апеляційної скарги колегією суддів враховано, що згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Право працівників на надання їм відпустки закріплено у статті 45 Конституції України.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою також регулюються Законом України Про відпустки .

Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону України Про відпустки встановлено, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Таке ж право передбачене частинами третьою, сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України.

Порядок надання соціальних відпусток урегульовано статтею 20 Закону України Про відпустки .

У частині четвертій статті 20 Закону України Про відпустки передбачено, що особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Згідно із частиною першою статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (частина третя статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

З аналізу наведених норм убачається, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається, зокрема, і батькові дитини на підставі заяви та довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки та виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Соціальна відпустка - це вид відпусток соціального характеру, що надається працівникам із сімейними обов`язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, відновлення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом.

У цьому разі слово соціальна підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин - відпустки у зв`язку з виконанням батьківських обов`язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасової непрацездатності.

Призначення соціальних відпусток спрямоване на: 1) підвищення ефективності права на працю; 2) ефективне та гнучке функціонування трудових відносин; 3) відновлення працівником зусиль, спрямованих на виконання трудової функції та інших трудових обов`язків; 4) здійснення працівниками функції батьківства та інших тісно пов`язаних із ним функцій.

Право визначених законом осіб на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, можна віднести до фундаментальних прав, яке охоплює гарантійні компоненти конституційного, міжнародного та законодавчого рівнів, а отже, потребує особливої уваги та захисту.

Саме причинно-наслідковий зв`язок наявності дитини до досягнення нею трирічного віку стану є підставою для отримання такого виду відпустки, де волевиявлення батьків як працівників є скоріше вимушеним кроком, аніж безстороннім волевиявленням. Можливість перебування у такій відпустці передбачена для створення сприятливого для батьків та дитини середовища, коли дитина цього найбільше потребує для її здоров`я та розвитку, що відповідає її найкращим інтересам.

Відповідно до частини першої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 181 КЗпП України визначено саме порядок надання указаних відпусток, а не права та обов`язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі.

Подання батьком дитини передбачених частиною четвертою статті 20 Закону України Про відпустки заяви і відповідних документів є безумовною підставою для надання останньому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 р. у справі № 487/8206/18 сформульовано висновок щодо правильного застосування положень трудового законодавства, а саме п. 4 частини першої ст. 40 КЗпП (звільнення працівника за прогул) у поєднанні з положеннями частини першої ст. 181 КЗпП (порядок надання відпустки для догляду за дитиною), у контексті обов`язковості для працівника дочекатися наказу роботодавця про таку відпустку для можливості скористатися цією соціальною гарантією.

Велика Палата ВС зазначила, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим із моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з долученими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу в указану ним дату.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подав 09.05.2020 року до Козівського районного суду Тернопільської області заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зв`язку із виходом дружини на роботу (до якої додав: копію свідоцтва про народження дитини; копію свідоцтва про шлюб; копію наказу Рокитнівського районного суду №5-к від 08.05.2020року про вихід на роботу ОСОБА_5 - дружини позивача).

Окрім того факт виходу на роботу ОСОБА_5 (дружини позивача) підтверджується довідкою Рокитнянського районного суду Рівненської області №11/21 від 09.12.2021року.

Як було зазначено вище ст. 181 КЗпП визначено саме порядок надання вказаних відпусток, а не права й обов`язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі. Для реалізації права на соціальну працівнику необхідно підтвердити факт наявності у нього дитини віком до трьох років та факт виходу матері дитини на роботу до закінчення терміну цієї відпустки з оформленням свого волевиявлення у відповідній письмовій та повідомити про свій намір роботодавця.

У разі дотримання цього порядку працівника вважатимуть таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видання відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення в працівника права на відпустку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 р. у справі № 487/8206/18, Верховний Суд вказав, що:

право на отримання відпустки по догляду за дитиною прямо пов`язане з потребою дитини в домашньому догляді, тобто при наданні вказаного виду відпусток інтереси виробництва не можуть превалювати над інтересами дитини працівника, яка потребує домашнього догляду. Сторони трудового договору умов надання цієї відпустки не узгоджують, як і остаточного рішення - чи надавати таку відпустку, керівник не приймає. Уже сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети. З урахуванням викладеного право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту надання відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням хвороби дитини медичним висновком .

Судом апеляційної інстанції також враховано, що положення статті 92 Закону України Про державну службу (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містить жодних обмежень, які виключають можливість застосування до даних правовідносин положень статей 4, 18, 20 Закону України Про відпустки та статті 181 КЗпП України.

Зважаючи на приведені положення законодавства та вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах право на отримання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вважається реалізованим з моменту надання (09.05.2020року) позивачем відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням обставин виходу матері дитини на роботу до закінчення терміну цієї відпустки та наявності у позивача дитини, яка не досягла трирічного віку.

Також колегією суддів враховано, що на момент звернення позивача із заявою про надання йому соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, подання судді про звільнення позивача з посади помічника не було реалізовано, а відповідно помічник у період 09.05.2021року по 12.05.2021року перебував у трудових правовідносинах з роботодавцем і на нього поширювалися соціальні гарантії, визначені ст. 4, 18, 20 Закону України Про відпустки , статті 181 КЗпП України, які в свою чергу вважаються реалізованим з моменту надання (09.05.2020року) позивачем відповідної заяви роботодавцеві про надання йому соціальної відпустки.

Відповідно до статті 184 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (тобто без правонаступництва), коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Гарантії, встановлені статтею 184 КЗпП, поширюються відповідно до статті 186-1 КЗпП також на батьків, які виховують дитину без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

За приведених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що звільнення позивача із займаної посади за поданням судді здійснено 12.05.2020 року в порушення приведених положень законодавства, позаяк на дату звільнення позивача на нього поширювалися соціальні гарантії, визначені ст. 4, 18, 20 Закону України Про відпустки , статті 181 КЗпП України, які в свою чергу вважаються реалізованим з моменту надання (09.05.2020року) позивачем відповідної заяви роботодавцеві про надання йому соціальної відпустки.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Так, за змістом положень статті 241-1 КЗпП України та пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, днем звільнення вважається останній день роботи. Оскільки, за даними оскаржуваного наказу позивача було звільнено з 12.05.2020, то поновленню він підлягає з наступного дня, тобто 13.05.2020.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області № 27-К від 12.05.2020 Про звільнення ОСОБА_1 та поновлення позивача на посаді помічника судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 з 13.05.2020 року.

Стосовно ж позовної вимоги про зобов`язати керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку помічнику судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 з 12.05.2020, то колегія суддів зазначає підставою для надання батькові відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є не лише подання батьком відповідної заяви, а й надання ним встановлених частиною четвертою статті 20 Закону України Про відпустки документів, а саме довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Водночас як слідує з матеріалів справи, заява позивача та додані до неї документи не були предметом розгляду відповідача, а як наслідок суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача розглянути вказану заяву позивача та ухвалити за наслідками її розгляду відповідне рішення.

В частині доводів апеляційної скарги позивача, яка стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14 та від 20.02.2018 у справі № 818/1394/17.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахування вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди, позивач зазначив що звільнення його з роботи та не надання йому вказаної соціальної відпустки завдало йому душевних страждань, які потребують від нього додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що позивач визначаючи розмір моральної шкоди, мав би навести розрахунок такої шкоди, які повинні ґрунтуватися на відповідних доказах, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати. Однак, на підтвердження обставин заподіяння моральних страждань та розміру такої моральної шкоди позивач не привів жодних розрахунків та не надав жодних доказів.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в частині вимоги про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до п.1 ч.6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до підрозділу 1 статті 51-3 іменованої Примітка Закону України "Про запобігання корупції" посада помічника не відноситься до посад які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а відтак вказана справа віднесена до справ незначної складності та неї поширюються положення пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати та ухвалити постанову про часткове задоволення адміністративного позову.

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі 380/4629/20 скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Козівського районного суду Тернопільської області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області № 27-К від 12.05.2020 Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О.Б. з 13.05.2020року.

Зобов`язати Козівський районний суд Тернопільської області в особі її керівника апарату (КОД ЄДРПОУ 02886605, адреса: 47600, Тернопільська область, Козівський район, смт. Козова, вул. Гвардійська,2) розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за наслідками розгляду якої прийняти відповідне рішення про яке повідомити заявника.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 03 лютого 2022 року